ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.27
10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
2024.04.27
09:25
Понівечена хата край села,
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
2024.04.27
08:53
Ти гарніша за Венеру.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
2024.04.27
08:49
Над містом вітер дзвін церковний носить,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
2024.04.27
05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.15
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Строкань (1977) /
Проза
Прыжок
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Прыжок
Он вскрикивает во сне и просыпается. Сон… Страшный или странный... Всё равно, какой. Совсем не похож на те… Он, интуитивно, ищет рукой её тело, завернутое в одеяло, и облегчённо вздыхает. Здесь…
Холодная капля застыла на лбу, найдя своим притоком путь к руслу ночной реки. Лишь ночью на его лбу проявляется складка, и к утру, наполняясь до краёв, её полноводная река сливается с морем. С морем. Два неподвижных в своей дрожи моря наполняются лунными реками его переживаний и сомнений и ждут восхода. Зрачки колышутся в лёгком бризе, дыша неосязаемой глубиной.
Он сидит на краю кровати и царапает сухие от аллергии ладони. Кто-то совсем не тот забрался сегодня в его сон. Кто-то чужой. Не те прикосновения, не то дыхание, даже сердечные сокращения медленнее, чем у него.
Из груди кто-то пытается выбраться, разрывая острыми когтями грудную клетку и врезаясь зубастой пастью в пульсирующую мякоть. Отчего же так не спокойно. Он задаёт себе вопрос за вопросом, не чувствуя силы на них ответить. Светящиеся глаза оборачиваются к её неподвижному телу, отбрасывая серебристые нити солёной морской воды.
Он боится, трещит суставами, но касается её ресниц. Гладит их, словно в последний раз, прикасается к ним губами и тихонько дышит. Они шевелятся, словно камыш на воде, но также равномерно, без содроганий и волнения. Правый… Обе руки раздвигают аккуратно веки и, глядя прямо в зрачок, удивляясь как невероятно быстро уменьшилось его собственное тело в отражении, всё ещё доверяя ей до самого конца, всё ещё чувствуя внутреннюю созвучность пульсирующих родников, прыгают вниз. В глубину. Прости меня… Я не мог по-другому…
Горячая кровь обожгла тело, облизав своим липким животным языком. Артерия несла мимо сероватых облаков, заливая глаза и рот. Безумно хотелось вдохнуть побольше воздуха, но это было опасно.
Его тело ударилось об что-то мягкое, вжавшись в эту странную подушку тяжёлым следом.
«О чём ты думаешь, милая?» Он смотрел сквозь тонкую ткань артерии, и сердце билось всё быстрее и быстрее. «О ком же ты думаешь?»
Его сердце не выдержало её молчания и, спрятав взгляд в плотный кокон, тело снова прыгнуло вниз. Сквозь кровь, слёзы, слюну, царапая и оставляя глубокие порезы от острого ворса внутренних мехов. Словно артерии были бесконечными пещерами, обильно покрытыми сталактитами. Но пещера неожиданно закончилась, снова, лишь на мгновенье, прервав долгий путь.
«Что же ты чувствуешь, милая?» Глаза касались тикающего механизма, пытаясь уловить сильную долю этого сверхчувствительного метронома. «Почему твоё сердце стало биться не в такт с моим? Я ведь чувствую это…» Но ответа снова не последовало. Слух улавливал лишь хаотичные рывки и удары изнутри сердца. Другие удары. Словно кто-то хотел выбраться оттуда. Кто-то чужой. Именно то, что он и почувствовал сегодня ночью. Отчего и проснулся.
Молчание, а ещё больше ожидание, сводило с ума. Он из последних сил разбежался и прыгнул ещё глубже. В ещё больший сосуд. Гребя окровавленными руками и глотая ядовитый океанский суп. С закрытыми глазами, не в силах видеть её внутренний и не воображаемый ад.
Через очередное мгновение рука наткнулась на преграду, и всё его тело замерло. Собрав в кулак всю волю, стиснув зубы, и переполненный верой, он разжал трясущимися руками клапан и протиснулся внутрь.
Возможно, и не так он представлял себе рай. Кто-то из тех, кто выдумал его в книжках, наверно сейчас смущённо улыбаются, чувствуя своё разоблачение. Космос её рая держал его тело в невесомости, медленно подталкивая к центру Вселенной. Сердце замерло в предчувствии, ощущая себя чем-то невероятно маленьким и бессмысленным.
Сквозь пелену самых лёгких и самых прозрачных тканей на свете, ему показалось что-то знакомое. Близость разгадки билась в глазах испуганными птицами, ближе всех чувствуя животным инстинктом опасность.
Когда глаза поравнялись с маленьким вздрагивающим организмом, его счастье очнулось ото сна. Словно никакой загадки и не было. Он улыбаясь смотрел на малюсенький сморщенный отросток и даже смущённо отвёл взгляд.
«Надо же…» Он улыбался уже всем сердцем. «Мальчик? Милая у нас будет мальчик?»
Но ответ он уже знал сам.
Бесшумно подымаясь вверх, на выросших вдруг крыльях.
Она просыпалась…
Холодная капля застыла на лбу, найдя своим притоком путь к руслу ночной реки. Лишь ночью на его лбу проявляется складка, и к утру, наполняясь до краёв, её полноводная река сливается с морем. С морем. Два неподвижных в своей дрожи моря наполняются лунными реками его переживаний и сомнений и ждут восхода. Зрачки колышутся в лёгком бризе, дыша неосязаемой глубиной.
Он сидит на краю кровати и царапает сухие от аллергии ладони. Кто-то совсем не тот забрался сегодня в его сон. Кто-то чужой. Не те прикосновения, не то дыхание, даже сердечные сокращения медленнее, чем у него.
Из груди кто-то пытается выбраться, разрывая острыми когтями грудную клетку и врезаясь зубастой пастью в пульсирующую мякоть. Отчего же так не спокойно. Он задаёт себе вопрос за вопросом, не чувствуя силы на них ответить. Светящиеся глаза оборачиваются к её неподвижному телу, отбрасывая серебристые нити солёной морской воды.
Он боится, трещит суставами, но касается её ресниц. Гладит их, словно в последний раз, прикасается к ним губами и тихонько дышит. Они шевелятся, словно камыш на воде, но также равномерно, без содроганий и волнения. Правый… Обе руки раздвигают аккуратно веки и, глядя прямо в зрачок, удивляясь как невероятно быстро уменьшилось его собственное тело в отражении, всё ещё доверяя ей до самого конца, всё ещё чувствуя внутреннюю созвучность пульсирующих родников, прыгают вниз. В глубину. Прости меня… Я не мог по-другому…
Горячая кровь обожгла тело, облизав своим липким животным языком. Артерия несла мимо сероватых облаков, заливая глаза и рот. Безумно хотелось вдохнуть побольше воздуха, но это было опасно.
Его тело ударилось об что-то мягкое, вжавшись в эту странную подушку тяжёлым следом.
«О чём ты думаешь, милая?» Он смотрел сквозь тонкую ткань артерии, и сердце билось всё быстрее и быстрее. «О ком же ты думаешь?»
Его сердце не выдержало её молчания и, спрятав взгляд в плотный кокон, тело снова прыгнуло вниз. Сквозь кровь, слёзы, слюну, царапая и оставляя глубокие порезы от острого ворса внутренних мехов. Словно артерии были бесконечными пещерами, обильно покрытыми сталактитами. Но пещера неожиданно закончилась, снова, лишь на мгновенье, прервав долгий путь.
«Что же ты чувствуешь, милая?» Глаза касались тикающего механизма, пытаясь уловить сильную долю этого сверхчувствительного метронома. «Почему твоё сердце стало биться не в такт с моим? Я ведь чувствую это…» Но ответа снова не последовало. Слух улавливал лишь хаотичные рывки и удары изнутри сердца. Другие удары. Словно кто-то хотел выбраться оттуда. Кто-то чужой. Именно то, что он и почувствовал сегодня ночью. Отчего и проснулся.
Молчание, а ещё больше ожидание, сводило с ума. Он из последних сил разбежался и прыгнул ещё глубже. В ещё больший сосуд. Гребя окровавленными руками и глотая ядовитый океанский суп. С закрытыми глазами, не в силах видеть её внутренний и не воображаемый ад.
Через очередное мгновение рука наткнулась на преграду, и всё его тело замерло. Собрав в кулак всю волю, стиснув зубы, и переполненный верой, он разжал трясущимися руками клапан и протиснулся внутрь.
Возможно, и не так он представлял себе рай. Кто-то из тех, кто выдумал его в книжках, наверно сейчас смущённо улыбаются, чувствуя своё разоблачение. Космос её рая держал его тело в невесомости, медленно подталкивая к центру Вселенной. Сердце замерло в предчувствии, ощущая себя чем-то невероятно маленьким и бессмысленным.
Сквозь пелену самых лёгких и самых прозрачных тканей на свете, ему показалось что-то знакомое. Близость разгадки билась в глазах испуганными птицами, ближе всех чувствуя животным инстинктом опасность.
Когда глаза поравнялись с маленьким вздрагивающим организмом, его счастье очнулось ото сна. Словно никакой загадки и не было. Он улыбаясь смотрел на малюсенький сморщенный отросток и даже смущённо отвёл взгляд.
«Надо же…» Он улыбался уже всем сердцем. «Мальчик? Милая у нас будет мальчик?»
Но ответ он уже знал сам.
Бесшумно подымаясь вверх, на выросших вдруг крыльях.
Она просыпалась…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію