ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Іншомовна поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Іншомовна поезія):
2023.04.01
2022.03.19
2022.01.12
2021.12.22
2021.10.08
2021.08.08
2021.07.13
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Томас Венцлова (1937) /
Іншомовна поезія
TARP LANDWEHRKANALO IR SPREE
(ВІД ЛАНДВЕРКАНАЛУ ДО ШПРЕЕ)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
TARP LANDWEHRKANALO IR SPREE
(ВІД ЛАНДВЕРКАНАЛУ ДО ШПРЕЕ)
‘Muratui Haschu‘
Aš čia lankiausi prieš galybę metų,
Čia gėriau tirštą ištrėmimo midų
Ir tulžį, stropiai lošdamas šachmatų
Ar kortų partiją su likimu,
Čia dirsčiojau, vaidindamas Nasoną,
Nuo pakylos į draudžiamąją zoną,
Akylą saugumiečių garnizoną
Ir kuopas ištuštėjusių namų.
Kanalas, kur sumeškeriojo Rozą,
Jau nebeatšviečia griuvėsių ruožo.
Atgyja stotys. Keičias gatvių bruožai.
Kas nepasikeitė? Nebent tu pats.
Alėjos perspektyvoje ištrykšta
Skaidri liepsna, lyg baltymas pro lukštą.
Virš ambasadų blunka vakarykščių
Kolosų vėliavos. Pariser Platz.
Tarp naujo parkingo ir minibaro
Stebiu tuštoką postmoderno erą.
Ties banku – sterilesnis už Sacharą
Stiklinio atriumo šulinys.
Akis palydi blizgią bėgių siūlę
Lig sankryžos, kur plūduriuoja saulė
Ir drumstą dangų duria Siegessaule,
Neginčijama tarsi neiginys.
Neliko Sienos. Netgi neatseksi,
Kur ji stūksojo, kur tekėjo Stikso
Juoda srovė. Konsumpcijos ir sekso
Kunigaikštystė neįmins mįslės,
Kurią nedrąsiai užmena turistas.
Kame puikavos politbiuro sostas,
Prekiauja piešiniais avangardistas,
Pasprukęs iš pranykusios šalies.
Mane, kaip jį, svaigina laisvės plotai.
Aš anachroniškas kaip hugenotai,
Bet vis dar gyvas, nors kalbu miglotai,
Nesklandžiai, ne į temą, be tvarkos,-
Patyręs šilta, kai kada ir šalta,
Paklydęs tarp granito ir bazalto,
Šalia svyruojančio beveidžio tilto,
Įtilpusio naujoviškuos laikuos.
Aš jiems nepriklausau – kaip šis frontonas,
Šarvai, vežėčios, Herkulis, grifonas,
Kuriuos į dabartį atplukdė tvanas,
Aptėškęs vandeniu (tiksliau, ugnim).
Bet kol nerangūs murzini trofėjai
Dar priešinas žvarbiam balandžio vėjui,
Akropolių kūrėja ir griovėja
Paladė – mano deivė – su manim.
Žmogus, manyčiau, visada naujokas
Jos valdose, kur mainosi epochos,
Imperijas palydi bergždžias juokas
Ir pergalės kerai neamžini.
Nustojęs tėviškės, dažnai ir vardo,
Jis mokos vienumos, nevengia skurdo,
Tačiau (kaip sakė emigrantas) nardo
Laike nei salamandra židiny.
Ir tai turbūt vienintelė malonė
Krašte, kur karaliauja žodis “ohne”.
Atsilaikyk, kol pasibaigs kelionė,
Gyvenk liepsnoj. Tau niekas nepadės.
Šiukšliaduobės primurdytos idėjų,-
O tu, nors menkas, vis dėlto bijojai
Vergystės kiek labiau, negu pavojų,
Ir netiesos – labiau negu mirties.
Virš medžių sklendžia angelas. Ar pikto,
Ar gėrio, nesuprasi. Jį sutikti
Man per vėlu. Kaip reikalauja takto
Taisyklės, lemčiai dera padėka.
Kol proskynoje žiebiasi žvaigždynas,
Aš pasuku tenai, kur būta Sienos,
Ir išnykstu, nuo pergrūstos vitrinos
Nutrynęs savo atspindį ranka.
Aš čia lankiausi prieš galybę metų,
Čia gėriau tirštą ištrėmimo midų
Ir tulžį, stropiai lošdamas šachmatų
Ar kortų partiją su likimu,
Čia dirsčiojau, vaidindamas Nasoną,
Nuo pakylos į draudžiamąją zoną,
Akylą saugumiečių garnizoną
Ir kuopas ištuštėjusių namų.
Kanalas, kur sumeškeriojo Rozą,
Jau nebeatšviečia griuvėsių ruožo.
Atgyja stotys. Keičias gatvių bruožai.
Kas nepasikeitė? Nebent tu pats.
Alėjos perspektyvoje ištrykšta
Skaidri liepsna, lyg baltymas pro lukštą.
Virš ambasadų blunka vakarykščių
Kolosų vėliavos. Pariser Platz.
Tarp naujo parkingo ir minibaro
Stebiu tuštoką postmoderno erą.
Ties banku – sterilesnis už Sacharą
Stiklinio atriumo šulinys.
Akis palydi blizgią bėgių siūlę
Lig sankryžos, kur plūduriuoja saulė
Ir drumstą dangų duria Siegessaule,
Neginčijama tarsi neiginys.
Neliko Sienos. Netgi neatseksi,
Kur ji stūksojo, kur tekėjo Stikso
Juoda srovė. Konsumpcijos ir sekso
Kunigaikštystė neįmins mįslės,
Kurią nedrąsiai užmena turistas.
Kame puikavos politbiuro sostas,
Prekiauja piešiniais avangardistas,
Pasprukęs iš pranykusios šalies.
Mane, kaip jį, svaigina laisvės plotai.
Aš anachroniškas kaip hugenotai,
Bet vis dar gyvas, nors kalbu miglotai,
Nesklandžiai, ne į temą, be tvarkos,-
Patyręs šilta, kai kada ir šalta,
Paklydęs tarp granito ir bazalto,
Šalia svyruojančio beveidžio tilto,
Įtilpusio naujoviškuos laikuos.
Aš jiems nepriklausau – kaip šis frontonas,
Šarvai, vežėčios, Herkulis, grifonas,
Kuriuos į dabartį atplukdė tvanas,
Aptėškęs vandeniu (tiksliau, ugnim).
Bet kol nerangūs murzini trofėjai
Dar priešinas žvarbiam balandžio vėjui,
Akropolių kūrėja ir griovėja
Paladė – mano deivė – su manim.
Žmogus, manyčiau, visada naujokas
Jos valdose, kur mainosi epochos,
Imperijas palydi bergždžias juokas
Ir pergalės kerai neamžini.
Nustojęs tėviškės, dažnai ir vardo,
Jis mokos vienumos, nevengia skurdo,
Tačiau (kaip sakė emigrantas) nardo
Laike nei salamandra židiny.
Ir tai turbūt vienintelė malonė
Krašte, kur karaliauja žodis “ohne”.
Atsilaikyk, kol pasibaigs kelionė,
Gyvenk liepsnoj. Tau niekas nepadės.
Šiukšliaduobės primurdytos idėjų,-
O tu, nors menkas, vis dėlto bijojai
Vergystės kiek labiau, negu pavojų,
Ir netiesos – labiau negu mirties.
Virš medžių sklendžia angelas. Ar pikto,
Ar gėrio, nesuprasi. Jį sutikti
Man per vėlu. Kaip reikalauja takto
Taisyklės, lemčiai dera padėka.
Kol proskynoje žiebiasi žvaigždynas,
Aš pasuku tenai, kur būta Sienos,
Ir išnykstu, nuo pergrūstos vitrinos
Nutrynęs savo atspindį ranka.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію