Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
О.Медведєв. Щодо переслідування Марії Матіос
Дуже добре, що Янукович зустрівся з Марією Матіос. Нарешті, ГПУ та МВС залишать письменницю у спокої. Можливо, бо учасники податкового Майдану мали слово В. Ф., що їх не чіпатимуть, але як справжній хазяїн свого слова, сам дав, сам і забрав.
Дуже добре, що на зустрічі була присутня пані Герман, бо, власне кажучи, з попередньої зустрічі з Януковичем, Герман та Скорик і почалися неприємності Матіос – неприємності, які, треба сказати, виявилися доволі позитивними.
8 березня минулого року на вручення Шевченківської премії не змогла приїхати Оксана Пахльовська, завідувачка кафедри україністики факультету літератури і філософії Римського університету "Ла Сап'єнца". А зачитати свій виступ вона попросила Марію Матіос, на той час заступницю Голови Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка. Саме на той час, бо через виголошену нею чужу промову пані Матіос позбавилися роботи. Ні, спочатку, кажуть, на неї лише трохи посичали дві високопосадові фанатички Януковича, а згодом вони подбали про те, щоб у новому складі комітету прізвища людини, яка читала неприємні для Самого слова, не було.
Марія вийшла переможницею з цієї історії – нині з нею знову радяться, як краще відзначити Шевченківські дні. Тим більше що до Канева тепер можна полетіти і на вертольоті.
А ось витяги із тієї самої промови Пахльовської-Матіос
Нагорода, що має ім'я Шевченка, – це не так премія, як моральний імператив, вага відповідальності перед вічністю – і сучасністю – цього Поета.
Україна – вкотре! – знаходиться в облозі. В облозі риторики. Імітації. Обману. Насилля над її історією.
В облозі фальшивої любові до України і реальної до неї зненависті.
Основна цьому причина: як і в XVII столітті, XIX чи ХХ-му, Україна перебуває в епіцентрі протистояння Росії та Європи.
Тому в день народження великого поета України ми насамперед маємо почути його Слово, – те Слово, яке Поет, як старозавітний пророк, поставив "на сторожі" нації. До цього нас змушує інтелектуальна чесність.
Поет, якого російська держава боялася так, що заборонила не лише писати, а й малювати, із засланських своїх степів бачив не лише нову Україну, а й майбутню Європу. В тодішній Європі – поряд з Міцкевичам і Байроном, Гайне і Леопарді – Шевченко був одним з найрадикальніших поборників свободи – свободи кожної окремої людини, свободи кожного народу - від Фінляндії до Кавказу, від азійських країн до Молдови, Чехії, Польщі. А свобода – це базова цінність європейської цивілізації.
Шевченко ніколи не пішов на компроміс із владою, сказавши словами царя Давида:
Блаженний муж на лукаву Не вступає раду...
Тому його Голос розхитав фундамент Імпе¬рії. Тому його Голос розколював мури в'язниці під назвою СРСР. Ці дві антилюдські системи впали. Поет сьогодні з нами. Але нещадне його бачення сьогоднішнього суспільства:
...Оглухли, не чують; Кайданами міняються, Правдою торгують.
Презирливий його лазерний погляд на український політикум:
Раби, підніжки, грязь Москви...
Непримиренний його моральний вирок одєржавленому православ'ю:
...І візантійський Саваоф Одурить! Не одурить Бог, Карать і милувать не буде: Ми не раби його – ми люде!
Тривожне його питання.;
...коли
Ми діждемося Вашингтона З новим, і праведним, законом.?
Ствердна його відповідь:
А діждемось-таки колись.
Вергілій українського Пекла, нам з вами Шевченко залишив заповіт:
... будьте люди, Бо лихо вам буде.
Лише це дасть нам право на надію:
Діла добрих оновляться, Діла злих загинуть.
Вогненна печать Генія на сувої національної Історії:
Борітеся – поборете!
http://blogs.pravda.com.ua/authors/medvedev/4d4baacbe9b04/
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)