ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.19
11:54
Відома українська гонщиця, має міжнародний титул «Королева доріг».
Волонтерка, парамедик, підприємець.
На своїй автівці евакуювала із зони бойових дій понад 110 поранених бійців.
Народний Герой України.
Позивний - «Вітерець».
Ніч. Зима. В салоні
Волонтерка, парамедик, підприємець.
На своїй автівці евакуювала із зони бойових дій понад 110 поранених бійців.
Народний Герой України.
Позивний - «Вітерець».
Ніч. Зима. В салоні
2024.03.19
10:22
Дощові каплі дзвінко дріботять в весняні привідкриті двері.
Старається ввійти Життя, у лагідній манері
питаючи – де хазяї, готові зустрічати?
Течуть весело ручаї, стікаються до хати.
Стук-перестук – капотить дощ, сюрчачи на порозі.
Коли хотіння з
Старається ввійти Життя, у лагідній манері
питаючи – де хазяї, готові зустрічати?
Течуть весело ручаї, стікаються до хати.
Стук-перестук – капотить дощ, сюрчачи на порозі.
Коли хотіння з
2024.03.19
08:58
Домовлятися з ордою - святотацтво,
Все, що маєш, - стане згодом не твоє.
Хто не буде воювати - піде в рабство,
Хто сховався в нору - в ній згниє.
Бгати в пельку все, що бачиш - хиба!
Ліпше дай воякам! Поспіши!
Кухоль чаю та сухий окрайчик хл
Все, що маєш, - стане згодом не твоє.
Хто не буде воювати - піде в рабство,
Хто сховався в нору - в ній згниє.
Бгати в пельку все, що бачиш - хиба!
Ліпше дай воякам! Поспіши!
Кухоль чаю та сухий окрайчик хл
2024.03.19
08:40
На Істину табу немає:
Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
Народ ці епіцентри знає.
За Ліну нас проймає гордість.
Натхнення розуму і серця,
Магічне поетичне слово.
Напруга в переможнім герці:
Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
Народ ці епіцентри знає.
За Ліну нас проймає гордість.
Натхнення розуму і серця,
Магічне поетичне слово.
Напруга в переможнім герці:
2024.03.19
08:27
– На покутті вмостився Дідух
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?
Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?
Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба
2024.03.19
08:03
До нас ішов напівтверезий "брат",
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
2024.03.19
05:44
Чайка жалібно кигиче,
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає іншу ціль…
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає іншу ціль…
2024.03.18
21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу")
Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі
2024.03.18
13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
2024.03.18
08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
2024.03.18
05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
2024.03.18
05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
2024.03.18
01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
2024.03.18
00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно.
Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати.
Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову.
Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті.
У гіганта мислі усе інше мізерне.
2024.03.17
19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
2024.03.17
18:57
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
2023.05.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анастасій Гречкосій /
Проза
Йоганн-Вольфганг Гете
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Йоганн-Вольфганг Гете
Щаслива подія
(Перше знайомство з Шиллером)
Усі мої бажання і надії перевершило спілкування з Шиллером, яке одного разу розвинулося, і я в найвищій мірі можу вважати, що його мені підготувала удача в попередні роки. Цією сприятливою подією я маю завдячувати своїм зусиллям над метаморфозами рослин, внаслідок чого одна обставина призвела до усунення розбіжностей, що тривалий час віддаляли мене від Шиллера.
Після повернення з Італії, де я прагнув досягти більшої визначеності й чистоти в усіх царинах мистецтва; не замислюючись над тим, щó тим часом відбувається у Німеччині, я виявив, що там великий авторитет і значний вплив здобули більш-менш нові поетичні твори, але, на жаль, такі, що викликали в мене надзвичайну відразу: назву лиш “Ардінгелло” Гейнзе та “Розбійників” Шиллера. Перший був мені ненависний за те, що намагався чуттєвість і плутаний спосіб мислення облагородити й обгрунтувати за допомогою образотворчого мистецтва, другий – за те, що він – могутній, але незрілий талант – вилив на свою вітчизну бурхливий, стрімкий потік саме тих етичних і театральних парадоксів, од яких я намагався очиститись.
Обом цим обдарованим людям я не докоряв у тому, що вони замислили й здійснювали: не може людина заборонити собі діяти на власний манер; спочатку вона намагається робити це несвідомо, некультурно; потім, на кожній сходинці своєї освіти, дедалі свідоміше; тому так багато розумного й безглуздого розповсюджується світом, породжуючи сум*яття за сум*яттям.
Одначе галас, який здійнявся на Батьківщині, успіх, який спостиг ці дивовижні вироджені твори – як у шалених студентів, так і в освічених придворних дам – злякали мене, бо я погадав, що усі мої зусилля цілком пропали, а предмет моїх устремлінь здавався мені знищеним і паралізованим. Але найбільше мені боліло те, що усі друзі, духовно пов*язані зі мною, – Генріх Меєр і Моріц, а також художники Тишбейн і Бурі, які й далі працювали в моєму дусі, так само перебували під загрозою; я був гнітюче вражений. Я вже б охоче відмовився од вивчення образотворчого мистецтва, од продовження занять поезією, якби це було можливо, бо ж де була надія перевершити ці витвори – геніальні за значенням і дикі за формою? Тільки збагніть мій стан! Я намагався виплекати й переказати іншим найчистіші погляди, а сам опинився затиснутим у лещата між Ардінгелло і Францом Моором.
Моріц, який також повернувся з Італії та деякий час мешкав у мене, разом зі мною палко відстоював ці переконання. Я уникав Шиллера, який зупинився у Ваймарі й мешкав по сусідству зі мною. Поява “Дона Карлоса” була не спроможна зблизити нас; усі спроби людей, однаково близьких і йому й мені, примирити нас, я відхиляв, і так ми далі жили деякий час.
Його стаття “Про грацію і гідність” так само не могла примирити мене з ним. Кантіанську філософію, що так високо ставить суб*єкта, проте звужує його зміст, він сприйняв із радістю. Ця філософія розвивала те виняткове, що природа вклала у його сутність, але він, у найвищому почутті свободи й самовизначення, був невдячний до Великої Матері, хоча вона повелася з ним зовсім не як мачуха. Замість того, щоб бачити її єдиною, такою, котра закономірно породжує все живе – від найнижчого до найвищого, він розглядав її з точки зору лічених, властивих людині, емпіричних підходів. Я навіть гадав, що деякі його різкі висловлювання, націлені прямо в мене, хибно висвітлюють мій спосіб мислення; при цьому я відчув, що було би ще гірше, якби вони стосувалися не мене, бо тоді неймовірна прірва між нашими світоглядами виокреслилась би ще більш явно.
Не могло бути й думки про зближення. Навіть м*які вмовляння самого Дальберга, який цінував Шиллера по заслугам, лишилися безплідними, крім того, підстави, які я протиставляв усякому зближенню, важко було спростувати. Ніхто не може заперечити, що між двома антиподами за духом лежить відстань, більша за діаметр земної кулі, що їх обидвох можна вважати полюсами, які вже тому не можуть збігтися в одне. Але що між ними існує певний зв*язок, видно хочби з такого:
Шиллер переїхав до Єни, де я, знов-таки, його не бачив. У той час Батш, завдяки своїй неймовірній енергійності, заснував Товариство дослідників природи, діяльність якого була забезпечена прекрасними колекціями та відмінною апаратурою. Я зазвичай був присутній на періодичних засіданнях Товариства. Одного разу я зустрів там Шиллера: ми випадково вийшли в один час, зав*язалася розмова, він здавався зацівленим доповіддю, але зауважив – дуже розумно і розсудливо – що мені вельми сподобалося: такий членований підхід до природи жодним чином не може заохотити дилетанта, як би він не був зацікавлений.
Я відповів, що цей підхід і посвяченого, певно, відштовхне і що можна ще підійти до природи в інший спосіб, не займаючись її діленням і членуванням, а намагаючись відтворити її, йдучи від цілого до частин. Він хотів більше прояснити цю мою думку, але не приховував сумніву, бо не вірив, що таке моє твердження випливає з власного досвіду.
Ми дійшли до його дому, і наша розмова спонукала мене увійти. Я швидко виклав свій погляд на метаморфози рослин і так описав кількома характерними штрихами символічну рослину, щоби він її наочно уявив. Шиллер із надзвичайною цікавістю слухав і розглядав увесь мій рисунок, виявляючи неабияку кмітливість, але коли я скінчив говорити, він похитав головою і мовив: “Це зовсім не досвід, це ідея”. Я був вражений і дещо засмучений: тут беззаперечно окреслився пункт, який нас розділяв. Твердження з “Грації та гідності” знову спало мені на думку, здійнявся старий гнів, але я зібрав себе і відповів: “Мені, звісно, дуже приємно, що я маю ідеї, не знаючи про них, і навіть бачу їх на власні очі”
Шиллер, який виявляв значно більше життєвої розсудливісті й вихованості від мене, – гадаючи радше залучити мене до “Орів”, котрі мав намір видавати, ніж відштовхнути од них, – відповів мені як освічений кантіанець. Оскільки ж на мій упертий реалізм дедалі виникали приводи для палких заперечень, то було багато боротьби, а потім наставало перемир*я – жоден із нас не міг почуватися переможцем, бо кожен вважав себе непереможним. Мене робили зовсім нещасним речення, подібні до таких: “Як може виникнути досвід, котрий був би узгоджений з ідеєю? Адже своєрідність останньої полягає саме у тому, що досвід ніколи не збігається з нею”. Якщо він вважає за ідею те, що я називаю досвідом, то між ними обома мусить-таки бути щось посереднє, зв*язне! Одначе перший крок було зроблено. Шиллер мав велику притягальну силу, він міцно тримав усіх, хто до нього наблизився; я схвалив його задум і пообіцяв багато з того, що в мене лежало сховане, йому віддати. Його дружина, яку я ще дитиною любив і поважав, доклала багато зусиль для нашого ліпшого порозуміння; усі друзі з обох боків були задоволені; так у найпалкіших суперечках – що, мабуть, ніколи не згасали – ми скріпили нашу злуку, яка тривала безперервно усе життя, принісши нам та іншим людям чимало добра.
Для мене, зокрема, ці стосунки були весною, коли усе довкола брунькувалося й проростало з дружнього насіння й гілля. Наші обопільні листи дають найбільш безпосереднє, ясне і повне свідчення цього.
Коментарі
Свою розмову з Шиллером після засідання Товариства дослідників природи під назвою “Щаслива подія” Гете надрукував у часописі “До питань природознавства, особливо морфології” (№ 216, 09.09.1817 р.). 1830 р. Гете дописав вступ і кінець до цієї публікації та у такому вигляді нарис увійшов до видання його творів 1837 р.
“Моріц... деякий час мешкав у мене”. Моріц перебував у Гете вдома від грудня 1788 по січень 1789 р.
“... зупинився у Ваймарі...”. Шиллер провів у Ваймарі час від листопада 1788 до травня 1789 р.
“Шиллер переїхав до Єни” – у травні 1789 р.
“Одного разу я зустрів там Шиллера”. Ця зустріч між двома поетами, ймовірно, відбулася між 20 і 23 липня 1794 р.
Переклав із німецької А.Гречкосій
(Перше знайомство з Шиллером)
Усі мої бажання і надії перевершило спілкування з Шиллером, яке одного разу розвинулося, і я в найвищій мірі можу вважати, що його мені підготувала удача в попередні роки. Цією сприятливою подією я маю завдячувати своїм зусиллям над метаморфозами рослин, внаслідок чого одна обставина призвела до усунення розбіжностей, що тривалий час віддаляли мене від Шиллера.
Після повернення з Італії, де я прагнув досягти більшої визначеності й чистоти в усіх царинах мистецтва; не замислюючись над тим, щó тим часом відбувається у Німеччині, я виявив, що там великий авторитет і значний вплив здобули більш-менш нові поетичні твори, але, на жаль, такі, що викликали в мене надзвичайну відразу: назву лиш “Ардінгелло” Гейнзе та “Розбійників” Шиллера. Перший був мені ненависний за те, що намагався чуттєвість і плутаний спосіб мислення облагородити й обгрунтувати за допомогою образотворчого мистецтва, другий – за те, що він – могутній, але незрілий талант – вилив на свою вітчизну бурхливий, стрімкий потік саме тих етичних і театральних парадоксів, од яких я намагався очиститись.
Обом цим обдарованим людям я не докоряв у тому, що вони замислили й здійснювали: не може людина заборонити собі діяти на власний манер; спочатку вона намагається робити це несвідомо, некультурно; потім, на кожній сходинці своєї освіти, дедалі свідоміше; тому так багато розумного й безглуздого розповсюджується світом, породжуючи сум*яття за сум*яттям.
Одначе галас, який здійнявся на Батьківщині, успіх, який спостиг ці дивовижні вироджені твори – як у шалених студентів, так і в освічених придворних дам – злякали мене, бо я погадав, що усі мої зусилля цілком пропали, а предмет моїх устремлінь здавався мені знищеним і паралізованим. Але найбільше мені боліло те, що усі друзі, духовно пов*язані зі мною, – Генріх Меєр і Моріц, а також художники Тишбейн і Бурі, які й далі працювали в моєму дусі, так само перебували під загрозою; я був гнітюче вражений. Я вже б охоче відмовився од вивчення образотворчого мистецтва, од продовження занять поезією, якби це було можливо, бо ж де була надія перевершити ці витвори – геніальні за значенням і дикі за формою? Тільки збагніть мій стан! Я намагався виплекати й переказати іншим найчистіші погляди, а сам опинився затиснутим у лещата між Ардінгелло і Францом Моором.
Моріц, який також повернувся з Італії та деякий час мешкав у мене, разом зі мною палко відстоював ці переконання. Я уникав Шиллера, який зупинився у Ваймарі й мешкав по сусідству зі мною. Поява “Дона Карлоса” була не спроможна зблизити нас; усі спроби людей, однаково близьких і йому й мені, примирити нас, я відхиляв, і так ми далі жили деякий час.
Його стаття “Про грацію і гідність” так само не могла примирити мене з ним. Кантіанську філософію, що так високо ставить суб*єкта, проте звужує його зміст, він сприйняв із радістю. Ця філософія розвивала те виняткове, що природа вклала у його сутність, але він, у найвищому почутті свободи й самовизначення, був невдячний до Великої Матері, хоча вона повелася з ним зовсім не як мачуха. Замість того, щоб бачити її єдиною, такою, котра закономірно породжує все живе – від найнижчого до найвищого, він розглядав її з точки зору лічених, властивих людині, емпіричних підходів. Я навіть гадав, що деякі його різкі висловлювання, націлені прямо в мене, хибно висвітлюють мій спосіб мислення; при цьому я відчув, що було би ще гірше, якби вони стосувалися не мене, бо тоді неймовірна прірва між нашими світоглядами виокреслилась би ще більш явно.
Не могло бути й думки про зближення. Навіть м*які вмовляння самого Дальберга, який цінував Шиллера по заслугам, лишилися безплідними, крім того, підстави, які я протиставляв усякому зближенню, важко було спростувати. Ніхто не може заперечити, що між двома антиподами за духом лежить відстань, більша за діаметр земної кулі, що їх обидвох можна вважати полюсами, які вже тому не можуть збігтися в одне. Але що між ними існує певний зв*язок, видно хочби з такого:
Шиллер переїхав до Єни, де я, знов-таки, його не бачив. У той час Батш, завдяки своїй неймовірній енергійності, заснував Товариство дослідників природи, діяльність якого була забезпечена прекрасними колекціями та відмінною апаратурою. Я зазвичай був присутній на періодичних засіданнях Товариства. Одного разу я зустрів там Шиллера: ми випадково вийшли в один час, зав*язалася розмова, він здавався зацівленим доповіддю, але зауважив – дуже розумно і розсудливо – що мені вельми сподобалося: такий членований підхід до природи жодним чином не може заохотити дилетанта, як би він не був зацікавлений.
Я відповів, що цей підхід і посвяченого, певно, відштовхне і що можна ще підійти до природи в інший спосіб, не займаючись її діленням і членуванням, а намагаючись відтворити її, йдучи від цілого до частин. Він хотів більше прояснити цю мою думку, але не приховував сумніву, бо не вірив, що таке моє твердження випливає з власного досвіду.
Ми дійшли до його дому, і наша розмова спонукала мене увійти. Я швидко виклав свій погляд на метаморфози рослин і так описав кількома характерними штрихами символічну рослину, щоби він її наочно уявив. Шиллер із надзвичайною цікавістю слухав і розглядав увесь мій рисунок, виявляючи неабияку кмітливість, але коли я скінчив говорити, він похитав головою і мовив: “Це зовсім не досвід, це ідея”. Я був вражений і дещо засмучений: тут беззаперечно окреслився пункт, який нас розділяв. Твердження з “Грації та гідності” знову спало мені на думку, здійнявся старий гнів, але я зібрав себе і відповів: “Мені, звісно, дуже приємно, що я маю ідеї, не знаючи про них, і навіть бачу їх на власні очі”
Шиллер, який виявляв значно більше життєвої розсудливісті й вихованості від мене, – гадаючи радше залучити мене до “Орів”, котрі мав намір видавати, ніж відштовхнути од них, – відповів мені як освічений кантіанець. Оскільки ж на мій упертий реалізм дедалі виникали приводи для палких заперечень, то було багато боротьби, а потім наставало перемир*я – жоден із нас не міг почуватися переможцем, бо кожен вважав себе непереможним. Мене робили зовсім нещасним речення, подібні до таких: “Як може виникнути досвід, котрий був би узгоджений з ідеєю? Адже своєрідність останньої полягає саме у тому, що досвід ніколи не збігається з нею”. Якщо він вважає за ідею те, що я називаю досвідом, то між ними обома мусить-таки бути щось посереднє, зв*язне! Одначе перший крок було зроблено. Шиллер мав велику притягальну силу, він міцно тримав усіх, хто до нього наблизився; я схвалив його задум і пообіцяв багато з того, що в мене лежало сховане, йому віддати. Його дружина, яку я ще дитиною любив і поважав, доклала багато зусиль для нашого ліпшого порозуміння; усі друзі з обох боків були задоволені; так у найпалкіших суперечках – що, мабуть, ніколи не згасали – ми скріпили нашу злуку, яка тривала безперервно усе життя, принісши нам та іншим людям чимало добра.
Для мене, зокрема, ці стосунки були весною, коли усе довкола брунькувалося й проростало з дружнього насіння й гілля. Наші обопільні листи дають найбільш безпосереднє, ясне і повне свідчення цього.
Коментарі
Свою розмову з Шиллером після засідання Товариства дослідників природи під назвою “Щаслива подія” Гете надрукував у часописі “До питань природознавства, особливо морфології” (№ 216, 09.09.1817 р.). 1830 р. Гете дописав вступ і кінець до цієї публікації та у такому вигляді нарис увійшов до видання його творів 1837 р.
“Моріц... деякий час мешкав у мене”. Моріц перебував у Гете вдома від грудня 1788 по січень 1789 р.
“... зупинився у Ваймарі...”. Шиллер провів у Ваймарі час від листопада 1788 до травня 1789 р.
“Шиллер переїхав до Єни” – у травні 1789 р.
“Одного разу я зустрів там Шиллера”. Ця зустріч між двома поетами, ймовірно, відбулася між 20 і 23 липня 1794 р.
Переклав із німецької А.Гречкосій
Публікації, пов*язані з Шиллером, присвячено його нещодавній річниці, на жаль, доволі слабко висвітленій в Україні.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію