ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.18
06:42
Уже навкіл не міражі,
А дійсність повсякденна, –
Як сирота в сім’ї чужій,
Вчуваю скверни терні.
Стає все важче далі жить
Мені в хисткій хатині, –
Тривоги множаться щомить
В новім життєвім плині.
А дійсність повсякденна, –
Як сирота в сім’ї чужій,
Вчуваю скверни терні.
Стає все важче далі жить
Мені в хисткій хатині, –
Тривоги множаться щомить
В новім життєвім плині.
2024.05.18
06:20
юро! Що ти знову лайно на вентилятор кидаєш? Я маю право висловити свою думку щодо твоєї «патріотичності»! Не ховайся за вишиванку, би ти – вишиватник звичайний. Не кічся своїми публікаціями на урядовому сайті, бо ти там штани протирав і вів Україну до ві
2024.05.18
05:41
– Крок у небо.
– А далі що?
– Тиша.
Більше такої не буде ніде.
І тільки вітер купол колише,
навіть двигун літака не гуде –
тиша.
Тут горизонти зовсім інакші,
– А далі що?
– Тиша.
Більше такої не буде ніде.
І тільки вітер купол колише,
навіть двигун літака не гуде –
тиша.
Тут горизонти зовсім інакші,
2024.05.18
01:39
Я - твій промінчик, вірний оберіг.
Тебе, кохана квіточко, зігрію!
Врятую я твою крихку надію
В байдужості засніжених доріг.
Я згаснув. Так багато ще не встиг!
Але своїм теплом я втілив мрію
В життя твоє. Я добре розумію:
Тебе, кохана квіточко, зігрію!
Врятую я твою крихку надію
В байдужості засніжених доріг.
Я згаснув. Так багато ще не встиг!
Але своїм теплом я втілив мрію
В життя твоє. Я добре розумію:
2024.05.18
00:04
Зроби це, поки я ще не встиг на око зважити pro і contra.
В моєму світі нема святих. То страть його поцілунком шльондри.
А хочеш – ніжно-грайливим «ні» розбий його на слова та звуки.
Будь найзначнішим митцем брехні та диригентом моєї туги.
Замкни в ду
В моєму світі нема святих. То страть його поцілунком шльондри.
А хочеш – ніжно-грайливим «ні» розбий його на слова та звуки.
Будь найзначнішим митцем брехні та диригентом моєї туги.
Замкни в ду
2024.05.17
20:47
«Це добре, – розум говорив, –
Що стрілися вони, сказати б,
Вже на фінішній прямій.
Але навіщо?»
«Навіщо? – озвалось серце. –
А стільки часу переконувать себе,
Що то лиш спогад отроцтва?»
«Стривай, чи ще когось
Що стрілися вони, сказати б,
Вже на фінішній прямій.
Але навіщо?»
«Навіщо? – озвалось серце. –
А стільки часу переконувать себе,
Що то лиш спогад отроцтва?»
«Стривай, чи ще когось
2024.05.17
19:20
Починаючи з міста в якому усе слова,
Починаючи з вулиць де трава обростає камінь,
Кроки стирають підошви запилюжених сандаль,
І пейзаж витісняє пам'ять
Про все, що залишилось вчора, як сонце близьким
Здається далеким, — насправді, як на листівці,
Починаючи з вулиць де трава обростає камінь,
Кроки стирають підошви запилюжених сандаль,
І пейзаж витісняє пам'ять
Про все, що залишилось вчора, як сонце близьким
Здається далеким, — насправді, як на листівці,
2024.05.17
15:23
А ви б хотіли чути танго ночі,
а чи ранково-світанковий вальс,
або закрити з насолоди очі
і серце в такт забилося у вас?
А як щодо отримати утіху
або відчути раювання смак
і помирати жартома зі сміху?.
а чи ранково-світанковий вальс,
або закрити з насолоди очі
і серце в такт забилося у вас?
А як щодо отримати утіху
або відчути раювання смак
і помирати жартома зі сміху?.
2024.05.17
09:49
Дощ весняний цілує обличчя спросоння,
Доторкається лагідно вій,
Долітає краплин ніжний рій,
І вологі стібки пролягають на скроні.
Дощ весняний вже сипле старанно в долоні
Водограєм ранковим - любов,
Розмиваючи слід від оков,
Доторкається лагідно вій,
Долітає краплин ніжний рій,
І вологі стібки пролягають на скроні.
Дощ весняний вже сипле старанно в долоні
Водограєм ранковим - любов,
Розмиваючи слід від оков,
2024.05.17
09:24
Ти людина-пригода,
та надовго тебе не стає…
Увертюра і кода –
неодмінне обличчя твоє.
Лише ступиш на сцену,
тільки соло своє заведеш –
і лице Авіценни
обертається махом на треш!.*
та надовго тебе не стає…
Увертюра і кода –
неодмінне обличчя твоє.
Лише ступиш на сцену,
тільки соло своє заведеш –
і лице Авіценни
обертається махом на треш!.*
2024.05.17
09:03
Укотре Микола Соболь починає першим. Незважаючи на свої постійні виправдовування: «Не я першим починаю!»…
Так, на мій вірш «Моя вишиванка», який 16 травня був опублікований на всіх провідних літературних порталах, зокрема урядовому, Соболь надіслав прово
2024.05.17
05:31
Припадаю до шиби
І дивлюсь, як у вись
Доокола садиби
В млі тумани звелись.
Не ясніє світання
За зволоженим склом, -
Виникає бажання
Знов забутися сном.
І дивлюсь, як у вись
Доокола садиби
В млі тумани звелись.
Не ясніє світання
За зволоженим склом, -
Виникає бажання
Знов забутися сном.
2024.05.17
04:22
Чому зима триває більше року?
Чому вже вдруге втрачена весна?
Ми поспіхом вивчаємо уроки,
Тому що в нас іде страшна війна.
Чому слова палкі та агресивні?
Чому тепер на скронях сивина?
Повірили у гасла примітивні -
Чому вже вдруге втрачена весна?
Ми поспіхом вивчаємо уроки,
Тому що в нас іде страшна війна.
Чому слова палкі та агресивні?
Чому тепер на скронях сивина?
Повірили у гасла примітивні -
2024.05.17
00:04
Мої сни - це апокриф, безцінне руно чорнокнижжя
На пергаменті із ненароджених досі ягнят.
Вище, ніж зіккурат, та від оргій Тіберія нижче.
Це мереживо з тіней, що зникли у розпалі дня.
В них скорбота, яка витікає вночі з Пенелопи,
Коли знов розпускают
На пергаменті із ненароджених досі ягнят.
Вище, ніж зіккурат, та від оргій Тіберія нижче.
Це мереживо з тіней, що зникли у розпалі дня.
В них скорбота, яка витікає вночі з Пенелопи,
Коли знов розпускают
2024.05.16
20:19
Розпалася Русь єдина після Ярослава.
Розділили брати землю Руську між собою,
Кожен у своїм уділі самостійно правив.
Щоби потім розділити уділ дітям своїм.
Розділилась на клаптики колись Русь єдина.
Князі правили в уділах й жадібно гляділи,
Як би зем
Розділили брати землю Руську між собою,
Кожен у своїм уділі самостійно правив.
Щоби потім розділити уділ дітям своїм.
Розділилась на клаптики колись Русь єдина.
Князі правили в уділах й жадібно гляділи,
Як би зем
2024.05.16
09:45
травня - День вишиванки
На кістках тривають бісові танці,
пологові будинки лежать у руїнах…
Я сьогодні у вишиванці,
адже я - українець.
По ночах небо геть червоне,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...На кістках тривають бісові танці,
пологові будинки лежать у руїнах…
Я сьогодні у вишиванці,
адже я - українець.
По ночах небо геть червоне,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлька Гриценко (1990) /
Проза
/
Крик душі
Щось особливе
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Щось особливе
Коли ти розумієш , що немає нічого неможливого, ти починаєш дивитись на світ зовсім іншими, дорослими, очима. Заховавшись від жорстокого світу, під звуки повільної музики починаєш мріяти .Інколи про кохання ,часом – просто про щасливе майбутнє. А ще можна мріяти про щось особливе, про щось, чого у твоєму житті ще не було. Не знаю про що. І коли ти зовсім зневіришся, і не будеш того чекати, «твоє особливе» постукає в двері. Залишається лише відчинити і правильно сказати: «Привіт». А потім все йде само собою. Потім приходить і кохання, і те бажане щастя, і все, до чого йдеш протягом життя.
Я заснула. Почула дзвінок у двері. «О, напевно, це моє щастя прийшло», - подумала я і відчинила двері. Усміхнулась, привіталась. І стало так тепло на серці, що захотілось літати. А щастя дійсно було особливим, не таким, як інші. І полюбила я те щастя, сама того не розуміючи. Воно щодня мене радувало своєю усмішкою і на очах у мене розквітало.
А потім я не захотіла щоранку відкривати йому двері ,тому виготовила ще один ключ. Щастя тепер приходило само і будило мене солодким поцілунком. Мені було набагато легше, ніж колись. Але тривало так не довго. Щастя зрозуміло, що в моєму домі на нього вже ніхто не чекає, тому вирішило, що я не варта його присутності. Воно пішло, зникло, провалилось, втонуло, не знаю, що з ним сталось.
Через рік повернулось. Щасливе. Це не дивно. Я побачила щось до болю знайоме в його очах. І на мить повернулась у ті добрі часи, коли воно приходило у мій дім, стукало у двері, а я спросоння, напіводягнена бігла, щоб йому відчинити. Ми зустрічались поглядами і розуміли, що щасливіших за нас у світі не існує. Ми пили каву без цукру і знали, що вона для нас надто солодка. Ми пили каву без цукру. Ми пили каву з поцілунками. Так було набагато смачніше.
А тепер кава для мене гірка, як печаль. Щастя знову перед моїми очима і так хочеться запросити його на каву, але щось не дозволяє наблизитись, щось пече у грудях. І світ починає міняти кольори, коли «твоє особливе» само підходить і просить твою руку. Ти уявляєш тисячі варіантів закінчення цієї історії. Все буде, як колись. Ти знову будеш щасливою. Ви станете зразковою парою. Небо вже не впаде на твої плечі.
Ти уявляєш тисячі варіантів закінчення вашої зустрічі. Усі, крім одного. А щастя бере твою руку і кладе у неї ключ, який ти колись йому подарувала, щоб не відчиняти двері щоранку. Повертає. І йде…
Я заснула. Почула дзвінок у двері. «О, напевно, це моє щастя прийшло», - подумала я і відчинила двері. Усміхнулась, привіталась. І стало так тепло на серці, що захотілось літати. А щастя дійсно було особливим, не таким, як інші. І полюбила я те щастя, сама того не розуміючи. Воно щодня мене радувало своєю усмішкою і на очах у мене розквітало.
А потім я не захотіла щоранку відкривати йому двері ,тому виготовила ще один ключ. Щастя тепер приходило само і будило мене солодким поцілунком. Мені було набагато легше, ніж колись. Але тривало так не довго. Щастя зрозуміло, що в моєму домі на нього вже ніхто не чекає, тому вирішило, що я не варта його присутності. Воно пішло, зникло, провалилось, втонуло, не знаю, що з ним сталось.
Через рік повернулось. Щасливе. Це не дивно. Я побачила щось до болю знайоме в його очах. І на мить повернулась у ті добрі часи, коли воно приходило у мій дім, стукало у двері, а я спросоння, напіводягнена бігла, щоб йому відчинити. Ми зустрічались поглядами і розуміли, що щасливіших за нас у світі не існує. Ми пили каву без цукру і знали, що вона для нас надто солодка. Ми пили каву без цукру. Ми пили каву з поцілунками. Так було набагато смачніше.
А тепер кава для мене гірка, як печаль. Щастя знову перед моїми очима і так хочеться запросити його на каву, але щось не дозволяє наблизитись, щось пече у грудях. І світ починає міняти кольори, коли «твоє особливе» само підходить і просить твою руку. Ти уявляєш тисячі варіантів закінчення цієї історії. Все буде, як колись. Ти знову будеш щасливою. Ви станете зразковою парою. Небо вже не впаде на твої плечі.
Ти уявляєш тисячі варіантів закінчення вашої зустрічі. Усі, крім одного. А щастя бере твою руку і кладе у неї ключ, який ти колись йому подарувала, щоб не відчиняти двері щоранку. Повертає. І йде…
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію