Дуже дохідливо, чи не так?
"Але уявімо: німці перемогли і навезли в Росію мільйони німців, онімечили Росію, а тепер навезені німці і онімечені росіяни, які вже зі своїми дітьми і навіть онуками говорять лише німецькою, вибирають президента Росії: звичайно, зі своїх рядів - німця!
Але кажуть - ми не німці, ми - росіяни. Просто не збираємося говорити вашою смішною російською мовою. Вчити вашого дурного Пушкіна. І "розглагольствують" про "російських націоналістів", які, бачиш, зациклилися на якійсь своїй смішній російськості і не хочуть, щоби німецькомовний президент Росії ввів німецьку в якості державної мови Росії.

Хіба це не фашизм - не визнавати за німецькомовною меншістю права не володіти російською, говорити по всій країні лише німецькою і вибирати зі своїх рядів президента Росії?

Скажете - що за марення сивої кобили. Як таке можливе в Росії? В Росії це неможливе - але в Україні це не лише можливе. В Україні це вже стало реальністю. То ж чи зрозуміє ситий голодного?"

А може і шановна пані письменниця і поетка О.Забужко надто сита? Може і вам її страждання виявляться близькими? Чи не такі ж гетьмАнські страждання, а то й заздрОщі, змусили проукраїнську інтелігенцію бойкотувати вибори?

Оксана Забужко. 05.02.2010 15:50
Писано на сторінках свого блогу на "УП"
"Демократія по-українськи": Фінал за кадром

http://blogs.pravda.com.ua/authors/zabuzhko/4b6c2217af6c8/

Вчорашній спецпроект Першого національного називався, нагадаю, – "Демократія по-українськи". А тепер стежимо за руками.

Спочатку це мав бути прямий ефір. Потім виявилося, що – ні, запис, але в режимі реального часу. Вчора ввечері, за дві години перед ефіром, потелефонували й вибачилися: на жаль, пані Оксано, в реальний час не вклалися, на півгодини (!) перебрали, довелося трошки підрізати, Ви ж розумієте...

І "підрізали", мушу сказати, дуже професійно – залишивши в ефірі критичні завваги на адресу тільки одного з кандидатів. Гладенько так вийшло. Гламурненько.

Але найцікавіше сталося потім, коли камери погасли і ми, продовжуючи вже між собою ту саму суперечку щодо теорії "меншого зла", повернулися в гостьову кімнату. П'ятихвилинка замішання при гардеробі, вмикання мобільників, договорювання недоказаного... Застібаючи пальта, інтелігенція рушила до дверей. Аж тут...

БА-БАХ!...

Нога охоронця з розмаху захряпнула з коридора двері просто інтелігенції перед носом. Передні оторопіло завмерли.

- Що там, що? – допитувалися задні.

- Придется немножко подождать, – ховаючи очі, ніяково пояснила асистентка. – Тимошенко идет по коридору...

Стоп-кадр, момент істини, німа сцена. "Ревізор" відпочиває – ефектнішого фіналу до цілого попереднього "дійства на камери" не вигадав би жоден драматург.

Ніколи не забуду виразу їхніх облич тієї миті – сивочолих, поважних людей: лікар, учений, художник, авіаконструктор... Щойно, яких десять хвилин тому, вони закликали українських виборців голосувати за ту саму кандидатку, через яку зненацька опинилися в пастці. У приміщенні, вийти з якого зможуть тільки тоді, коли на те буде Її воля. Коли Їй буде зручно.

Боляче дивитись на принижених стариків: мабуть, так виглядала та українська професура 1920-х, котра на процесі СВУ 1930 р. згодилася "співпрацювати зі слідством". "Стоять, сукі! Ваше мєсто у параші!"

І саме в ту мить я остаточно збагнула, в чому полягає головна перевага мого вибору – "не підтримую жодного кандидата" – порівняно з їхнім – "за менше зло". Атож, я так само символічно "дістала ногою в писок" – стояла перед замкненими дверми, як у тюремній камері, й чекала, коли мене випустять, мене так само брутально, по-бандитському "нагнули"... Але я знала, що від зла, "більшого" чи "меншого", нічого іншого чекати й не доводиться: поки сила на його стороні, воно завжди чинитиме насильство. Тому мені, на відміну від моїх старших колег, не плюнули в душу. Нагнули – без моєї в тому участі: я відмовилася "співпрацювати зі слідством". Моя людська гідність лишилася при мені.

А це, смію запевнити, не так і мало – ні для людини, ні для нації.

Тож, замість повторювати те, що було вирізано з моїх слів при монтуванні передачі, додам тут тільки одну цитату – з Івана Франка:

"Голосуючи за "менше зло", обираєш зло".

А значить, додам від себе, робиш його сильнішим.

І тому, в кінцевому підсумку, – завжди прораховуєшся.
_________________________________________

Які страждання витерпіла святомучениця О.Забужко, то ж постраждайте панове і ви!
Для початку дефолт, всього і вся, готуйтеся...

фу.
знову політика.
як же це все набридло!
коли буде такий час, коли ми перестанимо цікавитися цим лайном.
коли буде час, коли ми зрозуміємо, що серед наших політиків немає навіть приблизно достойних людей!
Коли?