ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.27
10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
2024.04.27
09:25
Понівечена хата край села,
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
2024.04.27
08:53
Ти гарніша за Венеру.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
2024.04.27
08:49
Над містом вітер дзвін церковний носить,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
2024.04.27
05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тамара Шевченко (1969) /
Проза
Рукавичка (Продовження) Із циклу
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Рукавичка (Продовження) Із циклу
Початок оповідки шукати тут:
http://maysterni.com/publication.php?id=33123
Усе село прийшло проводжати діда Микошку в останню дорогу. Та хіба тільки усі Грибеники зійшлися? Не дивлячись на мороз і заметіль із окружніх сіл люди зібралися. Хорошим чоловіком він був, веселим, працьовитим, хоч і багато горя пізнав у своєму житті, ріс сиротою при бабці. Мати померла, коли дитині ще й трьох років не виповнилося, то ж старенька його на ноги підіймала. Довгожителькою вона була, не можна було їй вмирати, поки онука не виростить.
- Треба життя прожити так, щоб на старості ворогів не було, тоді й помирати спокійніше, -розказував Микошка дружині бабчині повчання.
- Та у неї й справді ворогів не було, мудрою вона була, щедрою, де тим ворогам узятися? – підтримувала розмову баба Ніна.
- Вороги, - казав дід Микошка, - і у хороших людей бувають, - просто вона усіх пережила.
Казав дід перед смертю: «Якби знаття, що матір та бабцю там зустріну, то й помирати не жаль!». А баба Ніна йому відповідає: «Як зустрінеш їх, то поклонися від мене, а потім вісточку дай із того світу, що у тебе все добре, то я не забарюся, бо сумно мені буде без тебе.» Говорить, та усе відвертається і сльози витирає, а дід, дарма, що хворий був, усе помічав, та й каже: «Коли я помру, то не хочу бачити сліз ваших, хочу, щоб усе спокійно було: пом’яніть мене, нехай кум якусь побрехеньку розкаже.” Тільки сказав, а тут і кум на порозі, товариша провідати прийшов:
- Микошко! Куме! Не забувай, що Різдво вже на носі. Рукавиці приготував?
- Та майже готові, он тільки дружина залатає, бо у минулому році роботи багацько було, старалися вони, що аж протерлися! - посміхається хворий, пересилюючи біль
- Як справи сьогодні, куме?
- Та як у гарбуза, - каже Микошка, - живіт росте, а кінчик усихає. А ти як?
- А я, мов та картопля, якщо за зиму не з’їдять, то на весні посадять, - підбадьорює його своїми жартами сусід. А баба Ніна заховалася за піч, слухає їхні розмови, то плаче, то сміється, таке воно, оте горе, у неї.
Люди кажуть, що чоловік доти живе у пам’яті рідних, доки про нього згадують. То ж пам’ять про діда Микошку ще досі живе і, мабуть, ще довго житиме.
Розказує дід Василь: «Молодими ще ми були, повертаємося, якось, із «Різдвяного полювання», наче й не багато пройшли, та ледве човгаємо, стільки снігу за ніч намело. Бачимо, а біля Клименкової хати гурт чоловіків стоїть, теревені травлять. І не спалося їм у таку ранню годину! Побачили нас та й кличуть:
- Василю, Миколо, ідіть-но сюди, та збрешіть що-небудь! Що хорошого вполювали? - запитують, хоч і бачуть, що йдемо, як завжди, із пустими руками.
- Ніколи із вами базікати, та час гаяти, - каже Микошка,- поспішаємо ми! Там, біля Чубарівки, лід тріснув і вода греблю прорвала, а риба повалила, що я ще у житті стільки не бачив! Ось і поспішаємо додому за мішками, а потім швиденько рибу збирати, щоб на Василя та Меланки на закуску була!
Та й пішли ми із кумом додому відпочивати, не хотілося слухати їхні жарти про наше невдале полювання. Під вечір, чую галас біля Микошкиної хати, а то оті чолов’яги зібралися із дружинами та все кума сварять. Вони й справді повірили і кинулися бігти за шість кілометрів у таку заметіль рибу збирати. А яка там риба, коли увесь став снігом закидало? Сміх, та й годі!
Вийшов Микошка на поріг, тільки потилицю почухує, так добре на теплій печі лежати, та й каже: «Що ви, хлопці, собі надумали? То ж самі просили, щоб я вам якусь побрехеньку розказав, а тепер крайнього шукаєте!»
Пройшло вже багато років, як дід помер, а його анекдоти, жарти та побрехеньки ще й досі селом ходять, та ще й у сусідні села порозбридалися. Може й до вашого села, чи міста дійшли? У нас так кажуть: « Людям язика не зав’яжеш».
http://maysterni.com/publication.php?id=33123
Усе село прийшло проводжати діда Микошку в останню дорогу. Та хіба тільки усі Грибеники зійшлися? Не дивлячись на мороз і заметіль із окружніх сіл люди зібралися. Хорошим чоловіком він був, веселим, працьовитим, хоч і багато горя пізнав у своєму житті, ріс сиротою при бабці. Мати померла, коли дитині ще й трьох років не виповнилося, то ж старенька його на ноги підіймала. Довгожителькою вона була, не можна було їй вмирати, поки онука не виростить.
- Треба життя прожити так, щоб на старості ворогів не було, тоді й помирати спокійніше, -розказував Микошка дружині бабчині повчання.
- Та у неї й справді ворогів не було, мудрою вона була, щедрою, де тим ворогам узятися? – підтримувала розмову баба Ніна.
- Вороги, - казав дід Микошка, - і у хороших людей бувають, - просто вона усіх пережила.
Казав дід перед смертю: «Якби знаття, що матір та бабцю там зустріну, то й помирати не жаль!». А баба Ніна йому відповідає: «Як зустрінеш їх, то поклонися від мене, а потім вісточку дай із того світу, що у тебе все добре, то я не забарюся, бо сумно мені буде без тебе.» Говорить, та усе відвертається і сльози витирає, а дід, дарма, що хворий був, усе помічав, та й каже: «Коли я помру, то не хочу бачити сліз ваших, хочу, щоб усе спокійно було: пом’яніть мене, нехай кум якусь побрехеньку розкаже.” Тільки сказав, а тут і кум на порозі, товариша провідати прийшов:
- Микошко! Куме! Не забувай, що Різдво вже на носі. Рукавиці приготував?
- Та майже готові, он тільки дружина залатає, бо у минулому році роботи багацько було, старалися вони, що аж протерлися! - посміхається хворий, пересилюючи біль
- Як справи сьогодні, куме?
- Та як у гарбуза, - каже Микошка, - живіт росте, а кінчик усихає. А ти як?
- А я, мов та картопля, якщо за зиму не з’їдять, то на весні посадять, - підбадьорює його своїми жартами сусід. А баба Ніна заховалася за піч, слухає їхні розмови, то плаче, то сміється, таке воно, оте горе, у неї.
Люди кажуть, що чоловік доти живе у пам’яті рідних, доки про нього згадують. То ж пам’ять про діда Микошку ще досі живе і, мабуть, ще довго житиме.
Розказує дід Василь: «Молодими ще ми були, повертаємося, якось, із «Різдвяного полювання», наче й не багато пройшли, та ледве човгаємо, стільки снігу за ніч намело. Бачимо, а біля Клименкової хати гурт чоловіків стоїть, теревені травлять. І не спалося їм у таку ранню годину! Побачили нас та й кличуть:
- Василю, Миколо, ідіть-но сюди, та збрешіть що-небудь! Що хорошого вполювали? - запитують, хоч і бачуть, що йдемо, як завжди, із пустими руками.
- Ніколи із вами базікати, та час гаяти, - каже Микошка,- поспішаємо ми! Там, біля Чубарівки, лід тріснув і вода греблю прорвала, а риба повалила, що я ще у житті стільки не бачив! Ось і поспішаємо додому за мішками, а потім швиденько рибу збирати, щоб на Василя та Меланки на закуску була!
Та й пішли ми із кумом додому відпочивати, не хотілося слухати їхні жарти про наше невдале полювання. Під вечір, чую галас біля Микошкиної хати, а то оті чолов’яги зібралися із дружинами та все кума сварять. Вони й справді повірили і кинулися бігти за шість кілометрів у таку заметіль рибу збирати. А яка там риба, коли увесь став снігом закидало? Сміх, та й годі!
Вийшов Микошка на поріг, тільки потилицю почухує, так добре на теплій печі лежати, та й каже: «Що ви, хлопці, собі надумали? То ж самі просили, щоб я вам якусь побрехеньку розказав, а тепер крайнього шукаєте!»
Пройшло вже багато років, як дід помер, а його анекдоти, жарти та побрехеньки ще й досі селом ходять, та ще й у сусідні села порозбридалися. Може й до вашого села, чи міста дійшли? У нас так кажуть: « Людям язика не зав’яжеш».
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію