ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.16
00:59
Дякую, Сонце, за те, що зі мною була.
Просто собою. Земною. Ніяким не ангелом.
Зливою пристрасті, вічним джерельцем тепла.
І оберегом від чорного зла стати прагнула.
Дякую щиро за світлі та радісні дні.
Також за ночі - бо в кожній ти втілилась мріє
Просто собою. Земною. Ніяким не ангелом.
Зливою пристрасті, вічним джерельцем тепла.
І оберегом від чорного зла стати прагнула.
Дякую щиро за світлі та радісні дні.
Також за ночі - бо в кожній ти втілилась мріє
2024.05.16
00:45
Дивуюсь... Невже це насправді?
Не в тихому, доброму сні?
Краплинки води на смарагді -
Наївні дощі весняні.
Повітря прозоро-зелене...
Нечутний, омріяний спів...
І в'яже мій квітень катрени,
Не в тихому, доброму сні?
Краплинки води на смарагді -
Наївні дощі весняні.
Повітря прозоро-зелене...
Нечутний, омріяний спів...
І в'яже мій квітень катрени,
2024.05.15
22:12
Подорожній іде невідомо куди.
Його кроки звучать передвістям біди.
Він іде ледь відчутно, немовби роса.
А надія в очах невимовно згаса.
Його жести і рухи, як згустки пітьми.
Він оточений міфами, болем, людьми.
Йдуть від нього енергії чорні круги,
Його кроки звучать передвістям біди.
Він іде ледь відчутно, немовби роса.
А надія в очах невимовно згаса.
Його жести і рухи, як згустки пітьми.
Він оточений міфами, болем, людьми.
Йдуть від нього енергії чорні круги,
2024.05.15
18:50
Скло ночі по лінії долі трісло.
Тіні облизують губи твої на кармін.
Сідай на скрипуче віденське крісло.
Пий свій чай, Семірамі.
Пий свій чай у холодній кімнаті театру.
За лаштунками тіней старих наче світ героїнь.
Актори позбулися п’ятого акту.
Пий
Тіні облизують губи твої на кармін.
Сідай на скрипуче віденське крісло.
Пий свій чай, Семірамі.
Пий свій чай у холодній кімнаті театру.
За лаштунками тіней старих наче світ героїнь.
Актори позбулися п’ятого акту.
Пий
2024.05.15
12:46
Імла водою заливає жар,
Дощі ідуть, зірок ясних не видно,
Раптово зблискує Волосожар*,
Сміється тайкома собі єхидно.
Хтось пан серед стихій, бува й бунтар --
Кому цариця -- рідина -- обридне.
Паливода породжує той згар --
Дощі ідуть, зірок ясних не видно,
Раптово зблискує Волосожар*,
Сміється тайкома собі єхидно.
Хтось пан серед стихій, бува й бунтар --
Кому цариця -- рідина -- обридне.
Паливода породжує той згар --
2024.05.15
10:14
Прокидається ніжне проміння,
Проникає крізь гілля посадки,
І щоразу дивуюся вмінню:
Світло сонячне ллється з горнятка.
І не хочу ні чаю, ні кави,
Лиш би ласка ця Божа не меркла,
І війна не торкалась заграви,
Гул сирен не впивався у серце.
Проникає крізь гілля посадки,
І щоразу дивуюся вмінню:
Світло сонячне ллється з горнятка.
І не хочу ні чаю, ні кави,
Лиш би ласка ця Божа не меркла,
І війна не торкалась заграви,
Гул сирен не впивався у серце.
2024.05.15
05:30
Невтомні мурашки
Будують мурашник
І тягнуть до нього хвоїнки сосни, –
Злагоджено й дружно
Працюють натужно
У лісі від ранку до ночі вони.
Одвічно й повсюди
В них учаться люди,
Будують мурашник
І тягнуть до нього хвоїнки сосни, –
Злагоджено й дружно
Працюють натужно
У лісі від ранку до ночі вони.
Одвічно й повсюди
В них учаться люди,
2024.05.15
05:07
Безсоння. Думки про минуле.
Що взяти з собою в дорогу?
Ми знову ці звуки почули -
Над містом лунає тривога.
Про сльози по рідному краю,
Про гордість і праведну силу
Сирена гуде. Докоряє!
Що взяти з собою в дорогу?
Ми знову ці звуки почули -
Над містом лунає тривога.
Про сльози по рідному краю,
Про гордість і праведну силу
Сирена гуде. Докоряє!
2024.05.15
00:26
Ким народжений, тим і повзаю.
Ну куди мені в солов’ї?
Та виспівую про любов все я…
І про чари очей твоїх.
До фіналу цієї арії -
Як у Греції до календ.
Чи ймовірний у цім сценарії
Занебесний мій хепі-енд?
Ну куди мені в солов’ї?
Та виспівую про любов все я…
І про чари очей твоїх.
До фіналу цієї арії -
Як у Греції до календ.
Чи ймовірний у цім сценарії
Занебесний мій хепі-енд?
2024.05.15
00:25
це смертельний танець під хіт війни
бек-вокали – дрони, вокал - гармати
що ж настільки, вороже, ти дурний
розізлив чогось мене ой дарма ти
ну давай, підспівуй, збирач землі
розсувай пілотку - ти заробив це
два квадратні метри ось ай люлі
бек-вокали – дрони, вокал - гармати
що ж настільки, вороже, ти дурний
розізлив чогось мене ой дарма ти
ну давай, підспівуй, збирач землі
розсувай пілотку - ти заробив це
два квадратні метри ось ай люлі
2024.05.14
10:00
Василий Куролесов
Я свято верю, что собака -
последний Ангел на Земле.
Когда затянет душу мраком -
Я свято верю, что собака -
последний Ангел на Земле.
Когда затянет душу мраком -
2024.05.14
05:55
Одне питання зріє у мені,
а відповідь заплутана до краю,
країна вигорає у вогні
та дехто навіть дотепер не знає,
куди ведуть історії сліди
у цім давно забутім Богом світі,
ми покручі московської орди
чи козаків нащадки гордовиті?
а відповідь заплутана до краю,
країна вигорає у вогні
та дехто навіть дотепер не знає,
куди ведуть історії сліди
у цім давно забутім Богом світі,
ми покручі московської орди
чи козаків нащадки гордовиті?
2024.05.14
04:53
Вже розвидняється надворі,
Запіяв когут десь зо сну,
А я, працюючи над твором,
Іще повіки не зімкнув.
Мов тінь, за вікнами майнула
Весняна ніч, а я іще
Сиджу незрушно, мов під дулом,
Упертим ворогом в лице.
Запіяв когут десь зо сну,
А я, працюючи над твором,
Іще повіки не зімкнув.
Мов тінь, за вікнами майнула
Весняна ніч, а я іще
Сиджу незрушно, мов під дулом,
Упертим ворогом в лице.
2024.05.14
01:31
В забутих райдужних світах
Я бачу жовте і рожеве.
Там, де король та королева
І там, де щастя вічний птах.
Нехай сьогодні сум в рядках
Не схожий на струмки квітневі.
В забутих райдужних світах
Я бачу жовте і рожеве.
Там, де король та королева
І там, де щастя вічний птах.
Нехай сьогодні сум в рядках
Не схожий на струмки квітневі.
В забутих райдужних світах
2024.05.14
00:51
Ніхто так запекло не нищить людей, як «спасители человечества».
Нечисть завжди береться повчати інших, як їм належить бути чистими.
Російські цінності дочекаються свого базарного дня.
Московити настільки захоплені загарбанням чужих земель, що їм
2024.05.13
23:32
Боялась, щоб він не пішов од нас ,
не попрощавшись...
Яка печаль в очах:
в кутиках вуст гіркота залягла,
він здавався б справжнім в забавках немовлят,
гармидерував би і враз би замовкнув , як кажуть нараз...
І буде вечір, і на стрічі товаришів
його
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...не попрощавшись...
Яка печаль в очах:
в кутиках вуст гіркота залягла,
він здавався б справжнім в забавках немовлят,
гармидерував би і враз би замовкнув , як кажуть нараз...
І буде вечір, і на стрічі товаришів
його
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Гентош (1957) /
Проза
Я НА ЗЕМЛІ !!!
Вони чекають… Вони тупцюють на місці… Три незграбні противні істоти невідомо звідки. Я повинен прийняти рішення. Часу обмаль… Їхні неприродно-сріблясті силуети чітко виділяються на фоні чорного неба.
Тече час. Витікає кисень із скафандра… Ну чому вони не в Конвенції? Чому? Таке трапляється, що далекі цивілізації інколи ще не є членами Великої Ради і не входять в Конвенцію. Звідки вони? Альфа-Центавра? Сиріус? Сузір’я Діви? Ну яке це тепер має значення? Вони не в Конвенції, і ступивши на борт їхнього корабля, я повністю віддаюся на їх волю, їх розсуд. Можу бути прийнятий, як гість (параграф 7 Розділу 2 Міжгалактичної Конвенції), як член екіпажу (параграф 9 тої ж Конвенції)… Але й можу бути, як воєнний трофей чи дослідний взірець…Таких параграфів в Конвенції нема. Єдине, що існує Перше Правило Всесвіту, і насильно вони мене забрати не зможуть – я повинен погодитись сам.
Ну чому вони не в Конвенції? Чому не підписали? Після моєї згоди вони ж зможуть поступити на свій розсуд, перетворити мене на раба чи в біологічний матеріал. Хоча який у них може бути розсуд? Вони хоч білкової структури? Чи це якісь неорганічні фосфорно-кремнієві сполуки? Яке це тепер має значення? За крайнім справа, якраз за його прямокутним плечем, виглядає Земля, рідний голубий диск на фоні моторошно-чорного Космосу. Чомусь ніколи раніше не заувважував цієї чорноти… Який бездонно-чужий холодно-чорний Космос і який до сліз рідний диск Землі… Не рухайся, пришельцю, не заступай мені Землю.
Вони чекають… Я повинен прийняти рішення сам. Добровільно. Зараз. Вони розуміють. І чекають… Я теж розумію. Все стане ясно з перших секунд, як я ступлю на їх борт. Якщо вони стартують в бік Землі – дійсно (вони обіцяють за дві години) я буду катапультований в рідну атмосферу. Боже, як задушливо в скафандрі. Вже відчувається нестача кисню. Скільки в мене ще часу? Персональний чіп послужливо викидає на край скла скафандру (що є одночасно і монітором) потрібну інформацію – три години тридцять дві хвилини. Це весь мій ресурс! Найближчий корабель землян буде тут лише через сім годин. В мене немає вибору. Боже, як пересохло в роті. В голові страшний біль. Спокійно! Візьми себе в руки! По правій скроні повільно сповзає крапелька поту. Що, ще й система терморегуляції? Знову вмикається чіп – так і є – внутрішня температура 27 градусів по Цельсію. Це замість комфортних 19. Нема вже змісту виясняти, в чому причина. В мене немає шансів. І немає вибору.
Я облизую гарячим язиком пересохлі губи. Капелька поту повільно опускається із скроні на щоку. В мене немає вибору… Я піднімаю праву руку догори. І опускаю вказівний палець вниз. Як в Римі… Я здався на волю переможця. Вони розуміють і відступають вбік. Еліптичний люк безшумно відкривається переді мною. Я зробив вибір, і перед тим, як ступити вперед, ще раз кидаю погляд на рідний диск Землі, який тепер повністю видно в чорному небі, бо пришелець відступив убік.
Я ступаю. В напівмороці чужого салону припадаю до ілюмінатора – зараз все стане ясно. Я не бачу – відчуваю спиною, як позаду безшумно закриваються шлюзи, сьомим чуттям відчуваю на собі погляди, а може це вже працює їхній сканер і мене вивчають на клітинному рівні.
Мій чіп – індивідуальний комп’ютер – послужливо аналізує потік інформації – негатив, негатив, негатив… Відчуваю удар прискорення. Ми стартували… Боже, як пересохло в роті. Припадаю до ілюмінатора – диск Землі повільно віддаляється. Злизую язиком крапельку поту, що доповзла до губи. Як пульсує в скронях… Земля віддаляється досить швидко – ще встигаю подумати – ну в них і технології. Все моє єство дико противиться цій несправедливості, ще поштовх, ще прискорення, диск Землі ще зменшується і зміщується до самого краю ілюмінатора – ось-ось пропаде! Ми, напевне, лягаємо на новий курс.
Щось гаряче і в’язке накочується на мене… Я розумію, я помилився… Я зробив неправильний вибір. Персональний чіп ще робить останню послугу – напрям руху – сузір’я Риби, швидкість – ого, такої не буває… Яке це тепер має значення. Я помилився… І,зібравши останні сили, я кричу – Верніть мене на Землю! Верніть мене на Землю!!!
Знову прискорення. Знову поштовх! Відкриваю очі – Ну чого ти кричиш? Дітей побудиш! Дружина незадоволено відвертається від мене.
Боже, я вдома! Я вдома! Я на Землі! Я в своєму ліжку, на своїй подушці. Я вдома! Невимовне щастя розпирає мене, аж на очах виходять сльози. Я вдома, я на Землі! Яка година? Персональний чіп –тьфу, ти – наручний електронний послужливо висвічує час – тільки третя ночі.
Все! Все! Відзавтра – ніяких вечірок, пива і друзів. Коньяків, лимонів і кав. Як добре, що я на Землі! І як пересохло в роті… Як добре, що я на Землі! І я пересохлими губами радісно, схвильовано і урочисто говорю в темряву: – "Як добре, що я на Землі!" Дружина бере подушку і без слів іде в іншу кімнату. То нічого – все владнається. Зараз піду на кухню щось поп’ю. Як добре, що я на Землі!
10.01.2011
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Я НА ЗЕМЛІ !!!
Вони чекають… Вони тупцюють на місці… Три незграбні противні істоти невідомо звідки. Я повинен прийняти рішення. Часу обмаль… Їхні неприродно-сріблясті силуети чітко виділяються на фоні чорного неба.
Тече час. Витікає кисень із скафандра… Ну чому вони не в Конвенції? Чому? Таке трапляється, що далекі цивілізації інколи ще не є членами Великої Ради і не входять в Конвенцію. Звідки вони? Альфа-Центавра? Сиріус? Сузір’я Діви? Ну яке це тепер має значення? Вони не в Конвенції, і ступивши на борт їхнього корабля, я повністю віддаюся на їх волю, їх розсуд. Можу бути прийнятий, як гість (параграф 7 Розділу 2 Міжгалактичної Конвенції), як член екіпажу (параграф 9 тої ж Конвенції)… Але й можу бути, як воєнний трофей чи дослідний взірець…Таких параграфів в Конвенції нема. Єдине, що існує Перше Правило Всесвіту, і насильно вони мене забрати не зможуть – я повинен погодитись сам.
Ну чому вони не в Конвенції? Чому не підписали? Після моєї згоди вони ж зможуть поступити на свій розсуд, перетворити мене на раба чи в біологічний матеріал. Хоча який у них може бути розсуд? Вони хоч білкової структури? Чи це якісь неорганічні фосфорно-кремнієві сполуки? Яке це тепер має значення? За крайнім справа, якраз за його прямокутним плечем, виглядає Земля, рідний голубий диск на фоні моторошно-чорного Космосу. Чомусь ніколи раніше не заувважував цієї чорноти… Який бездонно-чужий холодно-чорний Космос і який до сліз рідний диск Землі… Не рухайся, пришельцю, не заступай мені Землю.
Вони чекають… Я повинен прийняти рішення сам. Добровільно. Зараз. Вони розуміють. І чекають… Я теж розумію. Все стане ясно з перших секунд, як я ступлю на їх борт. Якщо вони стартують в бік Землі – дійсно (вони обіцяють за дві години) я буду катапультований в рідну атмосферу. Боже, як задушливо в скафандрі. Вже відчувається нестача кисню. Скільки в мене ще часу? Персональний чіп послужливо викидає на край скла скафандру (що є одночасно і монітором) потрібну інформацію – три години тридцять дві хвилини. Це весь мій ресурс! Найближчий корабель землян буде тут лише через сім годин. В мене немає вибору. Боже, як пересохло в роті. В голові страшний біль. Спокійно! Візьми себе в руки! По правій скроні повільно сповзає крапелька поту. Що, ще й система терморегуляції? Знову вмикається чіп – так і є – внутрішня температура 27 градусів по Цельсію. Це замість комфортних 19. Нема вже змісту виясняти, в чому причина. В мене немає шансів. І немає вибору.
Я облизую гарячим язиком пересохлі губи. Капелька поту повільно опускається із скроні на щоку. В мене немає вибору… Я піднімаю праву руку догори. І опускаю вказівний палець вниз. Як в Римі… Я здався на волю переможця. Вони розуміють і відступають вбік. Еліптичний люк безшумно відкривається переді мною. Я зробив вибір, і перед тим, як ступити вперед, ще раз кидаю погляд на рідний диск Землі, який тепер повністю видно в чорному небі, бо пришелець відступив убік.
Я ступаю. В напівмороці чужого салону припадаю до ілюмінатора – зараз все стане ясно. Я не бачу – відчуваю спиною, як позаду безшумно закриваються шлюзи, сьомим чуттям відчуваю на собі погляди, а може це вже працює їхній сканер і мене вивчають на клітинному рівні.
Мій чіп – індивідуальний комп’ютер – послужливо аналізує потік інформації – негатив, негатив, негатив… Відчуваю удар прискорення. Ми стартували… Боже, як пересохло в роті. Припадаю до ілюмінатора – диск Землі повільно віддаляється. Злизую язиком крапельку поту, що доповзла до губи. Як пульсує в скронях… Земля віддаляється досить швидко – ще встигаю подумати – ну в них і технології. Все моє єство дико противиться цій несправедливості, ще поштовх, ще прискорення, диск Землі ще зменшується і зміщується до самого краю ілюмінатора – ось-ось пропаде! Ми, напевне, лягаємо на новий курс.
Щось гаряче і в’язке накочується на мене… Я розумію, я помилився… Я зробив неправильний вибір. Персональний чіп ще робить останню послугу – напрям руху – сузір’я Риби, швидкість – ого, такої не буває… Яке це тепер має значення. Я помилився… І,зібравши останні сили, я кричу – Верніть мене на Землю! Верніть мене на Землю!!!
Знову прискорення. Знову поштовх! Відкриваю очі – Ну чого ти кричиш? Дітей побудиш! Дружина незадоволено відвертається від мене.
Боже, я вдома! Я вдома! Я на Землі! Я в своєму ліжку, на своїй подушці. Я вдома! Невимовне щастя розпирає мене, аж на очах виходять сльози. Я вдома, я на Землі! Яка година? Персональний чіп –тьфу, ти – наручний електронний послужливо висвічує час – тільки третя ночі.
Все! Все! Відзавтра – ніяких вечірок, пива і друзів. Коньяків, лимонів і кав. Як добре, що я на Землі! І як пересохло в роті… Як добре, що я на Землі! І я пересохлими губами радісно, схвильовано і урочисто говорю в темряву: – "Як добре, що я на Землі!" Дружина бере подушку і без слів іде в іншу кімнату. То нічого – все владнається. Зараз піду на кухню щось поп’ю. Як добре, що я на Землі!
10.01.2011
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію