ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Дениско (1954) /
Рецензії
Міфи і сни
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Міфи і сни
Назва: Ashes and Snow / Попіл і сніг
Режисер: Грегорі Кольбер
Оператори: Асасіо Альмейдо, Йоргос Авантіс, Грегорі Кольбер, Коджі Накімура, Філіп Вене.
Композитори: Майкл Брук, Патрік Кесіді, Девід Дарлінг, Лайза Джерард, Йохан Йохансон.
Тривалість: 62 хвилини.
Виробництво: США, 2005 рік.
Маловідомий фотограф і документаліст канадського походження Грегорі Кольбер здійснив протягом тринадцяти років 33(!) експедиції в різні куточки нашої планети: Індію, М’янму, Єгипет, Намібію, Кенію тощо. Так народився рідкісний багатогранний проект «Попіл і сніг», який відображає в унікальних світлинах природу та гармонію співіснування людини і тварини, а однойменний документальний фільм став частиною цього проекту.
На різних сайтах в інтернеті розташовано безліч рецензій і відгуків на фільм – винятково схвальних, без жодної критики. Процитую фразу із рецензії Жанни Пояркової: «Приголомшлива, нічим не скута краса ллється з екрану фільму-медитації неспішно і всеосяжно… зразок дивовижної гармонії, глибини, спокою, що їх важко досягнути і навіть уявити у звичному житті» [1].
І це дійсно так! Водночас варто пригадати інші шедеври документального кіно про живу природу: «Мікрокосмос» та «Генеза» Клода Нурідсані і Марі Перену, «Птахи» Жака Перрена, кінотрилогію Гогола Лобмайра «Зачарування природою, «Аніма Мунді» Годфрі Реджіо та «Імператорський марш» Люка Жаке, які мали шалений успіх і здобули численні нагороди кінофестивалів, зокрема і премію «Оскар».
Мені пощастило бачити всі згадані фільми, тому спробую проаналізувати вдалі і невдалі епізоди стрічки та написати про те, чого ж не вистачає фільму «Попіл і сніг». Спершу коротко про кінострічку. Герої фільму – монахи храму в М’янмі, аборигени племен Африки і професійні танцівники – мирно співіснують із братами нашими меншими (режисер їх називає «живими шедеврами природи») і демонструють це єднання молитвами, читанням Святого Письма, перманентним сном, спогляданням обрію і медитаціями, шепотом і обіймами та ще красивими, довготривалими танцями у сипучих пісках пустелі і воді священних річок.
Водночас тварини – слони, кити, ламантини, орли, гепарди тощо – перебувають у постійному контакті (зоровому чи тактильному) з людьми. Спостерігаємо руйнацію всіх парканів і мурів, що зазвичай відокремлюють людей і диких тварин, та зміну уявлень містичною мандрівкою до витоків людства, до основ усесвіту…
Лейтмотив фільму «Попіл і сніг» відповідає важливій категорії «недіяння» (у-вей) у філософії Дао Лао-цзи, яка означає невтручання у природній перебіг подій і природу сущого [2]. І це є найпосутнішим. Проте кінострічці не вистачає бодай кволого сюжетику, бракує інтриги та наративної цілісності. Відзняті на різних континентах з різними персонажами кадри нічим не поєднані. Гладач зможе вгледіти обмаль символічних образів та метафор, що збуджують людську уяву. Це засмучує, як і те, що всі тварини у фільмі є прирученими або дресированими, окрім китів і гієнових собак. Режисер змусив танцювати (хижо й експресивно) зграю собак поблизу жінки-танцівниці, що сидить, поклавши між ними їстівну приманку… Прискіпливий глядач її помітить у кадрі. Тому танець собак є нічим іншим, як внутрішньою боротьбою інстинктів страху і голоду. У цьому епізоді насправді немає і не може бути гармонійного єднання людини і дикої тварини, задекларованого режисером. Зграя живе за іншими законами. Мені вбачається, що і в інших кадрах відбувається конструювання дійсності, а це можливо лише у міфах і снах. «Прекрасное прекрасней во сто крат / Увенчанное правдой драгоценной» [3] – писав Вільям Шекспір у сонеті № 54...
Зупинюся на епізодах стрічки, які мені дуже сподобались. Їх небагато.
Спалахи мільярдів живих маленьких істот – планктону. Вони рухаються до поверхні океану, до світла і стають схожими на спалахи ледь помітних зірок нічного неба, і вже стерто межу, і вже незрозуміло де безодня моря, а де небо.
Сон дівчини, яка лежить на воді. Її обличча спрямоване в космос, а дзеркальне його відображення – у воду.
Сон хлопчика-монаха у човні, який повільно пропливає між слонами у супроводі колискової пісні. І хоча мова пісні незрозуміла – її відчуваєш усім єством.
Руки арабки-танцівниці, які файно тримають махові пір’їни орла та його політ. Орел огинає постать жінки, і видається, що це вже не птах, а вітер, що перегортає сторінки Святого Письма (наступний кадр).
Чорне, мертве дерево серед безмежних пісків пустелі з двома гілками, ніби крилами реліктового ящура. На дереві сидять каракал і старенька жінка з рельєфною шкірою на обличчі та шиї. Вона дивиться на захід сумно і безнадійно…
Відомо, що основою закадрового тексту стали листи режисера з експедицій до своєї дружини. Вербальне послання глядачам явно програє відеоряду і поетичним, і філософським змістом. Приміром, у стрічці кілька разів з різною інтонацією і наголосами повторюються ключові слова (два останні постають у заголовку картини): «Пір’їна – до вогню, вогонь – до крові, кров – до кістки, кістка – до мозку, мозок – до попелу, попіл – до снігу». Даруйте, але це не поезія. Не зворушує! До того ж у фільмі немає, крім згаданих пір’їн, жодних кісток, крові, попелу і снігу. Якщо режисер метафорично говорить про смерть і відродження – то це непереконливо. Пригадую слова Лао-цзи: «Примовкни і дотримуйся природності…» [4].
Плекаю надію, що багато глядачів будуть просто зачаровані красою, міфами і снами кінофільму «Попіл і сніг». Без сумніву, його варто подивитися і найкраще це зробити після перегляду стрічки Годфрі Реджіо «Кояаніскаці» (1983), що мовою індіанців племені хопі приблизно означає «життя, що втратило рівновагу». І тоді слова Грегорі Кольбера про те, що «досліджуючи приховану мову і поетичну чутливість тварин, я намагаюся виявити якусь основу світу, коли люди і тварини жили в гармонії», набудуть більшої ваги. Бо у прийдешньому може трапитися так, що вже стануть не потрібними кінознімальні експедиції та документальне кіно. Вже не буде диких тварин, а нашим нащадкам залишиться приречено гортати Червону книгу і тяжко зітхати…
1. Пояркова Ж. Рецензия на фильм «Пепел и снег». – http://www.ekranka.ru/?id=f398
2. Торчинов Е. А. Даосизм. «Дао-Дэ цзин». – СПб.: Азбука-классика; Петербургское Востоковедение, 2004. – С. 95.
3. Переклад С. Маршака. Оригінальні рядки звучать так: «Oh! how much more doth beauty beauteous seem / By that sweet ornament which truth doth give».
4. Лао-цзы. Канон Дао и Дэ (Дао дэ цзин) / Перевод А. Лукьянова // Лукьянов А. Е. Лао-цзы и Конфуций: Философия Дао. – М.: Восточная литература, 2000. – С. 187.
2009 р.
Режисер: Грегорі Кольбер
Оператори: Асасіо Альмейдо, Йоргос Авантіс, Грегорі Кольбер, Коджі Накімура, Філіп Вене.
Композитори: Майкл Брук, Патрік Кесіді, Девід Дарлінг, Лайза Джерард, Йохан Йохансон.
Тривалість: 62 хвилини.
Виробництво: США, 2005 рік.
Маловідомий фотограф і документаліст канадського походження Грегорі Кольбер здійснив протягом тринадцяти років 33(!) експедиції в різні куточки нашої планети: Індію, М’янму, Єгипет, Намібію, Кенію тощо. Так народився рідкісний багатогранний проект «Попіл і сніг», який відображає в унікальних світлинах природу та гармонію співіснування людини і тварини, а однойменний документальний фільм став частиною цього проекту.
На різних сайтах в інтернеті розташовано безліч рецензій і відгуків на фільм – винятково схвальних, без жодної критики. Процитую фразу із рецензії Жанни Пояркової: «Приголомшлива, нічим не скута краса ллється з екрану фільму-медитації неспішно і всеосяжно… зразок дивовижної гармонії, глибини, спокою, що їх важко досягнути і навіть уявити у звичному житті» [1].
І це дійсно так! Водночас варто пригадати інші шедеври документального кіно про живу природу: «Мікрокосмос» та «Генеза» Клода Нурідсані і Марі Перену, «Птахи» Жака Перрена, кінотрилогію Гогола Лобмайра «Зачарування природою, «Аніма Мунді» Годфрі Реджіо та «Імператорський марш» Люка Жаке, які мали шалений успіх і здобули численні нагороди кінофестивалів, зокрема і премію «Оскар».
Мені пощастило бачити всі згадані фільми, тому спробую проаналізувати вдалі і невдалі епізоди стрічки та написати про те, чого ж не вистачає фільму «Попіл і сніг». Спершу коротко про кінострічку. Герої фільму – монахи храму в М’янмі, аборигени племен Африки і професійні танцівники – мирно співіснують із братами нашими меншими (режисер їх називає «живими шедеврами природи») і демонструють це єднання молитвами, читанням Святого Письма, перманентним сном, спогляданням обрію і медитаціями, шепотом і обіймами та ще красивими, довготривалими танцями у сипучих пісках пустелі і воді священних річок.
Водночас тварини – слони, кити, ламантини, орли, гепарди тощо – перебувають у постійному контакті (зоровому чи тактильному) з людьми. Спостерігаємо руйнацію всіх парканів і мурів, що зазвичай відокремлюють людей і диких тварин, та зміну уявлень містичною мандрівкою до витоків людства, до основ усесвіту…
Лейтмотив фільму «Попіл і сніг» відповідає важливій категорії «недіяння» (у-вей) у філософії Дао Лао-цзи, яка означає невтручання у природній перебіг подій і природу сущого [2]. І це є найпосутнішим. Проте кінострічці не вистачає бодай кволого сюжетику, бракує інтриги та наративної цілісності. Відзняті на різних континентах з різними персонажами кадри нічим не поєднані. Гладач зможе вгледіти обмаль символічних образів та метафор, що збуджують людську уяву. Це засмучує, як і те, що всі тварини у фільмі є прирученими або дресированими, окрім китів і гієнових собак. Режисер змусив танцювати (хижо й експресивно) зграю собак поблизу жінки-танцівниці, що сидить, поклавши між ними їстівну приманку… Прискіпливий глядач її помітить у кадрі. Тому танець собак є нічим іншим, як внутрішньою боротьбою інстинктів страху і голоду. У цьому епізоді насправді немає і не може бути гармонійного єднання людини і дикої тварини, задекларованого режисером. Зграя живе за іншими законами. Мені вбачається, що і в інших кадрах відбувається конструювання дійсності, а це можливо лише у міфах і снах. «Прекрасное прекрасней во сто крат / Увенчанное правдой драгоценной» [3] – писав Вільям Шекспір у сонеті № 54...
Зупинюся на епізодах стрічки, які мені дуже сподобались. Їх небагато.
Спалахи мільярдів живих маленьких істот – планктону. Вони рухаються до поверхні океану, до світла і стають схожими на спалахи ледь помітних зірок нічного неба, і вже стерто межу, і вже незрозуміло де безодня моря, а де небо.
Сон дівчини, яка лежить на воді. Її обличча спрямоване в космос, а дзеркальне його відображення – у воду.
Сон хлопчика-монаха у човні, який повільно пропливає між слонами у супроводі колискової пісні. І хоча мова пісні незрозуміла – її відчуваєш усім єством.
Руки арабки-танцівниці, які файно тримають махові пір’їни орла та його політ. Орел огинає постать жінки, і видається, що це вже не птах, а вітер, що перегортає сторінки Святого Письма (наступний кадр).
Чорне, мертве дерево серед безмежних пісків пустелі з двома гілками, ніби крилами реліктового ящура. На дереві сидять каракал і старенька жінка з рельєфною шкірою на обличчі та шиї. Вона дивиться на захід сумно і безнадійно…
Відомо, що основою закадрового тексту стали листи режисера з експедицій до своєї дружини. Вербальне послання глядачам явно програє відеоряду і поетичним, і філософським змістом. Приміром, у стрічці кілька разів з різною інтонацією і наголосами повторюються ключові слова (два останні постають у заголовку картини): «Пір’їна – до вогню, вогонь – до крові, кров – до кістки, кістка – до мозку, мозок – до попелу, попіл – до снігу». Даруйте, але це не поезія. Не зворушує! До того ж у фільмі немає, крім згаданих пір’їн, жодних кісток, крові, попелу і снігу. Якщо режисер метафорично говорить про смерть і відродження – то це непереконливо. Пригадую слова Лао-цзи: «Примовкни і дотримуйся природності…» [4].
Плекаю надію, що багато глядачів будуть просто зачаровані красою, міфами і снами кінофільму «Попіл і сніг». Без сумніву, його варто подивитися і найкраще це зробити після перегляду стрічки Годфрі Реджіо «Кояаніскаці» (1983), що мовою індіанців племені хопі приблизно означає «життя, що втратило рівновагу». І тоді слова Грегорі Кольбера про те, що «досліджуючи приховану мову і поетичну чутливість тварин, я намагаюся виявити якусь основу світу, коли люди і тварини жили в гармонії», набудуть більшої ваги. Бо у прийдешньому може трапитися так, що вже стануть не потрібними кінознімальні експедиції та документальне кіно. Вже не буде диких тварин, а нашим нащадкам залишиться приречено гортати Червону книгу і тяжко зітхати…
1. Пояркова Ж. Рецензия на фильм «Пепел и снег». – http://www.ekranka.ru/?id=f398
2. Торчинов Е. А. Даосизм. «Дао-Дэ цзин». – СПб.: Азбука-классика; Петербургское Востоковедение, 2004. – С. 95.
3. Переклад С. Маршака. Оригінальні рядки звучать так: «Oh! how much more doth beauty beauteous seem / By that sweet ornament which truth doth give».
4. Лао-цзы. Канон Дао и Дэ (Дао дэ цзин) / Перевод А. Лукьянова // Лукьянов А. Е. Лао-цзы и Конфуций: Философия Дао. – М.: Восточная литература, 2000. – С. 187.
2009 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію