ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.01
17:52
Червоними слізьми країна плаче,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
2024.05.01
17:10
Будь такою, яка ти нині є.
Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди
Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди
2024.05.01
12:38
Не говори мені про те,
що заблукала в падолисті,
і що проміння золоте
вже дотліває в хмарній висі.
Що відцвіли в моїм саду
весняні крокуси й тюльпани.
Лимонне сонце у меду
що заблукала в падолисті,
і що проміння золоте
вже дотліває в хмарній висі.
Що відцвіли в моїм саду
весняні крокуси й тюльпани.
Лимонне сонце у меду
2024.05.01
10:27
«На кремені вирослий колос...»
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
2024.05.01
08:57
Вранішні роси - цнотливості роси
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
2024.05.01
05:52
Небо грайливими хмарами
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя нехай тобі, донечко,
ранок травневий приносить.
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя нехай тобі, донечко,
ранок травневий приносить.
2024.05.01
05:27
Усе чіткіше кожен крок
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
2024.05.01
05:24
На білий сніг стікає з ліхтарів
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
2024.04.30
22:48
Ти була красива, наче юна Геба*,
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
2024.04.30
14:02
Перенеслись у перше травня!!!
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
2024.04.30
13:53
М-оя душа проникливо сприймає
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
2024.04.30
11:05
Ходить бісова невіра
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
2024.04.30
09:40
У розтині часу нам істини вже не знайти,
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
2024.04.30
09:33
Ти з дитинства не любиш усі ті кайдани правил.
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
2024.04.30
09:00
Росою осідає на волосся
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
2024.04.30
06:01
Так вперіщило зненацька,
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Світлана Луцкова (1971) /
Проза
Королівна Бокфльор або Кривенька Качечка
Рейтингування для твору не діє
?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Королівна Бокфльор або Кривенька Качечка
І чого він, кандидат наук, зразковий сім'янин, улюблений зять професора Ізотова, цілий день добирався у це забите село, Господь його зна. Мабуть, вдихнути свіжого повітря, бо в інститутських аудиторіях воно, що й казати, важкувате. А відомо, що ніде так легко не дихається, як у тих місцях, де проходила молодість. Отут і проходила... Цілих два з половиною місяці. М-да... Це коли його, безвусого викладача, закинули сюди наглядати за студентством, що мало б допомагати селянам збирати багатий тоді ще врожай. Весело було! Багаття палили, юшку із риби варили...Чи тоді вже він зазнайомився зі своєю Лолою? Так-так, зазнайомився. Якраз і згадував про неї, як дідько лисий потяг його на високу яблуню. Вона росла не в садку, а зовсім скраю, коло присадкуватої хатини із лупатими вікнами, які тільки й бачили на своєму віку, що ту яблуню. До самого її вершечка наче причепилося налите сонцем яблуко із ніжним рум'янцем на всю щоку. Коли гілкою коливав вітер, у ньому видзвонювали зернята. Яблуня, а, отже, і яблуко, походили зі знатної родини, бо сорт мав навдивовиж гарну назву - Королівна Бокфльор.
О, як йому хотілося того яблука! Так, що він, не питаючи дозволу у господарів, таки виліз на деревину, вхопив спокусливий плід - і...отямився на землі. Побачив довкола себе переляканих студентів, сільського фельдшера, що сердито ворушив обсмаленими вусамим, і чиїсь великі сиві очі. Ага, тільки очі, бо усі інші риси обличчя навпроти них були такими дрібними, аж непомітними. Банальний, ч-чорт, випадок: чи то вітер допоміг, чи яблуня сама скинула із себе свавільного прибульця, що так необачно поцупив її останній у цьому році скарб...
На саморобних ношах його обережно перенесли до хатини. Там сонно пахтіло засушеним зіллям.
- Ось яблуко, - сказали великі очі, вкладаючи у його пальці ледь теплий плід, - у ньому видзвонюють зернята.
Дівчину звали Ївгою. Вона, дуже накульгуючи на праву ногу, повільно пересувалася кімнатою. Але її пальці були такими ніжними, що він забував про все на світі, коли вони торкалися посинілого забитого бока. Ба, навіть сердився, коли у ці хвилини його провідували студенти. І як приїхав сам професор Ізотов зі своєю донею, щоб забрати скаліченого викладача до міської лікарні, він почав гаряче переконувати, що дорога тільки йому зашкодить, що сільське повітря сприятиме зціленню ліпше від усіляких ліків, що, врешті, він швидше помре, ніж дозволить самому професору клопотатися про такого нікчему, котрий навіть по яблунях не вміє лазити, а й собі пнеться в кандидати біологічних наук...
Професор прицмокував скривленим ротом, Лола голосно сміялася, смакуючи свіжим молоком, що ним Ївга поїла хворого. Та й невдовзі вони собі поїхали, пообіцявши за кілька днів навідатися знову.
Того вечора Ївга більше звичайного припадала на ногу. Вона мало не розлила настоянки, дбайливо виготовленої для постраждалого вусатим сільським фельдшером.
-Давай з'їмо яблуко, - раптом сказав він.
Ївга розломила яблуко навпіл. На підлогу посипалися зернята.
Наступного тижня професор Ізотов із донькою таки забрали його до міста. По дорозі Лола усе розпитувала про Ївгу: хто така? чи гарно доглядала майбутнє наукове світило? а як її звуть? Невже Кривенька качечка?
-Королівна Бокфльор, - голосно подумав він і навіть ворухнув вустами. Вони ще пам'ятали смак жовтого яблука.
Ближче до зими професор Ізотов видав доньку заміж за молодого перспективного кандидата. На вечірку скликали вишукане товариство, яке одразу ж захмеліло і, забувши про наречених, сповна віддалося науковим дебатам.
...Якось він побачив Ївгу на інститутському подвір'ї і аж заточився із несподіванки. Вона стояла коло воріт із невеликим кошиком та, впізнавши його,стала накульгувати назустріч.ЇЇ очі вже не видавалися такими великими на розповнілому обличчі. А уся постать стала якоюсь вайлуватою і незграбною. Він насторожено розглядав її. Ївга ніяково посміхнулася і простягнула йому кошика.
-Ось, - вона зняла білу полотнинку.З-під плетеного вічка на світ поглянули яблука із ніжним рум'янцем на всю щоку.
-Королівна Бокфльор? - і собі посміхнувся він, взявши Ївгу за руку.
-Ось, - навіщось повторила вона, тремтячим поглядом торкаючись золотої обручки.
Залишивши кошика біля його ніг, Ївга швидко зашкандибала до виходу.
Відтоді пройшло сім літ. За той час він-таки вибився в люди не лише завдяки зв'язкам професора Ізотова. Удома на нього чекали незмінний затишок, смачна вечеря і повногруда дружина, що, проте, так і не наважилася народити йому дитяти. М-да... Але ж усе інше у них було. То навіщо ж він прителіпався у це село, де колись начовп собі бока?
Сніг заліз під холошу і боляче обпік голу литку. Он і знайома хатина, що наче більше зіщулилась, побачивши його. Серце голосно закалатало, коли скрипнули двері. На порозі стояла незнайома молодиця.
-Вам кого?
Він трохи зам'явся.
-Перепрошую, тут колись мешкала Кривенька качечка... і королівна...
Жінка загрозливо насупила брови.
-Та Ївга ж, кривенька, - заторохтів він. - І яблуня така висока росла, сорт рідкісний, Королівна Бокфльор називається...
-А! - втямила, нарешті, молодиця. - Ївга? Та Ївга поїхала звідси. Вже й давно. Разом із хлопчиком своїм. А яблуня... Може, й росла колись, - жінка непевно махнула рукою у бік чорного пенька, що насунув снігову шапку на самісінькі очі, аби й не дивитися на городського чоловіка.
-Поїхала із хлопчиком? - перепитав він.
-Ну да, славний такий хлопчик, розумненький. Вже досі й до школи пішов. Ну, вибачайте, мені по господарству тра', - і селянка хутенько попрошкувала стежкою.
Він, хитаючись, навпростець рушив до пенька і сів йому прямо на голову. Двійко лупатих віконець спостерігали за ним, наче пара цікавих дитячих оченят. І невтямки було їм, чого це спина у чужого дядька раз по раз так дивно здригається.
О, як йому хотілося того яблука! Так, що він, не питаючи дозволу у господарів, таки виліз на деревину, вхопив спокусливий плід - і...отямився на землі. Побачив довкола себе переляканих студентів, сільського фельдшера, що сердито ворушив обсмаленими вусамим, і чиїсь великі сиві очі. Ага, тільки очі, бо усі інші риси обличчя навпроти них були такими дрібними, аж непомітними. Банальний, ч-чорт, випадок: чи то вітер допоміг, чи яблуня сама скинула із себе свавільного прибульця, що так необачно поцупив її останній у цьому році скарб...
На саморобних ношах його обережно перенесли до хатини. Там сонно пахтіло засушеним зіллям.
- Ось яблуко, - сказали великі очі, вкладаючи у його пальці ледь теплий плід, - у ньому видзвонюють зернята.
Дівчину звали Ївгою. Вона, дуже накульгуючи на праву ногу, повільно пересувалася кімнатою. Але її пальці були такими ніжними, що він забував про все на світі, коли вони торкалися посинілого забитого бока. Ба, навіть сердився, коли у ці хвилини його провідували студенти. І як приїхав сам професор Ізотов зі своєю донею, щоб забрати скаліченого викладача до міської лікарні, він почав гаряче переконувати, що дорога тільки йому зашкодить, що сільське повітря сприятиме зціленню ліпше від усіляких ліків, що, врешті, він швидше помре, ніж дозволить самому професору клопотатися про такого нікчему, котрий навіть по яблунях не вміє лазити, а й собі пнеться в кандидати біологічних наук...
Професор прицмокував скривленим ротом, Лола голосно сміялася, смакуючи свіжим молоком, що ним Ївга поїла хворого. Та й невдовзі вони собі поїхали, пообіцявши за кілька днів навідатися знову.
Того вечора Ївга більше звичайного припадала на ногу. Вона мало не розлила настоянки, дбайливо виготовленої для постраждалого вусатим сільським фельдшером.
-Давай з'їмо яблуко, - раптом сказав він.
Ївга розломила яблуко навпіл. На підлогу посипалися зернята.
Наступного тижня професор Ізотов із донькою таки забрали його до міста. По дорозі Лола усе розпитувала про Ївгу: хто така? чи гарно доглядала майбутнє наукове світило? а як її звуть? Невже Кривенька качечка?
-Королівна Бокфльор, - голосно подумав він і навіть ворухнув вустами. Вони ще пам'ятали смак жовтого яблука.
Ближче до зими професор Ізотов видав доньку заміж за молодого перспективного кандидата. На вечірку скликали вишукане товариство, яке одразу ж захмеліло і, забувши про наречених, сповна віддалося науковим дебатам.
...Якось він побачив Ївгу на інститутському подвір'ї і аж заточився із несподіванки. Вона стояла коло воріт із невеликим кошиком та, впізнавши його,стала накульгувати назустріч.ЇЇ очі вже не видавалися такими великими на розповнілому обличчі. А уся постать стала якоюсь вайлуватою і незграбною. Він насторожено розглядав її. Ївга ніяково посміхнулася і простягнула йому кошика.
-Ось, - вона зняла білу полотнинку.З-під плетеного вічка на світ поглянули яблука із ніжним рум'янцем на всю щоку.
-Королівна Бокфльор? - і собі посміхнувся він, взявши Ївгу за руку.
-Ось, - навіщось повторила вона, тремтячим поглядом торкаючись золотої обручки.
Залишивши кошика біля його ніг, Ївга швидко зашкандибала до виходу.
Відтоді пройшло сім літ. За той час він-таки вибився в люди не лише завдяки зв'язкам професора Ізотова. Удома на нього чекали незмінний затишок, смачна вечеря і повногруда дружина, що, проте, так і не наважилася народити йому дитяти. М-да... Але ж усе інше у них було. То навіщо ж він прителіпався у це село, де колись начовп собі бока?
Сніг заліз під холошу і боляче обпік голу литку. Он і знайома хатина, що наче більше зіщулилась, побачивши його. Серце голосно закалатало, коли скрипнули двері. На порозі стояла незнайома молодиця.
-Вам кого?
Він трохи зам'явся.
-Перепрошую, тут колись мешкала Кривенька качечка... і королівна...
Жінка загрозливо насупила брови.
-Та Ївга ж, кривенька, - заторохтів він. - І яблуня така висока росла, сорт рідкісний, Королівна Бокфльор називається...
-А! - втямила, нарешті, молодиця. - Ївга? Та Ївга поїхала звідси. Вже й давно. Разом із хлопчиком своїм. А яблуня... Може, й росла колись, - жінка непевно махнула рукою у бік чорного пенька, що насунув снігову шапку на самісінькі очі, аби й не дивитися на городського чоловіка.
-Поїхала із хлопчиком? - перепитав він.
-Ну да, славний такий хлопчик, розумненький. Вже досі й до школи пішов. Ну, вибачайте, мені по господарству тра', - і селянка хутенько попрошкувала стежкою.
Він, хитаючись, навпростець рушив до пенька і сів йому прямо на голову. Двійко лупатих віконець спостерігали за ним, наче пара цікавих дитячих оченят. І невтямки було їм, чого це спина у чужого дядька раз по раз так дивно здригається.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Найвища оцінка | Олександр Комаров | 5.5 | Любитель поезії / Любитель поезії |
Найнижча оцінка | ккк ох | 5.25 | Любитель поезії / Любитель поезії |
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію