ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2022.10.04 05:57
Ми всі чекаємо світання,
Ми всі чекаємо на день
В яскраво-сонячнім убранні
І без розривів аніде.
Ростуть на краще сподівання,
Мов чиста синь межи хмарин, –
Ми всі чекаємо світання
І тільки радісних новин.

Микола Соболь
2022.10.04 05:53
Коли душі захочеться співати,
нехай співає, що їй тій душі.
Вона знайшла у тілі свої ґрати
і сльози їй, немов комусь дощі.
Нехай співає, не переч, не треба,
поринь і ти до світлих перемін.
Настане час злетіти їй у небо,
як заячить про те церковний

Олексій Могиленко
2022.10.03 21:44
Скільки їх, безвинно убитих?
Закатованих,замордованих,замучених
на очах у маленьких дітей,
в міцних обіймах батьків ,
в лоні материнському, коли
мамине серце до останнього імпульсу
боролося за життя крихітки-кровиночки.

Козак Дума
2022.10.03 18:24
«Життя без виміру» – то треш чи парадокс?
Але таким його господар бачить…
Хто любить волейбол, хокей чи бокс,
а хто натхненно по танцполу скаче.

«Життя прожить – не поле перейти!»
Слова ці мудрі чуємо ми часто.
Воно охоплює галактики, світи,

Богдан Манюк
2022.10.03 18:14
Ти гортаєш свою самотність,
як гортають книжки старезні
ті, у кого персти, як гості,
що до затишку геть замерзли.
Все твоє в ній
в кільці чужого -
від іудів і від пілатів...
Не здіймаються в руки Бога

Віктор Кучерук
2022.10.03 05:31
Молитви, зойки і прокльони,
Рішучість, впевненість і злість, –
Працюють теж на оборону
І захист рідної землі.
Нема нечулих і бездушних,
Усі відчули біль сповна, –
Іде запекла й відчайдушна
Війна…

Микола Соболь
2022.10.03 04:54
Павук у лісі плів тенета,
гукав кохану тетерук,
а вже стріла із арбалета
летіла на пташиний звук.
На жаль так створена людина –
вбивати будь-що, будь-коли,
підступно ціляться у спину
іржею з’їдені стволи.

Іван Потьомкін
2022.10.02 23:26
Старе вино в міхи нові переливаю.
Колись воно гуло і вирувало...
Настояне на почуттях і мріях,
Воно й сьогодні грати не вгаває…
Угамуватися в нових міхах не вміє.

Євген Федчук
2022.10.02 19:32
Іван злютований метавсь
По переходах і кімнатах.
Служилий люд увесь ховавсь,
Бо поміж них кому ж не знати,
Що краще схоронитись десь,
Аніж потрапити під руку.
І увесь гнів тоді впаде
На нього – та й помре у муках.

Микола Соболь
2022.10.02 18:39
Ні бабиного літа, ні тепла.
Дощі, дощі…,
а поміж ними зливи
і клен стоїть самотній, сиротливо
розглядує себе крізь сльози скла…
Одна скотилась, як моя печаль.
А інші вслід їм байдуже, що осінь.
Крик журавлиний пролетів між с

Сергій Губерначук
2022.10.02 18:06
Я раніше – був добрішим?..
Злішим став – то й став старішим!
(З лішим спав – і пострашнішав…)
Але більш не подобрішав…
Тільки колобка зліпивши –
дещо віршики поліпшив…

24 липня 2007 р., Богдани

Віктор Кучерук
2022.10.02 06:59
Г. С...

Мовчазна, запізніла, непрохана,
Ніби осінь в ошатнім гаю, –
Ти своєю красою сполохала
Угамовану душу мою.
Золотистими, довгими віями,
На краях ворухливих повік, –

Микола Соболь
2022.10.02 05:41
Пізнавши ночі божевілля
назад не буде вороття
коли твого торкнувся тіла
була ти грішна і свята.
І подиху легке тремтіння,
і плоть розбурхана вогнем…
Чи то було гріхопадіння?
Чи шлях, що двох веде в Едем?

Іван Потьомкін
2022.10.01 19:35
Двадцять літ зі сходу на захід, з півночі на південь ходив імператор Діоклетіан, усмиряючи різномовних бунтівників. Час його названо «поверненням золотого століття». Заглянув імператор на якусь часину в Рим. І не сподобалось йому тут жити, а закортіло на

Микола Соболь
2022.10.01 05:44
Тихими переливами, дзвонами зорі
заспівала пісню квітневу Десна.
Небо ще холодне й скупе, але десь в горі
вперше чорногузи клекочуть. Весна
цього року воєнна ні сну, ні спокою…
птахи ледь взнають місцевість згорілу.
Попелища сіл. Кружляючи над рікою

Віктор Кучерук
2022.10.01 05:41
Непроглядні осінні тумани
Від світань аж до смерків щодня, –
Повз світіння листочків багряних
Без стежинок ходжу, навмання.
Мов крізь сон, поглядаю під ноги,
Щоб об щось не спіткнутись ніде, –
Час так скручує трави вологі,
Наче пряжу старанно пря
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Анна Лисенко
2021.07.17

Валентина Інклюд
2021.01.08

Ярослав Штука
2020.12.05

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Тарас Ніхто
2020.01.18

Євген Чорний
2019.04.01

Величко Анастасія
2019.01.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ігор Павлюк (1967) / Критика | Аналітика

 ЗОЛОТІ ХВИЛІ «ДНІПРА»

(Передмова до збірки поезій авторів журналу «Дніпро» «Дніпрові хвилі» (К.: ТОВ «редакція журналу «Дніпро», 2009. – 160 с.)

Образ твору Настане суд, заговорять
І Дніпро, і гори!
...............................................
Здається – кращого немає
Нічого в бога, як Дніпро
Та наша славная країна…

Тарас Шевченко

Дніпро (він же Бористен) нас, українців, споконвіків об’єднує.
Він же нас не раз в історії і роз’єднував, на жаль...
І тепер, коли правобережну і лівобережну Україну знову хочуть протиставити різні зовнішні та внутрішні вороги нашої держави та й батьківщини (хоча не кожна держава додає відчуття батьківщини), Дніпро у вигляді оновленого відомого журналу знову взявся за шляхетну справу: об’єднувати у срібних «хвилях» свого художньо-інформаційного простору золоті рибки та козацькі чайки сучасної української поезії: від, скажімо, села Нове Хмельницької області – до столиці, від лірики поета-студента Юхима Дишканта до поезії класиків – Бориса Олійника, Василя Чумака...
І в цьому також красива весільна, всесильна магія Дніпра, «Дніпра»...
Більшість поетів, презентованих у цьому збірнику, мені відомі: когось зустрічав на поетичних фестивалях, зустрічах, когось на сторінках журналів, на Інтернет-сайтах, комусь писав передмови до книг (як-от Анні Багряній чи тому ж Юхиму Дишканту), хтось, як Борис Олійник, писав передмови мені.
Серед найзнайоміших бачу тут Надію Гуменюк, Олену Пашук, Павла Коробчука та Марину Ковальчук із рідної мені Волині, Ганну Осадко та Наталю Пасічник із Тернопільщини, киян Олега Здорика, Вікторію Осташ, Світлану Богдан, шеф-редактора журналу «Дніпро» Євгена Юхницю, львів’янина Назара Федорака, Оксану Радушинську із м. Староконстянтинівка, Хмельницька обл...
Тобто так чи інакше, як писав ще один класик світової поезії, «поет поету єсть кунак», – побратим, незважаючи на вік, стать поета, форму чи навіть зміст його поезієтворчості. Тим більше, що «Дніпро», зокрема його головний редактор Микола Луків, має смак до поезії найвищого органічного рівня, адже він сам – автор пісень, які стали народними: найзаповітніша мрія кожного поета, бо ж і сам Іван Франко мріяв відати усі свої вірші за один, який би став народною піснею...
Отож, очевидно, наймудріше дивитися на поезію саме через цю безсмертну призму народної пісні, сторожами і освітлювачами, продовжувачами якої в усі часи і в усіх народів були «поети від Бога».

Творити тишу важче, ніж слова.
Творити тишу на усіх началах.
Аби почути, як зросла трава
У час, коли душа твоя мовчала, –

читаємо у вірші чудової молодої поетеси із Ворзеля Юлії Бережко-Камінської – і розуміємо, відчуваємо, що символ життєвості України – Дніпро – знаходить в собі глибоко високі сили очиститись здоровим свіжим вітром і підживитися від незамутнених близьких і далеких джерел, струмків, річечок, незважаючи на всю хаосну хімічно-пінопластову піну постмодерну на обидвох його берегах, підміну вічних зірок Чумацького Шляху салютними вогнями із набережних дач нових капіталістів, яким поезія та й самі поети потрібні так, як і вони поезії...
Пісенно-фольклорна, бунтарсько-шевченківська нота все одно бере верх у видимій і латентній боротьбі з чужою, генетично ворожою нам дисгармонією форми і безформністю змісту, висвітлюючи тут, у збірнику «Поетичні акорди», три основні, бо вічні, теми поезії: батьківщина, кохання, космос.
Саме асоціації із ними запам’ятовуються найбільше і випромінюють найдзвінкішу душевно-духовну енергію, відомо-видиму ще нашим спільним пращурам, які були поетично щасливими, адже часто бачили свого Бога – Сонце.
Процитуємо кілька строф із віршів наших поетів про кохання, адже саме в них, як і в тихих дзеркальних затоках Дніпра, відбивається наше майбутнє, яке, як відомо, – добре забуте наше минуле. І саме поетам, як «медіумам історії», дано вловити і заіскрити спільну невмирущу красу, як-от рустикально наше:

На воді хитнувся місяць повен,
згасли зорі... Темна студінь дна...
В спраглих душах нуртувала повінь
і несла у тиху вічність нас.
(Ярослав Ткачівський, м. Івано-Франківськ, із вірша «Кожен рік пливе у вічну тишу»).

Або ж (урбаністично наше):

Хлопчина у кедах і светрі смугастім, як джміль,
Сп’янілий від хмелю напівсурогатних напоїв…
Дівчатко з очима, що кольором схожі до хвиль,
З волоссям рудим, пофарбованим сонцем і хною.
(Наталка Проців, м. Київ, із вірша «Станція «Площа Льва Толстого»).

Чи просто космічно-морське, також наше, національне:

Все мирно. Все штильно. Корвети корсарські
У мулі. Зжер лодії "грецький вогонь".
А я за вітрило віддав би півцарства,
Хоч царство моє – не від світу сього.
(Дмитро Княжич, м. Київ, із вірша «Лишивши відбитки прибою у мушлях»).
І – на завершення – про сам Дніпро (Іван Левченко, м. Київ, із вірша «Парасолі добра»):

Я мінору припас у рядки про сьогоднішній ранок:
Про туман над Дніпром і холодні дощі...
Хтозна, де воно спить – світле сонце кохане?
Хтозна, де ті слова – світлі фарби душі?

«Світлі фарби душі» – «ті слова» – як бачимо, є у журналі і книжці поезій, надрукованих у ньому в 2009 році, яку Ви тримаєте в руках.
Начитавшись такої довірливої лірики, так і хочеться з доброю усмішкою співати услід за давнім автором журналу поетом Дмитром Луценком, дещо змінюючи рядок його, вже народної, пісні про Київ: «Дорогими для мене стали... вірші «Дніпра».
Тому цитувати варто всіх, надрукованих у журналі (нехай вибачать нецитовані: я вибирав наосліп), хочеться знати біографії поетів та бачити їх фотографії, адже серед них однозначно є ті, хто завтра цитуватиме нас, любитиме цей і Той світи, по-мамайськи оберігатиме все, що було святим для предків, є святим для нас і буде далі і далі, доки кигичуть чайки, ловиться золота риба, луска якої при сході і заході Бога наших предків – Сонця – так поетично нагадує хвилі Дніпра.

* * *

Отож, бажаю нам усім затишку і здоров’я, щоби пережити те щастя, яке нас чекає.
А справжня поезія, яку Дніпро і «Дніпро» ніколи не зраджували, допоможуть нам у всьому.

Будьмо і тримаймося!

Ваш Ігор Павлюк,
лауреат Народної Шевченківської премії.

Контекст : http://maysterni.com/publication.php?id=49011


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Контекст http://maysterni.com/publication.php?id=49011
Дата публікації 2010-06-06 12:28:28
Переглядів сторінки твору 3094
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (5.096 / 5.72)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.911 / 5.75)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.775
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Автор востаннє на сайті 2022.09.27 01:14
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ірина Зелененька (М.К./М.К.) [ 2010-06-06 12:51:44 ]
Гарна передмова. Особливо влучно - акцент про рустикальну лірику! Цікаво буде поетам і літературознавцям.
Щиро.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Павлюк (М.К./М.К.) [ 2010-06-06 12:54:27 ]
:))
То Вам, Іринко.