
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2022.07.03
23:20
І
В ауру часу... у чашу надій,
а не у пащу війни... у прибій
падає сонце за обрій...
за течією... у гирлі ріки
мого життя, де тасує роки
вік водолія суворий.
В ауру часу... у чашу надій,
а не у пащу війни... у прибій
падає сонце за обрій...
за течією... у гирлі ріки
мого життя, де тасує роки
вік водолія суворий.
2022.07.03
21:08
В півтемряві заїжджої корчми
Два козака-товариша зустрілись.
На лавці попід стінкою усілись,
Поки іще не занятій людьми.
Замовили по кухлику за стрічу
Та за здоров’я випили обох.
Чим-чим, а цим вже не зобидив Бог.
Та так, напевно, козакам і личить.
Два козака-товариша зустрілись.
На лавці попід стінкою усілись,
Поки іще не занятій людьми.
Замовили по кухлику за стрічу
Та за здоров’я випили обох.
Чим-чим, а цим вже не зобидив Бог.
Та так, напевно, козакам і личить.
2022.07.03
14:43
Шапіто веселий!
Я дивлюсь і сміюсь!
Ловко!
Ха!
Хула-хуп упаде.
Компроміс.
Цирк закривсь.
Змовкло!
Я дивлюсь і сміюсь!
Ловко!
Ха!
Хула-хуп упаде.
Компроміс.
Цирк закривсь.
Змовкло!
2022.07.03
12:06
Ще як не став ненависним Саулові,
Давид під пальмою трудився
Над котримсь зі своїх псалмів.
Скліпив повіки, довіривсь струнам гусел...
Мовби зі сну прокинувсь,
Бачить: шершень доїдає павука...
«Яка ж несправедливість, Боже,-
Одвернувсь юнак
Давид під пальмою трудився
Над котримсь зі своїх псалмів.
Скліпив повіки, довіривсь струнам гусел...
Мовби зі сну прокинувсь,
Бачить: шершень доїдає павука...
«Яка ж несправедливість, Боже,-
Одвернувсь юнак
2022.07.03
08:03
Спогади затесалися скабкою під нігтем.
Ой, летіть, летіть у вирій кляті.
Протирала окуляри доля брудним віхтем.
Тому, певно, і не бачу свята.
Закувала зозуленька на Миколи в травні.
На городі сходили бур’яни.
Відбивала чиюсь вдачу зозулиця справно.
Ой, летіть, летіть у вирій кляті.
Протирала окуляри доля брудним віхтем.
Тому, певно, і не бачу свята.
Закувала зозуленька на Миколи в травні.
На городі сходили бур’яни.
Відбивала чиюсь вдачу зозулиця справно.
2022.07.03
06:14
Якщо візьму й поставлю ціль,
То я, завжди легкий на спомин, –
До вас іще вернусь звідтіль,
Де повно рідних і знайомих.
Стривожу кожного отим,
Чим зміг йому запам’ятатись,
Коли веселим чи сумним
Міг віршів ряд декламувати.
То я, завжди легкий на спомин, –
До вас іще вернусь звідтіль,
Де повно рідних і знайомих.
Стривожу кожного отим,
Чим зміг йому запам’ятатись,
Коли веселим чи сумним
Міг віршів ряд декламувати.
2022.07.03
00:37
Мерехтять смарагдами берези,
Сонечко пливе за небокрай.
Гомонить із вітром сад поезій,
Цей -- руками виплеканий — рай.
Усмішки трояндові навколо
Садівник розсипав, наче сни --
Поміж верб, нахилених додолу --
Сонечко пливе за небокрай.
Гомонить із вітром сад поезій,
Цей -- руками виплеканий — рай.
Усмішки трояндові навколо
Садівник розсипав, наче сни --
Поміж верб, нахилених додолу --
2022.07.02
22:42
Там гривні дроблять на рублі
і «маєм» обзивають травень,
в чужому місяться котлі
і чужакам співають славень.
Така ось правдонька жасна.
Згадав – аж холодом війнуло;
Вже скільки літечок минуло,
і «маєм» обзивають травень,
в чужому місяться котлі
і чужакам співають славень.
Така ось правдонька жасна.
Згадав – аж холодом війнуло;
Вже скільки літечок минуло,
2022.07.02
19:06
За мотивами жахливих реальних подій,
що сталися 27.06.2022 в місті Кременчук
Полтавської області.
Нашіптувала наче доля:
«Нездужаєш? Лишайся вдома.
Від головної болі – спокій,
Не їдь наразі на роботу».
що сталися 27.06.2022 в місті Кременчук
Полтавської області.
Нашіптувала наче доля:
«Нездужаєш? Лишайся вдома.
Від головної болі – спокій,
Не їдь наразі на роботу».
2022.07.02
15:16
Простий хлопчина. Не з Полісся…
Хоч і задиристий як грім…
Зустрінеш - випрямись - не бійся
Достатньо праведности в нім…
Якщо, бодай, не росіянин…
Без злого умисла бодай…
В житті Господньому - мирянин
Хоч і задиристий як грім…
Зустрінеш - випрямись - не бійся
Достатньо праведности в нім…
Якщо, бодай, не росіянин…
Без злого умисла бодай…
В житті Господньому - мирянин
2022.07.02
12:20
Кати не ймуть віри - ти досі живий!
Спотворюють вимір проклятих подій,
У злобі скаженій рвуть небо на шмаття,
Лишають по собі криваві багаття…
Черговий день світла руйнується жахом,
Насіяно в житі кривавого маку.
Мордують тебе ненажерно й запекло
Спотворюють вимір проклятих подій,
У злобі скаженій рвуть небо на шмаття,
Лишають по собі криваві багаття…
Черговий день світла руйнується жахом,
Насіяно в житі кривавого маку.
Мордують тебе ненажерно й запекло
2022.07.02
10:26
Бувшії люди, нібито браття.
Парость імперського горе-прокляття.
Сповнені жовчі, просякнуті нею.
Суне отрута понад землею.
Згублених душ спорожнілії скіти.
Згубною гниллю щедро залиті.
Дірки в дахах хтось ретельно надряпав.
Парость імперського горе-прокляття.
Сповнені жовчі, просякнуті нею.
Суне отрута понад землею.
Згублених душ спорожнілії скіти.
Згубною гниллю щедро залиті.
Дірки в дахах хтось ретельно надряпав.
2022.07.02
08:16
Про любов не пишеться ні слова,
про кохання серце теж мовчить.
Не життя, хтось скаже, а полова,
не людина – здичавілий сич.
Нехай кажуть. Що мені пересуд?
Друзів не нажив, а ворогів…
але й ті, як лід весною скреснуть.
Не таю на жодного свій гнів.
про кохання серце теж мовчить.
Не життя, хтось скаже, а полова,
не людина – здичавілий сич.
Нехай кажуть. Що мені пересуд?
Друзів не нажив, а ворогів…
але й ті, як лід весною скреснуть.
Не таю на жодного свій гнів.
2022.07.02
08:05
Кілька слів зв’язать не може
По – англійськи впертий Рома:
- То мені не треба, схоже.-
Він бурмоче в школі й вдома.
- За кордон колись захочеш,-
Каже вчителька дитині,-
Як ти там без мови, хлопче,
По – англійськи впертий Рома:
- То мені не треба, схоже.-
Він бурмоче в школі й вдома.
- За кордон колись захочеш,-
Каже вчителька дитині,-
Як ти там без мови, хлопче,
2022.07.02
00:44
Вже не вперше я стикаюся на сайті “Поетичні майстерні” з провокаційними віршами Ігоря Шохи та його клонів, де звучить зневага до прадавньої нашої предківської віри рідновір’я, язичництва:
Процитую:
Бо у храмі Духу до сих пір
базарює секта галаслив
2022.07.01
12:51
Не існує містики і див
і не виникає із нічого
віра у цілющі сили Бога...
кожен має те, що заслужив,
хоч буває, має більше того.
Віруєш, не віруєш – цінуй
те, що як навіяне дається
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і не виникає із нічого
віра у цілющі сили Бога...
кожен має те, що заслужив,
хоч буває, має більше того.
Віруєш, не віруєш – цінуй
те, що як навіяне дається
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2022.04.12
2022.03.19
2022.03.12
2022.03.09
2022.02.01
2021.11.08
2021.10.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Василь Дениско (1954) /
Проза
Телеграф, араб і Натуся
Дійові особи.
Овен – літній чоловік, народжений під знаком вогню. Його самотність – абсолютна нездара. Вона спроможна хіба що заплітати дим сигарет у посивіле волосся. Безсонними ночами шукав себе у продукуванні наративів. Така собі сублімація енергії...
Наполеон – начальник телеграфу. Вождь племені з джерелом, яке він ревно оберігав. Один знайомий дотепно змалював його портрет: “Короткі кривенькі ніжки підпирають непропорційно довгий тулуб із драглистим черевом. На вузькі плечі насаджено велику голову, неначе без використання шийних хребців. Гачкуватий ніс, такий, як із замальовок Леонардо да Вінчі, хижо насувався над губою, роблячи її тонкою та нерухомою”.
Бентежна Натуся – білявка з неймовірною рухливістю кінцівок та інших частин тіла. Приміром, її коліна могли легко вигинатися у протилежний бік усупереч усім законам фізики й анатомії людини. Її вулканічна вербальність шокувала і водночас манила. Натуся була закохана в Араба, яким снила і гибіла.
Ключниця Лизунка – член ВКП(б) у минулому, головна ябедниця. Заслужений пенсіонер партії. Незаміжня. У побуті її епізодичне спілкування з чоловіками зазвичай закінчувалось синцями під оком і темними окулярами, в яких вона приходила на роботу.
Здавалкін – сантехнік, типовий угро-фінський субстрат, закінчений алкоголік, раб Наполеона.
Арабський Шейх – багатий чоловік, залицяльник Натусі. Невойовничий шиїт. Міг напам’ять читати Коран у перекладі російською Крачковського. Послідовник Джафара ас-Садіка, який визнавав тимчасовий шлюб (мута). Волохатий, як усі східні чоловіки: чорне, смоляне волосся вкривало його тіло з голови до п’ят. Межа для бриття була відсутня.
Собакевич – секретар парткому комуністів мерії, об’єкт нерозділеного Лизунчиного кохання.
Спершу варто розповісти про те, що ж об’єднує більшість дійових осіб. А все просто. Крім Собакевича й Араба – всі інші герої працюють у стратегічній установі, що називається телеграфом. Будували його ще більшовики, але Наполеон вважав, що всі здобутки телеграфу стали лише за його керівництва. Ну який же Наполеон згадає “Ватерлоо” чи острів св. Олени? Ніколи!
А до чого тут Собакевич? Цьому чоловікові було недостатньо палких промов у мерії і на мітингах. Більшовицький максималізм штовхав його на більш радикальні дії. Собакевич вирішив іти на вулицю Розалії (Рози Люксембург) і взяти телеграф!
Телеграф охороняли п’ятеро собак (два кобелі, сучка, яку звали Луна, і двоє цуценят), ключниця Лизунка і неозброєний охоронець. Коли з’явиться Собакевич із групою однопартійців, то ключниця й охоронець особисто відкриють браму телеграфу за вказівкою згори. Та це буде пізніше, а спершу Лизунці надійшла команда від Наполеона поприв’язувати на ланцюги собак або закрити їх у столярці – бо, не дай боже, прокусять комусь червоні революційні шаровари.
– Де двірник? Чому територію не прибрано? Собакевич ось-ось прийде, а довкола собаче лайно! Негайно знайти двірника! – лунав крик згори. Ключниця дублювала його, безсистемно бігаючи велетенськими коридорами телеграфу, розмахуючи партквитком та хижо заглядаючи в усі кабінети.
Здавалкін нічим особливо не переймався, йому дошкуляв похмільний синдром. Нічого не відаючи про наміри Собакевича, дорогою до телеграфу він зайшов на ринок, випив свої законні вранішні 150 грамів вонючого самогону й зажував його масним коричневим пиріжком. Коли Здавалкін відчиняв двері столярки, сучка, яка до цього вила і страждала, не розуміючи, чому її закрили, радісно стрибнула просто на нього. Це було так несподівано, що Здавалкін упав. Може, він і встояв би, якби вчора вечором не “прийняв кілограм на грудь” і не “чуманів” у бойлерній. Пізніше Лизунка, угледівши, що собака знову бігає двором, несамовито верещала: “Хто випустив сучку? Хто випустив Луну?”. Нещасну тварину з криком вдруге зачинили у столярці. Перелякані цуценята зарилися в тирсу і сиділи тихо, наче жабки.
Брама відкрилася – і Собакевич взяв телеграф: без жодного пострілу, з серпом і молотом на знамені, з десятком древніх пенсіонерів (переважно жіночої статі). Собакевич говорив про свої заслуги, про пам’ятники та героїв і про те, що визначати, хто з них справжній, буде він із поплічниками. Собакевич не говорив лише про Розалію...
Бентежна Натуся не знала всього цього і загалом ніколи не переймалась “комуністичним болотом”. Її злегка мучив діагноз – “неправильний прикус”. А ще її розривали на шматки вулкани почуттів до симпатичного і гарячого Араба. З діагнозом Натуся сміливо боролася за допомогою вестибулярних металевих брекетів, виготовлених із дуже міцного сплаву нітинолу (на основі нікеля і титану), не відчувала ніякого дискомфорту і не комплексувала.
Ох ці брекети! Яких тортур і страждань вони завдали Арабу! Якось Натуся як завжди спонтанно й емоційно читала любовну лірику Фета для свого коханого. Він дуже уважно слухав, а після почутого рядка “Хочу быть дерзким, хочу быть смелым, хочу одежды с тебя срывать!” пристрасно напав на тремтливу Натусю. Так файно ще не було, думала вона, пожадливо цілуючи пухнасті груди чоловіка. Його кучеряве волоссячко геть заплуталось у брекеті. Від нестерпного болю Араб миттю забув російську і верещав, як рожевий кабанчик, щось незрозуміле. Відчуття було таке, ніби з нього живцем здирали шкіру. А Натуся, маючи звичку кохатися із закритими очима, думала, що це партнеру так славно і продовжувала припадати... Врешті, вирвавшись із обіймів, Араб утік, зник, щез, випарувався...
Згодом зарюмсана Натуся – вся, ніби відкрита рана – прийшла до сумного і невеселого друга-Овена з проханням написати щось про її муки і страждання або дати їй почитати твори про любов всяку і різну. Овен у цей час переживав суцільну депресію і був не готовий до її появи. Проте прохання, мовлене з інтонацією незайманої дівчини та погляд її очей, спрямований кудись у стелю, розчулили Овена. Він вирішив чимось негайно допомогти дівчині. Відкопав у столі копію оповідання письменниці Барбари Редінг і подарував його Натусі. Оповідання мало провокативний заголовок: “Ровер і мій кліторальний оргазм”. Це була занадто відверта жіноча проза, дуже весела і дотепна.
А далі події розвивались блискавично. Натуся граційно бігла коридором телеграфу повз оторопілу Лизунку, весело реготала і вигукувала: “Овен подарував мені вишуканий оргазм!” Ця хвиля її емоцій, ніби цунамі, притисла ключницю до стіни, розчавила, розтерла у порох усі її недолугі, потаємні спроби сподобатися Собакевичу. “А хіба ж буває і таке?! А що ж мені доповідати Наполеонові? – думала в агонії Лизунка. – Треба наздогнати нахабне дівчисько і хоча б зазирнути їй в обличчя. А може вона п’яна?” Та дарма. Доки залишки Лизунки відклеювалися від стіни, поки вона збирала зронені ключі на підлозі, оголена талія Натусі віддалялась, відтворюючи чуттєві рухи танцівниць східних гаремів.
Зателефонувавши знайомому, дівчина запитала: “У тебе є скутер чи ровер?” “У мене є обидва двоколісні агрегати, а що ти хочеш?” – відповів. “Сто оргазмів зразу!” – відрубала, не задумуючись Натуся.
Арабський Шейх сидів усередині власної нафтової свердловини, зализував рани і молився, шепотом промовляючи сури Святого Письма. Йому вкрай не вистачало парфумів “Анна”, якими користувалася кохана і до яких він дуже звик. А в цей час Натуся мчала до нього, осідлавши ровер. Близький Схід тому і близький, що до нього рукою подати. “Гоголь добирався до Святих місць кіньми, а в мене ж є ровер(!)”, – думала вона. Тримаючи на кермі мапу, дівчина енергійно тиснула на педалі. Ласкавий вітер вривався під блузку, що трималася на чесному слові, та надимав вітрило на її спині. Дуже короткі шорти та босоніжки, схожі на ті, що носили єгипетські фараони, збуджували зустрічних водіїв.
Її почуття, як розпечена вулканічна лава, стікали, падали на асфальт велетенськими краплями, раз за разом викликаючи неймовірні сейсмічні коливання. Земна кора передавала їх на сотні кілометрів, змушуючи резонувати трубу свердловини. Арабові здавалося, що це вже починається чергова війна і що ізраїльські ракети вже бомблять його батьківщину, а шум коліс ровера та чуттєвий стогін Натусі він сприймав як волання муедзина, що закликає мусульман до чергового намазу...
2011
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Телеграф, араб і Натуся
На цвіт побачень – полум’я розлуки
Михайло Доленго

Овен – літній чоловік, народжений під знаком вогню. Його самотність – абсолютна нездара. Вона спроможна хіба що заплітати дим сигарет у посивіле волосся. Безсонними ночами шукав себе у продукуванні наративів. Така собі сублімація енергії...
Наполеон – начальник телеграфу. Вождь племені з джерелом, яке він ревно оберігав. Один знайомий дотепно змалював його портрет: “Короткі кривенькі ніжки підпирають непропорційно довгий тулуб із драглистим черевом. На вузькі плечі насаджено велику голову, неначе без використання шийних хребців. Гачкуватий ніс, такий, як із замальовок Леонардо да Вінчі, хижо насувався над губою, роблячи її тонкою та нерухомою”.
Бентежна Натуся – білявка з неймовірною рухливістю кінцівок та інших частин тіла. Приміром, її коліна могли легко вигинатися у протилежний бік усупереч усім законам фізики й анатомії людини. Її вулканічна вербальність шокувала і водночас манила. Натуся була закохана в Араба, яким снила і гибіла.
Ключниця Лизунка – член ВКП(б) у минулому, головна ябедниця. Заслужений пенсіонер партії. Незаміжня. У побуті її епізодичне спілкування з чоловіками зазвичай закінчувалось синцями під оком і темними окулярами, в яких вона приходила на роботу.
Здавалкін – сантехнік, типовий угро-фінський субстрат, закінчений алкоголік, раб Наполеона.
Арабський Шейх – багатий чоловік, залицяльник Натусі. Невойовничий шиїт. Міг напам’ять читати Коран у перекладі російською Крачковського. Послідовник Джафара ас-Садіка, який визнавав тимчасовий шлюб (мута). Волохатий, як усі східні чоловіки: чорне, смоляне волосся вкривало його тіло з голови до п’ят. Межа для бриття була відсутня.
Собакевич – секретар парткому комуністів мерії, об’єкт нерозділеного Лизунчиного кохання.
Спершу варто розповісти про те, що ж об’єднує більшість дійових осіб. А все просто. Крім Собакевича й Араба – всі інші герої працюють у стратегічній установі, що називається телеграфом. Будували його ще більшовики, але Наполеон вважав, що всі здобутки телеграфу стали лише за його керівництва. Ну який же Наполеон згадає “Ватерлоо” чи острів св. Олени? Ніколи!
А до чого тут Собакевич? Цьому чоловікові було недостатньо палких промов у мерії і на мітингах. Більшовицький максималізм штовхав його на більш радикальні дії. Собакевич вирішив іти на вулицю Розалії (Рози Люксембург) і взяти телеграф!
Телеграф охороняли п’ятеро собак (два кобелі, сучка, яку звали Луна, і двоє цуценят), ключниця Лизунка і неозброєний охоронець. Коли з’явиться Собакевич із групою однопартійців, то ключниця й охоронець особисто відкриють браму телеграфу за вказівкою згори. Та це буде пізніше, а спершу Лизунці надійшла команда від Наполеона поприв’язувати на ланцюги собак або закрити їх у столярці – бо, не дай боже, прокусять комусь червоні революційні шаровари.
– Де двірник? Чому територію не прибрано? Собакевич ось-ось прийде, а довкола собаче лайно! Негайно знайти двірника! – лунав крик згори. Ключниця дублювала його, безсистемно бігаючи велетенськими коридорами телеграфу, розмахуючи партквитком та хижо заглядаючи в усі кабінети.
Здавалкін нічим особливо не переймався, йому дошкуляв похмільний синдром. Нічого не відаючи про наміри Собакевича, дорогою до телеграфу він зайшов на ринок, випив свої законні вранішні 150 грамів вонючого самогону й зажував його масним коричневим пиріжком. Коли Здавалкін відчиняв двері столярки, сучка, яка до цього вила і страждала, не розуміючи, чому її закрили, радісно стрибнула просто на нього. Це було так несподівано, що Здавалкін упав. Може, він і встояв би, якби вчора вечором не “прийняв кілограм на грудь” і не “чуманів” у бойлерній. Пізніше Лизунка, угледівши, що собака знову бігає двором, несамовито верещала: “Хто випустив сучку? Хто випустив Луну?”. Нещасну тварину з криком вдруге зачинили у столярці. Перелякані цуценята зарилися в тирсу і сиділи тихо, наче жабки.
Брама відкрилася – і Собакевич взяв телеграф: без жодного пострілу, з серпом і молотом на знамені, з десятком древніх пенсіонерів (переважно жіночої статі). Собакевич говорив про свої заслуги, про пам’ятники та героїв і про те, що визначати, хто з них справжній, буде він із поплічниками. Собакевич не говорив лише про Розалію...
Бентежна Натуся не знала всього цього і загалом ніколи не переймалась “комуністичним болотом”. Її злегка мучив діагноз – “неправильний прикус”. А ще її розривали на шматки вулкани почуттів до симпатичного і гарячого Араба. З діагнозом Натуся сміливо боролася за допомогою вестибулярних металевих брекетів, виготовлених із дуже міцного сплаву нітинолу (на основі нікеля і титану), не відчувала ніякого дискомфорту і не комплексувала.
Ох ці брекети! Яких тортур і страждань вони завдали Арабу! Якось Натуся як завжди спонтанно й емоційно читала любовну лірику Фета для свого коханого. Він дуже уважно слухав, а після почутого рядка “Хочу быть дерзким, хочу быть смелым, хочу одежды с тебя срывать!” пристрасно напав на тремтливу Натусю. Так файно ще не було, думала вона, пожадливо цілуючи пухнасті груди чоловіка. Його кучеряве волоссячко геть заплуталось у брекеті. Від нестерпного болю Араб миттю забув російську і верещав, як рожевий кабанчик, щось незрозуміле. Відчуття було таке, ніби з нього живцем здирали шкіру. А Натуся, маючи звичку кохатися із закритими очима, думала, що це партнеру так славно і продовжувала припадати... Врешті, вирвавшись із обіймів, Араб утік, зник, щез, випарувався...
Згодом зарюмсана Натуся – вся, ніби відкрита рана – прийшла до сумного і невеселого друга-Овена з проханням написати щось про її муки і страждання або дати їй почитати твори про любов всяку і різну. Овен у цей час переживав суцільну депресію і був не готовий до її появи. Проте прохання, мовлене з інтонацією незайманої дівчини та погляд її очей, спрямований кудись у стелю, розчулили Овена. Він вирішив чимось негайно допомогти дівчині. Відкопав у столі копію оповідання письменниці Барбари Редінг і подарував його Натусі. Оповідання мало провокативний заголовок: “Ровер і мій кліторальний оргазм”. Це була занадто відверта жіноча проза, дуже весела і дотепна.
А далі події розвивались блискавично. Натуся граційно бігла коридором телеграфу повз оторопілу Лизунку, весело реготала і вигукувала: “Овен подарував мені вишуканий оргазм!” Ця хвиля її емоцій, ніби цунамі, притисла ключницю до стіни, розчавила, розтерла у порох усі її недолугі, потаємні спроби сподобатися Собакевичу. “А хіба ж буває і таке?! А що ж мені доповідати Наполеонові? – думала в агонії Лизунка. – Треба наздогнати нахабне дівчисько і хоча б зазирнути їй в обличчя. А може вона п’яна?” Та дарма. Доки залишки Лизунки відклеювалися від стіни, поки вона збирала зронені ключі на підлозі, оголена талія Натусі віддалялась, відтворюючи чуттєві рухи танцівниць східних гаремів.
Зателефонувавши знайомому, дівчина запитала: “У тебе є скутер чи ровер?” “У мене є обидва двоколісні агрегати, а що ти хочеш?” – відповів. “Сто оргазмів зразу!” – відрубала, не задумуючись Натуся.
Арабський Шейх сидів усередині власної нафтової свердловини, зализував рани і молився, шепотом промовляючи сури Святого Письма. Йому вкрай не вистачало парфумів “Анна”, якими користувалася кохана і до яких він дуже звик. А в цей час Натуся мчала до нього, осідлавши ровер. Близький Схід тому і близький, що до нього рукою подати. “Гоголь добирався до Святих місць кіньми, а в мене ж є ровер(!)”, – думала вона. Тримаючи на кермі мапу, дівчина енергійно тиснула на педалі. Ласкавий вітер вривався під блузку, що трималася на чесному слові, та надимав вітрило на її спині. Дуже короткі шорти та босоніжки, схожі на ті, що носили єгипетські фараони, збуджували зустрічних водіїв.
Її почуття, як розпечена вулканічна лава, стікали, падали на асфальт велетенськими краплями, раз за разом викликаючи неймовірні сейсмічні коливання. Земна кора передавала їх на сотні кілометрів, змушуючи резонувати трубу свердловини. Арабові здавалося, що це вже починається чергова війна і що ізраїльські ракети вже бомблять його батьківщину, а шум коліс ровера та чуттєвий стогін Натусі він сприймав як волання муедзина, що закликає мусульман до чергового намазу...
2011
Найвища оцінка | Редакція Майстерень | 5.5 | Любитель поезії / Майстер-клас |
Найнижча оцінка | Гренуіль де Маре | 5.25 | Любитель поезії / Майстер-клас |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію