ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.05
02:04
І буде осінь. А мене не буде.
Холодний вітер душу пригорне...
Червоне листя - ліки від застуди...
Настирливий той штамп "що скажуть люди?"
В заручниках не втримає мене!
Над сірим містом плаче сіра хмара...
Невже це так змінилася зима?
Холодний вітер душу пригорне...
Червоне листя - ліки від застуди...
Настирливий той штамп "що скажуть люди?"
В заручниках не втримає мене!
Над сірим містом плаче сіра хмара...
Невже це так змінилася зима?
2024.05.05
00:09
Я далеко не Рильський і не Тарас.
Ну і так воно вийшло, що не Костенко.
З головою, напевно, не все гаразд:
Там щось вітром розбавлене та ріденьке.
Я – хардкорні відлуння від травіат.
Ще б навів порівняння в такому дусі:
Двоголовий гібрид, де за пл
Ну і так воно вийшло, що не Костенко.
З головою, напевно, не все гаразд:
Там щось вітром розбавлене та ріденьке.
Я – хардкорні відлуння від травіат.
Ще б навів порівняння в такому дусі:
Двоголовий гібрид, де за пл
2024.05.04
13:30
Відверті слова не повторюю двічі.
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.
Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.
Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,
2024.05.04
12:17
сонечко, це кохання
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак
2024.05.04
11:44
Кислянець, квасок, киселик –
іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.
Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує
іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.
Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує
2024.05.04
10:49
У незапам’ятні часи,
Коли птахи і звірі бились
І до пуття не було видно
Перевага на чиєму боці,
Осторонь лише кажан тримався.
Просило птаство: «Допоможи!»
А він одповідав: «Та я ж не птаха!»
Благали звірі: «Йди до нас!»
Коли птахи і звірі бились
І до пуття не було видно
Перевага на чиєму боці,
Осторонь лише кажан тримався.
Просило птаство: «Допоможи!»
А він одповідав: «Та я ж не птаха!»
Благали звірі: «Йди до нас!»
2024.05.04
10:02
Коли народ висовує таланти,
то й обирає... шулера й шута,
тому на шиї маємо – ґаранта,
у владі – агентура окупанта,
у нації... курина сліпота.
***
Воююча частина світу
то й обирає... шулера й шута,
тому на шиї маємо – ґаранта,
у владі – агентура окупанта,
у нації... курина сліпота.
***
Воююча частина світу
2024.05.04
08:19
Так забракло мені того променю, що поза хмарами
Заховався у мить, коли падало сонце в сосняк.
Так забракло вишневого білого цвіту, що балував,
І в незвично спекотному квітні у поспіху збляк.
Так забракло хвилини, щоб вгледіти зграю лебедячу.
Так за
Заховався у мить, коли падало сонце в сосняк.
Так забракло вишневого білого цвіту, що балував,
І в незвично спекотному квітні у поспіху збляк.
Так забракло хвилини, щоб вгледіти зграю лебедячу.
Так за
2024.05.04
05:54
В хаті порожньо й надворі
Анічого, крім імли, –
Де ті друзі, що учора
За моїм столом були?
Ані зір на небосхилі,
Ані гаму між садиб, –
Де ті друзі, що твердили
Бути дружніми завжди?
Анічого, крім імли, –
Де ті друзі, що учора
За моїм столом були?
Ані зір на небосхилі,
Ані гаму між садиб, –
Де ті друзі, що твердили
Бути дружніми завжди?
2024.05.03
10:49
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
2024.05.03
08:07
Зайду і трепетно відкрию скриню.
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
2024.05.03
06:09
Послухай, враже! Твій огидний дотик
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
2024.05.03
05:47
Вже не біліє снігом хата
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Теж не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Теж не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
2024.05.03
01:37
І доки в’ється життєва пряжа, і робить оберт веретено, а кров у жилах така гаряча – мені далеко не все одно: чи в добрім гуморі будеш зранку? І що наснилось тобі вночі? Без слів відчути б і забаганку, і все, про що ти чомусь мовчиш… Не дати сісти бодай п
2024.05.02
22:35
В світі все невипадково
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
2024.05.02
19:57
Було то все за давніх тих часів,
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Оля Биндас (1989) /
Проза
Я хочу кульку!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Я хочу кульку!
- Я хочу кульку, купи мені кульку – галасав до свого батька хлопчик, дивлячись на приладдя для клізми.
- Треба застосувати гумовий виріб – з телевізора говорила жінка в міліцейській формі.
Як ж мені це сказати... Може почекати, коли всі розійдуться і тоді просто шепнути на вухо? Але ні. Тоді всі запідозрять, що я хотіла купити щось пікантне, а потім, коли я вийду з магазину - будуть глузувати з мене. Черга така довжелезна, поки люди куплять те, що хотіли – то вже зістаряться , помруть від недуг і ті ліки їм не будуть потрібні.
- Дайте мені якесь сильне обезболююче, щоб зразу 3 зуба обезболило. – промовила жіночка у коричневому плащі до аптекаря.
- Але ж коли ви п’єте, то не залежно від кількості ділянок розташування болю, вам має обезболити всі – з розумним обличчям сказав аптекар і подав жіночці Кетанов.
- І ше мені дайте шось від шлунку, але шоб слизисту не пошкодило..
- А що саме у вас із шлунком, болі чи діарея ,чи що?
- Діарея...
- Ну тоді тримайте оцю траву, запарюйте і пийте 3 рази на день.
- І ше мені казали, шо є якісь гарні вітамінки...
У задньому ряді черги були чутні нервові прицьмакування людей і негативні пошіптування в сторону жіночки.
- Скільки можна там стояти? – пробурмотіла червонощока пані.
- Невже не краще до лікаря піти, щоб той виписав все потрібне, а потім лиш купити, а не розпитуватись у аптеці – додала та , що стояла поруч.
Може попросити когось щоб мені купив? Але ж ні.. Мені також буде соромно перед цією людиною. Як ж мені бути?... Без цього ніяк не обійтись.. Як ж йому сказати...
Переді мною стояло ще 2 жіночки і чоловік. А ззаду 2 хлопця і бабуся.. Придумала! Треба написати на папері і вдати, що я німа, а аптекар зразу нічого не запідозривши продасть мені тай все... Я почала шукати в сумці папірець і ручку. Там було все, не вистачало лиш дрельки і папірця з ручкою... Черга все наближалась і наближалась до мене, а я так і не придумала, як мені викрутитись.
- Дайте вату 100 грамівку і смоктатільні таблетки доктор Мом. – сказав останній, який стояв переді мною.
Аптекар пішов шукати за вищезгаданим , за мною стояла лише бабця, а так, як бабці не дочувають - хвилюватись, думаю, нічого.
- Слухаю вас – сказав аптекар.
- Меенні , дааайте....
О, ні, там зайшов якийсь хлопець.
- Не затримуйте чергу – нервово сказала бабця.
Цих 15 секунд ніяковості, здавались для мене вічністю. Всі нервово почали переглядатися ,а я так і не наважилась вимовити це слово, просто сказала перше , що подумала.
- Дайте мені аскорбінову кислоту – опустивши очі ,сказала я.
І як ж йому це сказати??? Як...
Вже біля виходу, тримавши клямку, я почула із жахом повернула голову..
- Генку, дай мені ше пачку тих ребристих, бо вони мені сильно сі понравили , і пляшечку корвалолу – сказала бабця, яка так довго стояла підганяючи всіх попереду себе.
Я вийшла на вулицю. Намагаючись по - швидше втекти від мого позору, я прямувала від аптеки, аж тут мене наздогнала та бабця, простягнула синеньку пачечку і сказала: “Тримай доцю, і не встидайся більше, то всьо природнє, кохайся чорноброва, та не з москалями”.
- Треба застосувати гумовий виріб – з телевізора говорила жінка в міліцейській формі.
Як ж мені це сказати... Може почекати, коли всі розійдуться і тоді просто шепнути на вухо? Але ні. Тоді всі запідозрять, що я хотіла купити щось пікантне, а потім, коли я вийду з магазину - будуть глузувати з мене. Черга така довжелезна, поки люди куплять те, що хотіли – то вже зістаряться , помруть від недуг і ті ліки їм не будуть потрібні.
- Дайте мені якесь сильне обезболююче, щоб зразу 3 зуба обезболило. – промовила жіночка у коричневому плащі до аптекаря.
- Але ж коли ви п’єте, то не залежно від кількості ділянок розташування болю, вам має обезболити всі – з розумним обличчям сказав аптекар і подав жіночці Кетанов.
- І ше мені дайте шось від шлунку, але шоб слизисту не пошкодило..
- А що саме у вас із шлунком, болі чи діарея ,чи що?
- Діарея...
- Ну тоді тримайте оцю траву, запарюйте і пийте 3 рази на день.
- І ше мені казали, шо є якісь гарні вітамінки...
У задньому ряді черги були чутні нервові прицьмакування людей і негативні пошіптування в сторону жіночки.
- Скільки можна там стояти? – пробурмотіла червонощока пані.
- Невже не краще до лікаря піти, щоб той виписав все потрібне, а потім лиш купити, а не розпитуватись у аптеці – додала та , що стояла поруч.
Може попросити когось щоб мені купив? Але ж ні.. Мені також буде соромно перед цією людиною. Як ж мені бути?... Без цього ніяк не обійтись.. Як ж йому сказати...
Переді мною стояло ще 2 жіночки і чоловік. А ззаду 2 хлопця і бабуся.. Придумала! Треба написати на папері і вдати, що я німа, а аптекар зразу нічого не запідозривши продасть мені тай все... Я почала шукати в сумці папірець і ручку. Там було все, не вистачало лиш дрельки і папірця з ручкою... Черга все наближалась і наближалась до мене, а я так і не придумала, як мені викрутитись.
- Дайте вату 100 грамівку і смоктатільні таблетки доктор Мом. – сказав останній, який стояв переді мною.
Аптекар пішов шукати за вищезгаданим , за мною стояла лише бабця, а так, як бабці не дочувають - хвилюватись, думаю, нічого.
- Слухаю вас – сказав аптекар.
- Меенні , дааайте....
О, ні, там зайшов якийсь хлопець.
- Не затримуйте чергу – нервово сказала бабця.
Цих 15 секунд ніяковості, здавались для мене вічністю. Всі нервово почали переглядатися ,а я так і не наважилась вимовити це слово, просто сказала перше , що подумала.
- Дайте мені аскорбінову кислоту – опустивши очі ,сказала я.
І як ж йому це сказати??? Як...
Вже біля виходу, тримавши клямку, я почула із жахом повернула голову..
- Генку, дай мені ше пачку тих ребристих, бо вони мені сильно сі понравили , і пляшечку корвалолу – сказала бабця, яка так довго стояла підганяючи всіх попереду себе.
Я вийшла на вулицю. Намагаючись по - швидше втекти від мого позору, я прямувала від аптеки, аж тут мене наздогнала та бабця, простягнула синеньку пачечку і сказала: “Тримай доцю, і не встидайся більше, то всьо природнє, кохайся чорноброва, та не з москалями”.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію