
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2022.07.07
06:22
Горобина ніч минула
І безсоння відійшло, –
Перед досвітом заснуле,
Снами тішиться село.
Лиш мені чомусь не спиться
На світанні з усіма,
Хоч вже й духу громовиці
Поміж хмарами нема.
І безсоння відійшло, –
Перед досвітом заснуле,
Снами тішиться село.
Лиш мені чомусь не спиться
На світанні з усіма,
Хоч вже й духу громовиці
Поміж хмарами нема.
2022.07.06
22:25
Ступає Цар Господь убогою землею,
скаравши всіх і всяк за первородний гріх…
Ятрять і кров, і плоть, і всі церкви з єлею…
Позаду розпач-плач. Тепер – самотній сміх!!!
Регоче Сам Творець над власними думками!
І Хто ще є над Ним? Бо звідки ж доля ця?.
скаравши всіх і всяк за первородний гріх…
Ятрять і кров, і плоть, і всі церкви з єлею…
Позаду розпач-плач. Тепер – самотній сміх!!!
Регоче Сам Творець над власними думками!
І Хто ще є над Ним? Бо звідки ж доля ця?.
2022.07.06
13:11
Я сина вчив мовчати біля моря.
Не говорив йому: “Дивись,
Он Кара-Даг напруживсь аж до тріщин,
Щоб море до плюскоту найтоншого вловить”.
Не говорив:
“Дивись, як зависа над морем Кара-Даг.
Мовби збирається забрати клаптик суші,
Колись так необачно да
Не говорив йому: “Дивись,
Он Кара-Даг напруживсь аж до тріщин,
Щоб море до плюскоту найтоншого вловить”.
Не говорив:
“Дивись, як зависа над морем Кара-Даг.
Мовби збирається забрати клаптик суші,
Колись так необачно да
2022.07.06
08:33
Переселю свій тенор у сопрано…
Від цього ж не закінчиться життя?
Приходить ніч, а слідом свіжий ранок
І кожен з нас вгрузяє в забуття…
Це якщо я, чи ви… чи зовсім інші…
Каприз на те й існує, що каприз…
Проціджуються вистраждані вірші
Від цього ж не закінчиться життя?
Приходить ніч, а слідом свіжий ранок
І кожен з нас вгрузяє в забуття…
Це якщо я, чи ви… чи зовсім інші…
Каприз на те й існує, що каприз…
Проціджуються вистраждані вірші
2022.07.06
07:31
Позолочений сонечком обрій
Розчиняється в сутінках синіх, –
Підкотилось під серце недобре
Щось таке невідоме донині.
Вечоріє небачено швидко
І минає в могильній мовчанці, –
Заяложена мухами шибка
Не вилискує весело глянцем.
Розчиняється в сутінках синіх, –
Підкотилось під серце недобре
Щось таке невідоме донині.
Вечоріє небачено швидко
І минає в могильній мовчанці, –
Заяложена мухами шибка
Не вилискує весело глянцем.
2022.07.06
06:31
Мовчать світанки, ніби оніміли.
І небо не розродиться дощем.
Вишукуючи уцілілі цілі,
летять ракети гаспида бичем.
Усе живе паде відразу мертвим.
Шматує плоть гартована шрапнель.
Людина все вигадує для смерті
та руйнування створених осель.
І небо не розродиться дощем.
Вишукуючи уцілілі цілі,
летять ракети гаспида бичем.
Усе живе паде відразу мертвим.
Шматує плоть гартована шрапнель.
Людина все вигадує для смерті
та руйнування створених осель.
2022.07.06
01:05
А знаєш, Всесвіт нагадує яблуко,
Що висіло на гілці дерева-порожнечі,
І полетіло-зірвалось:
Летить досі з минулого в майбутнє,
А я слухаю тупіт копит
Коли пишу кострубаті верлібри
Та фіалкові елегії про кімерійців-блукальців,
Що як зорі – ні дому,
Що висіло на гілці дерева-порожнечі,
І полетіло-зірвалось:
Летить досі з минулого в майбутнє,
А я слухаю тупіт копит
Коли пишу кострубаті верлібри
Та фіалкові елегії про кімерійців-блукальців,
Що як зорі – ні дому,
2022.07.05
11:55
Тримаюсь, не чіпай… А ти забудь. До себе:
Та боронь Боже, край… та скільки того неба
А хто-небудь зітре? Cлова вам не розсада
Не голосом арен… ой не сміши досада
Встарілий стиль, хіба, шматочками осилим
Іржа, забув? труба… усе своє під килим…
Таке ж
Та боронь Боже, край… та скільки того неба
А хто-небудь зітре? Cлова вам не розсада
Не голосом арен… ой не сміши досада
Встарілий стиль, хіба, шматочками осилим
Іржа, забув? труба… усе своє під килим…
Таке ж
2022.07.05
11:10
Якщо захворію,
лікарям докучати не стану,
звертаюсь до друзів
(не вважайте, що, може, звихнувсь):
постеліть мені степ, завісьте вікна туманом,
в узголів’ї поставте
зорю осяйну.
Я ходив напролом.
лікарям докучати не стану,
звертаюсь до друзів
(не вважайте, що, може, звихнувсь):
постеліть мені степ, завісьте вікна туманом,
в узголів’ї поставте
зорю осяйну.
Я ходив напролом.
2022.07.05
09:03
Допоки мізки промивала клізма
дядьки сурйозні, певно, із обкома
на трьох ділили благо комунізма
і піонерку, що завжди готова.
Вона була підкована ідейно,
у комсомол чекаючи посвяти
уся наука цінностей сімейних –
вождям комуни треба догоджати.
дядьки сурйозні, певно, із обкома
на трьох ділили благо комунізма
і піонерку, що завжди готова.
Вона була підкована ідейно,
у комсомол чекаючи посвяти
уся наука цінностей сімейних –
вождям комуни треба догоджати.
2022.07.05
08:40
Миті щастя в яві знов є --
Висі золотавий шлях.
Все наповнено любов’ю
У моїм, твоїм життях.
Ніби з рання до смеркання,
Мов троянда чарівна,
Усміхається кохання,
Висі золотавий шлях.
Все наповнено любов’ю
У моїм, твоїм життях.
Ніби з рання до смеркання,
Мов троянда чарівна,
Усміхається кохання,
2022.07.05
05:20
Затоплює сонячне сяйво
Опівдні навколишній світ, –
Над жовтими нивами жайвір
Здійнявся в співучий політ.
Засліплений світлом, вглядаюсь
В обпечену ніжно блакить, –
Лиш синь невимовно безкрая
На обширах неба лежить.
Опівдні навколишній світ, –
Над жовтими нивами жайвір
Здійнявся в співучий політ.
Засліплений світлом, вглядаюсь
В обпечену ніжно блакить, –
Лиш синь невимовно безкрая
На обширах неба лежить.
2022.07.04
23:13
У місті тиша, як в селі,
Та не літають журавлі
І солов'я не чути.
Вишневі зорі вдалині,
Чомусь нагадують мені,
Сюїти незабутні.
Вертає думка повсякчас,
Та не літають журавлі
І солов'я не чути.
Вишневі зорі вдалині,
Чомусь нагадують мені,
Сюїти незабутні.
Вертає думка повсякчас,
2022.07.04
16:20
Зайнялася трава,
Спалахнули дров
І згоріла москва.
Здичавілий шойгу
Дременув у тайгу
І замерз у снігу.
Спалахнули дров
І згоріла москва.
Здичавілий шойгу
Дременув у тайгу
І замерз у снігу.
2022.07.04
14:15
Поранені, нескорені, побиті
І зрадою, й підступністю русні.
Що танками по зеленавім житі
Й смертями в цій неназваній війні.
Отій, де плаче нині кожна мати,
Яка чекає вісточки синів.
Міста розбиті і згорілі хати,
І зрадою, й підступністю русні.
Що танками по зеленавім житі
Й смертями в цій неназваній війні.
Отій, де плаче нині кожна мати,
Яка чекає вісточки синів.
Міста розбиті і згорілі хати,
2022.07.04
13:49
Війна – це не лише коли «Ура!»,
але й коли і рани, й руйнування,
і, втративши душевну рівновагу,
плетешся ночувати до метра.
А там навколо мармур і граніт.
І трохи менше чути,
як гримить.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...але й коли і рани, й руйнування,
і, втративши душевну рівновагу,
плетешся ночувати до метра.
А там навколо мармур і граніт.
І трохи менше чути,
як гримить.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
ТИХА СИМФОНІЯ ЛЮБОВІ
Марія Влад. Святий Йосиф Обручник. Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2009. – 306 с.
Книга, про яку мова, розповідає про життя Пресвятої Родини: Ісуса Христа, Пречистої Діви Марії і Йосифа Обручника. Це релігійне видання, для якого потрібен був дозвіл церковної влади: книгу благословив Ректор Івано-Франківської Теологічної Академії, Єпископ Софрон Мудрий (літературний редактор – богослов о. Ігор Пелехатий).
М. Влад уклала книгу на основі апробованих і схвалених Церквою містичних свідчень візіонерок, котрі жили в різні часи і в різних країнах: преподобної матері Марії з Агреди (Іспанія, 1602 – 1665), блаженної Анни Катерини Еммеріх з Дільмен (1774 – 1824) та праведної Марії Вальторти (Італія, 1897 – 1961). Але не тільки: вражає бібліографія використаних джерел, що додається наприкінці книги. Видання щедро ілюстроване репродукціями картин на біблійні сюжети визначних малярів Епохи Ренесансу.
Ув історії Пресвятої Родини увагу письменниці привернув саме святий Йосиф, чоловік Діви Марії, матері Ісуса Христа, що став земним батьком Господа і взірцем для батьків християнських родин на всі часи. Його біографія – композиційний стрижень сюжету.
Якось так повелося, що роль Йосифа, опікуна і вихователя Божого Сина виглядала ніби-то другорядною, а його постать тривалий час була несправедливо забутою, навіть очорненою і зневаженою. Спочатку читач бачить Йосифа в Римі, восьмилітнім хлопчиком, молодшим із шести синів Якова, спокійної вдачі, серйозним, налаштованим на молитву. «Йосиф – нащадок царського роду, в очах світу був звичайною людиною, ремісником, який рано мусив покинути батьківський дім. Він жив так бідно, що в поті чола заробляв собі коло чужих людей хліб насущний. Коли Бог має великі наміри стосовно когось, коли бажає, аби заясніла чиясь велич, то часто упокорює. Так було і тут».
Паралельно М. Влад оповідає про дитячі роки Діви Марії, яка народилася у подружжя Йоакима й Анни: «Люди, на жаль, мало відають про неї, нашу прекрасну Матір, Діву – Матір мудрості, втіху і славу Бога, причину постійної повної і щирої радості Божої Триєдиності. Вона є поясненням, чому Бог не знищив людський рід (...) вона є причиною прощення, яке ми отримали (...) Ми так мало ввіряємо їй своє життя, так рідко уповаємо на неї. А Бог продовжує завдяки їй обдаровувати нас, прислухаючись до її просьб, на її втіху, бо її радість об’єднується з Божою радістю і звеличує її сяйвом, що наповнює велике світло раю. Отака радість прийшла на землю з народженням Марії».
Від зустрічі Йосифа й Марії історія Пресвятої Родини стає спільною. Віхи їхнього життя добре відомі читачеві з Біблії – заручини, народження Ісуса Христа, втеча в Єгипет і наступне повернення до Назарету тощо. Цінність цієї книги, на моє читацьке відчуття, насамперед, у щедрих авторських нараціях. Письменниця ніби «заземлює» цілком зрозумілий контекстний пафос і високу напругу містичних видінь візіонерок. Вона акцентує увагу потенційного читача на простих, так би мовити, «земних» обставинах життя Святої Родини. Ось одна з вельми характерних деталей: Йосиф не знав про таїну Благовіщення і Непорочного Зачаття і коли зауважив, що Марія вагітна, засумнівався. Він страждав так само, як будь-який чоловік на його місці, адже «сумнів небезпечний, а навіть і смертельний для духа. Смертельний, бо сумнів є першим проявом смертельної хвороби, що називається зневірою (...) Хто може правдиво описати біль Йосифа, його думки, сум’яття його почуттів? Як маленька барка в шторм, кинута на волю хвиль, знаходився він у вирі суперечливих думок, в сітях болючих і похмурих роздумів, з яких один був болючіший від іншого. Він був чоловіком, котрого, судячи з усього, зрадила жінка».
Свята подружня пара жила самотньо. Йосиф займався теслярством, Марія пряла за верстатом. Часто траплялося так, що вони не мали найнеобхідніших для життя продуктів. Проте, попри убогість, дім Святої Родини був щасливим, адже його берегли Ангели взаємної поваги, розуміння, допомоги, самопожертви задля добра найрідніших людей. Для молоді книга може стати бажаним духовним читанням саме через розсипи духовних і моральних настанов, як наприклад ось ця: «Найбільшою перешкодою в досягненні певного рівня досконалості є особлива схильність і прив’язаність до земних речей. Бо вони роблять душу негідною того, щоб Господь наділив їх Своїми благами та об’явив Свою волю. Через прив’язаність до земних речей душа стає нездатною до швидкого й радісного виявлення послушності свого Господа, хоч і всеціло зобов’язана їй».
Коли звершилося велике таїнство – народився Божий Син – Ісус Христос, земні асоціації у книзі стали особливо рідними : «Мамо, мамо! Яка ти велика в усіх вимірах! Без тебе просто нікого й нічого! Без тебе навіть Бога світ не спізнав би (...) у кожного була мама. Навіть у Бога. Єдина в світі, тільки своя, рідна. Як без неї бідніємо навіть в старості, коли її раптом не стає! Ой мамо-мамо! Скільки щастя з тобою і скільки болю без тебе...». Чи не правда, шановний читачу, ці слова, що адресовані Марії з новонародженим Сином на руках близькі й зрозумілі кожній людині на землі?!
Сюжет книги обривається на смерті Йосифа. Він помер, виконавши своє завдання земного батька й опікуна Ісуса Христа та його Пресвятої Матері. З глибокою пошаною, з поетичним шармом авторка переповідає про обставини його відходу: «Божий Син закрив йому очі. Загони ангелів заспівали похвальні пісні, а потім, за наказом Господа, ангели спровадили пресвяту душу Його (...) найщасливіший з усіх мужів прожив 60 років, а з Марією одружився, маючи тридцять три. Їхнє подружнє життя склало повних двадцять сім літ».
Насамкінець, звертаючись до читача, котрого називає дорогим і терпеливим, М. Влад підсумовує: «Наш український народ повинен завжди вшановувати св. Йосифа. Наслідування його чеснот та щоденна сердечна молитва до нього в усіх наших потребах хай будуть славною відзнакою всіх українців (...) В особі св. Йосифа Господь дав нам мужа обов’язку, законності й послуху, віри, уповання, покори й праці. У час теперішніх неспокоїв у світі з великим довір’ям призиваймо на поміч цього святого оборонця».
Додам, що ця книга здобула диплом конкурсу «Коронація слова – 2009».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ТИХА СИМФОНІЯ ЛЮБОВІ

Книга, про яку мова, розповідає про життя Пресвятої Родини: Ісуса Христа, Пречистої Діви Марії і Йосифа Обручника. Це релігійне видання, для якого потрібен був дозвіл церковної влади: книгу благословив Ректор Івано-Франківської Теологічної Академії, Єпископ Софрон Мудрий (літературний редактор – богослов о. Ігор Пелехатий).
М. Влад уклала книгу на основі апробованих і схвалених Церквою містичних свідчень візіонерок, котрі жили в різні часи і в різних країнах: преподобної матері Марії з Агреди (Іспанія, 1602 – 1665), блаженної Анни Катерини Еммеріх з Дільмен (1774 – 1824) та праведної Марії Вальторти (Італія, 1897 – 1961). Але не тільки: вражає бібліографія використаних джерел, що додається наприкінці книги. Видання щедро ілюстроване репродукціями картин на біблійні сюжети визначних малярів Епохи Ренесансу.
Ув історії Пресвятої Родини увагу письменниці привернув саме святий Йосиф, чоловік Діви Марії, матері Ісуса Христа, що став земним батьком Господа і взірцем для батьків християнських родин на всі часи. Його біографія – композиційний стрижень сюжету.
Якось так повелося, що роль Йосифа, опікуна і вихователя Божого Сина виглядала ніби-то другорядною, а його постать тривалий час була несправедливо забутою, навіть очорненою і зневаженою. Спочатку читач бачить Йосифа в Римі, восьмилітнім хлопчиком, молодшим із шести синів Якова, спокійної вдачі, серйозним, налаштованим на молитву. «Йосиф – нащадок царського роду, в очах світу був звичайною людиною, ремісником, який рано мусив покинути батьківський дім. Він жив так бідно, що в поті чола заробляв собі коло чужих людей хліб насущний. Коли Бог має великі наміри стосовно когось, коли бажає, аби заясніла чиясь велич, то часто упокорює. Так було і тут».
Паралельно М. Влад оповідає про дитячі роки Діви Марії, яка народилася у подружжя Йоакима й Анни: «Люди, на жаль, мало відають про неї, нашу прекрасну Матір, Діву – Матір мудрості, втіху і славу Бога, причину постійної повної і щирої радості Божої Триєдиності. Вона є поясненням, чому Бог не знищив людський рід (...) вона є причиною прощення, яке ми отримали (...) Ми так мало ввіряємо їй своє життя, так рідко уповаємо на неї. А Бог продовжує завдяки їй обдаровувати нас, прислухаючись до її просьб, на її втіху, бо її радість об’єднується з Божою радістю і звеличує її сяйвом, що наповнює велике світло раю. Отака радість прийшла на землю з народженням Марії».
Від зустрічі Йосифа й Марії історія Пресвятої Родини стає спільною. Віхи їхнього життя добре відомі читачеві з Біблії – заручини, народження Ісуса Христа, втеча в Єгипет і наступне повернення до Назарету тощо. Цінність цієї книги, на моє читацьке відчуття, насамперед, у щедрих авторських нараціях. Письменниця ніби «заземлює» цілком зрозумілий контекстний пафос і високу напругу містичних видінь візіонерок. Вона акцентує увагу потенційного читача на простих, так би мовити, «земних» обставинах життя Святої Родини. Ось одна з вельми характерних деталей: Йосиф не знав про таїну Благовіщення і Непорочного Зачаття і коли зауважив, що Марія вагітна, засумнівався. Він страждав так само, як будь-який чоловік на його місці, адже «сумнів небезпечний, а навіть і смертельний для духа. Смертельний, бо сумнів є першим проявом смертельної хвороби, що називається зневірою (...) Хто може правдиво описати біль Йосифа, його думки, сум’яття його почуттів? Як маленька барка в шторм, кинута на волю хвиль, знаходився він у вирі суперечливих думок, в сітях болючих і похмурих роздумів, з яких один був болючіший від іншого. Він був чоловіком, котрого, судячи з усього, зрадила жінка».
Свята подружня пара жила самотньо. Йосиф займався теслярством, Марія пряла за верстатом. Часто траплялося так, що вони не мали найнеобхідніших для життя продуктів. Проте, попри убогість, дім Святої Родини був щасливим, адже його берегли Ангели взаємної поваги, розуміння, допомоги, самопожертви задля добра найрідніших людей. Для молоді книга може стати бажаним духовним читанням саме через розсипи духовних і моральних настанов, як наприклад ось ця: «Найбільшою перешкодою в досягненні певного рівня досконалості є особлива схильність і прив’язаність до земних речей. Бо вони роблять душу негідною того, щоб Господь наділив їх Своїми благами та об’явив Свою волю. Через прив’язаність до земних речей душа стає нездатною до швидкого й радісного виявлення послушності свого Господа, хоч і всеціло зобов’язана їй».
Коли звершилося велике таїнство – народився Божий Син – Ісус Христос, земні асоціації у книзі стали особливо рідними : «Мамо, мамо! Яка ти велика в усіх вимірах! Без тебе просто нікого й нічого! Без тебе навіть Бога світ не спізнав би (...) у кожного була мама. Навіть у Бога. Єдина в світі, тільки своя, рідна. Як без неї бідніємо навіть в старості, коли її раптом не стає! Ой мамо-мамо! Скільки щастя з тобою і скільки болю без тебе...». Чи не правда, шановний читачу, ці слова, що адресовані Марії з новонародженим Сином на руках близькі й зрозумілі кожній людині на землі?!
Сюжет книги обривається на смерті Йосифа. Він помер, виконавши своє завдання земного батька й опікуна Ісуса Христа та його Пресвятої Матері. З глибокою пошаною, з поетичним шармом авторка переповідає про обставини його відходу: «Божий Син закрив йому очі. Загони ангелів заспівали похвальні пісні, а потім, за наказом Господа, ангели спровадили пресвяту душу Його (...) найщасливіший з усіх мужів прожив 60 років, а з Марією одружився, маючи тридцять три. Їхнє подружнє життя склало повних двадцять сім літ».
Насамкінець, звертаючись до читача, котрого називає дорогим і терпеливим, М. Влад підсумовує: «Наш український народ повинен завжди вшановувати св. Йосифа. Наслідування його чеснот та щоденна сердечна молитва до нього в усіх наших потребах хай будуть славною відзнакою всіх українців (...) В особі св. Йосифа Господь дав нам мужа обов’язку, законності й послуху, віри, уповання, покори й праці. У час теперішніх неспокоїв у світі з великим довір’ям призиваймо на поміч цього святого оборонця».
Додам, що ця книга здобула диплом конкурсу «Коронація слова – 2009».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Сьогодні не твоя черга вмирати,або Memento mori!"
• Перейти на сторінку •
"НА ХВИЛІ НОВОГО РЕАЛІЗМУ"
• Перейти на сторінку •
"НА ХВИЛІ НОВОГО РЕАЛІЗМУ"
Про публікацію