ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.02
08:59
Не розказуй мені про любов —
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
2024.05.02
08:05
Голубі троянди
Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.
Той куточок наснився мені: із тканини м'якої
Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.
Той куточок наснився мені: із тканини м'якої
2024.05.02
05:59
У старомодній та незграбній шафі
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.
Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.
Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
2024.05.02
04:40
На все твоя, мій Боже, милість
І ласка істинна твоя, -
Тож не журюся, що змінилась
Життя земного течія.
Уже відлунює гучніше
Мені минуле шумом днів
І в серцем вистражданих віршах,
І в чистих трелях ніжних слів.
І ласка істинна твоя, -
Тож не журюся, що змінилась
Життя земного течія.
Уже відлунює гучніше
Мені минуле шумом днів
І в серцем вистражданих віршах,
І в чистих трелях ніжних слів.
2024.05.01
17:52
Червоними слізьми країна плаче,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
2024.05.01
17:10
Будь такою, яка ти нині є.
Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди
Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди
2024.05.01
12:38
Не говори мені про те,
що заблукала в падолисті,
і що проміння золоте
вже дотліває в хмарній висі.
Що відцвіли в моїм саду
весняні крокуси й тюльпани.
Лимонне сонце у меду
що заблукала в падолисті,
і що проміння золоте
вже дотліває в хмарній висі.
Що відцвіли в моїм саду
весняні крокуси й тюльпани.
Лимонне сонце у меду
2024.05.01
10:27
«На кремені вирослий колос...»
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
2024.05.01
08:57
Вранішні роси - цнотливості роси
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
2024.05.01
05:52
Небо грайливими хмарами
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя нехай тобі, донечко,
ранок травневий приносить.
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя нехай тобі, донечко,
ранок травневий приносить.
2024.05.01
05:27
Усе чіткіше кожен крок
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
2024.05.01
05:24
На білий сніг стікає з ліхтарів
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
2024.04.30
22:48
Ти була красива, наче юна Геба*,
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
2024.04.30
14:02
Перенеслись у перше травня!!!
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
2024.04.30
13:53
М-оя душа проникливо сприймає
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
2024.04.30
11:05
Ходить бісова невіра
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
2024.04.15
2024.03.02
2023.02.18
2021.07.17
2021.01.08
2020.12.05
2020.03.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Кузан (1963) /
Критика | Аналітика
Поет як символ, або Про садомазохізм національного ґатунку
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Поет як символ, або Про садомазохізм національного ґатунку
1
Чомусь побутує міф (а може, то і не міф зовсім) про те, що титуловані, премійовані і, таким чином, канонізовані автори стають для широкого загалу менш цікавими. Хоча премії відкривають для творів двері в підручники, та це ще не є гарантією успіху. Часто навіть навпаки. Хтось із класиків казав: "Не дай мені, Боже, потрапити до шкільних підручників". Очевидно, що вивчення творів письменника в школі далеко не завжди прищеплює учням любов до автора. Пригадайте, чиї твори із шкільної програми ви перечитували пізніше, до яких поверталися? Які вірші з тих часів пам'ятаєте? Маю на увазі українську літературу, до програми з якої навмисне вводили зовсім не шедеври для того, щоб применшити її значимість в очах несформованої учнівської національної свідомості. Не беруся стверджувати, що таких творів немає взагалі, але не вірю, що розчленування, схематизація, майже математична перевірка ритму, класифікація, формалізація, пошук епітетів, гіпербол чи ще чогось у тексті можуть прищепити симпатію до цього ж таки тексту, навіть якщо він і буде геніальним.
На щастя чи на жаль, до підручників для загальноосвітніх шкіл потрапили два наші земляки, два лауреати Національної премії імені генія духу Тараса Григоровича Шевченка, два безперечно великі поети нашого часу - Петро Скунць та Дмитро Кремінь. Їхня любов до рідного народу у творчості та в житті сягнула таких висот, що вони поволі перетворюються (чи вже перетворилися?), стають (чи вже стали?) символами епохи, знаменами гідності, незламності, гордості. У даних випадках факт вручення премій тільки констатував загальне визнання та народну довіру і повагу до авторів. Хоча дуже часто найвищі нагороди в галузі літератури присуджувалися не так за творчість, як за політичні переконання, персональну відданість чи відносний патріотизм. Маю на увазі не радянські часи, бо тоді слава партії у творі затьмарювала і замінювала літературний талант, а часи значно пізніші, коли дехто з письменників мав мужність відмовитися від високої відзнаки, від відзнаки, яка в певний період часу починала компрометувати нагородженого - того, хто ставав у ряди прислужників влади, у чергу за премією. Мужній вчинок одного ставав переломним моментом у психології багатьох, утверджував серед колег почуття власної гідності, додавав мудрості, змушував змінити підходи і критерії до визначення кандидатів на нагороди. Вплив особистості на історію проявився у тому, що людина припинила, зупинила процес девальвації цінностей. Але про це - іншим разом.
Повернімося ж до теми, що чекає нашого дослідження. Та перед тим як іти далі, спробуймо вловити різницю між символізмом у поезії і символізмом у житті. Кожен поет певною мірою є символістом, оскільки при написанні віршів використовує символи у прямому і переносному значенні. Цю тезу можна довести до абсурду, адже кожна буква є символом. Але сьогодні обійдемося без абсурду - його вистачає у повсякденному житті. Поговоримо про речі, в яких символом є художній образ. Слово чи фразу, що викликають асоціації, теж можна розглядати як символи. В залежності від концентрації символів на сторінці тексту про поетів говорять як про символістів чи натуралістів (реалістів). З іншого ж боку, лише одиниці із письменників самі стають символами часу, в якому живуть. Символізм у житті - явище набагато складніше і цікавіше, ніж символізм у літературі. Символом епохи "розвиненого соціалізму" став не Брежнєв, який всіма силами прагнув цього, а Солженіцин, Висоцький і Стус, Лук'яненко і Чорновіл - люди, яких переслідували, нищили, принижували і катували в ті часи, катували не тільки фізично, а й морально, інтелектуально, духовно. Витончено і жорстоко.
Треба одразу сказати про відносність усього, про що ми говоримо і про що будемо говорити. Кожен відтинок історії, якщо нам випала доля жити саме в ньому, переповнений людьми, які хотіли б поставити знак рівності між собою та епохою. Іноді ми підсвідомо потрапляємо під вплив таких особистостей і починаємо говорити і навіть мислити стереотипами, які нам нав'язують. Та це більше стосується політиків та електорату, а не вільних письменників і мислячих читачів. Тож вільно помислімо разом. Хоча б кілька хвилин, хоча б кілька сторінок тексту.
2
Наша доба просякнута холодом і сльозами минувшини. Саме тому ми плачемо повсякчас. У поезії і побуті, в любові та радості. Чомусь нам вічно здається, що хтось щось нам винен, що нам зобов'язані дати, допомогти, зробити... Ми навіть отримуємо вдоволення від того, що хтось нас пожаліє. Чи від того, що жаліємо себе самі. Садомазохізм національного ґатунку не спонукає до того, щоб ставити запитання та відповідати на них. А Дмитро Кремінь питає:
Чому ж ми плачемо на попелі
Своєї рідної землі?
Так раб жалкує за хазяїном,
А за поміщиком кріпак?
І побивається за Каїном
Убитий Авель, чи не так?
"Повість наших літ".
Хіба це не ті запитання, відповіді на які можуть привести до суспільних змін, до змін у суспільній свідомості, яка врешті-решт змінить і буття та й змусить нас витерти сльози. Пора, дорогенькі, пора.
Не граймо, браття, на сумній струні,
Над мужністю ридати не пристало, -
радить нам і Петро Скунць у вірші "Тарас".
Дмитро Кремінь плакати перестав давно. Він навчився втрати і біль перетворювати на досвід. Досвід боротьби накопичувався у нього ще з часів студентських, коли з друзями-однокурсниками дозволяв собі бути вільнодумцем, мислити вільно, незаанґажовано, не по-комуністичному. За це вільнодумство доля, руками членів комісії розподілу молодих спеціалістів, закинула його в Миколаїв, у степ, в іншу ментальність. Але і там він залишився гордим гірським опришком, верховинським леґінем, борцем, що не зрадив собі і продовжив ставити незручні не тільки для системи, але і для мислячих творчих особистостей, і для самого себе запитання:
Як же вам тепер на Україні,
Генії з божественним чолом?
Знову при хазяйському коліні?
Знов перо, поєднане з кайлом?
"Моцарт - геній...".
Але якби письменник тільки ставив запитання, хіба б він став символом непокори, виразником дум знедолених і ображених? Ні! Тут потрібне щось інше, щось більш значне і важливе. Можливо, це пошук причин?
Минуле, вічний мрець, хапатиме живого
Через літа й віки, і спалені мости
Д. Кремінь. "Минуле не клени...".
Та не всі читачі є знедоленими і ображеними. Не кожен хоче сам себе таким усвідомлювати, сприймати. В геополітичному світі, маючи можливості порівнювати власне життя з життям сусідів за океаном, ми таки змушені запитати Всесвіт: чому? Хіба не всі нації рівні перед Всевишнім? Чим американці, цей конгломерат, цей вінегрет націй, цей коктейль менталітетів, заслужили милості? Чому вони можуть дозволити собі те, про що ми тільки мріємо?
Ні Петро Скунць, ні Дмитро Кремінь не стали першими, хто вину за наше недостойне життя вирішив звалити на минуле. І не тільки на радянське минуле. І не тільки на триста з гаком років повної залежності від того, кому придумали визначення "старший брат". Але чи мають рацію вони? І наскільки?
3
Відстороненість, іноді навіть відчуженість від проблем світу притаманна обом авторам. Але не байдужість. У своєму всепоглинаючому бажанні оцінити все об'єктивно вони піднімаються до таких висот, де буденність стає дріб'язковою, а звичні побутові реалії перетворюються у речі, до яких ставляться з презирством:
Коли хльосткі міщанські язики
Не посмакують долею поета -
Що їв,
що пив,
і скільки пив,
і з ким,
чи не бував крім музи хтось іще там...
П. Скунць. "Тарас".
Людей частіше більше цікавить саме це: що їв, скільки пив... Інтерес до поезії Єсеніна підсилений інтересом до його походеньок по "кабаках" і по "бабах", як ніжно висловлюються росіяни. А ужгородці дивуються: як може хтось наважитися протиставити себе державі, системі, усталеному порядку. Як він може піднятися на крилах поезії так високо, щоб сказати: "Я - один. Я - все. Я - всесвіт".
Я зостався один. Україна - це щось випадкове.
На годиннику світу двадцять чорних століть, як годин.
Я один перед смертю. Без народу. Без друга. Без мови.
Я один, Україно. А це більше ніж натовп, - один.
П. Скунць. "Один".
Знаково те, що у важку хвилину поет звертається до України, до найдорожчого, що у нього є, до того, що він силою таланту перетворив на символ. (Можливо, людина тоді стає символом, коли вона сама творить символи, прийнятні і зрозумілі для всіх?) Поет протиставляє себе не Україні, як національному утворенню, а Україні як системі, що нищить своїх громадян. Борючись за незалежність держави, ми отримали видимість незалежності. Борючись за свободу, ми отримали більш простору і менш огороджену тюрму. Як казав колись наш земляк, філософ і вільнодумець, Фелікс Кривін - тюрму імені свободи.
І Петро Скунць, і Дмитро Кремінь не тільки усвідомлюють це, але і створюють міф присутності. Читач вживається в образ-символ настільки, що починає фізично відчувати прохолоду і вогкість одинокості, відчуженості, відокремленості, протиставлення. Протистояння.
Обидва поети пройшли шлях від натовпу до особистості, від аморфного соціалістичного МИ до чіткого і конкретного Я, від слова "сила" до сили слова.
Ми не розмінялись на чини і гроші,
Хоч мінялись, правда, іноді на фрази.
П. Скунць. "Відвертість".
4
Подібність стилю і характеру письма поетів просто разюча. Їх поєднує не тільки внутрішня верховинська гордість і непідкупність, не тільки природна нездатність згинати спину перед чимось або кланятися, щоб подолати перешкоду. Із молоком матері вони всотали той істинний менталітет гордої і сильної нації, яка зуміла зберегти себе в тяжких умовах неволі. Тієї справжньої нації, представниками якої є кожен із нас. Представниками тієї нації, про яку знають наші гори, наша земля, наша справжня історія, а не тієї, непривабливий образ якої намагалися створити ідеологи і творці "єдиного совєцького народу". Саме завдяки роботі пропагандистської машини комуністичної системи у свідомість більшості зрілого населення України вкарбовано постулат чи сформовано стереотип про те, що Мазепа є зрадником, що кожен українець здатен тільки на прагнення задовольнити власний інтерес, а не дбати про благо нації. Будь-яка спроба боротися чи працювати на благо національної батьківщини трактувалася саме так - зрада. За короткий історичний період ми перетворилися на націю без національних героїв, на народ без основної ознаки народу - без мови, на державу, яка навіть через п'ятнадцять років незалежності не може відродитися. Чи, може, хтось хоче посперечатися? Але спершу скажіть: які всеукраїнські газети і якою мовою ви читаєте? Чи, може, ви поясните, чому у нас 97% друкованої продукції виходить російською мовою? А може, ви знаєте ще й те, чим відрізняється "Газета по-українськи" від "Газеты по-киевски"? Грошовиті представники імперської політики в Україні навіть ціною прагнуть принизити справжнього українця, прищепити йому відчуття меншовартості, каструвати його національну свідомість, зробити з нього такого собі аборигена в шароварах, що розважатиме туристів гопаком та дозволятиме обмацувати себе поглядами і руками як музейний нафталіновий експонат. Маючи однаковий обсяг і одного рівня якість "Газета по-українськи" втричі дешевша від своєї російськомовної посестри "по-киевски".
Перепрошую, якщо я когось образив. Але інколи треба бити в писок, щоб привести до тями. Саме це і роблять наші поети-символи, наші Скунць і Кремінь, наші громовержці, які змушують нас раз від разу перехреститися. Я навіть цитат тут наводити не буду. Почитайте їхні книжки - ілюстрацію до вищесказаного можна знайти на кожній сторінці.
5
Та навіть у найоптимістичніших творах обох авторів залишаються смуток, журба, печаль, які так мило лягають на душу нашої садомазохістської суті. Можливо, саме цей асонанс і є причиною такої популярності наших великих земляків. Можливо, саме ця любов до смутку перетворює їх в очах теперішніх читачів на символи.
Українське
Над нами восходить
Сонце наших тривог і надій.
Українська
Мадонна народить
Нам Месію в журбі молодій.
Д. Кремінь. "Атлантида під вербою".
Люди судять. Та це не страшно.
Був і я перед ними грішним,
Став і я від любові старшим...
А без неї стаю старішим...
П. Скунць. "Краса".
Чи народить українська Мадонна Месію - залишається питанням відкритим. Особливо воно залишається актуальним у часи перерозподілу коаліційних вузькопартійних вигод, які ставляться деякими політиками на вершину загальнонаціональної ідеї і видаються окремими діячами за єдино правильні рішення, здатні зробити диво і привести державу до процвітання. Якби ж то так...
Видно, кожен збере, що зібрати зуміє,
Кожен творить красу зі своєї краси, -
каже Петро Скунць у творі "Перехресні октави"...
6
Ми прагнемо перетворювати, прикрашати світ у відповідності зі своїми внутрішніми духовними потребами. Ми прагнемо, намагаємося робити свою країну красивою, гордою, сильною, багатою... Ми готові визнати національними символами поетів, які говорять голосом народу, які виражають наші почуття і сподівання, які, відходячи від зайвої заполітизованості, йдуть до глибокої філософії, до гармонійного світосприйняття, до національного самоствердження, до усвідомлення власної самобутності і неповторності. Поетів, які гідні бути символами.
7
І ти ідеш одна, і я один,
І нас обох крізь ніч гукає син,
Намріяний, зачатий не від мене.
Ти йдеш. Я йду. Ранковіють дороги.
Ранкова зірка зірку здоганя.
Відкрию двері, а мені під ноги
Впаде на смерть замерзле пташеня.
Це Дмитро Кремінь. А може, Петро Скунць. А може, це змерзле пташеня, що теж стає символічним... А може...
Холодно.
Чомусь побутує міф (а може, то і не міф зовсім) про те, що титуловані, премійовані і, таким чином, канонізовані автори стають для широкого загалу менш цікавими. Хоча премії відкривають для творів двері в підручники, та це ще не є гарантією успіху. Часто навіть навпаки. Хтось із класиків казав: "Не дай мені, Боже, потрапити до шкільних підручників". Очевидно, що вивчення творів письменника в школі далеко не завжди прищеплює учням любов до автора. Пригадайте, чиї твори із шкільної програми ви перечитували пізніше, до яких поверталися? Які вірші з тих часів пам'ятаєте? Маю на увазі українську літературу, до програми з якої навмисне вводили зовсім не шедеври для того, щоб применшити її значимість в очах несформованої учнівської національної свідомості. Не беруся стверджувати, що таких творів немає взагалі, але не вірю, що розчленування, схематизація, майже математична перевірка ритму, класифікація, формалізація, пошук епітетів, гіпербол чи ще чогось у тексті можуть прищепити симпатію до цього ж таки тексту, навіть якщо він і буде геніальним.
На щастя чи на жаль, до підручників для загальноосвітніх шкіл потрапили два наші земляки, два лауреати Національної премії імені генія духу Тараса Григоровича Шевченка, два безперечно великі поети нашого часу - Петро Скунць та Дмитро Кремінь. Їхня любов до рідного народу у творчості та в житті сягнула таких висот, що вони поволі перетворюються (чи вже перетворилися?), стають (чи вже стали?) символами епохи, знаменами гідності, незламності, гордості. У даних випадках факт вручення премій тільки констатував загальне визнання та народну довіру і повагу до авторів. Хоча дуже часто найвищі нагороди в галузі літератури присуджувалися не так за творчість, як за політичні переконання, персональну відданість чи відносний патріотизм. Маю на увазі не радянські часи, бо тоді слава партії у творі затьмарювала і замінювала літературний талант, а часи значно пізніші, коли дехто з письменників мав мужність відмовитися від високої відзнаки, від відзнаки, яка в певний період часу починала компрометувати нагородженого - того, хто ставав у ряди прислужників влади, у чергу за премією. Мужній вчинок одного ставав переломним моментом у психології багатьох, утверджував серед колег почуття власної гідності, додавав мудрості, змушував змінити підходи і критерії до визначення кандидатів на нагороди. Вплив особистості на історію проявився у тому, що людина припинила, зупинила процес девальвації цінностей. Але про це - іншим разом.
Повернімося ж до теми, що чекає нашого дослідження. Та перед тим як іти далі, спробуймо вловити різницю між символізмом у поезії і символізмом у житті. Кожен поет певною мірою є символістом, оскільки при написанні віршів використовує символи у прямому і переносному значенні. Цю тезу можна довести до абсурду, адже кожна буква є символом. Але сьогодні обійдемося без абсурду - його вистачає у повсякденному житті. Поговоримо про речі, в яких символом є художній образ. Слово чи фразу, що викликають асоціації, теж можна розглядати як символи. В залежності від концентрації символів на сторінці тексту про поетів говорять як про символістів чи натуралістів (реалістів). З іншого ж боку, лише одиниці із письменників самі стають символами часу, в якому живуть. Символізм у житті - явище набагато складніше і цікавіше, ніж символізм у літературі. Символом епохи "розвиненого соціалізму" став не Брежнєв, який всіма силами прагнув цього, а Солженіцин, Висоцький і Стус, Лук'яненко і Чорновіл - люди, яких переслідували, нищили, принижували і катували в ті часи, катували не тільки фізично, а й морально, інтелектуально, духовно. Витончено і жорстоко.
Треба одразу сказати про відносність усього, про що ми говоримо і про що будемо говорити. Кожен відтинок історії, якщо нам випала доля жити саме в ньому, переповнений людьми, які хотіли б поставити знак рівності між собою та епохою. Іноді ми підсвідомо потрапляємо під вплив таких особистостей і починаємо говорити і навіть мислити стереотипами, які нам нав'язують. Та це більше стосується політиків та електорату, а не вільних письменників і мислячих читачів. Тож вільно помислімо разом. Хоча б кілька хвилин, хоча б кілька сторінок тексту.
2
Наша доба просякнута холодом і сльозами минувшини. Саме тому ми плачемо повсякчас. У поезії і побуті, в любові та радості. Чомусь нам вічно здається, що хтось щось нам винен, що нам зобов'язані дати, допомогти, зробити... Ми навіть отримуємо вдоволення від того, що хтось нас пожаліє. Чи від того, що жаліємо себе самі. Садомазохізм національного ґатунку не спонукає до того, щоб ставити запитання та відповідати на них. А Дмитро Кремінь питає:
Чому ж ми плачемо на попелі
Своєї рідної землі?
Так раб жалкує за хазяїном,
А за поміщиком кріпак?
І побивається за Каїном
Убитий Авель, чи не так?
"Повість наших літ".
Хіба це не ті запитання, відповіді на які можуть привести до суспільних змін, до змін у суспільній свідомості, яка врешті-решт змінить і буття та й змусить нас витерти сльози. Пора, дорогенькі, пора.
Не граймо, браття, на сумній струні,
Над мужністю ридати не пристало, -
радить нам і Петро Скунць у вірші "Тарас".
Дмитро Кремінь плакати перестав давно. Він навчився втрати і біль перетворювати на досвід. Досвід боротьби накопичувався у нього ще з часів студентських, коли з друзями-однокурсниками дозволяв собі бути вільнодумцем, мислити вільно, незаанґажовано, не по-комуністичному. За це вільнодумство доля, руками членів комісії розподілу молодих спеціалістів, закинула його в Миколаїв, у степ, в іншу ментальність. Але і там він залишився гордим гірським опришком, верховинським леґінем, борцем, що не зрадив собі і продовжив ставити незручні не тільки для системи, але і для мислячих творчих особистостей, і для самого себе запитання:
Як же вам тепер на Україні,
Генії з божественним чолом?
Знову при хазяйському коліні?
Знов перо, поєднане з кайлом?
"Моцарт - геній...".
Але якби письменник тільки ставив запитання, хіба б він став символом непокори, виразником дум знедолених і ображених? Ні! Тут потрібне щось інше, щось більш значне і важливе. Можливо, це пошук причин?
Минуле, вічний мрець, хапатиме живого
Через літа й віки, і спалені мости
Д. Кремінь. "Минуле не клени...".
Та не всі читачі є знедоленими і ображеними. Не кожен хоче сам себе таким усвідомлювати, сприймати. В геополітичному світі, маючи можливості порівнювати власне життя з життям сусідів за океаном, ми таки змушені запитати Всесвіт: чому? Хіба не всі нації рівні перед Всевишнім? Чим американці, цей конгломерат, цей вінегрет націй, цей коктейль менталітетів, заслужили милості? Чому вони можуть дозволити собі те, про що ми тільки мріємо?
Ні Петро Скунць, ні Дмитро Кремінь не стали першими, хто вину за наше недостойне життя вирішив звалити на минуле. І не тільки на радянське минуле. І не тільки на триста з гаком років повної залежності від того, кому придумали визначення "старший брат". Але чи мають рацію вони? І наскільки?
3
Відстороненість, іноді навіть відчуженість від проблем світу притаманна обом авторам. Але не байдужість. У своєму всепоглинаючому бажанні оцінити все об'єктивно вони піднімаються до таких висот, де буденність стає дріб'язковою, а звичні побутові реалії перетворюються у речі, до яких ставляться з презирством:
Коли хльосткі міщанські язики
Не посмакують долею поета -
Що їв,
що пив,
і скільки пив,
і з ким,
чи не бував крім музи хтось іще там...
П. Скунць. "Тарас".
Людей частіше більше цікавить саме це: що їв, скільки пив... Інтерес до поезії Єсеніна підсилений інтересом до його походеньок по "кабаках" і по "бабах", як ніжно висловлюються росіяни. А ужгородці дивуються: як може хтось наважитися протиставити себе державі, системі, усталеному порядку. Як він може піднятися на крилах поезії так високо, щоб сказати: "Я - один. Я - все. Я - всесвіт".
Я зостався один. Україна - це щось випадкове.
На годиннику світу двадцять чорних століть, як годин.
Я один перед смертю. Без народу. Без друга. Без мови.
Я один, Україно. А це більше ніж натовп, - один.
П. Скунць. "Один".
Знаково те, що у важку хвилину поет звертається до України, до найдорожчого, що у нього є, до того, що він силою таланту перетворив на символ. (Можливо, людина тоді стає символом, коли вона сама творить символи, прийнятні і зрозумілі для всіх?) Поет протиставляє себе не Україні, як національному утворенню, а Україні як системі, що нищить своїх громадян. Борючись за незалежність держави, ми отримали видимість незалежності. Борючись за свободу, ми отримали більш простору і менш огороджену тюрму. Як казав колись наш земляк, філософ і вільнодумець, Фелікс Кривін - тюрму імені свободи.
І Петро Скунць, і Дмитро Кремінь не тільки усвідомлюють це, але і створюють міф присутності. Читач вживається в образ-символ настільки, що починає фізично відчувати прохолоду і вогкість одинокості, відчуженості, відокремленості, протиставлення. Протистояння.
Обидва поети пройшли шлях від натовпу до особистості, від аморфного соціалістичного МИ до чіткого і конкретного Я, від слова "сила" до сили слова.
Ми не розмінялись на чини і гроші,
Хоч мінялись, правда, іноді на фрази.
П. Скунць. "Відвертість".
4
Подібність стилю і характеру письма поетів просто разюча. Їх поєднує не тільки внутрішня верховинська гордість і непідкупність, не тільки природна нездатність згинати спину перед чимось або кланятися, щоб подолати перешкоду. Із молоком матері вони всотали той істинний менталітет гордої і сильної нації, яка зуміла зберегти себе в тяжких умовах неволі. Тієї справжньої нації, представниками якої є кожен із нас. Представниками тієї нації, про яку знають наші гори, наша земля, наша справжня історія, а не тієї, непривабливий образ якої намагалися створити ідеологи і творці "єдиного совєцького народу". Саме завдяки роботі пропагандистської машини комуністичної системи у свідомість більшості зрілого населення України вкарбовано постулат чи сформовано стереотип про те, що Мазепа є зрадником, що кожен українець здатен тільки на прагнення задовольнити власний інтерес, а не дбати про благо нації. Будь-яка спроба боротися чи працювати на благо національної батьківщини трактувалася саме так - зрада. За короткий історичний період ми перетворилися на націю без національних героїв, на народ без основної ознаки народу - без мови, на державу, яка навіть через п'ятнадцять років незалежності не може відродитися. Чи, може, хтось хоче посперечатися? Але спершу скажіть: які всеукраїнські газети і якою мовою ви читаєте? Чи, може, ви поясните, чому у нас 97% друкованої продукції виходить російською мовою? А може, ви знаєте ще й те, чим відрізняється "Газета по-українськи" від "Газеты по-киевски"? Грошовиті представники імперської політики в Україні навіть ціною прагнуть принизити справжнього українця, прищепити йому відчуття меншовартості, каструвати його національну свідомість, зробити з нього такого собі аборигена в шароварах, що розважатиме туристів гопаком та дозволятиме обмацувати себе поглядами і руками як музейний нафталіновий експонат. Маючи однаковий обсяг і одного рівня якість "Газета по-українськи" втричі дешевша від своєї російськомовної посестри "по-киевски".
Перепрошую, якщо я когось образив. Але інколи треба бити в писок, щоб привести до тями. Саме це і роблять наші поети-символи, наші Скунць і Кремінь, наші громовержці, які змушують нас раз від разу перехреститися. Я навіть цитат тут наводити не буду. Почитайте їхні книжки - ілюстрацію до вищесказаного можна знайти на кожній сторінці.
5
Та навіть у найоптимістичніших творах обох авторів залишаються смуток, журба, печаль, які так мило лягають на душу нашої садомазохістської суті. Можливо, саме цей асонанс і є причиною такої популярності наших великих земляків. Можливо, саме ця любов до смутку перетворює їх в очах теперішніх читачів на символи.
Українське
Над нами восходить
Сонце наших тривог і надій.
Українська
Мадонна народить
Нам Месію в журбі молодій.
Д. Кремінь. "Атлантида під вербою".
Люди судять. Та це не страшно.
Був і я перед ними грішним,
Став і я від любові старшим...
А без неї стаю старішим...
П. Скунць. "Краса".
Чи народить українська Мадонна Месію - залишається питанням відкритим. Особливо воно залишається актуальним у часи перерозподілу коаліційних вузькопартійних вигод, які ставляться деякими політиками на вершину загальнонаціональної ідеї і видаються окремими діячами за єдино правильні рішення, здатні зробити диво і привести державу до процвітання. Якби ж то так...
Видно, кожен збере, що зібрати зуміє,
Кожен творить красу зі своєї краси, -
каже Петро Скунць у творі "Перехресні октави"...
6
Ми прагнемо перетворювати, прикрашати світ у відповідності зі своїми внутрішніми духовними потребами. Ми прагнемо, намагаємося робити свою країну красивою, гордою, сильною, багатою... Ми готові визнати національними символами поетів, які говорять голосом народу, які виражають наші почуття і сподівання, які, відходячи від зайвої заполітизованості, йдуть до глибокої філософії, до гармонійного світосприйняття, до національного самоствердження, до усвідомлення власної самобутності і неповторності. Поетів, які гідні бути символами.
7
І ти ідеш одна, і я один,
І нас обох крізь ніч гукає син,
Намріяний, зачатий не від мене.
Ти йдеш. Я йду. Ранковіють дороги.
Ранкова зірка зірку здоганя.
Відкрию двері, а мені під ноги
Впаде на смерть замерзле пташеня.
Це Дмитро Кремінь. А може, Петро Скунць. А може, це змерзле пташеня, що теж стає символічним... А може...
Холодно.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Найвища оцінка | Редакція Майстерень | 6 | Любитель поезії / Майстер-клас |
Найнижча оцінка | Іван Зубар | 5.25 | Любитель поезії / Любитель поезії |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію