ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Марія Дем'янюк
2020.03.30 13:02
Зачісує вітер волосся мені,
А небо вплітає хмарину,
І явже лечу наче в дивному сні,
В блакить світанкову полину.
І сонця цілую так ніжно вуста,
До серця його притуляю,
І пагони світла в душі вироста
Із зерен, що Бог засіває...

Галина Кучеренко
2020.03.30 12:20
Коронавірус… Маски, рукавички,
Санітарія, антисептик, відстань…
Вакцин немає. Ліки із аптечки
Не допоможуть… Спорожніле місто
Затихає. І до біса звички…

Завмерло все… З уяви виринає
Руда чаклунка в білій сорочині,

Сергій Губерначук
2020.03.30 10:10
В усіх обрядах світу будь святим.
Не зневажай святих обрядів світу.
Якщо кохаєш – я твій побратим.
Коли зненавидів – спіймай і бійся вбити.

Хтось – представник яскравих модних риз.
Хтось – кутюр’є своїх тонких задумок.
І поки світ не покотився вни

Олександр Сушко
2020.03.30 09:37
Неня не відрізнялася відмінним здоров’ям. Та й і хто його мав з наших батьків, яким довелося пережити війну, Голодомор, повоєнну розруху, каторжну працю в колгоспах та на числених ударних будівництвах. Частина нашого суспільства сиділа за гратами як ворог

Микола Соболь
2020.03.30 09:28
Розквітає морелеве диво,
Наче вкрили дерева сніги.
Ми з тобою, кохана, щасливі
Дай напитися губ до жаги.

Найвідчутніша спрага кохання
Хай з роками вона не мине.
Я тонкого торкаюся стану,

Ігор Деркач
2020.03.30 09:08
Уся компанія моя –
як не лелека, то синиця...
І де ті циніки взялися,
якщо усі такі як я?

Із далини усе одно,
кого послати до Ереба,
коли чорніюче гузно,

Віктор Кучерук
2020.03.30 04:30
Мережать хмари пелехаті
Небес високих широчінь,
А вітер ширить аромати
Теплом розбуджених цвітінь.
Краса сліпучо білосніжна
Покрила землю й небеса, –
І породила в думах ніжні
Та милозвучні словеса.

Іван Потьомкін
2020.03.29 23:39
Не володіть – підвладним буть волію,
Без роздумів сповняти задуми твої,
Бо ти для мене життєдайна нива,
Дарована бозна за віщо Небесами.
Мовчазною любов’ю звіряюся тобі
І не чекаю відгуку словами.
Ну, що слова, як ти в одвіт
Обдарувала аж двома си

Сергій Гупало
2020.03.29 23:17
Вийшла моя нова книжка "Олика і Радзивілли". (Київ, видавництво «Український пріоритет», 168 стор.; тверда обкладинка, маловідомі та невідомі світлини, якісне поліграфічне виконання).
Науково-популярне видання. Друкуються мої вже опубліковані матеріал

Тата Рівна
2020.03.29 22:39
Ти не знаєш хто мічений смертю цілований хто
Втаємничено бродить король той у чорній короні
І сидить і регоче сп‘янілий диявол на троні
Смерть ховає пробірки у полах старого пальто

Що лишається світу? - лише споглядати та жити
Заховати обличчя,

Володимир Бойко
2020.03.29 19:20
Руїна блимає з імли,
Хоча про неї геть забули.
Та не завадить, хоч коли,
Нагадувати про минуле.

Минув без користі урок,
Граблі присутні і донині.
Коли стрибаєш до зірок,

Євген Федчук
2020.03.29 18:12
Сонечко із неба уже добре гріє,
На землі травичка гарно зеленіє.
У таку погоду в хаті ми не всидим,
Тож пішли раненько до лісу із дідом.
Іти недалечко – проминули поле,
Вже й дерева голі товпляться навколо.
Ідем по стежині, слухаємо пташок,
Які й н

Олександр Панін
2020.03.29 16:44
Уривок з містичної поеми «Предтечі»

Виривай залишки совісті
із корінням,
інакше…

«Техніка виживання у Темних Світах»

Тетяна Левицька
2020.03.29 13:00
Бабця плачучи прийшла
ввечері до хати.
Дід питає:"Де була?
Трястя твою матір!

Де була?" - Заладив дід,
баба неохоче:
"Я зомліла, а сусід

Вікторія Лимарівна
2020.03.29 12:46
Думками в буремному знову Донбасі.
Здригається стеля від частих атак.
У розпачі, болі зростає хлопчак.
(У нього це коїться все на очах)
Та тільки розмови про мир не на часі.

Шість років не має від влади підтримки.
В Авдіївку вкотре приходить весн

Олександр Сушко
2020.03.29 10:21
Лютий Як же дружина хотіла цю дитину! Як мріяла про неї! Скільки сил було витрачено на те, аби виносити довгоочікуване щастя. Тричі вагітність закінчувалася викиднем. Ми моталися від клініки до клініки, витрушуючи останні копійки на те, аби отримати бо
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Олександр Панін
2020.01.12

Писака Писав
2019.11.07

Ігор Якименко
2019.07.12

Сергій Губерначук
2019.07.07

Зоя Войтович
2019.04.04

Костянтин Головко
2018.09.05

Томаш Кучерук
2018.06.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Редчиць (1949) / Поеми

 ДРЕВЛЯНСЬКИЙ КНЯЗЬ
"Пішов Ярополк на Олега, брата свого, на Древлянську землю.
І вийшов супроти нього Олег, і приготувались вони обидва до бою, і коли зіткнулись війська, переміг Ярополк Олега. І побіг тоді Олег з воями своїми в город, що зветься Вручий.
А був міст через рів до воріт городських, і (люди) давлячи один одного, спихнули Олега з мосту в урвище. І падало багато людей з мосту, подавили (тут) і коней, і людей..."
Літопис руський, 977 рік.


1

Моя древлянська земле, сивокоса,
Дозволь схилити серце і чоло.
Я вдосвіта піду на сині роси,
Де б'є тисячолітнє джерело.

Мій рідний Овруч - Вручий сивочубий
Красується на сонячній горі.
Його ще змалку щиро кожний любить,
І я тут усміхався до зорі.

І я бродив у пралісах ранкових,
Як трави не вклонялися грозі.
Ось тут, де вишумовує діброва,
На ловах зустрічалися князі.

Але про них ще рано говорити,
Не визріли ще думи й почуття.
І я несу минувшині ці квіти,
Слова ці щирі з правдою життя.

Бо істина завжди мені дорожча,
Її, немов зіницю, бережу.
Під стягами гуде й вирує площа,
За істину приймаючи олжу...

А ти цвіти, о земле стоголоса,
І не зазнай наруги і руїн.
Моя душа наснажилася в росах, -
І слухає твій оксамитний дзвін.

Його щоденно слухали древляни,
Що зроду не вклонялись ворогам.
Пішли століття воями в тумани -
Святу цю землю залишили нам.

Я вдосвіта піду на сині роси,
Де б'є тисячолітнє джерело.
Моя древлянська земле, сивокоса,
Дозволь схилити серце і чоло.

Дозволь тебе, о рідна, запитати
Про мужніх тих володарів-князів...
Це ж їхні вої, вийшовши на чати, -
Вогнем сердець палили ворогів.

Земля говорить травами до мене,
Ідуть назустріч велетні-дуби.
І я, немов Мойсей, благословенний -
Молю Творця за неї щодоби.

Я простягаю руки аж до неба,
І знову притискаю до грудей.
О, рідна земле,- хочу, щоб до тебе -
Не доторкнувся жодний фарисей.

А їх же розплодилося багато,
Хай сонце волі спалить всіх заброд!
Завжди настигне ворога розплата,
Як житиме у єдності народ.

О Русь моя, колиско яворова,
Ділю з тобою радість і печаль.
Звучить у серці пісня калинова -
Під голубий і сонячний рояль.

Дивлюсь і надивитися не можу -
Така мені ти люба й дорога.
Пробач, якщо тебе я розтривожу,
Бо до синів - ти не завжди блага.

Ну, хто не хоче бути вік блаженний,
Купати душу в ласці і добрі?
Ти наяву і в снах приходь до мене,
Лише тебе чекаю на зорі.

Постукай у моє вікно так тихо,
Щоб недруг не почув і не прийшов,
Щоб завидюще не проснулось лихо,
Щоб я повік чуттям не охолов...

Хай щезне цей гіркий, полинний смуток,
Що заливає серця береги...
О, як я хочу голос твій почути,
І запалати полум'ям жаги!

Моя душа від болю не осліпла,
Лише загартувалась, ніби сталь, -
Веде мене до істини і світла,
Де пролягла - життєва магістраль...

Моя древлянська земле, сивокоса,
Дозволь схилити серце і чоло,
В моїй душі цвітеш ти, стоголоса,
Їй росами загоївши крило.

Я знову п'ю ці роси кришталеві,
Де пралісів зелена таїна,
І в глибині я бачу дивне мрево -
У папороті спить прадавнина...

Її я хочу словом розбудити,
Хоч пам'ятаю блиск і дзвін меча,
Привести хочу в світ цей розмаїтий
Із княжої дружини сурмача.

Йому скажу я : "О, сурмаче княжий,
Збери, прошу, докупи мій народ, -
Нехай твоя сурма йому розкаже
Про шлях до волі і біду незгод..."

Отак я мислив на лісній поляні,
Котила Норинь тихий шепіт хвиль,
Віки мовчали про те поле брані,
І, наче спогад, вився дикий хміль.

У житі квітли росяні блавати,
Мабуть, цей квіт любив з дитинства князь,
І теж йому хотілось прочитати
Посеред ночі цю небесну в'язь...

Олег, син Святослава наймолодший,-
Тут на землі древлянській князював,
І цей наказ виконуючи отчий,
Не обминав ні лісу, ні заплав.

Бо часто він ходив на полювання,
І князя кожний птах і нелинь знав.
На ловах він єдине мав бажання -
Забути гіркоту князівських справ.

Князь не любив, як в княжі володіння
Чужак заходив нагло, ніби вовк.
І душу затягало хмаровиння,
Немовби хтось її громами товк.

А може, то була така гординя,
Що князеві тривоги додала.
Його манила ця пора осіння,
А ще душа невтомна, як бджола...

І мчали вдвох із братом Ярополком,
Як вихори, попереду дружин,
Стелилися тумани білим шовком,
Ховалися птахи серед ожин...

Раніше це було, коли ще Люта
Князь у древлянськім лісі не зустрів,
І злість у нім не спалахнула люто,
Як блискавка, не вдарила між брів.

Це трапиться пізніше - і боярин
Впаде, смертельно ранений, в траву,
А князь Олег, метнувши погляд ярий, -
Промчить алюром не одну верству...

Про що тоді він думав - не збагнути...
Лише Творець читав його думки,
Що вимучили душу, ніби пута,
Коли спіткнувся кінь біля ріки...

*Лют - син Свенельда, старшого боярина Святославової дружини, котрий помщаючись за сина, підмовив Ярополка, щоб він відібрав у брата древлянську землю...


2
Вчинив жорстоко князь Олег із Лютом,
Бо Лют занадився в багатий ліс.
І помста кров труїла, як отрута, –
Мабуть, Свенельду шепотів сам біс:

“Помстись!.. Помстись Олегові за сина,
Ти князю смертю злою відплати!.."
Мовчав Свенельд і думав не хвилину,
В лихій уяві бачив два хрести…

Був Ярополк на київськім престолі,
Свенельд його щоденно зустрічав.
І приховавши почуття та болі,
За ним ходив підступний, мов удав.

Бо він давно свою побачив жертву,
І добре знав – ще прийде його час…
І князь древлянський мусить люто вмерти, –
Про це сказав йому таємний глас.

А Ярополк відмахувавсь від нього,
Коли Свенельд хвалив древлянський край.
Та князя заманила ця дорога,
Що привела до пекла, а не в рай.

Зійшлися вої у смертельнім герці,
Над полем закружляло вороння…
І туга каменюкою на серце
Лягала багатьом посеред дня.

Не встояла Олегова дружина,
І кинулися вої – хто куди…
Неслася через міст людей лавина,
І поміж ними князь, як смерть, блідий.

Іржали коні, як зривались з мосту,
Кричали люди, падаючи в рів.
Була там смерть хазяйкою – не гостем,
Тримаючи косу напоготів.

І князь Олег у рейвасі людському
Всю ніч лежав, немов звичайний смерд.
Топталися по ньому ще живому,
Як зупинилась біля нього смерть.

Не взнати, що вона його спитала,
І не почути, що князь відповів.
Немов людина, застогнав десь чалий,
А князь прошепотів лиш кілька слів…

3

Згадав уранці Ярополк про брата,
Бо раптом голос крові він почув.
Шукав Олега скрізь, немов затятий,
В його душі, мабуть, відбувся зсув.

Умить гора ворожості змаліла
Й пропала зовсім, ніби й не було.
Він щиро каявсь, але запізніло, –
У древі роду – зяяло дупло…

І кидавсь Ярополк на всенькі боки,
Допоки в серці вистачило сил.
Знайшли Олега в полудень високий –
Аж під горою захололих тіл.

Заплакав князь над князем – рідним братом,
У розпачі припавши до грудей.
А віддалік стояв Свенельд пихатий,
Сховавши радість у глибінь очей.

“Це ти хотів Олегової смерті!..” –
Від болю стрепенувся Ярополк.
Свенельд мовчав… “Скоріше б, княже, вмер ти…” –
В’язав думки, бо не хмелився толк.

Земля древлянська прийняла Олега,
У Вручиї похований був князь.
Над ним схилились вічні обереги,
А в синім небі пролітав свіязь…
1997

Зб.”Древлянський князь”(2000).





Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2009-09-12 03:18:05
Переглядів сторінки твору 9733
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.884 / 5.5  (5.096 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 4.835 / 5.5  (5.015 / 5.46)
Оцінка твору автором 6
* Коефіцієнт прозорості: 0.740
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ІСТОРИЧНЕ
Автор востаннє на сайті 2014.06.01 17:07
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Редчиць (М.К./М.К.) [ 2010-04-24 18:04:53 ]
До речі, у моїх коефіцієнтах чимало неточностей...
Це звичайна формальність...
А рейтинги? У початківця вищі, ніж у професіоналів...
Дивина та й годі...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2010-04-24 21:26:07 ]
Пане Іване, тут повинна бути чиста математика, і ми постійно перевіряємо, коли є змога - на менших текстах - і нині неначе все точно рахується.

А щодо рейтингів - то тут завжди помітна якась динаміка, але здебільшого, за певний час все стає на свої місця.
Хоча, як на мене, не кожен професіонал обов'язково є хорошим поетом, але професіонали в нас, в основному, у групі зі статусом R, R1, R2 а початківці - в "Любителях Поезії", тобто це - різні вимоги, різні рівні, часом не співмірні.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2010-04-26 16:04:16 ]
Зараз перегляну пораховане вами!
Пане, Іване, безумовно, якщо ви наполягатимете, скажете, що декілька разів порахували тут у ручному режимі коефіцієнт прозорості, і він інший, аніж оте вказує програма, то і адміністрація перерахує все вручну.

Але давайте почнемо з меншого, підкажіть будь-ласка, хоча б одну строфу, де є різниця між результатами автоматичного підрахунку і вашим, вручну. Для цього використовуйте, наприклад, "нову публікацію" і публікування построфно.

Щодо самодіяльності, то це не зрозуміло. Цей сайт суцільна самодіяльність. :)

Але щодо коефіцієнта прозорості, пане Іване, погляньте на відповідні коефіцієнти не поетичних творів, наприклад, аналітика Євгена Маланюка
" Історія. ДО ПРОБЛЕМИ БОЛЬШЕВИЗМУ"
http://maysterni.com/publication.php?id=40205

Без особливої праці над милозвучністю - коефіцієнт 0.768. Себто, природна якість вільного викладу українською мовою у переважної більшості авторів завжди вище за 0,75.

Думаю, що і поетична мова не повинна уступати прозовій, правда? Інакше, напевно, можна говорити про якісь проблеми.
Тобто цей коефіцієнт (прозорості) відразу повідомляє те, що авторська свідомість не готова сприйняти?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2010-04-26 16:42:09 ]
Ось я щойно вручну перерахував 4 і 5 строфу заключної вашої (ІІІ) частини.
У мене вийшло, що голосних 42 і там і там, а ось приголосних (окрім "ь") - 68 (4 строфа) і 64 (5 строфа).
Отже 4 строфа 42:68=0,618 ( у вас 0.724)
5 строфа 42:64=0,656 ( у вас - 0.777)

По-друге, як виявилося, система рахує загальне для тексту співвідношення приголосних і голосних, а не яка в середньому прозорість строфи твору.
Тому, якщо ми просумуємо коефіцієнти прозорості останніх ваших шести строф і поділимо на шість, то це буде (0,700) не той результат (бо різна кількість букв у кожній строфі).
Система рахує загал, і загальне співвідношення для ІІІ частини виходить 0,694

Отже все точно, програма наразі, схоже, не помилилася.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Алла Грабинська (Л.П./Л.П.) [ 2012-07-02 18:53:45 ]
Пане Іване, глибоко вражена Вашим "Древлянським князем"!!!