ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.28
16:44
Почуй холодну, люба, вічність –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…
Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…
Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –
2024.04.28
16:25
Ще поки не в Цареграді на риночку тому,
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д
2024.04.28
16:23
Після травня наступає червень,
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.
***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.
***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
2024.04.28
14:16
У священному гаю на хвильку зупинились,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.
І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.
І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,
2024.04.28
08:30
Моцарта у самозабутті
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
2024.04.28
08:15
Я – таке… чи comme ci, чи comme a. Ну а ти – charmant!
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
2024.04.28
07:35
Подивися у очі мої, та невже ти
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
2024.04.28
05:40
Спіймав під вечір окунів
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
2024.04.27
10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
2024.04.27
09:25
Понівечена хата край села,
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
2024.04.27
08:53
Ти гарніша за Венеру.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
2024.04.27
08:49
Над містом вітер дзвін церковний носить,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
2024.04.27
05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.15
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Вікторія Фокіна /
Проза
Тишина
В предрассветном молчании сорвались птицы со злого острова, выклевали белую тишину острыми клювами на лоскутки и унесли с собой в небо, оставив после себя только следы-полузвёзды на снегу да рваные дыры в натянутом полотне между солнцем и луной, от одного края горизонта до другого. Полотно тишины раскатистое мягкое, как сон навеянный утренним снегом, как дыхание земли теплой зимой, как туман над болотами. Тишина белой пустыни, холодная тишина, сотканная Солнцем долгими полярными ночами, когда ничего не остаётся кроме как молчать. Молчать, опустив веки, опустив ресницы на бледные щёки, склонив голову, замереть в странном оцепенении, и только пальцы словно живут своей жизнью, снуют, ловко переплетая нити с волосами. Полотно растёт на глазах – волшебство. Распахивается дверь и ветер выхватывает тончайшую ткань и уносит за порог, уносит в сумасшедшем вихре в поднебесье, уносит туда, где беспокойно спит Месяц в холодной постели. Простыни укрыты кружевом инея, перины взбиты лёгким снегом, но нет умиротворения и покоя, мечется Месяц во сне. И поднимаются вихри, и поднимаются вьюги, и метель, кажется, вот-вот опрокинет небесную чашу и выплеснет вселенский мрак на нежные детские веки земли. И смешается небо и земля, но ветер несёт на могучих плечах тонкое полотно тишины. Кажется, порвётся тонкая-тонкая ткань, но нет, крепче шёлковых нитей волосы Солнца. И вслед за этим чудным плащом снег замирает и, мягко кружась, опускается вниз, на чрево земли, укрывает её щедрые груди, плечи, скулы, чело. Укрывает её беззащитное тело. А ветер продолжает свой путь, пронизывая метель, как стрела, как копьё брошенное в белого тигра. Снежная буря выпускает серебряные когти, скалится белыми острыми клыками и целится в самое сердце, но потом оседает, становится тише, теряет силы, теряет гнев. Ощетинившаяся шерсть превращается в перья, под белой тканью скользит уже северной совой, разбросив огромные бесшумные крылья. И вот, наконец, падает тишина на болезненные веки Месяца, на его мягкие волосы, на бледную кожу и тепло охватывает его сердце. Покой садится в головах его постели, сова опускается в ногах. Ветер садится на ступенях у его порога и достаёт из-за пазухи флейту. Странная мелодия струится по Млечному пути до самого горизонта, до края земли, добегает каплей молока и падает в сон маленькому ребёнку, который тихо спит в колыбели и слышит, как вьюга стучит в окно. Но ему не страшно. Он уже знает, она не всесильна.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Тишина
В предрассветном молчании сорвались птицы со злого острова, выклевали белую тишину острыми клювами на лоскутки и унесли с собой в небо, оставив после себя только следы-полузвёзды на снегу да рваные дыры в натянутом полотне между солнцем и луной, от одного края горизонта до другого. Полотно тишины раскатистое мягкое, как сон навеянный утренним снегом, как дыхание земли теплой зимой, как туман над болотами. Тишина белой пустыни, холодная тишина, сотканная Солнцем долгими полярными ночами, когда ничего не остаётся кроме как молчать. Молчать, опустив веки, опустив ресницы на бледные щёки, склонив голову, замереть в странном оцепенении, и только пальцы словно живут своей жизнью, снуют, ловко переплетая нити с волосами. Полотно растёт на глазах – волшебство. Распахивается дверь и ветер выхватывает тончайшую ткань и уносит за порог, уносит в сумасшедшем вихре в поднебесье, уносит туда, где беспокойно спит Месяц в холодной постели. Простыни укрыты кружевом инея, перины взбиты лёгким снегом, но нет умиротворения и покоя, мечется Месяц во сне. И поднимаются вихри, и поднимаются вьюги, и метель, кажется, вот-вот опрокинет небесную чашу и выплеснет вселенский мрак на нежные детские веки земли. И смешается небо и земля, но ветер несёт на могучих плечах тонкое полотно тишины. Кажется, порвётся тонкая-тонкая ткань, но нет, крепче шёлковых нитей волосы Солнца. И вслед за этим чудным плащом снег замирает и, мягко кружась, опускается вниз, на чрево земли, укрывает её щедрые груди, плечи, скулы, чело. Укрывает её беззащитное тело. А ветер продолжает свой путь, пронизывая метель, как стрела, как копьё брошенное в белого тигра. Снежная буря выпускает серебряные когти, скалится белыми острыми клыками и целится в самое сердце, но потом оседает, становится тише, теряет силы, теряет гнев. Ощетинившаяся шерсть превращается в перья, под белой тканью скользит уже северной совой, разбросив огромные бесшумные крылья. И вот, наконец, падает тишина на болезненные веки Месяца, на его мягкие волосы, на бледную кожу и тепло охватывает его сердце. Покой садится в головах его постели, сова опускается в ногах. Ветер садится на ступенях у его порога и достаёт из-за пазухи флейту. Странная мелодия струится по Млечному пути до самого горизонта, до края земли, добегает каплей молока и падает в сон маленькому ребёнку, который тихо спит в колыбели и слышит, как вьюга стучит в окно. Но ему не страшно. Он уже знает, она не всесильна.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію