ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.01
10:27
«На кремені вирослий колос...»
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
2024.05.01
08:57
Вранішні роси - цнотливості роси
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
2024.05.01
05:52
Небо грайливими хмарами
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя тобі нехай, донечко,
ранок травневий приносить.
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя тобі нехай, донечко,
ранок травневий приносить.
2024.05.01
05:27
Усе чіткіше кожен крок
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
2024.05.01
05:24
На білий сніг стікає з ліхтарів
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
2024.04.30
22:48
Ти була красива, наче юна Геба*,
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
2024.04.30
14:02
Перенеслись у перше травня!!!
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
2024.04.30
13:53
М-оя душа проникливо сприймає
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
2024.04.30
11:05
Ходить бісова невіра
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
2024.04.30
09:40
У розтині часу нам істини вже не знайти,
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
2024.04.30
09:33
Ти з дитинства не любиш усі ті кайдани правил.
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
2024.04.30
09:00
Росою осідає на волосся
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
2024.04.30
06:01
Так вперіщило зненацька,
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
2024.04.29
23:07
Шепіт весни над містом
В шелесті яворів…
Люляй, Маля, -
Мати-Земля
Квітом укрила Львів.
Люляй-люлій, Леве, радій,
Сонце встає огненне.
В шелесті яворів…
Люляй, Маля, -
Мати-Земля
Квітом укрила Львів.
Люляй-люлій, Леве, радій,
Сонце встає огненне.
2024.04.29
13:58
Найважливіший перший крок…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
2024.04.29
12:22
Хочеш вірити в бога - вір.
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тіна Рагас (1986) /
Проза
Народження Жарптиці
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Народження Жарптиці
Усім відома істина стара:
Рівнялася зелена жаба до вола,
Та луснула з натуги бідолаха –
Якщо ти жаба, то й живи як жаба…
таку байку у дитячому журналі «Звірятко» читало Жабеня, зручно вмостившись на великому листку латаття. Потім важко, зовсім по-дорослому зітхнуло, закрило журнал, зробивши у ньому закладку із жовтої водяної лілії. Жабеня заплющило очі та задумалося. І линули його помисли, мабуть, дуже далеко від дитячих пустощів й забав, бо на лобику малечі з’явилися глибокі зморшки. Так тривало кілька хвилин. Повіки жабенятка затремтіли. Поволі з-під однієї з’явилась кришталева сльоза. Боязко подивилася врізнобіч, а потім побігла щічкою Жабенятка. За нею чимдуж викочувалися інші солоні кришталики-намистинки. Не зразу малюк помітив, що м’яке, зручне латаття вислизнуло з-під нього, а він сам завис у повітрі. Що це?! Сльози хутко обсохли на обличчі Жабенятка, а на зміну їм у його очах з’явився жах. І неспроста. Лапки впивалися у щось незвично шорстке та тепле. А ще щось дуже міцно обхопило його. Та це ж… людська долоня! Як на ній високо! Жабеня мало не зомліло зі страху. Та ось озвався тихий, лагідний голос: «Не бійся, Жабенятку. Я не зашкоджу тобі». Малюк боязко роздивлявся руку, що надійно тримала його та обличчя сивого дідуся.
- Не хвилюйся, відпущу. Я от рибалив на човні та й помітив тебе. Побачив, як ти гірко плачеш. Що трапилося у такого малого Жабенятка? Може, я чимось зараджу твоїй біді?
За цей час Жабеня трохи оговталося.
- Навряд чи, дідусю… Не думаю, що хто-небудь зарадить у цьому…
- То в чому все ж таки справа?
- Ось дивлюся я на своїх рідних, друзів і мені здається, що дуже жалюгідно живуть вони. Ловити комашню, їсти та спати – ось і минає день за днем. А я завжди прагнуло… не смійся, дідусю, літати попід хмарами, розмовляти із сонцем, бути сильним, красивим, могутнім, таким як орел… Скільком бідолахам змогло б я допомогти у біді: захистити невинно скривджених. Покарати злих і винагородити добрих, вказати правильний шлях у житті тому, хто на своїй стежині заблукав. Адже згори стільки всього видно!..
Задумався дідусь. Надовго поринув спогадами у лише йому знані краї та часи:
- Кажуть мудрі люди, Жабенятку, якщо дуже сильно чогось прагнути і вірити в це, а ще - мати добре серце та світлу душу, і основне – докласти всеможливих старань своїх, - то здійснитися зможе будь-яка мрія, якою б незвичайною вона не була.
- Не знаю, що кажуть люди, дідусю, та я все ж вірив, вірив, що зможе трапитися диво для мене. Та щойно мрії мої розбилися на друзки. Ким народився, тим і мусиш умерти. Такий закон життя, - Жабенятко простягло дідусеві свй журнал.
Подивився дідусь. Цього разу ще надовше задумався. Нарешті промовив:
- Не твій, Жабенятку, рід згадується у цій байці. А йдеться про мілку душу, яка заздрить усім, та лише хоче, і хоче, і хоче без угаву - задовольнити свою захланність та порожнє честолюбство. Така душа не має високої мети у житті та любові до світу. Зрештою, вона знищує себе марнотою і нездійсненністю своїх невгамовних бажань, адже докласти зусиль для їх здійснення не бажає. А у того, чиї помисли зринають до неба, у того, хто бажає щастя цілому світу, виростають крила за спиною, і несуть вони свого власника у надхмарні обрії. Немає нічого неможливого для такої душі. Найясніші зорі вклоняються перед нею, даруючи їй свої найкоштовніші дари, які вона не складає у власну велику скриню, а щедро роздає усім, хто їх потребує, - сказавши це, дідусь заплющив очі, наче згадував щось своє, дуже-дуже давнє. На устах старенького ледь затремтіла посмішка, а з рук випурхнула сонцесяйна Жарптиця. І чимдуж понеслася до неба.
Здається, Жабенятко перевершило навіть свою мрію.
Рівнялася зелена жаба до вола,
Та луснула з натуги бідолаха –
Якщо ти жаба, то й живи як жаба…
таку байку у дитячому журналі «Звірятко» читало Жабеня, зручно вмостившись на великому листку латаття. Потім важко, зовсім по-дорослому зітхнуло, закрило журнал, зробивши у ньому закладку із жовтої водяної лілії. Жабеня заплющило очі та задумалося. І линули його помисли, мабуть, дуже далеко від дитячих пустощів й забав, бо на лобику малечі з’явилися глибокі зморшки. Так тривало кілька хвилин. Повіки жабенятка затремтіли. Поволі з-під однієї з’явилась кришталева сльоза. Боязко подивилася врізнобіч, а потім побігла щічкою Жабенятка. За нею чимдуж викочувалися інші солоні кришталики-намистинки. Не зразу малюк помітив, що м’яке, зручне латаття вислизнуло з-під нього, а він сам завис у повітрі. Що це?! Сльози хутко обсохли на обличчі Жабенятка, а на зміну їм у його очах з’явився жах. І неспроста. Лапки впивалися у щось незвично шорстке та тепле. А ще щось дуже міцно обхопило його. Та це ж… людська долоня! Як на ній високо! Жабеня мало не зомліло зі страху. Та ось озвався тихий, лагідний голос: «Не бійся, Жабенятку. Я не зашкоджу тобі». Малюк боязко роздивлявся руку, що надійно тримала його та обличчя сивого дідуся.
- Не хвилюйся, відпущу. Я от рибалив на човні та й помітив тебе. Побачив, як ти гірко плачеш. Що трапилося у такого малого Жабенятка? Може, я чимось зараджу твоїй біді?
За цей час Жабеня трохи оговталося.
- Навряд чи, дідусю… Не думаю, що хто-небудь зарадить у цьому…
- То в чому все ж таки справа?
- Ось дивлюся я на своїх рідних, друзів і мені здається, що дуже жалюгідно живуть вони. Ловити комашню, їсти та спати – ось і минає день за днем. А я завжди прагнуло… не смійся, дідусю, літати попід хмарами, розмовляти із сонцем, бути сильним, красивим, могутнім, таким як орел… Скільком бідолахам змогло б я допомогти у біді: захистити невинно скривджених. Покарати злих і винагородити добрих, вказати правильний шлях у житті тому, хто на своїй стежині заблукав. Адже згори стільки всього видно!..
Задумався дідусь. Надовго поринув спогадами у лише йому знані краї та часи:
- Кажуть мудрі люди, Жабенятку, якщо дуже сильно чогось прагнути і вірити в це, а ще - мати добре серце та світлу душу, і основне – докласти всеможливих старань своїх, - то здійснитися зможе будь-яка мрія, якою б незвичайною вона не була.
- Не знаю, що кажуть люди, дідусю, та я все ж вірив, вірив, що зможе трапитися диво для мене. Та щойно мрії мої розбилися на друзки. Ким народився, тим і мусиш умерти. Такий закон життя, - Жабенятко простягло дідусеві свй журнал.
Подивився дідусь. Цього разу ще надовше задумався. Нарешті промовив:
- Не твій, Жабенятку, рід згадується у цій байці. А йдеться про мілку душу, яка заздрить усім, та лише хоче, і хоче, і хоче без угаву - задовольнити свою захланність та порожнє честолюбство. Така душа не має високої мети у житті та любові до світу. Зрештою, вона знищує себе марнотою і нездійсненністю своїх невгамовних бажань, адже докласти зусиль для їх здійснення не бажає. А у того, чиї помисли зринають до неба, у того, хто бажає щастя цілому світу, виростають крила за спиною, і несуть вони свого власника у надхмарні обрії. Немає нічого неможливого для такої душі. Найясніші зорі вклоняються перед нею, даруючи їй свої найкоштовніші дари, які вона не складає у власну велику скриню, а щедро роздає усім, хто їх потребує, - сказавши це, дідусь заплющив очі, наче згадував щось своє, дуже-дуже давнє. На устах старенького ледь затремтіла посмішка, а з рук випурхнула сонцесяйна Жарптиця. І чимдуж понеслася до неба.
Здається, Жабенятко перевершило навіть свою мрію.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію