ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.05
02:04
І буде осінь. А мене не буде.
Холодний вітер душу пригорне...
Червоне листя - ліки від застуди...
Настирливий той штамп "що скажуть люди?"
В заручниках не втримає мене!
Над сірим містом плаче сіра хмара...
Невже це так змінилася зима?
Холодний вітер душу пригорне...
Червоне листя - ліки від застуди...
Настирливий той штамп "що скажуть люди?"
В заручниках не втримає мене!
Над сірим містом плаче сіра хмара...
Невже це так змінилася зима?
2024.05.05
00:09
Я далеко не Рильський і не Тарас.
Ну і так воно вийшло, що не Костенко.
З головою, напевно, не все гаразд:
Там щось вітром розбавлене та ріденьке.
Я – хардкорні відлуння від травіат.
Ще б навів порівняння в такому дусі:
Двоголовий гібрид, де за пл
Ну і так воно вийшло, що не Костенко.
З головою, напевно, не все гаразд:
Там щось вітром розбавлене та ріденьке.
Я – хардкорні відлуння від травіат.
Ще б навів порівняння в такому дусі:
Двоголовий гібрид, де за пл
2024.05.04
13:30
Відверті слова не повторюю двічі.
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.
Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.
Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,
2024.05.04
12:17
сонечко, це кохання
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак
2024.05.04
11:44
Кислянець, квасок, киселик –
іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.
Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує
іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.
Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує
2024.05.04
10:49
У незапам’ятні часи,
Коли птахи і звірі бились
І до пуття не було видно
Перевага на чиєму боці,
Осторонь лише кажан тримався.
Просило птаство: «Допоможи!»
А він одповідав: «Та я ж не птаха!»
Благали звірі: «Йди до нас!»
Коли птахи і звірі бились
І до пуття не було видно
Перевага на чиєму боці,
Осторонь лише кажан тримався.
Просило птаство: «Допоможи!»
А він одповідав: «Та я ж не птаха!»
Благали звірі: «Йди до нас!»
2024.05.04
10:02
Коли народ висовує таланти,
то й обирає... шулера й шута,
тому на шиї маємо – ґаранта,
у владі – агентура окупанта,
у нації... курина сліпота.
***
Воююча частина світу
то й обирає... шулера й шута,
тому на шиї маємо – ґаранта,
у владі – агентура окупанта,
у нації... курина сліпота.
***
Воююча частина світу
2024.05.04
08:19
Так забракло мені того променю, що поза хмарами
Заховався у мить, коли падало сонце в сосняк.
Так забракло вишневого білого цвіту, що балував,
І в незвично спекотному квітні у поспіху збляк.
Так забракло хвилини, щоб вгледіти зграю лебедячу.
Так за
Заховався у мить, коли падало сонце в сосняк.
Так забракло вишневого білого цвіту, що балував,
І в незвично спекотному квітні у поспіху збляк.
Так забракло хвилини, щоб вгледіти зграю лебедячу.
Так за
2024.05.04
05:54
В хаті порожньо й надворі
Анічого, крім імли, –
Де ті друзі, що учора
За моїм столом були?
Ані зір на небосхилі,
Ані гаму між садиб, –
Де ті друзі, що твердили
Бути дружніми завжди?
Анічого, крім імли, –
Де ті друзі, що учора
За моїм столом були?
Ані зір на небосхилі,
Ані гаму між садиб, –
Де ті друзі, що твердили
Бути дружніми завжди?
2024.05.03
10:49
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
2024.05.03
08:07
Зайду і трепетно відкрию скриню.
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
2024.05.03
06:09
Послухай, враже! Твій огидний дотик
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
2024.05.03
05:47
Вже не біліє снігом хата
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Теж не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Теж не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
2024.05.03
01:37
І доки в’ється життєва пряжа, і робить оберт веретено, а кров у жилах така гаряча – мені далеко не все одно: чи в добрім гуморі будеш зранку? І що наснилось тобі вночі? Без слів відчути б і забаганку, і все, про що ти чомусь мовчиш… Не дати сісти бодай п
2024.05.02
22:35
В світі все невипадково
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
2024.05.02
19:57
Було то все за давніх тих часів,
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Стах Вульчинський (1976) /
Проза
жити померти не можна
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
жити померти не можна
Жити померти не можна.
1.
- Я вас люблю. Я вас очень люблю, мои дорогие бабушки и дедушки. – Люблячий мер країни усміхався, і товсті слимаки його губ розповзалися від вуха до вуха. – Мы будем любить бедных и бороться с багатыми. Вы, драгоценные мои, будете спокойно доживать свой лучшие годы жизни. А багатые будут платить за все: за свой бизнес, за свои машины, за квартиры и офисы - в два, нет, в три раза больше. За пластиковые окна мы будим брать пятьдесят гривен с окна. Минимальная цена кофе в баре пускай будет пятьдесят… нет, лучше восемьдесят гривен. Вы ведь кофе пьете дома, а они пускай платят… – Примружені очі хитрувато виблискували, а слимаки то сповзалися, то розповзалися. - Платить они будут и за бесплатное леченье, и за школы, и за садики. И за кладбища, и за могилки, и за крестики. Я думаю, с гранитных крестиков мы будим брать по двести в месяц, с каменных пускай сто двадцать, а с деревянных, так уж и быть, по сорок. А кто не заплатит – выселим, Киев не резиновый, чтобы разлеживатся тут... Боже, как я вас люблю! Верьте мне, я знаю, как бороться со всеми….в смысле, со всеми ими, кто не с нами. Хороших мыслей у меня еще о-очень-очень много.
2.
Старенький вчитель відчував – уже пора. Сімдесят два – це таки достобіса багато. Більшість його друзів вже там. Там, де не треба побиватися про газ і світло, політику і кризу, взагалі - про «завтра». А виглядало воно ой як невесело. Він намагався не думати про це, дасть Бог день – дасть Бог поживу, та оте «завтра» нагадувало про себе повсякчас. Воно шипіло з радіо, вишкірялося з біл-бордів, шавкотіло пересохлими губами бабусь коло під’їзду. Два роки тому воно ще й волало з телевізора. Та, дякувати Богу, син забрав роздовбаний «Електрон». Та й справді - для чого йому той телевізор, один негатив. А синові ж треба борги віддати. Син у нього хороший, два роки тому на день народження приходив. Щоправда, випив багато, ото як приніс дві пляшки - сам їх і випив, потім поскандалив трохи - і забрав телевізор. Але ж не забув! А хто винен? Усе ті кляті автомати – понаставляли на кожному кроці! Та, може, все ще владнається. «А мені скільки того треба? Спечу картопельки, поп’ю чаю, послухаю радіо – та й щасливий».
Старий вчитель ніколи не нарікав на життя. Любив дітей, яких ціле життя вчив у школі, любив сусідів і колишніх друзів. Ні, не так - Друзів. Останній помер місяць тому. Він не плакав тоді на похороні – чого ж плакати? Скоро зустрінемося… Рідні діти поховали батька шанобливо, по-людськи, щедро заплатили і за копання могилки, і за похорон, і поминки влаштували… А хто ж поховає його?
…Після тамтого похорону камінне «завтра» підійшло вже зовсім близько... Воно ховалося у темних закутках квартири і ночами свердлило у мозку чорну діру: хоч люди і добрі, і мер про нього думає, та грошей на труну однаково нема. І на копання могили нема. І на хрест нема. І син може не прийти. І сусіди не згадають. І лежатиме він в цій старій хрущовці, і буде це його могила.
Як же не хочеться завдавати добрим людям клопоту….
Він щосили гнав від себе це прокляте «завтра». І молився.
Молитися почав десь рік тому, тоді й купив Біблію. Читав цю святу книгу - і йому ставало легше. Він читав про любов, він читав про страждання і Вознесіння, він вірив…
3.
Двері в квартиру старого вчителя довго не піддавалися, тоді працівники ЖЕКу викликали еменесників. У хаті було порожньо, чисто і по-спартанськи скромно. Книжки стояли стосами на підлозі, скромний гардероб - у старій шафці з перекошеними дверима.
Самого ж учителя ніде не було. Язикаті сусідки наполегливо запевняли слідчого, що дідуган у квартиру заходив, а назад не виходив. Клялися у цьому і широко хрестилися. Міліціонерові все це геть не подобалося, йому страшенно хотілося послати всіх цих сусідів до біса, та він мовчки їх слухав, кивав у відповідь і тупо дивився на єдину відкриту книгу, яка лежала на столі. Це була Біблія.
4.
- Дорогие мои! Я вас всех очень люблю. Но! Что мне не нравится на сегодняшний день! После того, как мы подняли расценки на захоронения, некоторые несознательные бабушки и дедушки стали уходить от нас не совсем стандартным методом, минуя, так сказать, все официальные процедуры. Они не оставляю после себя ничего, что можна бы было хоронить! Уходят совсем и полностью! А кто будет платить кладбищенские взносы? Кто, я вас спрашиваю, любимые мои? Поэтому, хорошие мои, – слимаки розлізлись в широченній дурнуватій посмішці, – чтобы впредь все было хорошо, мы решили изымать имущество нарушителя и выписывать штраф в размере двух тысяч гривен с родственников человека, ушедшего в мир иной, так сказать, совсем и полностью. Я вас люблю, дорогие мои. - Він загадково усміхався, плескав собі-хорошому в долоні, і нервово ворушив м’язистим хвостом.
1.
- Я вас люблю. Я вас очень люблю, мои дорогие бабушки и дедушки. – Люблячий мер країни усміхався, і товсті слимаки його губ розповзалися від вуха до вуха. – Мы будем любить бедных и бороться с багатыми. Вы, драгоценные мои, будете спокойно доживать свой лучшие годы жизни. А багатые будут платить за все: за свой бизнес, за свои машины, за квартиры и офисы - в два, нет, в три раза больше. За пластиковые окна мы будим брать пятьдесят гривен с окна. Минимальная цена кофе в баре пускай будет пятьдесят… нет, лучше восемьдесят гривен. Вы ведь кофе пьете дома, а они пускай платят… – Примружені очі хитрувато виблискували, а слимаки то сповзалися, то розповзалися. - Платить они будут и за бесплатное леченье, и за школы, и за садики. И за кладбища, и за могилки, и за крестики. Я думаю, с гранитных крестиков мы будим брать по двести в месяц, с каменных пускай сто двадцать, а с деревянных, так уж и быть, по сорок. А кто не заплатит – выселим, Киев не резиновый, чтобы разлеживатся тут... Боже, как я вас люблю! Верьте мне, я знаю, как бороться со всеми….в смысле, со всеми ими, кто не с нами. Хороших мыслей у меня еще о-очень-очень много.
2.
Старенький вчитель відчував – уже пора. Сімдесят два – це таки достобіса багато. Більшість його друзів вже там. Там, де не треба побиватися про газ і світло, політику і кризу, взагалі - про «завтра». А виглядало воно ой як невесело. Він намагався не думати про це, дасть Бог день – дасть Бог поживу, та оте «завтра» нагадувало про себе повсякчас. Воно шипіло з радіо, вишкірялося з біл-бордів, шавкотіло пересохлими губами бабусь коло під’їзду. Два роки тому воно ще й волало з телевізора. Та, дякувати Богу, син забрав роздовбаний «Електрон». Та й справді - для чого йому той телевізор, один негатив. А синові ж треба борги віддати. Син у нього хороший, два роки тому на день народження приходив. Щоправда, випив багато, ото як приніс дві пляшки - сам їх і випив, потім поскандалив трохи - і забрав телевізор. Але ж не забув! А хто винен? Усе ті кляті автомати – понаставляли на кожному кроці! Та, може, все ще владнається. «А мені скільки того треба? Спечу картопельки, поп’ю чаю, послухаю радіо – та й щасливий».
Старий вчитель ніколи не нарікав на життя. Любив дітей, яких ціле життя вчив у школі, любив сусідів і колишніх друзів. Ні, не так - Друзів. Останній помер місяць тому. Він не плакав тоді на похороні – чого ж плакати? Скоро зустрінемося… Рідні діти поховали батька шанобливо, по-людськи, щедро заплатили і за копання могилки, і за похорон, і поминки влаштували… А хто ж поховає його?
…Після тамтого похорону камінне «завтра» підійшло вже зовсім близько... Воно ховалося у темних закутках квартири і ночами свердлило у мозку чорну діру: хоч люди і добрі, і мер про нього думає, та грошей на труну однаково нема. І на копання могили нема. І на хрест нема. І син може не прийти. І сусіди не згадають. І лежатиме він в цій старій хрущовці, і буде це його могила.
Як же не хочеться завдавати добрим людям клопоту….
Він щосили гнав від себе це прокляте «завтра». І молився.
Молитися почав десь рік тому, тоді й купив Біблію. Читав цю святу книгу - і йому ставало легше. Він читав про любов, він читав про страждання і Вознесіння, він вірив…
3.
Двері в квартиру старого вчителя довго не піддавалися, тоді працівники ЖЕКу викликали еменесників. У хаті було порожньо, чисто і по-спартанськи скромно. Книжки стояли стосами на підлозі, скромний гардероб - у старій шафці з перекошеними дверима.
Самого ж учителя ніде не було. Язикаті сусідки наполегливо запевняли слідчого, що дідуган у квартиру заходив, а назад не виходив. Клялися у цьому і широко хрестилися. Міліціонерові все це геть не подобалося, йому страшенно хотілося послати всіх цих сусідів до біса, та він мовчки їх слухав, кивав у відповідь і тупо дивився на єдину відкриту книгу, яка лежала на столі. Це була Біблія.
4.
- Дорогие мои! Я вас всех очень люблю. Но! Что мне не нравится на сегодняшний день! После того, как мы подняли расценки на захоронения, некоторые несознательные бабушки и дедушки стали уходить от нас не совсем стандартным методом, минуя, так сказать, все официальные процедуры. Они не оставляю после себя ничего, что можна бы было хоронить! Уходят совсем и полностью! А кто будет платить кладбищенские взносы? Кто, я вас спрашиваю, любимые мои? Поэтому, хорошие мои, – слимаки розлізлись в широченній дурнуватій посмішці, – чтобы впредь все было хорошо, мы решили изымать имущество нарушителя и выписывать штраф в размере двух тысяч гривен с родственников человека, ушедшего в мир иной, так сказать, совсем и полностью. Я вас люблю, дорогие мои. - Він загадково усміхався, плескав собі-хорошому в долоні, і нервово ворушив м’язистим хвостом.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію