ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.07
09:38
Зорані очі
Оригінал тексту автора
Зоряні очі
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
Оригінал тексту автора
Зоряні очі
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
2024.05.07
07:20
Впаде до ніг листок останній,
знесилений, мов листопад,
його нездійснене бажання –
не повернеш весни назад,
пожухлими створились луки,
густіші сутінки гаїв
і одинокий кавкіт крука,
де стихла пісня солов’їв.
знесилений, мов листопад,
його нездійснене бажання –
не повернеш весни назад,
пожухлими створились луки,
густіші сутінки гаїв
і одинокий кавкіт крука,
де стихла пісня солов’їв.
2024.05.07
06:51
Розмежований війною,
Гомонить безладно світ, –
Постачати ще нам зброю,
Чи давати вже не слід?
Світ дарма гадає знову,
Зволікаючи, на жаль, –
Чи обмежиться лиш Львовом,
Чи до Праги пре москаль?
Гомонить безладно світ, –
Постачати ще нам зброю,
Чи давати вже не слід?
Світ дарма гадає знову,
Зволікаючи, на жаль, –
Чи обмежиться лиш Львовом,
Чи до Праги пре москаль?
2024.05.07
01:36
Неначе все - так само, як раніше...
Але чомусь хапається рука
За порожнечу. Березнева тиша -
Багатообіцяюча така.
Здавалося б: чого мені чекати?
Викреслюючи урочисті дати
Пожовклого свого календаря,
Але чомусь хапається рука
За порожнечу. Березнева тиша -
Багатообіцяюча така.
Здавалося б: чого мені чекати?
Викреслюючи урочисті дати
Пожовклого свого календаря,
2024.05.06
14:26
Мовчить триклятий сюзерен,
що полчища стоять на сході
та запевняє: «Не сьогодні
прийде до нас війни кузен».
Незвідані шляхи Господні.
Пора усім на шашлики.
Арей, напевно, щось та знає,
що полчища стоять на сході
та запевняє: «Не сьогодні
прийде до нас війни кузен».
Незвідані шляхи Господні.
Пора усім на шашлики.
Арей, напевно, щось та знає,
2024.05.06
09:56
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
йду на балкон за повітря ковтком -
раптом зірка срібною смужкою
з неба збігає, мов крихітний гном.
Чітко бажання встигаю замовити,
гномику пункти всі перелічую:
щоб повернулися воїни зморені
йду на балкон за повітря ковтком -
раптом зірка срібною смужкою
з неба збігає, мов крихітний гном.
Чітко бажання встигаю замовити,
гномику пункти всі перелічую:
щоб повернулися воїни зморені
2024.05.06
09:25
Слова для пісні від імені чоловіка)
Несу в руках троянди білі
Тобі, красуне, в знак любові.
А ти мене чекаєш мила,
Нам сонце усміхнулось знову.
В очах твоїх я бачу щастя,
Несу в руках троянди білі
Тобі, красуне, в знак любові.
А ти мене чекаєш мила,
Нам сонце усміхнулось знову.
В очах твоїх я бачу щастя,
2024.05.06
06:23
Уже від ранку й дотемна
Я бачу й чую щосекунди,
Як вкрай уквітчана весна
Співає весело і лунко.
Уся земля, мов пишний сад,
Буяє зеленню і цвітом,
Хоч дим і гуркіт канонад
Іще засмучують півсвіту…
Я бачу й чую щосекунди,
Як вкрай уквітчана весна
Співає весело і лунко.
Уся земля, мов пишний сад,
Буяє зеленню і цвітом,
Хоч дим і гуркіт канонад
Іще засмучують півсвіту…
2024.05.06
02:08
Сказав їм Воїн: "Слава Україні!"
І не тремтіли голос та рука.
Свинособаку, підлу ту тварину,
Так налякало слово козака!
Це не пейзаж, де сонечко та хмарка -
Світанки темні в страченій імлі.
Упала недопалена цигарка
І не тремтіли голос та рука.
Свинособаку, підлу ту тварину,
Так налякало слово козака!
Це не пейзаж, де сонечко та хмарка -
Світанки темні в страченій імлі.
Упала недопалена цигарка
2024.05.06
00:12
Не зважай. Так нерідко трапляється у житті. Силоміць не закохують. Ще не зумів ніхто це заперечити… Щастя – то казка на DVD. Там вино почуттів – тут у мене суцільний оцет. Не зважай. Хай лисиця-кохання мене гризе, як спартанця, чий образ пригадую все ч
2024.05.05
20:48
Кому – весна, кому – війна,
кому – свята, кому – робота
не до крові, але до поту...
у мене – ода голосна,
а на душі найвища нота.
Не каюся... у самоті
я не сумую і не буду
у цьому повторяти Будду.
кому – свята, кому – робота
не до крові, але до поту...
у мене – ода голосна,
а на душі найвища нота.
Не каюся... у самоті
я не сумую і не буду
у цьому повторяти Будду.
2024.05.05
20:09
П'ять речень
Як утворилася наша ватага і на чому трималася? - одним реченням сформулювати непросто. Скажу так: і звичайнісінький працівник рибного господарства, і пихатий податківець з братами, і я - досвідчений пройдисвіт - усі ми гарно проводили ч
2024.05.05
18:39
Пасха
Якщо хрестять немовля - це злочин. Хрещення вважається нелегітимним, оскільки людина не може сказати навіть слова проти.
Якщо хрестять неповнолітню дитину - це злочин, оскільки дитина не розуміє куди її ведуть. І навіщо. Просто традиція така
2024.05.05
13:01
Коли хтось дива подивитись захотів.
Чи то природне воно, чи то рукотворне,
За тим не треба зовсім пхатися за море,
Долати сотні кілометрів по путі.
Скажімо, хоч би й знаменитий Стоунхендж –
Всього лиш камені, розставлені по колу.
Та в нас у Олевсько
Чи то природне воно, чи то рукотворне,
За тим не треба зовсім пхатися за море,
Долати сотні кілометрів по путі.
Скажімо, хоч би й знаменитий Стоунхендж –
Всього лиш камені, розставлені по колу.
Та в нас у Олевсько
2024.05.05
10:55
Не зупинялось сонце ще три довгі роки,
Витягуючи на світ божий юдеїв.
І тільки по війні, в Єрусалимі, в Яд-вашемі,
В Павільйоні дітей, навіки щезло сонце.
Зрештою, як і місяць.Тільки миготять зірки.
Мільйон зірок –мільйон єврейських душ дитячих
Крич
Витягуючи на світ божий юдеїв.
І тільки по війні, в Єрусалимі, в Яд-вашемі,
В Павільйоні дітей, навіки щезло сонце.
Зрештою, як і місяць.Тільки миготять зірки.
Мільйон зірок –мільйон єврейських душ дитячих
Крич
2024.05.05
02:04
І буде осінь. А мене не буде.
Холодний вітер душу пригорне...
Червоне листя - ліки від застуди...
Настирливий той штамп "що скажуть люди?"
В заручниках не втримає мене!
Над сірим містом плаче сіра хмара...
Невже це так змінилася зима?
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Холодний вітер душу пригорне...
Червоне листя - ліки від застуди...
Настирливий той штамп "що скажуть люди?"
В заручниках не втримає мене!
Над сірим містом плаче сіра хмара...
Невже це так змінилася зима?
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Вітер (1993) /
Проза
Чорний лебідь
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Чорний лебідь
Як скиглить море, спалене обрієм, крізь струни тривоги знову просочується сміливий жаль. Не варто згадувати те, що минулось, але сьогодні дорога здається такою широкою, ти серед неї непомітною, а ніч забирає твої руки, заглиблює їх у нестримний холод. Тобі здавалось, що зірки близько, та ти лише дивилась у воду на відзеркалення неба. Не залишилось нічого окрім того, щоб вселити у чорне горнятко білу тишу, думати про неможливе, боятися ніжних поглядів та слів.
Сьогодні вона розчинялась каштановим листочком із білою піною в час дощу, а завтра невчасно пройде сутульними сходами і запізниться на лекцію. Кожна секунда будитиме у ній новий шлях для створення вірша. Друзі дивитимуться на неї, як на втрачену людину, не розуміючи, що гноблять самі себе, гріхами вони робитимуть книгу життя важчою, сторінки нелегально розписаними. Поки не знайдеш своє щастя, приходилось сповідатися небу в думках, чи не так? Можливо, вкладати душу в папір на декілька днів, а потім тихо забувати її біля під'їзду у смітнику, прокидатися і запевняти себе, що це не любов, губити закладки до улюбленої збірки сонетів Шекспіра, мовляв ти вселяєш у мене лише жаль, віру та згубу... Насправді, отримуючи одне крило, надіятися на безпечний політ, а в результаті залишатися жертвою, або ж просто безкрилим на даху, вічним і тим, що полюбляє повний місяць та свист поїздів під спів майже загаслих ліхтарів. Вселяючи у себе віру, вона не помічала, хто іде по вулиці. Люди були для неї простими химерами, а їхні душі корабликами, приречиними допливати до чиєїсь пристані, що безпосередньо зловживає цигарками із м'яти. Передивляючись у своєму короткому житті перони, вона, з очима, наче здає перший екзамен, насмілилась вже вкотре напитися солоної емоційної води з новою отрутою. Боялась, а кохання прийшло. Воно легким поштовхом меча звалило її у прірву. Там, що видалось дивним, не було таких банальностей, як кров, чи каплі дощу по шибках, а натомість, скло із них вічність пролежало розбитим... Життя там заставило її нарешті задуматися над тим, що треба бути самою собою, бо воно занадто коротке, щоби бути кимось. Не звертаючи уваги, ми проходимо через неї алеями і парками, навіть не розуміючи, що у дівчинки в душі відкрився новий світ, який не потребує змін, як наш. Він ніколи не змінюватиметься та не копіюватиме інших, тому що в його файловій системі накопичується не лише зрада та брехня, а й віра у когось.
Сьогодні їй жахливо, як ніколи. Зрада батьків і друзів не дає спочити думкам уже другу весну, яка передусім розквітає лише синіми трояндами, а не білим пахучим бузком. Це літо принесло подарунок. Делікатний срібний змій розкошує у неї на шиї. Перехожі думають, що вона - поклик сатани. Багатьма різними словами називають дівчину, проте немає такого, щоб свою сміливість й терпеливість вона забула в домі, якого у неї нема. Жага до життя і надія, що усе змінить, завжди присутня з нею. Їй немає ким опікуватися, крім них. Але секунди закувають чуттєвість в небеса, і вона розчиняється у наших очах, наче дим й єдине у місті світло з вікна, де панує такий же сум. Знову повільно приходила осінь. Розмальовувала очі у колір закоханості, засипала жовтомінорними снами.Довго спостерігаючи, як з розбитого фонтана лише капає вода, сидить спрагла й уявляє себе чорним лебедем, бо білим не заслужила бути...
Сьогодні вона розчинялась каштановим листочком із білою піною в час дощу, а завтра невчасно пройде сутульними сходами і запізниться на лекцію. Кожна секунда будитиме у ній новий шлях для створення вірша. Друзі дивитимуться на неї, як на втрачену людину, не розуміючи, що гноблять самі себе, гріхами вони робитимуть книгу життя важчою, сторінки нелегально розписаними. Поки не знайдеш своє щастя, приходилось сповідатися небу в думках, чи не так? Можливо, вкладати душу в папір на декілька днів, а потім тихо забувати її біля під'їзду у смітнику, прокидатися і запевняти себе, що це не любов, губити закладки до улюбленої збірки сонетів Шекспіра, мовляв ти вселяєш у мене лише жаль, віру та згубу... Насправді, отримуючи одне крило, надіятися на безпечний політ, а в результаті залишатися жертвою, або ж просто безкрилим на даху, вічним і тим, що полюбляє повний місяць та свист поїздів під спів майже загаслих ліхтарів. Вселяючи у себе віру, вона не помічала, хто іде по вулиці. Люди були для неї простими химерами, а їхні душі корабликами, приречиними допливати до чиєїсь пристані, що безпосередньо зловживає цигарками із м'яти. Передивляючись у своєму короткому житті перони, вона, з очима, наче здає перший екзамен, насмілилась вже вкотре напитися солоної емоційної води з новою отрутою. Боялась, а кохання прийшло. Воно легким поштовхом меча звалило її у прірву. Там, що видалось дивним, не було таких банальностей, як кров, чи каплі дощу по шибках, а натомість, скло із них вічність пролежало розбитим... Життя там заставило її нарешті задуматися над тим, що треба бути самою собою, бо воно занадто коротке, щоби бути кимось. Не звертаючи уваги, ми проходимо через неї алеями і парками, навіть не розуміючи, що у дівчинки в душі відкрився новий світ, який не потребує змін, як наш. Він ніколи не змінюватиметься та не копіюватиме інших, тому що в його файловій системі накопичується не лише зрада та брехня, а й віра у когось.
Сьогодні їй жахливо, як ніколи. Зрада батьків і друзів не дає спочити думкам уже другу весну, яка передусім розквітає лише синіми трояндами, а не білим пахучим бузком. Це літо принесло подарунок. Делікатний срібний змій розкошує у неї на шиї. Перехожі думають, що вона - поклик сатани. Багатьма різними словами називають дівчину, проте немає такого, щоб свою сміливість й терпеливість вона забула в домі, якого у неї нема. Жага до життя і надія, що усе змінить, завжди присутня з нею. Їй немає ким опікуватися, крім них. Але секунди закувають чуттєвість в небеса, і вона розчиняється у наших очах, наче дим й єдине у місті світло з вікна, де панує такий же сум. Знову повільно приходила осінь. Розмальовувала очі у колір закоханості, засипала жовтомінорними снами.Довго спостерігаючи, як з розбитого фонтана лише капає вода, сидить спрагла й уявляє себе чорним лебедем, бо білим не заслужила бути...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію