ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.30
14:02
Перенеслись у перше травня!!!
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
2024.04.30
13:53
М-оя душа проникливо сприймає
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
2024.04.30
11:05
Ходить бісова невіра
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
2024.04.30
09:40
У розтині часу нам істини вже не знайти,
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
2024.04.30
09:33
Ти з дитинства не любиш усі ті кайдани правил.
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
2024.04.30
09:00
Росою осідає на волосся
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
2024.04.30
06:01
Так вперіщило зненацька,
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
2024.04.29
23:07
Шепіт весни над містом
В шелесті яворів…
Люляй, Маля, -
Мати-Земля
Квітом укрила Львів.
Люляй-люлій, Леве, радій,
Сонце встає огненне.
В шелесті яворів…
Люляй, Маля, -
Мати-Земля
Квітом укрила Львів.
Люляй-люлій, Леве, радій,
Сонце встає огненне.
2024.04.29
13:58
Найважливіший перший крок…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
2024.04.29
12:22
Хочеш вірити в бога - вір.
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
2024.04.29
11:37
ІІ
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
2024.04.29
07:54
Черевички мені дарував кришталеві. Як мрію.
Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
2024.04.29
07:50
Ось чути здалеку могутню мову лісу.
Він кличе стоголоссям, шумом.
Співає звучно вічності щоденну пісню.
І радість в ній, і ноти суму.
Немає від людей ніякої завіси.
Прозоре небо - оберегом.
Важливі, звісно, пропонує компроміси,
Він кличе стоголоссям, шумом.
Співає звучно вічності щоденну пісню.
І радість в ній, і ноти суму.
Немає від людей ніякої завіси.
Прозоре небо - оберегом.
Важливі, звісно, пропонує компроміси,
2024.04.29
07:39
Ти взірець української дівчини.
Орхідея в розквітлій красі.
Ти перлина Івано-Франківщини.
Та чесноти далеко не всі
Видно зовні, бо кращими гранями
Ти виблискуєш не вочевидь,
Як буває із юними-ранніми,
Що привернуть увагу на мить –
Орхідея в розквітлій красі.
Ти перлина Івано-Франківщини.
Та чесноти далеко не всі
Видно зовні, бо кращими гранями
Ти виблискуєш не вочевидь,
Як буває із юними-ранніми,
Що привернуть увагу на мить –
2024.04.29
05:28
Розкричалися ворони,
Розспівалися півні, -
Ніччю спущена запона
Відхилилась вдалині.
Показався обрій дальній
І поблідло сяйво зір, -
Світ ясніє життєдайно
Темноті наперекір.
Розспівалися півні, -
Ніччю спущена запона
Відхилилась вдалині.
Показався обрій дальній
І поблідло сяйво зір, -
Світ ясніє життєдайно
Темноті наперекір.
2024.04.28
23:06
Наприкінці двадцятого сторіччя,
Без дозволу прийшов у цей я світ.
Від сонця не ховав своє обличчя,
Але не знав, як стати під софіт.
Тоді мені дитинство наказало
Повірити мелодії душі.
Я йшов крізь простір чарівного залу,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Без дозволу прийшов у цей я світ.
Від сонця не ховав своє обличчя,
Але не знав, як стати під софіт.
Тоді мені дитинство наказало
Повірити мелодії душі.
Я йшов крізь простір чарівного залу,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олена Малєєва (1981) /
Проза
Колір. Музика. Слова
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Колір. Музика. Слова
Іде дощ. Сьогодні знов іде дощ. Я люблю дощ, слухати, як він стукає у вікно, а я сиджу у затишку гігантського офісу й сумую. Таким дивним, світло-синім сумом. Чому світло-синім? Бо все має колір.
Кохання, звісно, червоне. Традиційно. Кольору троянд, кольору пристрасного фламенко, кольору вечірнього сонця, кольору вогню, кольору жарких вуст, що готові ось-ось зімкнутися у поцілунку. Дружба – оранжева, яскрава. Інколи, коли дружба давня і вірна, то вона може бути зелена, але не від плісені, ні! Просто зелене – це колір весни, колір життя, колір тріумфу життя над смертю. А яке ж життя без дружби, без вірного друга, без такого, за якого не жаль і вмерти? Якщо не мати такого друга, то жити – навіщо? Тож вірна і давня дружба – зелена. Щастя, безумовно, буває жовтим. Кольору золотавого сонячного пляжу, кольору сонця, що грає на пелюстках кульбабок. Але будь-яка палітра, будь-яке почуття не може складатися тільки з одного кольору. Ось так – щастя жовте. Ні! Не просто жовте. Найщасливіше щастя – сумне, щемливе, що западає у саму душу і відриває ноги від землі, підносячи тебе у небо, кружляючи, залишаючи за небокраєм.
Найщасливіше моє щастя – спогад дитинства: я йду із мамою, із татом, рука в руці. Маленька в дорослій. Ми разом. І сонце грає в листі тополь, і небо блакитне-блакитне кличе за собою у височінь, у далечінь. І все життя попереду. Того часу не повернути, не стати більш маленькою дівчинкою… Але згадка про це живе у серці: про синє небо, про жовті промінці, що грають у листі тополь. Тож найщасливіше щастя для мене обов’язково – синьо-жовто-зелене.
Так от, сьогодні йде дощ і охоплює мене світло-синім сумом. Майже щастя. Не вистачає тільки – тебе. Жовтого. Зеленого. Коханого. Я думаю: «Хочу щоб він подзвонив!» Хочу… Хочу… Хочу… Але треба працювати, і я йду на нараду. Телефонний дзвоник простромлює фіолетову напругу наради. Ледь устигаю натиснути кнопку відхилення виклику. Аби напруга не стала чорнильною.
Ти подзвонив, значить, мій мессідж у Всесвіт знайшов свого адресата. Значить, тобі також сумно і ти слухаєш дощ. Ти хочеш слухати дощ, відчувати синій сум поруч зі мною і слухати музику моєї душі.
Адже будь-яка душа має свою музику. І навіть коли людини вже не має серед живих, музика її душі живе. Близькі люди знають ту мелодію і раз у раз відтворюють її у своїй пам’яті. Люди, чиї душі мовчать – порожні бочки. Є й такі.
Цікаву, неочікувану мелодію інколи можна почути, якщо вміти слухати. Ось, наприклад, вишукана дама, пахне дорогим парфумом, говорить правильною мовою, живе правильним життям, а її душа виграє на папуаських барабанах невибагливий ритм. Та й годі. А ось класичний ботан – передбачуваний до кісткового мозоку. Здається, ти бачиш його наскрізь – підйом у шість п'ятнадцять – обов’язково під монотонний дзвін будильника, робота у великій корпорації не рядовим клерком, але і не топом, ланч з колегами і самотній вечір онлайн… Та його душа співає «Ніч яка місячна» Старицького, і щаслива та жінка, що почує ту пісню: він її, милую, куди-завгодно на руках носити буде, а не тільки до хатиноньки.
Твоя душа грає блюз. Моя душа грає фолк. Під акомпонимент дощу виходить цікаве звукове рішення. Будь-який композитор півжиття віддав би за таку мелодію. А я віддала би ціле життя. Аби слухати саме таку мелодію, у такому супроводі, під таке аранжування. Аби відчувати світло-синій сум поруч із тобою. Знаючи, що ти так само його бачиш. Знаючи, що чуєш ту саму музику, що і я.
У нас немає багато років попереду, багато років позаду, а є тільки сьогоднішній вечір. Але цей вечір і є тим, що ми називаємо своїм життям, найщасливішим щастям.
2010.
Кохання, звісно, червоне. Традиційно. Кольору троянд, кольору пристрасного фламенко, кольору вечірнього сонця, кольору вогню, кольору жарких вуст, що готові ось-ось зімкнутися у поцілунку. Дружба – оранжева, яскрава. Інколи, коли дружба давня і вірна, то вона може бути зелена, але не від плісені, ні! Просто зелене – це колір весни, колір життя, колір тріумфу життя над смертю. А яке ж життя без дружби, без вірного друга, без такого, за якого не жаль і вмерти? Якщо не мати такого друга, то жити – навіщо? Тож вірна і давня дружба – зелена. Щастя, безумовно, буває жовтим. Кольору золотавого сонячного пляжу, кольору сонця, що грає на пелюстках кульбабок. Але будь-яка палітра, будь-яке почуття не може складатися тільки з одного кольору. Ось так – щастя жовте. Ні! Не просто жовте. Найщасливіше щастя – сумне, щемливе, що западає у саму душу і відриває ноги від землі, підносячи тебе у небо, кружляючи, залишаючи за небокраєм.
Найщасливіше моє щастя – спогад дитинства: я йду із мамою, із татом, рука в руці. Маленька в дорослій. Ми разом. І сонце грає в листі тополь, і небо блакитне-блакитне кличе за собою у височінь, у далечінь. І все життя попереду. Того часу не повернути, не стати більш маленькою дівчинкою… Але згадка про це живе у серці: про синє небо, про жовті промінці, що грають у листі тополь. Тож найщасливіше щастя для мене обов’язково – синьо-жовто-зелене.
Так от, сьогодні йде дощ і охоплює мене світло-синім сумом. Майже щастя. Не вистачає тільки – тебе. Жовтого. Зеленого. Коханого. Я думаю: «Хочу щоб він подзвонив!» Хочу… Хочу… Хочу… Але треба працювати, і я йду на нараду. Телефонний дзвоник простромлює фіолетову напругу наради. Ледь устигаю натиснути кнопку відхилення виклику. Аби напруга не стала чорнильною.
Ти подзвонив, значить, мій мессідж у Всесвіт знайшов свого адресата. Значить, тобі також сумно і ти слухаєш дощ. Ти хочеш слухати дощ, відчувати синій сум поруч зі мною і слухати музику моєї душі.
Адже будь-яка душа має свою музику. І навіть коли людини вже не має серед живих, музика її душі живе. Близькі люди знають ту мелодію і раз у раз відтворюють її у своїй пам’яті. Люди, чиї душі мовчать – порожні бочки. Є й такі.
Цікаву, неочікувану мелодію інколи можна почути, якщо вміти слухати. Ось, наприклад, вишукана дама, пахне дорогим парфумом, говорить правильною мовою, живе правильним життям, а її душа виграє на папуаських барабанах невибагливий ритм. Та й годі. А ось класичний ботан – передбачуваний до кісткового мозоку. Здається, ти бачиш його наскрізь – підйом у шість п'ятнадцять – обов’язково під монотонний дзвін будильника, робота у великій корпорації не рядовим клерком, але і не топом, ланч з колегами і самотній вечір онлайн… Та його душа співає «Ніч яка місячна» Старицького, і щаслива та жінка, що почує ту пісню: він її, милую, куди-завгодно на руках носити буде, а не тільки до хатиноньки.
Твоя душа грає блюз. Моя душа грає фолк. Під акомпонимент дощу виходить цікаве звукове рішення. Будь-який композитор півжиття віддав би за таку мелодію. А я віддала би ціле життя. Аби слухати саме таку мелодію, у такому супроводі, під таке аранжування. Аби відчувати світло-синій сум поруч із тобою. Знаючи, що ти так само його бачиш. Знаючи, що чуєш ту саму музику, що і я.
У нас немає багато років попереду, багато років позаду, а є тільки сьогоднішній вечір. Але цей вечір і є тим, що ми називаємо своїм життям, найщасливішим щастям.
2010.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію