ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.05
18:39
Пасха
Якщо хрестять немовля - це злочин. Хрещення вважається нелегітимним, оскільки людина не може сказати навіть слова проти.
Якщо хрестять неповнолітню дитину - це злочин, оскільки дитина не розуміє куди її ведуть. І навіщо. Просто традиція така
2024.05.05
13:01
Коли хтось дива подивитись захотів.
Чи то природне воно, чи то рукотворне,
За тим не треба зовсім пхатися за море,
Долати сотні кілометрів по путі.
Скажімо, хоч би й знаменитий Стоунхендж –
Всього лиш камені, розставлені по колу.
Та в нас у Олевсько
Чи то природне воно, чи то рукотворне,
За тим не треба зовсім пхатися за море,
Долати сотні кілометрів по путі.
Скажімо, хоч би й знаменитий Стоунхендж –
Всього лиш камені, розставлені по колу.
Та в нас у Олевсько
2024.05.05
10:55
Не зупинялось сонце ще три довгі роки,
Витягуючи на світ божий юдеїв.
І тільки по війні, в Єрусалимі, в Яд-вашемі,
В Павільйоні дітей, навіки щезло сонце.
Зрештою, як і місяць.Тільки миготять зірки.
Мільйон зірок –мільйон єврейських душ дитячих
Крич
Витягуючи на світ божий юдеїв.
І тільки по війні, в Єрусалимі, в Яд-вашемі,
В Павільйоні дітей, навіки щезло сонце.
Зрештою, як і місяць.Тільки миготять зірки.
Мільйон зірок –мільйон єврейських душ дитячих
Крич
2024.05.05
02:04
І буде осінь. А мене не буде.
Холодний вітер душу пригорне...
Червоне листя - ліки від застуди...
Настирливий той штамп "що скажуть люди?"
В заручниках не втримає мене!
Над сірим містом плаче сіра хмара...
Невже це так змінилася зима?
Холодний вітер душу пригорне...
Червоне листя - ліки від застуди...
Настирливий той штамп "що скажуть люди?"
В заручниках не втримає мене!
Над сірим містом плаче сіра хмара...
Невже це так змінилася зима?
2024.05.05
00:09
Я далеко не Рильський і не Тарас.
Ну і так воно вийшло, що не Костенко.
З головою, напевно, не все гаразд:
Там щось вітром розбавлене та ріденьке.
Я – хардкорні відлуння від травіат.
Ще б навів порівняння в такому дусі:
Двоголовий гібрид, де за пл
Ну і так воно вийшло, що не Костенко.
З головою, напевно, не все гаразд:
Там щось вітром розбавлене та ріденьке.
Я – хардкорні відлуння від травіат.
Ще б навів порівняння в такому дусі:
Двоголовий гібрид, де за пл
2024.05.04
13:30
Відверті слова не повторюю двічі.
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.
Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.
Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,
2024.05.04
12:17
сонечко, це кохання
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак
2024.05.04
11:44
Кислянець, квасок, киселик –
іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.
Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує
іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.
Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує
2024.05.04
10:49
У незапам’ятні часи,
Коли птахи і звірі бились
І до пуття не було видно
Перевага на чиєму боці,
Осторонь лише кажан тримався.
Просило птаство: «Допоможи!»
А він одповідав: «Та я ж не птаха!»
Благали звірі: «Йди до нас!»
Коли птахи і звірі бились
І до пуття не було видно
Перевага на чиєму боці,
Осторонь лише кажан тримався.
Просило птаство: «Допоможи!»
А він одповідав: «Та я ж не птаха!»
Благали звірі: «Йди до нас!»
2024.05.04
10:02
Коли народ висовує таланти,
то й обирає... шулера й шута,
тому на шиї маємо – ґаранта,
у владі – агентура окупанта,
у нації... курина сліпота.
***
Воююча частина світу
то й обирає... шулера й шута,
тому на шиї маємо – ґаранта,
у владі – агентура окупанта,
у нації... курина сліпота.
***
Воююча частина світу
2024.05.04
08:19
Так забракло мені того променю, що поза хмарами
Заховався у мить, коли падало сонце в сосняк.
Так забракло вишневого білого цвіту, що балував,
І в незвично спекотному квітні у поспіху збляк.
Так забракло хвилини, щоб вгледіти зграю лебедячу.
Так за
Заховався у мить, коли падало сонце в сосняк.
Так забракло вишневого білого цвіту, що балував,
І в незвично спекотному квітні у поспіху збляк.
Так забракло хвилини, щоб вгледіти зграю лебедячу.
Так за
2024.05.04
05:54
В хаті порожньо й надворі
Анічого, крім імли, –
Де ті друзі, що учора
За моїм столом були?
Ані зір на небосхилі,
Ані гаму між садиб, –
Де ті друзі, що твердили
Бути дружніми завжди?
Анічого, крім імли, –
Де ті друзі, що учора
За моїм столом були?
Ані зір на небосхилі,
Ані гаму між садиб, –
Де ті друзі, що твердили
Бути дружніми завжди?
2024.05.03
10:49
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
2024.05.03
08:07
Зайду і трепетно відкрию скриню.
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
2024.05.03
06:09
Послухай, враже! Твій огидний дотик
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
2024.05.03
05:47
Вже не біліє снігом хата
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Теж не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Теж не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
2020.03.12
2020.02.03
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
В'ячеслав Романовський (1947) /
Поеми
СВІТЛА МОЯ, ДОРОГА…
1.
П’ятий день осені, п’ятий…
Святом - веселки дуга.
Далеччю ліс розіп’ятий
Тишею вистига.
Тане холодний дух м’яти,
Дихає медом перга…
П’ятий день осені, п’ятий,
Святом – веселки дуга.
Світ би хотів обійняти,
Світ, де верба і куга,
Де повила мене мати,
Рідна моя, дорога,
В п’ятий день осені, в п’ятий…
2.
Не хліб підсмажений, не грінка –
Сухар цвілий на пам'ять йде…
Моя матуся – мудра жінка –
Їх берегла на чорний день.
Вона окрайчики збирала,
На комин клала чи на піч.
Моя матуся добре знала
Голодних літ холодну ніч.
Як споночіє, прийде з праці
Натомлена, та ж несумна.
- Несіть сухарики!
- Потапці!!!
Як вміла готувать вона!
Відмочить у водиці трохи,
Додасть олійки. В міру – сіль.
О ті напівголодні роки,
Коли наїдку тільки-тіль…
Нам смакував гарбуз печений,
Узвар на юшці з буряка.
І лиш на свята – хліб свячений…
Хто ж буде часу дорікать?
Одні новий світ лаштували,
Щоб іншим він огнем горів,
Щоб ще не раз ми скуштували
Потапці з цвілих сухарів.
3.
Ми за рікою ранком в полі
Стаємо хвацько на рядки
І, як дорослі, звично полем
І прориваєм буряки.
Через годину ломить спину
І руки терпнуть, як на зло…
На полі клином журавлиним
Іде за мамою село!
Спішить за нею наша мрія –
І нам би так хотілось теж.
Ген-ген хустинка майоріє –
Хіба ж її наздоженеш?
Повиростали. І дороги
Пішли від поля і ріки.
А мама на рядках тих довгих
Сапає наші буряки.
4.
Незрадливе лагідне плече…
Прихилю утомлене лице –
І мене укотре зрозумієш,
Як це ти лише єдина вмієш.
І мій розпач, і мою поразку
Зцілить мудра, зцілить добра ласка.
Що не слово – то вода жива.
Хто ж за нас ще так пережива?!
Доторкнеться рідними руками…
Сили набираюсь біля мами.
5.
Аж на шлях матуся вийшла,
Як ішов у світ.
Біля плоту юна вишня
Встигла посивіть.
Легкома матуся вийшла –
До цих пір стоїть!
6.
Вже й хата ось – у вишняку!
Солдату радо двері скрипнуть.
А в мами тихо очі скрикнуть
Й півні злетять на рушнику.
7.
Коли в селі дорідним колосом
Духмянять сиві вечори,
Співаю з мамою в два голоси,
Як за юначої пори.
Пливе мелодія довірливо
І живить, мов жива вода.
Давно матуся стала білою,
А як співає – молода!
Цвітуть з очей барвінки веснами
І тихо світиться лице…
На серці трепетно і весело,
Коли я згадую про це.
А пісня десь вже – за левадою
Несе і втіхи і жалі.
Приїздами не часто радую
Рідненьку в отчому селі.
Але як випада навідати
Нагода щедра в дні ясні,
Мене стрічають очі віддані
І щирі мамині пісні.
8.
А ти для мене завше є взірцем
У доброті і ніжності своїй.
Твоє лице, мов різьблене різцем,
Палив мороз, обвітрив суховій.
Твого життя згорьований сувій
У Заоскіллі ткавсь і за Дінцем.
Матусенько, не старій, не сивій
І не нездужай – прошу лише це!
Ти стільки літ сапала і косила,
Що виробились руки, вийшла сила,
І обважніла одіж на плечах.
З удосвіта клопочешся до ночі,
Немов все-все переробити хоче
Твоя душа з утомою в очах.
9.
Могилу риють п’яні копачі,
Морозне сонце гріє купу глею.
Невтішно плаче янгол на плечі
За мамою моєю.
Безсилі,
Запізнілі всі слова
В лещатах болю і глухої скрути.
У вічність домовина відплива,
А маму звідтіля не повернути.
Горбочок
Над могилою росте,
Ховає рідний усміх, щедрі руки.
Печально-білий слобожанський степ,
Опечалені і діти, і онуки.
А моторош у сурмі сурмача
Од цвинтаря веде мене до хати.
І тулиться з небесного меча
Матусин лик –
Повік не одірвати.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
СВІТЛА МОЯ, ДОРОГА…
Мамі моїй, Катерині Карпівні
1.
П’ятий день осені, п’ятий…
Святом - веселки дуга.
Далеччю ліс розіп’ятий
Тишею вистига.
Тане холодний дух м’яти,
Дихає медом перга…
П’ятий день осені, п’ятий,
Святом – веселки дуга.
Світ би хотів обійняти,
Світ, де верба і куга,
Де повила мене мати,
Рідна моя, дорога,
В п’ятий день осені, в п’ятий…
2.
Не хліб підсмажений, не грінка –
Сухар цвілий на пам'ять йде…
Моя матуся – мудра жінка –
Їх берегла на чорний день.
Вона окрайчики збирала,
На комин клала чи на піч.
Моя матуся добре знала
Голодних літ холодну ніч.
Як споночіє, прийде з праці
Натомлена, та ж несумна.
- Несіть сухарики!
- Потапці!!!
Як вміла готувать вона!
Відмочить у водиці трохи,
Додасть олійки. В міру – сіль.
О ті напівголодні роки,
Коли наїдку тільки-тіль…
Нам смакував гарбуз печений,
Узвар на юшці з буряка.
І лиш на свята – хліб свячений…
Хто ж буде часу дорікать?
Одні новий світ лаштували,
Щоб іншим він огнем горів,
Щоб ще не раз ми скуштували
Потапці з цвілих сухарів.
3.
Ми за рікою ранком в полі
Стаємо хвацько на рядки
І, як дорослі, звично полем
І прориваєм буряки.
Через годину ломить спину
І руки терпнуть, як на зло…
На полі клином журавлиним
Іде за мамою село!
Спішить за нею наша мрія –
І нам би так хотілось теж.
Ген-ген хустинка майоріє –
Хіба ж її наздоженеш?
Повиростали. І дороги
Пішли від поля і ріки.
А мама на рядках тих довгих
Сапає наші буряки.
4.
Незрадливе лагідне плече…
Прихилю утомлене лице –
І мене укотре зрозумієш,
Як це ти лише єдина вмієш.
І мій розпач, і мою поразку
Зцілить мудра, зцілить добра ласка.
Що не слово – то вода жива.
Хто ж за нас ще так пережива?!
Доторкнеться рідними руками…
Сили набираюсь біля мами.
5.
Аж на шлях матуся вийшла,
Як ішов у світ.
Біля плоту юна вишня
Встигла посивіть.
Легкома матуся вийшла –
До цих пір стоїть!
6.
Вже й хата ось – у вишняку!
Солдату радо двері скрипнуть.
А в мами тихо очі скрикнуть
Й півні злетять на рушнику.
7.
Коли в селі дорідним колосом
Духмянять сиві вечори,
Співаю з мамою в два голоси,
Як за юначої пори.
Пливе мелодія довірливо
І живить, мов жива вода.
Давно матуся стала білою,
А як співає – молода!
Цвітуть з очей барвінки веснами
І тихо світиться лице…
На серці трепетно і весело,
Коли я згадую про це.
А пісня десь вже – за левадою
Несе і втіхи і жалі.
Приїздами не часто радую
Рідненьку в отчому селі.
Але як випада навідати
Нагода щедра в дні ясні,
Мене стрічають очі віддані
І щирі мамині пісні.
8.
А ти для мене завше є взірцем
У доброті і ніжності своїй.
Твоє лице, мов різьблене різцем,
Палив мороз, обвітрив суховій.
Твого життя згорьований сувій
У Заоскіллі ткавсь і за Дінцем.
Матусенько, не старій, не сивій
І не нездужай – прошу лише це!
Ти стільки літ сапала і косила,
Що виробились руки, вийшла сила,
І обважніла одіж на плечах.
З удосвіта клопочешся до ночі,
Немов все-все переробити хоче
Твоя душа з утомою в очах.
9.
Могилу риють п’яні копачі,
Морозне сонце гріє купу глею.
Невтішно плаче янгол на плечі
За мамою моєю.
Безсилі,
Запізнілі всі слова
В лещатах болю і глухої скрути.
У вічність домовина відплива,
А маму звідтіля не повернути.
Горбочок
Над могилою росте,
Ховає рідний усміх, щедрі руки.
Печально-білий слобожанський степ,
Опечалені і діти, і онуки.
А моторош у сурмі сурмача
Од цвинтаря веде мене до хати.
І тулиться з небесного меча
Матусин лик –
Повік не одірвати.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію