ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.02
11:03
Четвер Великий. Таїнство вечері.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
2024.05.02
10:26
Літери
Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.
Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.
2024.05.02
10:19
Нотатки дружини письменника
Скажу відверто: мені особисто подобаються оповідання мого чоловіка - короткі, але дуже зворушливі. І нехай він досі не лауреат премій, як дехто з його однокурсників, не входить до правління творчих спілок, не видає щорічно ч
2024.05.02
08:59
Не розказуй мені про любов —
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
2024.05.02
08:05
Голубі троянди
Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.
Той куточок наснився мені: із тканини м'якої
Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.
Той куточок наснився мені: із тканини м'якої
2024.05.02
05:59
У старомодній та незграбній шафі
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.
Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.
Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
2024.05.02
04:40
На все твоя, мій Боже, милість
І ласка істинна твоя, -
Тож не журюся, що змінилась
Життя земного течія.
Уже відлунює гучніше
Мені минуле шумом днів
І в серцем вистражданих віршах,
І в чистих трелях ніжних слів.
І ласка істинна твоя, -
Тож не журюся, що змінилась
Життя земного течія.
Уже відлунює гучніше
Мені минуле шумом днів
І в серцем вистражданих віршах,
І в чистих трелях ніжних слів.
2024.05.01
17:52
Червоними слізьми країна плаче,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
2024.05.01
17:10
Будь такою, яка ти нині є.
Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди
Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди
2024.05.01
12:38
Не говори мені про те,
що заблукала в падолисті,
і що проміння золоте
вже дотліває в хмарній висі.
Що відцвіли в моїм саду
весняні крокуси й тюльпани.
Лимонне сонце у меду
що заблукала в падолисті,
і що проміння золоте
вже дотліває в хмарній висі.
Що відцвіли в моїм саду
весняні крокуси й тюльпани.
Лимонне сонце у меду
2024.05.01
10:27
«На кремені вирослий колос...»
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
2024.05.01
08:57
Вранішні роси - цнотливості роси
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
2024.05.01
05:52
Небо грайливими хмарами
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя нехай тобі, донечко,
ранок травневий приносить.
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя нехай тобі, донечко,
ранок травневий приносить.
2024.05.01
05:27
Усе чіткіше кожен крок
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
2024.05.01
05:24
На білий сніг стікає з ліхтарів
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
2024.04.30
22:48
Ти була красива, наче юна Геба*,
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ванда Нова (1982) /
Проза
/
Мініатюри і оповідання
Колір неба
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Колір неба
Шубовсть!.. І розпашіла під липневим промінням вода грайливо прийняла його у свої обійми. Рухаючись з неймовірною легкістю, без жодних зусиль, відьмак поплив до протилежного берега. Ставок млів у захваті від граційного міцного тіла, хвиля куйовдила волосся русалок, що задивлялися на нього сидячи на дні. Час від часу він пірнав углиб, щоби шукати за гарними камінцями, і хвостаті дівчата зашарівшись пускали йому бісики.
Виринав відьмак стрімко, випроставши руки вгору і відкинувши назад голову в екстазі. На мить його бездонні смоляні очі пронизувало зухвалим блиском. Він ніби кидав виклик звичній лісовій декорації. Проте, вогник у погляді одразу згасав, і зморений невідомо чим відьмак лежав на заціпенілій воді, і навіть не примружившись, розглядав небесну вись. “Дивна річ – небо...- здригнувся він зненацька від слів, які вітер доніс здалеку. - Ніколи не буває однаковим...” Слова шурхотіли так, ніби вилетіли з чужих давніх спогадів. Відьмак чхнув і спробував відігнати приблудні думки. Люди?.. Так собі, глина у різних проявах. Давно не спілкувався з упирями та перевертнями, от і розхвилювався, душовбогий.
Прихилившись до стовбура старої верби, за ставком спостерігала жіноча тінь. Прозора переливчаста постать. Прикрила вуста рукою, аби звук дихання не вияви її присутності. Хоч відьмака не збентежив би зараз і грім з блискавкою: думкою створивши навколо себе кришталеву сферу, він розлігся дрімати просто на воді Спокій. Тиша. І більше нічиїх думок...Крізь кришталь сфери тіло відьмака здавалося ще більш оливковим, і кожним м'язом нагадувало мікелянджелівського Давида. На грудях мінився мерехтливим сяйвом знак Кабали.
Лісова громада екзальтовано застигла у передчутті чогось неминучого. На довгих променях сонця живим гербарієм в польоті застигли метелики і вся комашня. Вітер, вочевидь, ховався десь у німих кущах, затуляючи рота долонею, як ота жіноча тінь за вербою. А вона, обійнявши струхлявіле дерево, так само прикипівши блідими зіницями до ставка, і часом важко, з надривом зітхала. Вона пам'ятала його...Нечітко, уривками, з одного з попередніх своїх існувань. Тоді ще він дивився і бачив кольором неба. Зухвало і впевнено...Уся її прозора постать аж потемніла від погано прихованого болю, і не в змозі більше стримуватися, вона кинулася до води і впала обличчям вниз на кришталеву сферу. Відьмак не поворухнувся і не розплющив очей, а на поверхні кришталю з'явилася одна-єдина крихітна тріщина. Крізь неї вузеньким струменем тінь проникла всередину. Сльозою впала відьмакові на груди, і сферу заповнило яскраво-малинове світіння. Він раптом відчув, що захлинається водою і вогнем одночасно.
Відьмака наче спаралізувало... і раптом просвіт: зелена галявина, вогнище, струмок...потяг, людно, незграбний дівочий усміх...музика, шум, знайомий голос – один із багатьох...Так легко... Сферу поволі накрило водою.
Русалки скоро знайшли на дні жадану забавку. Хихотіли, заводили поміж собою бійки, танцювали, пестили, вплітали йому до волосся барвисті водорості. Зазирнули в очі і перелякалися – вони були сині-сині.
Виринав відьмак стрімко, випроставши руки вгору і відкинувши назад голову в екстазі. На мить його бездонні смоляні очі пронизувало зухвалим блиском. Він ніби кидав виклик звичній лісовій декорації. Проте, вогник у погляді одразу згасав, і зморений невідомо чим відьмак лежав на заціпенілій воді, і навіть не примружившись, розглядав небесну вись. “Дивна річ – небо...- здригнувся він зненацька від слів, які вітер доніс здалеку. - Ніколи не буває однаковим...” Слова шурхотіли так, ніби вилетіли з чужих давніх спогадів. Відьмак чхнув і спробував відігнати приблудні думки. Люди?.. Так собі, глина у різних проявах. Давно не спілкувався з упирями та перевертнями, от і розхвилювався, душовбогий.
Прихилившись до стовбура старої верби, за ставком спостерігала жіноча тінь. Прозора переливчаста постать. Прикрила вуста рукою, аби звук дихання не вияви її присутності. Хоч відьмака не збентежив би зараз і грім з блискавкою: думкою створивши навколо себе кришталеву сферу, він розлігся дрімати просто на воді Спокій. Тиша. І більше нічиїх думок...Крізь кришталь сфери тіло відьмака здавалося ще більш оливковим, і кожним м'язом нагадувало мікелянджелівського Давида. На грудях мінився мерехтливим сяйвом знак Кабали.
Лісова громада екзальтовано застигла у передчутті чогось неминучого. На довгих променях сонця живим гербарієм в польоті застигли метелики і вся комашня. Вітер, вочевидь, ховався десь у німих кущах, затуляючи рота долонею, як ота жіноча тінь за вербою. А вона, обійнявши струхлявіле дерево, так само прикипівши блідими зіницями до ставка, і часом важко, з надривом зітхала. Вона пам'ятала його...Нечітко, уривками, з одного з попередніх своїх існувань. Тоді ще він дивився і бачив кольором неба. Зухвало і впевнено...Уся її прозора постать аж потемніла від погано прихованого болю, і не в змозі більше стримуватися, вона кинулася до води і впала обличчям вниз на кришталеву сферу. Відьмак не поворухнувся і не розплющив очей, а на поверхні кришталю з'явилася одна-єдина крихітна тріщина. Крізь неї вузеньким струменем тінь проникла всередину. Сльозою впала відьмакові на груди, і сферу заповнило яскраво-малинове світіння. Він раптом відчув, що захлинається водою і вогнем одночасно.
Відьмака наче спаралізувало... і раптом просвіт: зелена галявина, вогнище, струмок...потяг, людно, незграбний дівочий усміх...музика, шум, знайомий голос – один із багатьох...Так легко... Сферу поволі накрило водою.
Русалки скоро знайшли на дні жадану забавку. Хихотіли, заводили поміж собою бійки, танцювали, пестили, вплітали йому до волосся барвисті водорості. Зазирнули в очі і перелякалися – вони були сині-сині.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію