
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2021.03.02
14:25
В байдужих водах Рік, узятий течією,
Лишився я один без вірних моряків:
Індійці здобиччю зробили їх своєю,
Припнувши голими до писаних стовпів.
І не жалкую я про втрачену поклажу
Фламандського зерна, англійського ткання.
Одразу як мого не стало
Лишився я один без вірних моряків:
Індійці здобиччю зробили їх своєю,
Припнувши голими до писаних стовпів.
І не жалкую я про втрачену поклажу
Фламандського зерна, англійського ткання.
Одразу як мого не стало
2021.03.02
13:46
притча. оригінальний сюжет***
Понад мороком ночі
Янгол зла пролітав.
Царству темряви в очі
Заглядав... Наглядав...
Він, по заході сонця,
Що червоне, мов кров,
Понад мороком ночі
Янгол зла пролітав.
Царству темряви в очі
Заглядав... Наглядав...
Він, по заході сонця,
Що червоне, мов кров,
2021.03.02
11:24
– Тобі «у сумі самоти»
до мене ще іти й іти
одному... пішки... як до неба.
А що іще поетам треба?
Тобі – дорога суєти
не так до мене як до себе,
мені до іншої мети,
до мене ще іти й іти
одному... пішки... як до неба.
А що іще поетам треба?
Тобі – дорога суєти
не так до мене як до себе,
мені до іншої мети,
2021.03.02
11:18
– Пообіцяй мені ці дні,
коли уже і лютий плаче,
і я чекаю на удачу
і на дарунки весняні.
Як не поділимо остачу,
усе тобі, а не мені –
і наші кольорові дні,
коли уже і лютий плаче,
і я чекаю на удачу
і на дарунки весняні.
Як не поділимо остачу,
усе тобі, а не мені –
і наші кольорові дні,
2021.03.02
11:13
Масна земля уже готова до візиту весни.
Масній землі уже кортить, щоб в неї – плуг чи лопата…
В передостанню люту ніч мені мій батько наснивсь:
такий незвично молодий, і все казав, що не палить.
Та ні, не кликав у якусь там неземну паралель.
Пита
Масній землі уже кортить, щоб в неї – плуг чи лопата…
В передостанню люту ніч мені мій батько наснивсь:
такий незвично молодий, і все казав, що не палить.
Та ні, не кликав у якусь там неземну паралель.
Пита
2021.03.02
10:24
Колись у ліс забрів один медвідь.
Сподобалась йому зелена хаща
і залишився в тому лісі жить
топтун Мишко, з дитинства роботящий.
Його громада радо прийняла
в розкішні лісові свої пенати,
та заячу посаду лиш змогла
Сподобалась йому зелена хаща
і залишився в тому лісі жить
топтун Мишко, з дитинства роботящий.
Його громада радо прийняла
в розкішні лісові свої пенати,
та заячу посаду лиш змогла
2021.03.02
08:11
Друге березня. Сон.
Ви, мій любий герою,
на кордоні поезій чужих і моїх.
Зсуньмо зримий заслон
з тих думок, що горою
тиснуть в очі до Вас з перечитаних книг.
Хід минулих подій
Ви, мій любий герою,
на кордоні поезій чужих і моїх.
Зсуньмо зримий заслон
з тих думок, що горою
тиснуть в очі до Вас з перечитаних книг.
Хід минулих подій
2021.03.01
21:56
Переродіть, переіначте
Своє, згублене між лих..
Дворище з виглядом… тим паче,
За новиною страх притих.
Перестеліть, переконайте
Частину збуджених причин
І краєвид сюди додайте
Своє, згублене між лих..
Дворище з виглядом… тим паче,
За новиною страх притих.
Перестеліть, переконайте
Частину збуджених причин
І краєвид сюди додайте
2021.03.01
09:45
Хоч на картах таро ворожи,
Дама пікова - горда, свавільна.
Нащо я тобі, правду скажи? -
Не розбещена, тиха, наївна.
У очах глибини таїна,
і минулого глею сум'яття.
Неможливо дістатися дна
Дама пікова - горда, свавільна.
Нащо я тобі, правду скажи? -
Не розбещена, тиха, наївна.
У очах глибини таїна,
і минулого глею сум'яття.
Неможливо дістатися дна
2021.03.01
07:44
Гарних, весняних днів,
ярого сонця у вікна.
Чуєш, лунає спів?
У світі весна розквітла.
Тихо дзюрчать струмки,
так сходить зима злиденна.
І понесло думки
помежи березок і кленів.
ярого сонця у вікна.
Чуєш, лунає спів?
У світі весна розквітла.
Тихо дзюрчать струмки,
так сходить зима злиденна.
І понесло думки
помежи березок і кленів.
2021.03.01
05:57
Переливайся з себе – в мене,
цю кров поезії помнож,
дерева зодягни в зелене,
гаї фантазій розтривож.
Відвідай місто після зливи,
де скніє три мільйони я,
весновельможна диво-діво,
цю кров поезії помнож,
дерева зодягни в зелене,
гаї фантазій розтривож.
Відвідай місто після зливи,
де скніє три мільйони я,
весновельможна диво-діво,
2021.02.28
20:11
Ти сам собі спільноти вольних дум…
Оброслої в обставинах облуди
Як каже наш товариш - рідний кум:
- Перетомивсь, виходь частіше в люди…
Забудь про справедливість, і про гнів…
Чи розірви, чи сплюнь у слід «абись-ку»
Землі потрібен дощ і перегній -
Оброслої в обставинах облуди
Як каже наш товариш - рідний кум:
- Перетомивсь, виходь частіше в люди…
Забудь про справедливість, і про гнів…
Чи розірви, чи сплюнь у слід «абись-ку»
Землі потрібен дощ і перегній -
2021.02.28
19:50
Сидить Василько у хаті
Та у вікно визирає.
Хотів піти погуляти,
Але мороз не пускає.
Куса за пальці і щоки,
Під кожушок теплий лізе.
Та й сніг зовсім неглибокий
Ганяє вітер понизу.
Та у вікно визирає.
Хотів піти погуляти,
Але мороз не пускає.
Куса за пальці і щоки,
Під кожушок теплий лізе.
Та й сніг зовсім неглибокий
Ганяє вітер понизу.
2021.02.28
11:21
Дешевих ні віршів, ні танців
чомусь у житті не люблю
дівчаток ванільних із глянців*
по долару, чи по рублю.
В час ярий і темну годину
коли обіймає нас мла,
не можу терпіти людину,
що мимо нужденних пройшла.
чомусь у житті не люблю
дівчаток ванільних із глянців*
по долару, чи по рублю.
В час ярий і темну годину
коли обіймає нас мла,
не можу терпіти людину,
що мимо нужденних пройшла.
2021.02.28
09:39
ІЩо багатії – це не еліта
знаємо, але забули всі,
як вони учили нас радіти
салу і дешевій ковбасі.
Маємо і те опанувати,
що юрба цінує кулаки.
Та куди поділись козаки,
що гопак уміли танцювати?
знаємо, але забули всі,
як вони учили нас радіти
салу і дешевій ковбасі.
Маємо і те опанувати,
що юрба цінує кулаки.
Та куди поділись козаки,
що гопак уміли танцювати?
2021.02.28
08:51
Прочитайте знову
про Вітьку Корабльова
й дружка його одвічного
Ваню Диховичного.
Хто спіймав десь-інколи
в табелі «погано»,
має не канікули,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...про Вітьку Корабльова
й дружка його одвічного
Ваню Диховичного.
Хто спіймав десь-інколи
в табелі «погано»,
має не канікули,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2020.01.12
2019.11.07
2019.07.12
2019.07.07
2019.04.04
2018.09.05
2018.06.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Михайло Карасьов (1949) /
Поеми
КАЗКА ПРО ХОРОБРОГО КОТА ПРОФЕСОРА ТА ЗЛУ КУНИЦЮ МАХУРУ.
Контекст : Блог Михайла Карасьова "Палітра"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
КАЗКА ПРО ХОРОБРОГО КОТА ПРОФЕСОРА ТА ЗЛУ КУНИЦЮ МАХУРУ.
1.
Не десь за морями, за краєм землі,
А в нашім районі, в сусіднім селі
Пригода ця сталася. Слухайте, діти,
Було це недавно, минулого літа...
Ген там, край села, обіч темного поля,
Де місяць торкає вершечок тополі,
Стояла хатина, забута всіма.
Нікого в тій хаті давно вже нема.
Облуплені стіни і дах протікає,
У дверях відчинених вітер гуляє.
В кутку, під дверима, темніє нора,
Веде на горище драбина стара.
Та то лиш здається, що хата пустує.
Ви зараз почуєте, хто там ночує!
Прислухайтесь – щось шелестить нагорі...
Ногою стаєм на щаблі на старі,
Драбина скрипить, піднімаємось вище –
І ось перед нами велике горище.
Там темно, там тіні хитаються,
Павук в павутинні гойдається,
Летючі дві миші під стріхою...
В кутку щось ворушиться й дихає,
А місяця сяйво бліде
У щілини б’є де-не-де.
Ось дном догори перекинутий
Баняк почорнілий, покинутий.
А от купа сіна попрілого,
Держак рогача обгорілого.
Відро поржавіле лежить,
І миша горищем біжить.
Біжить, біжучи спотикається,
Бо скоро уже починається
Сьогодні на північ призначена,
За графіком не передбачена,
Нарада, скликає яку
Куниця в своєму кутку.
Нарешті зібралися всі на горищі.
Найближче до ляди висить павучище.
Гладкий, волохатий, завбільшки з кулак,
На вигляд гидкий і на підлість мастак.
Було йому ймення Хомула Сторукий.
Натхнення не дав йому Бог для науки,
Та змалечку вчив його батько-павук:
Щоб кров чужу пить – не потрібно наук.
Під ним на соломі в урочистій тиші
Стрункими рядами розсілися миші.
Великі й маленькі, товсті і худі,
За спинами старших сидять молоді.
Принишкли, хвостами ніхто не ворушить,
Цікавість у поглядах, острах у душах,
Не те дослухають, як вітер гуде,
А дивляться всі, чи куниця не йде.
Напроти мишей сновигають, мов тіні,
Вмощаючись на перепрілому сіні,
Нахабні, зажерливі, злі, як вовки,
І безцеремонні товсті пацюки.
Від них тільки страх, а куниця їм рада,
На них-бо трималась куницина влада:
І в мирнії дні, і в годину війни
Служили у неї у війську вони.
Найстарший між ними носив, як відзнаку,
На лапі передній браслет-залізяку.
Відзнака важка, та вона означала,
Що мав на горищі він чин Генерала.
Безпека цариці – святе його діло!
Отож озирнувсь Генерал підозріло,
Зиркнув на Хомулу, обнюхав баняк
І так, як і всяк, непорушно закляк.
І ось із кутка, вся велична й похмура,
Вилазить поважно куниця Махура.
Наче зорі блищать перестали,
Наче ніч ще чорнішою стала,
Навіть вітер сховався, не свище –
То куниця прямує горищем!
На баняк почорнілий стрибає,
Жестом завченим збори вітає
І, відкашлявшись, як і годиться,
Говорить починає куниця:
– Послухайте, що я сказать вам хотіла.
Пора нам від слів переходить до діла!
Про успіхи я не кажу, вони є.
Та чи задоволене царство моє,
Що тільки-но Сонце встає над полями –
Зникає пітьма, так улюблена нами.
Доводиться день весь сидіть у норі,
В той час, як усі веселяться в дворі.
Тепер щодо суті. Як я тут сказала,
Нам мало, щоб Сонце лиш на ніч сідало.
Нам треба, щоб зовсім воно не зійшло,
Село щоб у темряві вічно жило!
Ну, як вам ця думка? – Усі запищали,
Що кращої зроду не чули й не знали,
Що кличе у темне вона майбуття,
Де всім гризунам буде райське життя.
Та ось мовить слово Хомула-павук:
– Хоч я й не вивчав філософських наук
(В дитинстві умов не було для освіти),
І хоч ця ідея найкраща на світі,
Та думаю я, це непросто зробить,
Щоб Сонце навік перестало світить.
Тут миші хвости свої поопускали,
Сидять і мовчать, мов води в рот набрали.
Їм, бач, не під силу загадка така.
І каже Махура з свого баняка:
– Хто ж відповідь дасть на питання Хомули?
Чого мовчите? Язики проковтнули?
Чи, може, забули, нікчеми, про те,
Що в мене на службі ви всі стоїте?
Уражений словом таким наповал,
Нервово браслетом стряхнув Генерал,
Завмерло горище, ні слова, ні звуку.
І знову промовив Хомула Сторукий:
– Я думаю так: коло нас стоїть хата.
Живе у тій хаті бабуля горбата.
У неї є кури. А серед курей
Горлатий, ну, чисто тобі соловей,
Розгулює півень. Є пить що, є їжа,
Та вранці кричить, наче хто його ріже,
Чи наче вже тиждень у нього мігрень –
Від крику того й починається день.
Отож, щоб він Сонце не зміг розбудить,
Нам треба до ранку ще півня убить.
Одна тільки трудність – котяра там є.
Але то вже діло, пардон, не моє.
– О, мудрий Хомула! – усі закричали. –
Що кіт – не таких ми котів зустрічали!
А півня ми враз! Та й півні вже не ті! –
Хоробра і миша, поки у гурті.
Махура рече: – Коли буде удача,
Хомулі Сторукому щедро віддячу:
За добру пораду у чині підвищу,
Заступником буде моїм по горищу.
Назвем бойову операцію “Шквал”.
В деталях розробить усе Генерал.
Бери, скільки треба тобі, гризунів,
Щоб півень до ранку ось тут ось сидів!
Не десь за морями, за краєм землі,
А в нашім районі, в сусіднім селі
Пригода ця сталася. Слухайте, діти,
Було це недавно, минулого літа...
Ген там, край села, обіч темного поля,
Де місяць торкає вершечок тополі,
Стояла хатина, забута всіма.
Нікого в тій хаті давно вже нема.
Облуплені стіни і дах протікає,
У дверях відчинених вітер гуляє.
В кутку, під дверима, темніє нора,
Веде на горище драбина стара.
Та то лиш здається, що хата пустує.
Ви зараз почуєте, хто там ночує!
Прислухайтесь – щось шелестить нагорі...
Ногою стаєм на щаблі на старі,
Драбина скрипить, піднімаємось вище –
І ось перед нами велике горище.
Там темно, там тіні хитаються,
Павук в павутинні гойдається,
Летючі дві миші під стріхою...
В кутку щось ворушиться й дихає,
А місяця сяйво бліде
У щілини б’є де-не-де.
Ось дном догори перекинутий
Баняк почорнілий, покинутий.
А от купа сіна попрілого,
Держак рогача обгорілого.
Відро поржавіле лежить,
І миша горищем біжить.
Біжить, біжучи спотикається,
Бо скоро уже починається
Сьогодні на північ призначена,
За графіком не передбачена,
Нарада, скликає яку
Куниця в своєму кутку.
Нарешті зібралися всі на горищі.
Найближче до ляди висить павучище.
Гладкий, волохатий, завбільшки з кулак,
На вигляд гидкий і на підлість мастак.
Було йому ймення Хомула Сторукий.
Натхнення не дав йому Бог для науки,
Та змалечку вчив його батько-павук:
Щоб кров чужу пить – не потрібно наук.
Під ним на соломі в урочистій тиші
Стрункими рядами розсілися миші.
Великі й маленькі, товсті і худі,
За спинами старших сидять молоді.
Принишкли, хвостами ніхто не ворушить,
Цікавість у поглядах, острах у душах,
Не те дослухають, як вітер гуде,
А дивляться всі, чи куниця не йде.
Напроти мишей сновигають, мов тіні,
Вмощаючись на перепрілому сіні,
Нахабні, зажерливі, злі, як вовки,
І безцеремонні товсті пацюки.
Від них тільки страх, а куниця їм рада,
На них-бо трималась куницина влада:
І в мирнії дні, і в годину війни
Служили у неї у війську вони.
Найстарший між ними носив, як відзнаку,
На лапі передній браслет-залізяку.
Відзнака важка, та вона означала,
Що мав на горищі він чин Генерала.
Безпека цариці – святе його діло!
Отож озирнувсь Генерал підозріло,
Зиркнув на Хомулу, обнюхав баняк
І так, як і всяк, непорушно закляк.
І ось із кутка, вся велична й похмура,
Вилазить поважно куниця Махура.
Наче зорі блищать перестали,
Наче ніч ще чорнішою стала,
Навіть вітер сховався, не свище –
То куниця прямує горищем!
На баняк почорнілий стрибає,
Жестом завченим збори вітає
І, відкашлявшись, як і годиться,
Говорить починає куниця:
– Послухайте, що я сказать вам хотіла.
Пора нам від слів переходить до діла!
Про успіхи я не кажу, вони є.
Та чи задоволене царство моє,
Що тільки-но Сонце встає над полями –
Зникає пітьма, так улюблена нами.
Доводиться день весь сидіть у норі,
В той час, як усі веселяться в дворі.
Тепер щодо суті. Як я тут сказала,
Нам мало, щоб Сонце лиш на ніч сідало.
Нам треба, щоб зовсім воно не зійшло,
Село щоб у темряві вічно жило!
Ну, як вам ця думка? – Усі запищали,
Що кращої зроду не чули й не знали,
Що кличе у темне вона майбуття,
Де всім гризунам буде райське життя.
Та ось мовить слово Хомула-павук:
– Хоч я й не вивчав філософських наук
(В дитинстві умов не було для освіти),
І хоч ця ідея найкраща на світі,
Та думаю я, це непросто зробить,
Щоб Сонце навік перестало світить.
Тут миші хвости свої поопускали,
Сидять і мовчать, мов води в рот набрали.
Їм, бач, не під силу загадка така.
І каже Махура з свого баняка:
– Хто ж відповідь дасть на питання Хомули?
Чого мовчите? Язики проковтнули?
Чи, може, забули, нікчеми, про те,
Що в мене на службі ви всі стоїте?
Уражений словом таким наповал,
Нервово браслетом стряхнув Генерал,
Завмерло горище, ні слова, ні звуку.
І знову промовив Хомула Сторукий:
– Я думаю так: коло нас стоїть хата.
Живе у тій хаті бабуля горбата.
У неї є кури. А серед курей
Горлатий, ну, чисто тобі соловей,
Розгулює півень. Є пить що, є їжа,
Та вранці кричить, наче хто його ріже,
Чи наче вже тиждень у нього мігрень –
Від крику того й починається день.
Отож, щоб він Сонце не зміг розбудить,
Нам треба до ранку ще півня убить.
Одна тільки трудність – котяра там є.
Але то вже діло, пардон, не моє.
– О, мудрий Хомула! – усі закричали. –
Що кіт – не таких ми котів зустрічали!
А півня ми враз! Та й півні вже не ті! –
Хоробра і миша, поки у гурті.
Махура рече: – Коли буде удача,
Хомулі Сторукому щедро віддячу:
За добру пораду у чині підвищу,
Заступником буде моїм по горищу.
Назвем бойову операцію “Шквал”.
В деталях розробить усе Генерал.
Бери, скільки треба тобі, гризунів,
Щоб півень до ранку ось тут ось сидів!
Контекст : Блог Михайла Карасьова "Палітра"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію