ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2022.10.01 19:35
Двадцять літ зі сходу на захід, з півночі на південь ходив імператор Діоклетіан, усмиряючи різномовних бунтівників. Час його названо «поверненням золотого століття». Заглянув імператор на якусь часину в Рим. І не сподобалось йому тут жити, а закортіло на

Микола Соболь
2022.10.01 05:44
Тихими переливами, дзвонами зорі
заспівала пісню квітневу Десна.
Небо ще холодне й скупе, але десь в горі
вперше чорногузи клекочуть. Весна
цього року воєнна ні сну, ні спокою…
птахи ледь взнають місцевість згорілу.
Попелища сіл. Кружляючи над рікою

Віктор Кучерук
2022.10.01 05:41
Непроглядні осінні тумани
Від світань аж до смерків щодня, –
Повз світіння листочків багряних
Без стежинок ходжу, навмання.
Мов крізь сон, поглядаю під ноги,
Щоб об щось не спіткнутись ніде, –
Час так скручує трави вологі,
Наче пряжу старанно пря

Ярослав Чорногуз
2022.10.01 00:03
Ця осінь справжня — дощова, сумна,
А так хотілося ще дрібку літа.
Душа схолола і необігріта,
Як неприкаяна, бреде вона.

Як вересень, нахмурене життя,
Все більше горя, і все менше щастя,
І сипляться на голову напасті,

Володимир Бойко
2022.09.30 14:32
Геббельс у захваті від соловйова,
Жде з нетерпінням пропагандона.
В пеклі компанія пречудова –
Сталіна, жиріка і кобзона.

Тих, що загинули за росію,
Щиро смолою усіх зігріють.

Козак Дума
2022.09.30 13:44
Я не кацап і я не московит –
в мені нуртує кров мого народу!
У цьому ми переконали світ,
відважно захищаючи свободу.
І я не орк чи дикий гамадрил,
не представник мокшанської еліти,
що об’єднала сотню-другу рил
і прагне нині керувати світом.

Іван Потьомкін
2022.09.30 09:26
Шукаю на Святій Землі пейзажі,
Чимось схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Щемом вливається у серце...
...А за пейзажами вбачається

Віктор Кучерук
2022.09.30 05:40
Як вогню божевільне шаленство
Палахтіло, світило, пекло, –
Відчуття неземного блаженства
І безмежного щастя було.
Мов очей осяйна осолода
Струменіла, звивалась, жила, –
Оминала чіпкі перешкоди
І в єдине єднала тіла.

Микола Соболь
2022.09.30 05:19
На тихих вулицях дитинства
живе і досі той ласун,
який цукерками ділився –
сіресенький вухань-пустун –
тепер передає для доці
смаколики через мене,
знаходить скрізь в життя потоці
і вас нехай не омине.

Євген Федчук
2022.09.29 19:39
Псков ненадовго пережив сусідів,
Хоча й старався та Москві годив.
Але пішов за Новгородом слідом.
З Москвою поряд надто вільно жив.
А їй такі сусіди не потрібні,
Дух вільнолюбства там живий, однак.
Надихаються ним московські злидні
І у Москві захоч

Татьяна Квашенко
2022.09.29 18:15
У шаховій скриньці фігурка жила.
Літами як жінка, на зріст же – мала.
Себе відчувала, звичайно, живою,
З душею ляльково-сумною порою.

Та вільний від партії шахів король
Нову їй засвоїти вигадав роль.
Із мрій іграшкових м’яких кольорів

Сергій Губерначук
2022.09.29 11:20
Віриш, я знав, що приїдеш.
Вірш написав принагідно.
Бачиш, збуваються вірші.
Начебто, й правдоподібно?

Прошу зайти до господи.
Може, здорожившись, спала б?
Сонцем лягла б у воду,

Іван Потьомкін
2022.09.29 09:24
– Что скажешь? – cпросил я Алексея, протягивая старое фото, когда почти через год мы наконец-то встретились снова на нейтральной территории. – А что тут скажешь? Юная и хорошенькая. Твоя в девичестве? – Нет. Но прочти, что написано на обратной стороне.

Микола Соболь
2022.09.29 05:59
Мовчать вітри, замовкли зливи,
калини кім’яхи горять
і снігурі такі щасливі
летять до кетягів багать
немов зігрітися тут хочуть
і це для них найвища ціль.
Всміхнеться сонечко напрочуд,
коли ущухне заметіль.

Віктор Кучерук
2022.09.29 05:28
Все як треба, все чин чином,
Все гаразд на чужині, –
Лиш думки про Батьківщину
Рай затьмарюють мені.
Наче вранішнім туманом,
Чи тремтливим міражем, –
Смутки швидко стерли грані
Між Парижем й Ірпенем.

Сергій Губерначук
2022.09.28 11:18
На пальмі жіночої статі
розказує какаду,
як я в полотняному платті
з Платоном по Азії йду.

Під руку взявши Платона,
здіймавсь на гірське плато
оддать на поживу тритонам
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Наталія Близнюк
2021.12.12

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Василь Дениско (1954) / Рецензії

 Украдені поцілунки
Ніно Куханідзе Я, пересічний глядач і простий інженер, вражений (скоріше віртуально) дією електричного струму і (перманентно) квантами світла природних і штучних світил. Одна відома в хутірських колах журналістка зауважила мені: “Твій метафізичний зв’язок з енергіями магми землі і космосу тобі не допоможе, цього замало, щоб писати про фільм. Потрібно спершу вивчити, щонайменше, історію грузинського кіно, переглянути всі фільми режисера Нани Джорджадзе, прочитати сценарій і рецензії кінокритиків та культурологів, а ще ліпше – особисто взяти інтерв’ю у режисера”. Якщо додати до цього кумедний епізод мого спілкування з інтернетом, коли на запит щодо мого фільму “27 украдених поцілунків” “розумний” комп’ютер уперто пропонував мені “27 бакинських комісарів”(!), – то стануть зрозумілими моя тривала внутрішня боротьба, мої сумніви і вагання: писати чи не писати?
Як відомо, грузинський фільм “27 украдених поцілунків” брав участь у міжнародному фестивалі акторів кіно “Стожари”, що відбувся наприкінці серпня 2003 року в Києві і був присвячений темі кохання. За чоловічу роль другого плану журі нагородило актора Левана Учанешвілі. Раніше, у 2000 році, фільм здобув приз за найкращу режисерську і операторську роботу на міжнародному кінофестивалі в Авіньйоні (Франція) і номінацію на нагороду Європейської академії за найкращий сценарій, а в 2001 році – спеціальний приз журі Брюссельського міжнародного кінофестивалю. У фільмі знялися відомі актори: П’єр Рішар, Євген Сидіхін і Амалія Мордвинова. Оператор фільму – Федон Папамайкл і композитор Горан Брегович – фахівці зі світовим ім’ям у сучасному кінематографі.
На початку фільму вродлива, тендітна 14-річна дівчинка Сибілла (Ніно Куханідзе) з виразними очима і “живим” поглядом, та ще зачіскою, що передає внутрішній стан і риси її характеру, приїздить до маленького містечка і закохується до нестями в Олександра, який працює в обсерваторії. А його син Мікі закохується в дівчину. Сибілла стає “світлою тінню” Олександра і готова вперто і сліпо захищати свою любов. Замкнений у собі Мікі (певно, через смерть мами), який не в змозі пізнати “таємницю Сибілли” і не може звільнитися від свого бажання, обирає у стосунках з нею шлях послуху і покори. У фільмі є ще багато інших колоритних персонажів (приміром, зваблива Вероніка, що її грає неповторна Амалія Мордвинова), за якою стежить Сибілла. Побачене стає її досвідом, а той – частково – методом досягнення поставленої мети.
Якщо відверто, то знайдеться глядач, котрий скаже про фільм і його тему іронічно: яка там любов? Насправді є лише демонстрація виверження вулканічної лави гормонів перехідного віку. Ця лава, стікаючи, знаходить на своєму шляху великий і холодний камінь (Олександр), що вріс у землю, і марно намагається нагріти його до власної температури. Та дарма – великий камінь лишається холодним, а маленький (Мікі), що став на шляху лави, – розтоплюється і переходить в аморфний стан. Тобто у випадку з Мікі наявні всі ознаки “пасивної форми симбіотичної єдності”, а простіше – мазохізму.
Проте якось не хочеться погоджуватися з усім цим, бо енергетика кохання у фільмі відчутна – вона явно підносить настрій. Чомусь у “флюїди” кохання дівчинки віриш. Це так, як у фільмі “Колхідська балада”: віриш у любов Княжни до Джото, хоча ні любовних сцен, ні навіть діалогів там немає, а є лише обличчя і погляд закоханої.
Фільм глибокий, динамічний, добрий. Він відкриває великий простір для роздумів і фантазії. Снаряди, випущені за наказом лейтенанта у напрямку любовної пари, тобто у напрямку зрадливої дружини Вероніки, – це “снаряди чоловічого безсилля”, заряджені не динамітом, а “комплексом люті”. Вони вибухають, але нікого не ранять, лише вертаються до артилериста больовим синдромом хребта. Шаленство переходить у саморуйнацію, а в сцені підвішеного на лямках лейтенанта вбачається іронічна алюзія на страждання Христа.
Іржавий корабель пливе за трактором, чекаючи, коли велика вода моря прийде, бо “моря, як і люди, приходять і йдуть геть”. П’явки на тілі Мікі всього-навсього гріють свої слизькі тіла, а бджоли, що живуть у дуплі дерева, не жалять тих хто краде їхній мед. Немає гальм у автобуса, що рухається з пасажирами. Бракує внутрішніх гальм, внутрішніх табу Вероніці у взаєминах з чоловіками. І ще у поетично знятій сцені “купання принцеси” є величний спокій і краса, як у картині французького художника Ніколя Пуссена “Спляча Венера і Амур”. Ця паралель доповнюється майже ідентичним завуальованим підгляданням Мікі (у фільмі) і боязким спогляданням пастушків заснулої богині.
І разом з тим спостерігаємо шокуючи гіпертрофовані епізоди: защемлений чоловічий орган усередині сталевої деталі і лайка, що ріже ніжний слух глядача. Хоч як це не дивно, але все тут гармонійно поєднується.
“Я прийшла побачити світло мертвої зірки” – ключова фраза з уст Сибілли. Її можна розуміти буквально: йдеться про світло згаслої зірки, видиме землянам ще тривалий час. А можна метафорично перенести на предмет Сибілленого кохання. Фізіологічно він – Олександр – існує (місцеві жіночки називають його “білявим Тарзаном”), проте він – не астроном, не філософ, скорше доглядач обсерваторії, схожий на гладкого кота з лискучою шерстю. Це навіть не мачо, а (перепрошую) цюцюрковий бешкетник. Відомо, що метелики-одноденки присвячують свій політ сонцю. Де ж світло Олександра, на яке летить і летить Сибілла?..
Чи влучив трагічний постріл у фінальній сцені в Олександра – невідомо, видно лише, як звукова хвиля пострілу наздогнала дівчинку, наповнивши груди страхом. Чека висмикнута, часовий механізм дорослого, ще невідомого життя запущено. Порятунок від себе, від своїх почуттів на кораблі, що вже один раз тонув, здається примарним, але це вже не так суттєво. Щоб стати дорослішими, Матильді режисера Люка Бессона (“Леон”) і Сибіллі Нани Джорджадзе треба побачити смерть і пережити нерозділене кохання. “Любовь неразделённая страшна…” – каже відомий поет.
Чи не завелика ціна для молодих, прекрасних і незахищених створінь? Я плекаю надії, що в когось після перегляду фільму прагнення бути кращим, ніж є насправді, стане домінантним хоча б у нетривалих фантазіях. Станьте, за висловом культового філософа Жиля Дельоза, ризоморфними – тобто породжуйте нові стеблинки, які згодом з’єднаються з корінням і стовбуром! Вірю, що це будуть стеблинки ЛЮБОВІ!

2005

Дехто в кіно шукає відповіді, шукає співчування і співзвучності своїм думкам і переживанням. Яку ціну треба заплатити, щоб подорослішати? Чи дає фільм відповідь?





      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2011-02-09 18:02:23
Переглядів сторінки твору 3832
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 4.924 / 5.5  (4.876 / 5.46)
* Рейтинг "Майстерень" 3.779 / 5.5  (3.595 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.766
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2022.09.18 10:00
Автор у цю хвилину відсутній