Розкажи мені про місце,
куди потрапимо тільки окремо,
виправдай мою тривогу
болем, міцнішим від простору.
Говори надривно і сильно -
так треба,
щоби я бачила,
як кришталь виштовхується
істеричними спазмами з недр,
і трава каміння кришить.
Говори тихіше, сильніше...

Покажи, як підступає темрява до вікон,
засупає на витягнуту руку.
І не заполуджені, мов вчорашній чай,
очі мої,
не заглушена яв мені на перепоні
перед тобою стануть,
таким колись світлим і статним.
Завіє липовим цвітом,
притягнеться вітами до вікон,
заскрегоче пітьма і закрутиться,
довкола мізинця,
вбираючи тепло у свої зіниці,
чорно-зелені, як омел́а;
і твій рівний голос - оберегом мені стане.
Я чую, як сон до нас точиться у шпари -
я б і його, власноруч витканого,
на вогонь перевела,
аби лице твоє бачити,
коли пітьми закрутиться рій,
і голови дістане -
і хай як забере мене, а ти залишишся,
нового витчеш по собі,
та молитвою за мене
підпережеш.
Оберегом мені - голос рівний твій.