ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.02
12:35
Велике пошанування до батька й матері,
бо Господь Пресвятий ставить його вище пошанування до Себе Самого…
Є в тебе майно чи нема - шануй батька твого і матір твою,
навіть якщо живеш милостинею"
Раббі Шимон бар Йохай
Давно це сталось. Тоді, як в І
2024.05.02
11:03
Четвер Великий. Таїнство вечері.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
2024.05.02
10:26
Літери
Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.
Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.
2024.05.02
10:19
Нотатки дружини письменника
Скажу відверто: мені особисто подобаються оповідання мого чоловіка - короткі, але дуже зворушливі. І нехай він досі не лауреат премій, як дехто з його однокурсників, не входить до правління творчих спілок, не видає щорічно ч
2024.05.02
08:59
Не розказуй мені про любов —
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
2024.05.02
08:05
Голубі троянди
Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.
Той куточок наснився мені: із тканини м'якої
Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.
Той куточок наснився мені: із тканини м'якої
2024.05.02
05:59
У старомодній та незграбній шафі
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.
Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.
Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
2024.05.02
04:40
На все твоя, мій Боже, милість
І ласка істинна твоя, -
Тож не журюся, що змінилась
Життя земного течія.
Уже відлунює гучніше
Мені минуле шумом днів
І в серцем вистражданих віршах,
І в чистих трелях ніжних слів.
І ласка істинна твоя, -
Тож не журюся, що змінилась
Життя земного течія.
Уже відлунює гучніше
Мені минуле шумом днів
І в серцем вистражданих віршах,
І в чистих трелях ніжних слів.
2024.05.01
17:52
Червоними слізьми країна плаче,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
2024.05.01
17:10
Будь такою, яка ти нині є.
Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди
Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди
2024.05.01
12:38
Не говори мені про те,
що заблукала в падолисті,
і що проміння золоте
вже дотліває в хмарній висі.
Що відцвіли в моїм саду
весняні крокуси й тюльпани.
Лимонне сонце у меду
що заблукала в падолисті,
і що проміння золоте
вже дотліває в хмарній висі.
Що відцвіли в моїм саду
весняні крокуси й тюльпани.
Лимонне сонце у меду
2024.05.01
10:27
«На кремені вирослий колос...»
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
2024.05.01
08:57
Вранішні роси - цнотливості роси
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
2024.05.01
05:52
Небо грайливими хмарами
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя нехай тобі, донечко,
ранок травневий приносить.
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя нехай тобі, донечко,
ранок травневий приносить.
2024.05.01
05:27
Усе чіткіше кожен крок
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
2024.05.01
05:24
На білий сніг стікає з ліхтарів
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олена Малєєва (1981) /
Проза
Вишневий ренесанс
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вишневий ренесанс
Піду я в рожевий ранок, у фіолетову тишу, в чорний сум… Кольори будуть згущатися наді мною, темніти, як в очах-хмарах, з котрих ось-ось поллються сльози. Але ні! То не гіркі сльози горя, а солодкі - очищення. Як потрібно воно мені зараз! За довгі зимові місяці прийшла втома, у щасливе серце вторгся безпричинний чорний сум… моя депресивна душа висушилася і вмирає від спраги.
Перші краплі дощу впали на землю. Надія блискавкою освітила все навкруги, грім відродження гримить у серці, а ноги починають рухатися все швидше. Біжу, лечу, тремчу назустріч весні! Чорний сум злетів сполоханим птахом і полетів геть. Геть! Геть! "Геть!" - кричу я . Біжу. Фіолетова тиша вимушено зітхає і зникає. На її місце прийшов він - шум весняної зливи. Краплі падають на молоді груди, одежа липне до тіла, волосся перетворюється на чорні теплі бурульки, з яких стікає по плечах безліч струмочків.
Он воно, щось біло-рожеве попереду! Я хочу туди - там моє очищення, там моє відродження! Хто знає, що то? Мої астигматичні очі не можуть знайти відповідь, а мозок вже малює чудову оазу, білий палац, зграю гордих лебедів…
Ні! То вишневий садок попереду. Авжеж. Я вже бачу це. Пелюстки, пелюстки, пелюстки, я біжу до вас, притулюся теплою щокою до кори вашої матері, обійму її стрункий стан, погладжу кожну гілочку і впаду до її ніг. А вас , білі наївні пелюсточки, мій коханець-дощ, що напоїв мою спраглу душу, буде зривати і осипати вами моє тіло, немов поцілунками.
Як давно він мріяв про це - захопити мене, молоду, гарну, зненацька тут, у вишневому садку, і цілувати, цілувати до нестями. Як давно мріяла про це я. Здається, ще з дитинства, коли маленькою дівчинкою збирала тут кульбабки і плела віночок… І тут з'явився він, весняний дощ, але не гвалтував мене так пристрасно, жорстоко і ніжно водочас, як ось зараз, а тільки кілька крапель зронив мені на пам'ять і залишив пелюсточком чистий поцілунок на моїй щоці. Це була обіцянка вічної любові й вірності. Він чекав, коли я стану дорослою та прийду сюди, щоб справити наше весілля.
Весільна сукня з білих вишневих пелюсток - жодна наречена не мала ще такої. Що варті всі Валентини, Кардени та Діори у порівнянні з Весняним Дощем? Яка я щаслива! Бо маю не тільки білу сукню від кращого кутюр'є, а й чисту душу, вимиту й наповнену власноруч ним, моїм нареченим.
2002 р.
Перші краплі дощу впали на землю. Надія блискавкою освітила все навкруги, грім відродження гримить у серці, а ноги починають рухатися все швидше. Біжу, лечу, тремчу назустріч весні! Чорний сум злетів сполоханим птахом і полетів геть. Геть! Геть! "Геть!" - кричу я . Біжу. Фіолетова тиша вимушено зітхає і зникає. На її місце прийшов він - шум весняної зливи. Краплі падають на молоді груди, одежа липне до тіла, волосся перетворюється на чорні теплі бурульки, з яких стікає по плечах безліч струмочків.
Он воно, щось біло-рожеве попереду! Я хочу туди - там моє очищення, там моє відродження! Хто знає, що то? Мої астигматичні очі не можуть знайти відповідь, а мозок вже малює чудову оазу, білий палац, зграю гордих лебедів…
Ні! То вишневий садок попереду. Авжеж. Я вже бачу це. Пелюстки, пелюстки, пелюстки, я біжу до вас, притулюся теплою щокою до кори вашої матері, обійму її стрункий стан, погладжу кожну гілочку і впаду до її ніг. А вас , білі наївні пелюсточки, мій коханець-дощ, що напоїв мою спраглу душу, буде зривати і осипати вами моє тіло, немов поцілунками.
Як давно він мріяв про це - захопити мене, молоду, гарну, зненацька тут, у вишневому садку, і цілувати, цілувати до нестями. Як давно мріяла про це я. Здається, ще з дитинства, коли маленькою дівчинкою збирала тут кульбабки і плела віночок… І тут з'явився він, весняний дощ, але не гвалтував мене так пристрасно, жорстоко і ніжно водочас, як ось зараз, а тільки кілька крапель зронив мені на пам'ять і залишив пелюсточком чистий поцілунок на моїй щоці. Це була обіцянка вічної любові й вірності. Він чекав, коли я стану дорослою та прийду сюди, щоб справити наше весілля.
Весільна сукня з білих вишневих пелюсток - жодна наречена не мала ще такої. Що варті всі Валентини, Кардени та Діори у порівнянні з Весняним Дощем? Яка я щаслива! Бо маю не тільки білу сукню від кращого кутюр'є, а й чисту душу, вимиту й наповнену власноруч ним, моїм нареченим.
2002 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію