ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам брать копірку
Й по межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам брать копірку
Й по межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
2024.04.27
05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ганна Осадко (1978) /
Проза
Дякую тобі
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дякую тобі
А знаєш, як воно буває... Коли у четвер – зимний і вітряний – у светрику легкому, вночі, на зупинці, на протязі – і думаєш – знаєш:
::::::::що – от – завтра-нині – і все. і суши сухарі, бо прийде зима в бєлих тапках і такуууу фєніту ля комедію влаштує – за всіма законами жанру – місяців так на п’ять – дддубака….і хочеться – найпевніше за все – впасти у сплячку – бо що ж?! бо не люблю зими (неправильне трактування, геть не позитивне, та що ж поробиш?! Теплолюбна я тварюка). Та нема на те ради…і розгубленість приходить – такою Бєлкою без Стрєлки стаєш – зачинаєш зводити подумки дєбєт з крєдєтом – а чи стане тобі, женьщіна, надбаного за весну-літо-осінь, аби зиму-то протягнути? Давай, лічи свої яблука-арєхі! Тіки чур чесно лічи!
А тоді – лічуууу….на одну купку – яблука, на втору – арєхі…. Гриби – на третю. Гацюциногенні гриби (а шоооо, зима доооовга, згодицця – у торбинку і в укромний угалок). Ну, кажися, готова… На перший час стане….На стааарт, увааага….:::::
А може?
А може, не сьогодні? Пронесе? Забуде Бозя про Тернопіль – махне рукою, скаже: та хай вже! – і зима не почнеться?!
І триватимуть – трава і листя?
І тіні на мідному килимі танцюватимуть?
І запах сухої мудрості – мудрість-бо суха, як пересохлий листок, як старість, як папірус, як долоня бабусі….
Вона – мудра пізня осінь, вона – моя бабуся – приречена ракова хвора – лежить тихо…нечутно легка….воскове лице…невагоме тіло….і ти мізками, головою своєю дурнолобою доганяєш розпрекрасно – дива не буває…день-два нічого не змінять…поглянь: їй зле! Зрозумій: їй час! Не будь егоїсткою, нарешті – ВІДПУСТИ ЇЇ, АНЮ!!!!!!!!!!!!!
нєа, не відпущу….триматиму, триматиму за пальці кістляві, дихатиму на руки рідні, чаю з полину наварю – і буду поїти малесенькими ковточками. І шепотітиму: не іди. не іди. не іди…. ну будь ласочка, не іди…
і вона не піде. Не сьогодні.
Бо –
прокинуся у п’ятницю і зрозумію-відчую-побачу –
що саме сьогодні – саме зараз – саме цієї миті – найкращий осінній день цього довгого бабиного літа.
Густе, надривно-синє, без жодної цяточки – небо!!!
По ньому можна ходити пішки, їй-бо!
Загублені мідяки листя – розсипом на землі. А поміж них вистрибують мільйони сонячних зайців….
Сонце – на півсвіту! Сміливе, щедре, сильне, святе: на, бери моє тепло, ти ж хотіла – не бійся, глупа!
І – тиша… Ані вітерця, ані подиху….Суцільна тиша. Ти-ша….
– Ти???
– Шаааа…..
– От бачиш, ба, от бачиш!!! Ти ж можеш! Ти одужаєш, ти неодмінно одужаєш, – повторюю я – і блаженно посміхаюся до бабці. Сонячний заєць весело вистрибнув їй на чоло, пооране глибокими зморшками, а тоді розгледівся навсібіч…ндяяяя…гріх танцювати на такому руйновищі….і завмер маленькою яскраво-жовтою цяточкою. Просто по центрі лоба. Як мішень.
Бабця дивитися мовчки –
і тільки Любов просвічує через жовту шкіру її пересушеного обличчя…
У цю мить вона схожа на манюню фосфорну зірку – таких багато висить на моїй стелі – вдень, доки я на роботі, зірки всотують у себе світло сонячне – а потім вночі, коли якщо вимкнути лампу… тааак… віддають те, що встигли зібрати. Віддають щиро, щедро віддають – усе! – на, бери, у нас його навалом! Бо – зірки певні, що прийде ранок, і знову вони жадібно питимуть життя – а потім знову віддаватимуть...
…Бабця знає, що ранку у неї не буде – але віддає так само щиро і щедро: на, бери! Та ну, чого ти, припини комизитися….воно тобі потрібніше. Ти ж лишаєшся зимувати…Бери, мала, бери…
І Світло Любові перетікає і перетікає через жовту плямочку на лобі у моє притихле серце….
Дякую тобі.
::::::::що – от – завтра-нині – і все. і суши сухарі, бо прийде зима в бєлих тапках і такуууу фєніту ля комедію влаштує – за всіма законами жанру – місяців так на п’ять – дддубака….і хочеться – найпевніше за все – впасти у сплячку – бо що ж?! бо не люблю зими (неправильне трактування, геть не позитивне, та що ж поробиш?! Теплолюбна я тварюка). Та нема на те ради…і розгубленість приходить – такою Бєлкою без Стрєлки стаєш – зачинаєш зводити подумки дєбєт з крєдєтом – а чи стане тобі, женьщіна, надбаного за весну-літо-осінь, аби зиму-то протягнути? Давай, лічи свої яблука-арєхі! Тіки чур чесно лічи!
А тоді – лічуууу….на одну купку – яблука, на втору – арєхі…. Гриби – на третю. Гацюциногенні гриби (а шоооо, зима доооовга, згодицця – у торбинку і в укромний угалок). Ну, кажися, готова… На перший час стане….На стааарт, увааага….:::::
А може?
А може, не сьогодні? Пронесе? Забуде Бозя про Тернопіль – махне рукою, скаже: та хай вже! – і зима не почнеться?!
І триватимуть – трава і листя?
І тіні на мідному килимі танцюватимуть?
І запах сухої мудрості – мудрість-бо суха, як пересохлий листок, як старість, як папірус, як долоня бабусі….
Вона – мудра пізня осінь, вона – моя бабуся – приречена ракова хвора – лежить тихо…нечутно легка….воскове лице…невагоме тіло….і ти мізками, головою своєю дурнолобою доганяєш розпрекрасно – дива не буває…день-два нічого не змінять…поглянь: їй зле! Зрозумій: їй час! Не будь егоїсткою, нарешті – ВІДПУСТИ ЇЇ, АНЮ!!!!!!!!!!!!!
нєа, не відпущу….триматиму, триматиму за пальці кістляві, дихатиму на руки рідні, чаю з полину наварю – і буду поїти малесенькими ковточками. І шепотітиму: не іди. не іди. не іди…. ну будь ласочка, не іди…
і вона не піде. Не сьогодні.
Бо –
прокинуся у п’ятницю і зрозумію-відчую-побачу –
що саме сьогодні – саме зараз – саме цієї миті – найкращий осінній день цього довгого бабиного літа.
Густе, надривно-синє, без жодної цяточки – небо!!!
По ньому можна ходити пішки, їй-бо!
Загублені мідяки листя – розсипом на землі. А поміж них вистрибують мільйони сонячних зайців….
Сонце – на півсвіту! Сміливе, щедре, сильне, святе: на, бери моє тепло, ти ж хотіла – не бійся, глупа!
І – тиша… Ані вітерця, ані подиху….Суцільна тиша. Ти-ша….
– Ти???
– Шаааа…..
– От бачиш, ба, от бачиш!!! Ти ж можеш! Ти одужаєш, ти неодмінно одужаєш, – повторюю я – і блаженно посміхаюся до бабці. Сонячний заєць весело вистрибнув їй на чоло, пооране глибокими зморшками, а тоді розгледівся навсібіч…ндяяяя…гріх танцювати на такому руйновищі….і завмер маленькою яскраво-жовтою цяточкою. Просто по центрі лоба. Як мішень.
Бабця дивитися мовчки –
і тільки Любов просвічує через жовту шкіру її пересушеного обличчя…
У цю мить вона схожа на манюню фосфорну зірку – таких багато висить на моїй стелі – вдень, доки я на роботі, зірки всотують у себе світло сонячне – а потім вночі, коли якщо вимкнути лампу… тааак… віддають те, що встигли зібрати. Віддають щиро, щедро віддають – усе! – на, бери, у нас його навалом! Бо – зірки певні, що прийде ранок, і знову вони жадібно питимуть життя – а потім знову віддаватимуть...
…Бабця знає, що ранку у неї не буде – але віддає так само щиро і щедро: на, бери! Та ну, чого ти, припини комизитися….воно тобі потрібніше. Ти ж лишаєшся зимувати…Бери, мала, бери…
І Світло Любові перетікає і перетікає через жовту плямочку на лобі у моє притихле серце….
Дякую тобі.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію