
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2021.04.12
10:19
Однак, три дні тривало це весілля?
склотару теж здаватимо три дні?
Отож, вломайте кожен хліба з сіллю –
і на коня! і довго на коні!!
17 липня 1995 р., Київ
склотару теж здаватимо три дні?
Отож, вломайте кожен хліба з сіллю –
і на коня! і довго на коні!!
17 липня 1995 р., Київ
2021.04.12
10:15
Знову проснулись весняні вітри
зранку і аж до нічної пори
то навівають, то шепчуть мені
запахи ніжні і звуки нічні.
Серденько, годі боятись!
Має все-все помінятись.
Кожного дня усе краще стає.
зранку і аж до нічної пори
то навівають, то шепчуть мені
запахи ніжні і звуки нічні.
Серденько, годі боятись!
Має все-все помінятись.
Кожного дня усе краще стає.
2021.04.12
05:52
Така весна, що без чобіт ніяк!
Дерева похилились на болоті…
Даремно ськати* збуджених пияк
й не збуджених також шукати годі.
У лісі покій. Тиша гробова.
Дзвінкі пощезли голоси пташині…
Геть замерзають зронені слова
Дерева похилились на болоті…
Даремно ськати* збуджених пияк
й не збуджених також шукати годі.
У лісі покій. Тиша гробова.
Дзвінкі пощезли голоси пташині…
Геть замерзають зронені слова
2021.04.11
19:46
Рік починався сумно з «андрусівської зради»,
Як охрестили влучно те дійство козаки.
Ніякі обіцянки не стали на заваді
Роздерти Україну. Зібрались хижаки –
Москва, що допомогу козацтву обіцяла
Й Варшава, що втрачати ці землі не бажа.
Про думку україн
Як охрестили влучно те дійство козаки.
Ніякі обіцянки не стали на заваді
Роздерти Україну. Зібрались хижаки –
Москва, що допомогу козацтву обіцяла
Й Варшава, що втрачати ці землі не бажа.
Про думку україн
2021.04.11
12:03
Затуляє мене затуманене скло,
Охопила непевність остиглу дорогу.
Притихає незвично прарідне село
І ні птаха, ні страху – не видно нікого.
І за двері набряклі не робиться крок,
Я на стіл опускаю спочити долоню.
Час, як завжди, неквапно тече у пісо
Охопила непевність остиглу дорогу.
Притихає незвично прарідне село
І ні птаха, ні страху – не видно нікого.
І за двері набряклі не робиться крок,
Я на стіл опускаю спочити долоню.
Час, як завжди, неквапно тече у пісо
2021.04.11
10:37
Ще кілька літ тому хвалився він привселюдно:
«Не помічаю старості. Знаю, що їсти й пити.
А головне – не класти на серце зайвий клопіт.
Сказати б, глухою стіною відгородитися од світу.
Знавців, як жить, обходить смерть стороною».
І хоч мудреці й
«Не помічаю старості. Знаю, що їсти й пити.
А головне – не класти на серце зайвий клопіт.
Сказати б, глухою стіною відгородитися од світу.
Знавців, як жить, обходить смерть стороною».
І хоч мудреці й
2021.04.11
09:38
Вітри проснулись весняні.
Усе буяє ночі й дні
У далині розмаю.
О аромат, о гук новий!
О, бідне серце, не болій!
Весна все, все міняє.
І кращає щоденно світ,
Усе буяє ночі й дні
У далині розмаю.
О аромат, о гук новий!
О, бідне серце, не болій!
Весна все, все міняє.
І кращає щоденно світ,
2021.04.11
09:25
Я плачу не за тим
безруким чоловіком,
якого жінка – заживо в труну,
дебела жінка.
І не за родичем,
якого добрий слід,
якого жовта тюль у гробовім бузку
безруким чоловіком,
якого жінка – заживо в труну,
дебела жінка.
І не за родичем,
якого добрий слід,
якого жовта тюль у гробовім бузку
2021.04.11
09:18
Я не гнався за нею
І щодня не шукав
Будь-яких привілеїв
Наяву чи в думках.
І не думав ніколи,
Що повсюди, як дзвін,
Буду чуть мимоволі
Втішне слухові: Він…
І щодня не шукав
Будь-яких привілеїв
Наяву чи в думках.
І не думав ніколи,
Що повсюди, як дзвін,
Буду чуть мимоволі
Втішне слухові: Він…
2021.04.11
07:08
Давайте будемо дружити.
А, якщо ні, я маю палку!
Мені таких, як ви не жалко.
Великороси – то еліта!
А ти мовчи, хохол смердючий,
ми й не таких в Дніпрі топили…
Ви всі – лайно, росія – сила!
А тут лиш чорнозем родючий
А, якщо ні, я маю палку!
Мені таких, як ви не жалко.
Великороси – то еліта!
А ти мовчи, хохол смердючий,
ми й не таких в Дніпрі топили…
Ви всі – лайно, росія – сила!
А тут лиш чорнозем родючий
2021.04.10
10:39
Чи замку старовинного уламок?
Чи арфи чарівливий силует?
Безверхе диво стало перед нами -
Тополі білої сяйний квартет
Із стовбурів, що їх зростив Пашкевич -
Талановитий, мудрий садівник.
Потоцького родини світле древо
Чи арфи чарівливий силует?
Безверхе диво стало перед нами -
Тополі білої сяйний квартет
Із стовбурів, що їх зростив Пашкевич -
Талановитий, мудрий садівник.
Потоцького родини світле древо
2021.04.10
08:53
І
Неологізми – це, таки, обнова...
Що тільки не видумує поет,
аби розбагатіла наша мова
на чим попало латаний сюжет.
Усе це файно: словеса наяди,
омоніми – і танки, і танки...
але хоча би наголосу ради,
Неологізми – це, таки, обнова...
Що тільки не видумує поет,
аби розбагатіла наша мова
на чим попало латаний сюжет.
Усе це файно: словеса наяди,
омоніми – і танки, і танки...
але хоча би наголосу ради,
2021.04.10
07:24
Я все скажу, бо не скажу нічого.
Моя любов маленькою була.
Вона мене зайняла на недовго…
і загула.
Найперше почуття несупокою
між нами, між нерівними двома,
я перевірю вогкою рукою –
Моя любов маленькою була.
Вона мене зайняла на недовго…
і загула.
Найперше почуття несупокою
між нами, між нерівними двома,
я перевірю вогкою рукою –
2021.04.10
04:30
Зорею у холодні роси,
у ще незорані поля,
де перших квітів суголосся
леліє на зорі земля…
Пішла душа у шлях небесний,
осиротивши рідний дім.
Хай світлі спогади не скреснуть
у ще незорані поля,
де перших квітів суголосся
леліє на зорі земля…
Пішла душа у шлях небесний,
осиротивши рідний дім.
Хай світлі спогади не скреснуть
2021.04.09
20:09
У подумках своїх про вишкіл і повагу
Де кожен з нас підскарбій і рушій
Спочатку я заколотив би брагу
І кілька діб посидів би у ній…
У подумках своїх про смертне і безсмертне
Де кожен з нас державець і ключар…
Зізнався б я вам, людоньки, відверто
Де кожен з нас підскарбій і рушій
Спочатку я заколотив би брагу
І кілька діб посидів би у ній…
У подумках своїх про смертне і безсмертне
Де кожен з нас державець і ключар…
Зізнався б я вам, людоньки, відверто
2021.04.09
16:29
Ай, риба..,
ніби вдих у воді…
потрапив до сита вихор,
вітре мій ти…
Розтинала ти тіло таємне
і зябра знайшла,
на тарелі тонка тарантела
перестала звучать…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...ніби вдих у воді…
потрапив до сита вихор,
вітре мій ти…
Розтинала ти тіло таємне
і зябра знайшла,
на тарелі тонка тарантела
перестала звучать…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2017.01.26
2016.04.07
2015.11.30
2015.11.24
2015.10.31
2015.07.17
2015.04.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ярослав Чорногуз (1963) /
Головні поетичні огляди
ВІДГУК НА КНИГУ «БЕРЕЗНЕВА НОСТАЛЬГІЯ» Ярослава Чорногуза
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ВІДГУК НА КНИГУ «БЕРЕЗНЕВА НОСТАЛЬГІЯ» Ярослава Чорногуза
Дорогой Ярослав!
Позвольте поблагодарить Вас за чудесный подарок – книгу «Березнева ностальгия». Я читала её в самолете Киев-Дюссельдорф, и думала с тоской в сердце, что сегодня людей, упивающихся стихами, пора заносить в красную книгу. Генрих Гейне писал, что в той стране, где существует великая поэзия, обязательно существует и великий читатель. А у нас в Украине всегда было так со времен Шевченко. А как оно пойдет дальше – покажет время. И хочется верить, что ещё не все потеряно и великие читатели поэзии – читатели, для которых стихи были и есть неиссякаемым источником наслаждения – в Украине есть!
Что мне понравилось в Ваших стихах? Кто-то мудрый сказал: «Если надо объяснять, то не надо объяснять». Нарушив это правило, хочу всё же объяснить себе, почему Ваши стихи так понравились мне.
Они – о счастье жизни, о том, что есть тревога и есть в жизни трагические моменты. Но в этом жизнеутверждающем и трагическом одновременно поэтическом мире есть то, что можно назвать словами «таинственность и трепетность». Это плохо поддается описанию простыми словами «вне поэзии»: «в шапках із «заячого» хутра стоять засніжені дуби», «блідий, сонливий листопад», «сумна ріка мінору», «голос, що рветься із грудей» - всё исполнено смысла и значения. Стихам Вы, Ярослав, доверяете самые сокровенные движения души… Стихи всегда носят более личный характер, чем проза. Мне кажется, что стихи значат для Вас так же много, как и музика. И стихи Ваши действительно (как отмечали уже критики в предисловии) музыкальны. Они органичны и естественны.
Ярослав, рядом со мной, в самолёте сидел ироничный и доброжелательный молодой человек. Когда он смеялся, он всегда снимал очки и вытирал слёзы.
«Покажите мне, пожалуйства, чьи стихи Вы читаете?» - спросил он. Я показала ему обложку книги, где стоит «Ярослав Чорногуз». «О, я знаю это имя!» - неожиданно казал он. Оказалось, что он по специальности музыковед! И знает Вас и как прекрасного бандуриста, и как поэта, на чьи стихи пишут музику… Вот как!
А тепер я посилаю Вам маленький подарок. Сейчас в Германии моден шоколад с перцем. Так что посылаю шоколад с вишнями и перцем!
Приятного аппетита!
Большой привет Вашему батюшке – он действительно интересный писатель!
Я желаю Вам нових призведений, вдохновенных и нових прогулок
«за диханням чистим беріз і за віршів сумними рядками».
До нових встреч в Киеве!
Ваша Тетяна Куштевська*
Ессен, Німеччина.
8 квітня 2010 р.
Позвольте поблагодарить Вас за чудесный подарок – книгу «Березнева ностальгия». Я читала её в самолете Киев-Дюссельдорф, и думала с тоской в сердце, что сегодня людей, упивающихся стихами, пора заносить в красную книгу. Генрих Гейне писал, что в той стране, где существует великая поэзия, обязательно существует и великий читатель. А у нас в Украине всегда было так со времен Шевченко. А как оно пойдет дальше – покажет время. И хочется верить, что ещё не все потеряно и великие читатели поэзии – читатели, для которых стихи были и есть неиссякаемым источником наслаждения – в Украине есть!
Что мне понравилось в Ваших стихах? Кто-то мудрый сказал: «Если надо объяснять, то не надо объяснять». Нарушив это правило, хочу всё же объяснить себе, почему Ваши стихи так понравились мне.
Они – о счастье жизни, о том, что есть тревога и есть в жизни трагические моменты. Но в этом жизнеутверждающем и трагическом одновременно поэтическом мире есть то, что можно назвать словами «таинственность и трепетность». Это плохо поддается описанию простыми словами «вне поэзии»: «в шапках із «заячого» хутра стоять засніжені дуби», «блідий, сонливий листопад», «сумна ріка мінору», «голос, що рветься із грудей» - всё исполнено смысла и значения. Стихам Вы, Ярослав, доверяете самые сокровенные движения души… Стихи всегда носят более личный характер, чем проза. Мне кажется, что стихи значат для Вас так же много, как и музика. И стихи Ваши действительно (как отмечали уже критики в предисловии) музыкальны. Они органичны и естественны.
Ярослав, рядом со мной, в самолёте сидел ироничный и доброжелательный молодой человек. Когда он смеялся, он всегда снимал очки и вытирал слёзы.
«Покажите мне, пожалуйства, чьи стихи Вы читаете?» - спросил он. Я показала ему обложку книги, где стоит «Ярослав Чорногуз». «О, я знаю это имя!» - неожиданно казал он. Оказалось, что он по специальности музыковед! И знает Вас и как прекрасного бандуриста, и как поэта, на чьи стихи пишут музику… Вот как!
А тепер я посилаю Вам маленький подарок. Сейчас в Германии моден шоколад с перцем. Так что посылаю шоколад с вишнями и перцем!
Приятного аппетита!
Большой привет Вашему батюшке – он действительно интересный писатель!
Я желаю Вам нових призведений, вдохновенных и нових прогулок
«за диханням чистим беріз і за віршів сумними рядками».
До нових встреч в Киеве!
Ваша Тетяна Куштевська*
Ессен, Німеччина.
8 квітня 2010 р.
* Тетяна Куштевська,
ВИДАВЕЦЬ, СПОНСОР ЛІТЕРАТУРНОЇ ПРЕМІЇ ім. О.ГОНЧАРА.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію