ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Шоха
2021.01.20 14:25
Є такі періоди життя,
що здаються й досі головними
від Еллади до епохи Риму,
у які немає вороття,
поки не замінимо новими.

І втішає, і лякає нас
наша зміна – діти та онуки...

Серго Сокольник
2021.01.20 12:58
Ти по воду ішла.
Спрага змучила тіло.
І знайшла. І пила.
Бо хотіла... Хотіла...
Я тебе напував,
Мов колодязь оази.
Пил пустелі, my love...
Я тоді перифразом

Тетяна Левицька
2021.01.20 12:46
Небо трусить сніг лапатий,
розсипає чисту вату
на дерева і дороги -
час подякувати Богу.
Я іду защедрувати
до кумів, близенько хата.
Зорі - казкою містерій.
Лунко стукаю у двері.

Володимир Бойко
2021.01.20 11:11
Ой, отримав юний слон
У презент крутий айфон.

Ох і важко слоненяті
У айфоні розібратись.

Все кудись чомусь тікає,
Зависає і зникає.

Сергій Гупало
2021.01.20 09:36
Птиці мерзнуть он там, у задвірку,
Ніби пси без господаря долі.
Це ж бо Всесвіту випала дірка
На район цей – сіренький і кволий

Боже, дай-но натхнення, цидулку,
Щоби гідно цей світ оцінити,
Не відчути: для декого мулько,

Іван Потьомкін
2021.01.20 08:56
«Рік ходила, два ходила, да усе намарне.
Той так смалить самосад, що аж квіти в’януть.
Той марусин поясок знає тільки в чарці.
Той не слухає нікого. Той щодня у сварці.
Той незграбний. Той малий.
А той голомозий...
Як дівчата заміж йдуть – второпать

Сергій Губерначук
2021.01.20 08:02
Море і мрія.
Зима і мороз.
Сльози на віях.
Розлука й серйоз.

З кров’ю на лезах
долають глибінь
кілька поезій

Микола Соболь
2021.01.20 04:41
О, Боже!
Даруй нам не понти, а розум
свою гординю побороти.
Дай возлюбити, хто напроти
й життєві пережити грози…
Бездушність нас зростила в світі.
Ми байстрюки соціалізму
через його криваву призму

Олена Малєєва
2021.01.19 20:51
Я питаю ввесь час
Який сенс у твого життя,
Вередую, гупаю ногами,
Аби не чути правдиву відповідь про те,
Що єдиний твій сенс це я.

Я слухаю ночами, як стукотить вода у крані
Я думаю, що в цьому є щось символічне:

Ігор Деркач
2021.01.19 20:09
Які хороші канули часи
до епідемій, і до карантину....
Якщо Ти, справді, Господи, єси,
скупай усіх у купелі роси
і відведи каральну гільйотину.

***
Воюємо. Я знаю, що залізно

Олена Музичук
2021.01.19 20:00
І за цикли, й за сонети
не чекай, – віват!
Неоцінені акценти...
приморожені поети...
осовілий сайт...

***
Караюся, але не каюсь

Олена Лоза
2021.01.19 19:38
Якось бігла по сніжку
Мишка-сіроспинка,
В полотняному мішку
Несла під ялинку
Десять макових зернят
І шматочок сала,
Для маленьких мишенят
Матінка поклала.

Олена Лоза
2021.01.19 19:05
Віддавна в світі повелось,
Якщо ти лицар, а не лось,
Якщо не земляний хробак -
Чини ось так, а не інак.
Вирішуй, хто ти - троль, чи гном,
І на чиєму боці?
Добро залишиться добром,
Лайно залишиться лайном

Ніна Виноградська
2021.01.19 18:28
Втекли хвилини із мого життя,
Зібрались в купу, стали з них години.
В минуле відійшли, у забуття,
Не вернуться, накрила час лавина.

Оте, чим я усі роки жила,
Сплило кудись, втекло у різні боки…
А почалось давно з мого села,

Ніна Виноградська
2021.01.19 18:25
Цю втрату душ розпочали не ми,
А ті, хто підло вліз у владні кола.
Топтали нашу мову чобітьми
Кремлівські зайди, правнуки монгола.

Щоб розділити вже навіки нас,
І віру в правду між людей убити,
Вони зробили все, аби Донбас

Ніна Виноградська
2021.01.19 18:21
Нарешті сніг за синіми вітрами
Засипав землю, впав у ручаї.
І звідусіль ці хуртовинні гами
Об вікна б’ються і летять в гаї.

На вулицях великі кучугури,
І діти вже давно чекають їх.
А небо над землею висне хмуро,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Іван Іванченко
2021.01.05

Марина Олексіївна
2020.12.03

Зозулько Зузулько
2020.10.11

Олексій Сергєєв
2020.08.13

Тарас Баш
2020.07.28

Сергій Кузін
2020.07.02

Олег Прусак
2020.06.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Андрій Гуменчук (1986) / Проза

 Скеля, у яку закохувались
    Він не намагався пізнати Її. Достатньо було бодай торкнутися до Неї, відчути на обвітреній шиї омріяний Її подих. Його попередники снили та марили Нею. Більше їх і не бачили. Бідолахи віддавали Їй усі сили, після чого, знекровлені та бездиханні падали на грані трьох стихій, що ставали їх вічною домівкою.
    Вона закохувала уже самим фактом свого існування. Своїм ореолом таємничості та недосяжності. І, звісно ж, Вона була гарна...
    Коли в котрійсь запліснявілій корчмі згорблені матроси пристрасно розказували про Неї – він не одразу й зрозумів, що мова не про жінку, а про Скелю, якийсь жалюгідний білий клаптик на глобусі, куди ще не встигли вплести себе люди.
    І він, зачарований Нею зі слів п’яних матросів, призначив Їй побачення. І поки безсоромні пройдисвіти на палубі малювали одне одному у найвульгарніших деталях, що вони зроблять з Її тілом, які будинки вибудують на тій Скелі – він малював Її. Не з фотографій, а з власних мрій. Вони тікали від світу, що погруз у споживацтві, гонці озброєнь, розкоші та номіналу. Вони бажали там, за горизонтом створити те, що так прагнули залишити позад себе. А він Її любив...
    Каравани суден уже загинуло на цій стежці... Їх капітани так довго вдивлялися у далечінь, що обриси їх величних постатей залишали свої відбитки беззоряності у нічному небі. Тепер тут орієнтувалися не за сузір’ями, а за чорними плямами, котрим давали відповідні імена. Потім ті капітани були викинуті в океан навіженими екіпажами. І тепер вони чіплялися за корабель цілими кетягами. Кожен хоча б своїм привидом прагнув дібратися до Неї.
    Вона важко зітхала з-під гострих уламків нещасних суден. Скеля і сама вже скучила за своїми каменями, захованими під деревиною. Уся надія була на океан. Однак, якщо хвилі й забирали дошки – їх місце одразу ж займали тіла.
    Він фізично відчув збудження, що вселилося в його супутників того ранку, коли юнга зі щогли зойкнув „Едем!”. Більше його ніхто не бачив. Жага ступити на ту саму землю, торкнутися того самого Едему, змусила його пірнути у океан щоб наввипередки з кораблем затонути першим. Один за одним, його вчинок повторив увесь екіпаж. Усі шість із половиною мільярдів... Деякі з них і справді дісталися Скелі. Вони довго плакали, лежачи на землі. А потім тихо зникли під наступаючим прибоєм.
    Він лишився єдиним, хто був гідний милуватися нею, такою небезпечно бажаною. Лишалося тільки розвернути осиротілий штурвал. Він знав, що вони належать одне одному. І він неодмінно повернеться.


7.05.2011

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2011-05-09 23:31:26
Переглядів сторінки твору 644
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.477 / 5.34)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.788 / 5.13)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.790
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2020.11.22 10:41
Автор у цю хвилину відсутній