ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.27
10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
2024.04.27
09:25
Понівечена хата край села,
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
2024.04.27
08:53
Ти гарніша за Венеру.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
2024.04.27
08:49
Над містом вітер дзвін церковний носить,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
2024.04.27
05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2024.04.15
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
2020.03.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Діма Княжич (1985) /
Поеми
Поема настрою
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Поема настрою
І
І радість, і сум, і байдужість –
Частини одного віяла.
За вікном весняні калюжі
Білоцвітом опалим завіяні.
У душі – тихий бриз.
На обрії спогадів – кипарис
Підіймає на спис
Днів минулих сувій неозорий.
Цей сувій – море.
Море… Чому я згадав його нині,
У холодну квітневу днину?
Я не сумую, а просто
Втомився від боротьби
За право бути собою.
Та все ж я тримаю облогу
І не викинув білий прапор.
Хай мене розіпнуть на зорі
Чи улестять шовком і золотом –
Я все-таки буду собою.
(А море шумить піді мною)
ІІ
Боюся. Щоднини боюся
Загубити себе чи продати
За сотню талярів бажань.
Боюся ножа,
Що виріже з мене – моє.
Боюся пана і хама,
Бо обоє прагнуть відтяти
Пагіння землі, що у душу вростає
Перший душу бажає закутати горностаєм,
Другий – просто відняти.
Я боюсь галереї кривих дзеркал,
Бо у жоднім обличчя мого нема,
А в кінці галереї – пітьма.
І з пітьми липкі мацаки
Простягає до серця страх.
Пишу на пергаменті долі:
«Аз єсьм пил і прах.
Я аскет у печері далекої мрії.
Чи тепло горів я,
Чи лише начадив я словами благими
Задля рими?»
ІІІ
Хотів бути добрим.
Казали: «Банально».
Хотів бути чесним.
Казали: «Даремно».
Хотів бути щирим.
Казали: «Не модно».
Хотів буть собою.
Казали: «Не можна».
Свічі палив – задували.
Багаття палив – заливали.
Друзі приносили дрова,
Правда, сирі, не горіли.
Я їх сушив коло серця і дмухав,
Аж поки не розгорались.
IV
Розмови…
Розмови під чай, лимонад і вино.
Але все одно,
Хоч бий себе в груди до сьомого поту –
Не зміниш життя і на йоту.
Але ж ні!
Вістря ідей наточені
На кременях слів.
В легіони, слова!
У загони!
На кордони душі,
На кордони!
Ходою залізною
Моє військо іде.
А на серці – порізи
Від вістер ідей.
V
Згадуй найперше учення,
Адептом якого ти став
Від своєї появи на світ.
Із маминих уст,
Із маминих рук
Приходило перше учення:
- не бий,
- не віднімай,
- не ображай,
- пташок нагодуй,
- кішку бездомну погладь,
- всім і кожному посміхайся.
Побудуй піраміду Хеопсову
З книг,
Та чи обрящеш тепла удосталь
Із них?
По периметру обійди
Піраміду книг, і тоді
Сонцем-після-дощу
Сяйне тобі в очі
Найперше у світі учення –
Учення мами…
VI
Писати – не дописати,
Іти – і не знати куди.
Летіти з тропічним пасатом
До райдужної мети.
Наставники із терезами,
Не ставте мені це на карб.
Здається, наївним так само
Був хлопчик із міфу – Ікар.
VII
Розпалося віяло.
Лишилася радість.
Підсохли калюжі.
Вибухають дерева зеленню,
Неначе хлопавки.
А небо – бузкове й прозоре.
Чому цього не помічав я?
Все. Можна помріять про море
І випити чаю.
22.04.07.
І радість, і сум, і байдужість –
Частини одного віяла.
За вікном весняні калюжі
Білоцвітом опалим завіяні.
У душі – тихий бриз.
На обрії спогадів – кипарис
Підіймає на спис
Днів минулих сувій неозорий.
Цей сувій – море.
Море… Чому я згадав його нині,
У холодну квітневу днину?
Я не сумую, а просто
Втомився від боротьби
За право бути собою.
Та все ж я тримаю облогу
І не викинув білий прапор.
Хай мене розіпнуть на зорі
Чи улестять шовком і золотом –
Я все-таки буду собою.
(А море шумить піді мною)
ІІ
Боюся. Щоднини боюся
Загубити себе чи продати
За сотню талярів бажань.
Боюся ножа,
Що виріже з мене – моє.
Боюся пана і хама,
Бо обоє прагнуть відтяти
Пагіння землі, що у душу вростає
Перший душу бажає закутати горностаєм,
Другий – просто відняти.
Я боюсь галереї кривих дзеркал,
Бо у жоднім обличчя мого нема,
А в кінці галереї – пітьма.
І з пітьми липкі мацаки
Простягає до серця страх.
Пишу на пергаменті долі:
«Аз єсьм пил і прах.
Я аскет у печері далекої мрії.
Чи тепло горів я,
Чи лише начадив я словами благими
Задля рими?»
ІІІ
Хотів бути добрим.
Казали: «Банально».
Хотів бути чесним.
Казали: «Даремно».
Хотів бути щирим.
Казали: «Не модно».
Хотів буть собою.
Казали: «Не можна».
Свічі палив – задували.
Багаття палив – заливали.
Друзі приносили дрова,
Правда, сирі, не горіли.
Я їх сушив коло серця і дмухав,
Аж поки не розгорались.
IV
Розмови…
Розмови під чай, лимонад і вино.
Але все одно,
Хоч бий себе в груди до сьомого поту –
Не зміниш життя і на йоту.
Але ж ні!
Вістря ідей наточені
На кременях слів.
В легіони, слова!
У загони!
На кордони душі,
На кордони!
Ходою залізною
Моє військо іде.
А на серці – порізи
Від вістер ідей.
V
Згадуй найперше учення,
Адептом якого ти став
Від своєї появи на світ.
Із маминих уст,
Із маминих рук
Приходило перше учення:
- не бий,
- не віднімай,
- не ображай,
- пташок нагодуй,
- кішку бездомну погладь,
- всім і кожному посміхайся.
Побудуй піраміду Хеопсову
З книг,
Та чи обрящеш тепла удосталь
Із них?
По периметру обійди
Піраміду книг, і тоді
Сонцем-після-дощу
Сяйне тобі в очі
Найперше у світі учення –
Учення мами…
VI
Писати – не дописати,
Іти – і не знати куди.
Летіти з тропічним пасатом
До райдужної мети.
Наставники із терезами,
Не ставте мені це на карб.
Здається, наївним так само
Був хлопчик із міфу – Ікар.
VII
Розпалося віяло.
Лишилася радість.
Підсохли калюжі.
Вибухають дерева зеленню,
Неначе хлопавки.
А небо – бузкове й прозоре.
Чому цього не помічав я?
Все. Можна помріять про море
І випити чаю.
22.04.07.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію