ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.06
06:23
Уже від ранку й дотемна
Я бачу й чую щосекунди,
Як вкрай уквітчана весна
Співає весело і лунко.
Уся земля, мов пишний сад,
Буяє зеленню і цвітом,
Хоч дим і гуркіт канонад
Іще засмучують півсвіту…
Я бачу й чую щосекунди,
Як вкрай уквітчана весна
Співає весело і лунко.
Уся земля, мов пишний сад,
Буяє зеленню і цвітом,
Хоч дим і гуркіт канонад
Іще засмучують півсвіту…
2024.05.06
02:08
Сказав їм Воїн: "Слава Україні!"
І не тремтіли голос та рука.
Свинособаку, підлу ту тварину,
Так налякало слово козака!
Це не пейзаж, де сонечко та хмарка -
Світанки темні в страченій імлі.
Упала недопалена цигарка
І не тремтіли голос та рука.
Свинособаку, підлу ту тварину,
Так налякало слово козака!
Це не пейзаж, де сонечко та хмарка -
Світанки темні в страченій імлі.
Упала недопалена цигарка
2024.05.06
00:12
Не зважай. Так нерідко трапляється у житті. Силоміць не закохують. Ще не зумів ніхто це заперечити… Щастя – то казка на DVD. Там вино почуттів – тут у мене суцільний оцет. Не зважай. Хай лисиця-кохання мене гризе, як спартанця, чий образ пригадую все ч
2024.05.05
20:48
Кому – весна, кому – війна,
кому – свята, кому – робота
не до крові, але до поту...
у мене – ода голосна,
а на душі найвища нота.
Не каюся... у самоті
я не сумую і не буду
у цьому повторяти Будду.
кому – свята, кому – робота
не до крові, але до поту...
у мене – ода голосна,
а на душі найвища нота.
Не каюся... у самоті
я не сумую і не буду
у цьому повторяти Будду.
2024.05.05
20:09
П'ять речень
Як утворилася наша ватага і на чому трималася? - одним реченням сформулювати непросто. Скажу так: і звичайнісінький працівник рибного господарства, і пихатий податківець з братами, і я - досвідчений пройдисвіт - усі ми гарно проводили ч
2024.05.05
18:39
Пасха
Якщо хрестять немовля - це злочин. Хрещення вважається нелегітимним, оскільки людина не може сказати навіть слова проти.
Якщо хрестять неповнолітню дитину - це злочин, оскільки дитина не розуміє куди її ведуть. І навіщо. Просто традиція така
2024.05.05
13:01
Коли хтось дива подивитись захотів.
Чи то природне воно, чи то рукотворне,
За тим не треба зовсім пхатися за море,
Долати сотні кілометрів по путі.
Скажімо, хоч би й знаменитий Стоунхендж –
Всього лиш камені, розставлені по колу.
Та в нас у Олевсько
Чи то природне воно, чи то рукотворне,
За тим не треба зовсім пхатися за море,
Долати сотні кілометрів по путі.
Скажімо, хоч би й знаменитий Стоунхендж –
Всього лиш камені, розставлені по колу.
Та в нас у Олевсько
2024.05.05
10:55
Не зупинялось сонце ще три довгі роки,
Витягуючи на світ божий юдеїв.
І тільки по війні, в Єрусалимі, в Яд-вашемі,
В Павільйоні дітей, навіки щезло сонце.
Зрештою, як і місяць.Тільки миготять зірки.
Мільйон зірок –мільйон єврейських душ дитячих
Крич
Витягуючи на світ божий юдеїв.
І тільки по війні, в Єрусалимі, в Яд-вашемі,
В Павільйоні дітей, навіки щезло сонце.
Зрештою, як і місяць.Тільки миготять зірки.
Мільйон зірок –мільйон єврейських душ дитячих
Крич
2024.05.05
02:04
І буде осінь. А мене не буде.
Холодний вітер душу пригорне...
Червоне листя - ліки від застуди...
Настирливий той штамп "що скажуть люди?"
В заручниках не втримає мене!
Над сірим містом плаче сіра хмара...
Невже це так змінилася зима?
Холодний вітер душу пригорне...
Червоне листя - ліки від застуди...
Настирливий той штамп "що скажуть люди?"
В заручниках не втримає мене!
Над сірим містом плаче сіра хмара...
Невже це так змінилася зима?
2024.05.05
00:09
Я далеко не Рильський і не Тарас.
Ну і так воно вийшло, що не Костенко.
З головою, напевно, не все гаразд:
Там щось вітром розбавлене та ріденьке.
Я – хардкорні відлуння від травіат.
Ще б навів порівняння в такому дусі:
Двоголовий гібрид, де за пл
Ну і так воно вийшло, що не Костенко.
З головою, напевно, не все гаразд:
Там щось вітром розбавлене та ріденьке.
Я – хардкорні відлуння від травіат.
Ще б навів порівняння в такому дусі:
Двоголовий гібрид, де за пл
2024.05.04
13:30
Відверті слова не повторюю двічі.
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.
Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.
Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,
2024.05.04
12:17
сонечко, це кохання
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак
2024.05.04
11:44
Кислянець, квасок, киселик –
іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.
Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує
іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.
Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує
2024.05.04
10:49
У незапам’ятні часи,
Коли птахи і звірі бились
І до пуття не було видно
Перевага на чиєму боці,
Осторонь лише кажан тримався.
Просило птаство: «Допоможи!»
А він одповідав: «Та я ж не птаха!»
Благали звірі: «Йди до нас!»
Коли птахи і звірі бились
І до пуття не було видно
Перевага на чиєму боці,
Осторонь лише кажан тримався.
Просило птаство: «Допоможи!»
А він одповідав: «Та я ж не птаха!»
Благали звірі: «Йди до нас!»
2024.05.04
10:02
Коли народ висовує таланти,
то й обирає... шулера й шута,
тому на шиї маємо – ґаранта,
у владі – агентура окупанта,
у нації... курина сліпота.
***
Воююча частина світу
то й обирає... шулера й шута,
тому на шиї маємо – ґаранта,
у владі – агентура окупанта,
у нації... курина сліпота.
***
Воююча частина світу
2024.05.04
08:19
Так забракло мені того променю, що поза хмарами
Заховався у мить, коли падало сонце в сосняк.
Так забракло вишневого білого цвіту, що балував,
І в незвично спекотному квітні у поспіху збляк.
Так забракло хвилини, щоб вгледіти зграю лебедячу.
Так за
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Заховався у мить, коли падало сонце в сосняк.
Так забракло вишневого білого цвіту, що балував,
І в незвично спекотному квітні у поспіху збляк.
Так забракло хвилини, щоб вгледіти зграю лебедячу.
Так за
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тіна Гальянова (1986) /
Проза
ХИМЕРА ТЕМПОРАЛЬНА
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ХИМЕРА ТЕМПОРАЛЬНА
Марія ніколи не спала о цій порі, а саме о 03:30. Вже скільки років поспіль (важко й пригадати) вона прокидалася в ліжку, простягала руку до тумбочки біля ліжка, брала мобільний телефон і бачила одні й ті ж самі цифри. Спочатку вона дивувалася, потім почала лякатися цієї незвичної систематичності, та з часом почала ставитися до цього, як до чогось зовсім звичного і вже як простий ритуал щоночі повторювала одні і ті ж рухи, щоб пересвідчитися, що нічого в житті не змінилося.
Але цієї ночі сталося дещо дивне. Як завжди, прокинувшись ще в темряві, дівчина потяглася за телефоном і… Здивуванню її не було меж. На яскравому екрані з зображенням прикольних кошенят, що бавляться, виднілися маленькі чорні циферки 05:47. Спочатку Марія подумала, що вона ще спить, що це їй лише сниться, та трішки проморгавшись, зрозуміла, що насправді час на годиннику був не тим, що завжди. Вона рвучко підвелася з ліжка і ще якийсь час, поки не погас екран, дивилася на нього. Коли ж знову опинилася в суцільній темряві, її охопив панічний, просто неземний, тваринний жах. Сталося щось жахливе! Марія всім своїм нутром це відчувала. В світі щось перевернулося, щось безповоротно змінилося, і це щось мало потягти за собою страшні наслідки.
Довгі роки дівчина жила звичайним, спокійним життям і ось тепер вона відчула, що цей спокій безповоротно втрачено. Якась внутрішня впевненість у тому, що все буде нормально, поки вона щоночі прокидається об одній і тій же порі, ні на хвилину не покидала бідолаху і от тепер вона не знала, що їй робити. Адже щось треба було робити. З цим жахом треба було якось розібратися.
Боячись навіть поворухнутися, Марія так і просиділа на ліжку аж поки не почало світати й кімната не заповнилася першими несміливими променями сонця. Різні страшні думки лізли в її вимучену, невиспану голову. Страшні картини малювала уява і свідомість просто не могла їх відігнати, щоб хоч трішки поберегти психіку дівчини.
Привів до тями Марію дзвінок будильника на тому ж таки мобільному телефоні. Вона знала, які цифри на ньому тепер, адже завжди заводила механізм на 07:00, щоб встигнути зібратися на роботу. Але після нещодавніх подій дівчина все ж вирішила поглянути на телефон: а раптом він просто поламався і вона насправді прокидалася в звичний для себе час, просто годинник був зламаний. Але цього разу екран показував сьому годину, а це свідчило, що механізм не поламався і вона дійсно цієї ночі щось проспала, проґавила, зі своєї (чи не зі своєї) волі стала причиною якихось жахливих подій, про які ще не знала.
Але з приходом дня Марія стала трохи оптимістичніше дивитися на речі. Вона вже почала потроху заспокоювати себе? Ну, що врешті-решт сталося? Ну, проспала вона свій звичний час пробудження? Але що ж тут поганого? Ну, прокидалася вона щоразу о 03:30? Але про що це свідчить? Будь-який нормальний психолог скаже їй, що це свідчить лише про якісь ритми її біологічного будильника. Якась подія в її житті, на яку вона навіть, може, й не звернула уваги, просто могла вплинути на цей ритм, порушити його. Але ж тут, по суті, немає нічого страшного. Світ не перевернеться від подібного.
Марія все розумно й виважено собі пояснювала. Але страх не проходив. Ніякі розумування не могли відігнати того неприємного відчуття, що охопило все єство дівчини.
Проте ніяких явних ознак руйнування з зовнішнього світу не надходило, тому дівчина зробила єдиний розумний висновок: життя продовжується, а отже, потрібно вставати й збиратися на роботу, адже нікому не поясниш, що ти запізнилася на роботу, бо не прокинулася вночі о звичній порі. Якби так вона пояснила свій надзвичайний стан, то її, у кращому випадку, просто прийняли б за божевільну. Тож, переборюючи жах і відчай, і гнітюче відчуття невідомості, яке виникає тоді, коли, чекаючи чогось страшного, ти хочеш і наблизити той момент, щоб більше не мучитися, й водночас відтягуєш його, продовжуючи насолоджуватися тривожною невідомістю, яка проте залишає місце для надії, дівчина встала врешті з ліжка і поволі пішла до ванної кімнати.
Марія, від природи жвава й непосидюча дівчина, збиралася дуже мляво й неохоче. Тривожне відчуття не зникло ні на мить. Поснідати вона вирішила вже на роботі, в офісі. Не вмикала вона й телевізора, хоч мала звичку щоранку подивитися новини на якомусь каналі. Дівчина вдяглася, взулася, перевірила чи повимикала всюди світло й електроприлади, замкнула двері й попростувала до ліфту. Спустившись на перший поверх, вона з силою штовхнула важкі металеві вхідні двері, зробила крок назовні і … завмерла. Світ зник. Світ, такий же звичайний, як і її пробудження щоночі об одній і тій же порі, просто зник. Тепер до неї нарешті ясно дійшло, що ж таке важливе вона сьогодні проспала...
Але цієї ночі сталося дещо дивне. Як завжди, прокинувшись ще в темряві, дівчина потяглася за телефоном і… Здивуванню її не було меж. На яскравому екрані з зображенням прикольних кошенят, що бавляться, виднілися маленькі чорні циферки 05:47. Спочатку Марія подумала, що вона ще спить, що це їй лише сниться, та трішки проморгавшись, зрозуміла, що насправді час на годиннику був не тим, що завжди. Вона рвучко підвелася з ліжка і ще якийсь час, поки не погас екран, дивилася на нього. Коли ж знову опинилася в суцільній темряві, її охопив панічний, просто неземний, тваринний жах. Сталося щось жахливе! Марія всім своїм нутром це відчувала. В світі щось перевернулося, щось безповоротно змінилося, і це щось мало потягти за собою страшні наслідки.
Довгі роки дівчина жила звичайним, спокійним життям і ось тепер вона відчула, що цей спокій безповоротно втрачено. Якась внутрішня впевненість у тому, що все буде нормально, поки вона щоночі прокидається об одній і тій же порі, ні на хвилину не покидала бідолаху і от тепер вона не знала, що їй робити. Адже щось треба було робити. З цим жахом треба було якось розібратися.
Боячись навіть поворухнутися, Марія так і просиділа на ліжку аж поки не почало світати й кімната не заповнилася першими несміливими променями сонця. Різні страшні думки лізли в її вимучену, невиспану голову. Страшні картини малювала уява і свідомість просто не могла їх відігнати, щоб хоч трішки поберегти психіку дівчини.
Привів до тями Марію дзвінок будильника на тому ж таки мобільному телефоні. Вона знала, які цифри на ньому тепер, адже завжди заводила механізм на 07:00, щоб встигнути зібратися на роботу. Але після нещодавніх подій дівчина все ж вирішила поглянути на телефон: а раптом він просто поламався і вона насправді прокидалася в звичний для себе час, просто годинник був зламаний. Але цього разу екран показував сьому годину, а це свідчило, що механізм не поламався і вона дійсно цієї ночі щось проспала, проґавила, зі своєї (чи не зі своєї) волі стала причиною якихось жахливих подій, про які ще не знала.
Але з приходом дня Марія стала трохи оптимістичніше дивитися на речі. Вона вже почала потроху заспокоювати себе? Ну, що врешті-решт сталося? Ну, проспала вона свій звичний час пробудження? Але що ж тут поганого? Ну, прокидалася вона щоразу о 03:30? Але про що це свідчить? Будь-який нормальний психолог скаже їй, що це свідчить лише про якісь ритми її біологічного будильника. Якась подія в її житті, на яку вона навіть, може, й не звернула уваги, просто могла вплинути на цей ритм, порушити його. Але ж тут, по суті, немає нічого страшного. Світ не перевернеться від подібного.
Марія все розумно й виважено собі пояснювала. Але страх не проходив. Ніякі розумування не могли відігнати того неприємного відчуття, що охопило все єство дівчини.
Проте ніяких явних ознак руйнування з зовнішнього світу не надходило, тому дівчина зробила єдиний розумний висновок: життя продовжується, а отже, потрібно вставати й збиратися на роботу, адже нікому не поясниш, що ти запізнилася на роботу, бо не прокинулася вночі о звичній порі. Якби так вона пояснила свій надзвичайний стан, то її, у кращому випадку, просто прийняли б за божевільну. Тож, переборюючи жах і відчай, і гнітюче відчуття невідомості, яке виникає тоді, коли, чекаючи чогось страшного, ти хочеш і наблизити той момент, щоб більше не мучитися, й водночас відтягуєш його, продовжуючи насолоджуватися тривожною невідомістю, яка проте залишає місце для надії, дівчина встала врешті з ліжка і поволі пішла до ванної кімнати.
Марія, від природи жвава й непосидюча дівчина, збиралася дуже мляво й неохоче. Тривожне відчуття не зникло ні на мить. Поснідати вона вирішила вже на роботі, в офісі. Не вмикала вона й телевізора, хоч мала звичку щоранку подивитися новини на якомусь каналі. Дівчина вдяглася, взулася, перевірила чи повимикала всюди світло й електроприлади, замкнула двері й попростувала до ліфту. Спустившись на перший поверх, вона з силою штовхнула важкі металеві вхідні двері, зробила крок назовні і … завмерла. Світ зник. Світ, такий же звичайний, як і її пробудження щоночі об одній і тій же порі, просто зник. Тепер до неї нарешті ясно дійшло, що ж таке важливе вона сьогодні проспала...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію