
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2021.04.18
20:19
Як на картині Сурикова* ніби -
Розкажуть про Суворова вони -
Мостом коротким з’єднані ці глиби -
Що через Альпи перехід здійснив.
Долає гори армія солдатів,
Фельдмаршал на коні із ними там.
Доводиться униз усим стрибати...
Розкажуть про Суворова вони -
Мостом коротким з’єднані ці глиби -
Що через Альпи перехід здійснив.
Долає гори армія солдатів,
Фельдмаршал на коні із ними там.
Доводиться униз усим стрибати...
2021.04.18
19:37
Микола довго вовком на козаків дивився,
Ніяк похід до Криму пробачити не міг.
З Максимом теж не скоро з-за того помирився,
Неначе той був винен в поході більше всіх.
Ловив постійно вісті найменші з України,
Все сподівавсь, що раптом щось станеться-та
Ніяк похід до Криму пробачити не міг.
З Максимом теж не скоро з-за того помирився,
Неначе той був винен в поході більше всіх.
Ловив постійно вісті найменші з України,
Все сподівавсь, що раптом щось станеться-та
2021.04.18
17:14
Солов’ї не прокинулись в гаю.
Ще туманом окутаний ранок.
Босоноге дитинство згадаю.
Вийду кави попити на ґанок.
Спить село. І собаки поснули.
Тільки вітром колише серпанок.
Оживає у тінях минуле.
Де самотньо блукає світанок.
Ще туманом окутаний ранок.
Босоноге дитинство згадаю.
Вийду кави попити на ґанок.
Спить село. І собаки поснули.
Тільки вітром колише серпанок.
Оживає у тінях минуле.
Де самотньо блукає світанок.
2021.04.18
12:39
Пропоную вам невеличкий трактат
щодо автономности зору. Зір автономний
унаслідок залежности від об’єкта
уваги, розташованого неодмінно
зовні; саме себе око ніколи не бачить.
Звужуючись, око пливе за
кораблем, пурхає зі пташиною з гілки,
огортаєть
щодо автономности зору. Зір автономний
унаслідок залежности від об’єкта
уваги, розташованого неодмінно
зовні; саме себе око ніколи не бачить.
Звужуючись, око пливе за
кораблем, пурхає зі пташиною з гілки,
огортаєть
2021.04.18
09:02
Коли мова заходить про Трійцю,
то спада на думку не догмат Триєдності Бога,
що, як запевняють християнські авторитети,-
недосяжне людському розуму,
а підніжжя сімейного щастя юдейських жінок -
щонайменше трійця діток.
Оте «Пру у рву» ,
заповідане ш
то спада на думку не догмат Триєдності Бога,
що, як запевняють християнські авторитети,-
недосяжне людському розуму,
а підніжжя сімейного щастя юдейських жінок -
щонайменше трійця діток.
Оте «Пру у рву» ,
заповідане ш
2021.04.18
08:35
Г. С...
Мені не вгнатись за такою
В краї найкращих сподівань,
Адже ти піснею дзвінкою
Летиш в оточенні світань.
Але я став твоєю тінню
На всі небачені часи,
Мені не вгнатись за такою
В краї найкращих сподівань,
Адже ти піснею дзвінкою
Летиш в оточенні світань.
Але я став твоєю тінню
На всі небачені часи,
2021.04.18
08:24
Я спав на вітах бірюзових літа.
Повз мене з неба падали зірки.
Я – подих твій, я ледь помітний вітер,
якого ти не здунула з руки.
Я біля тебе.
В твоїм волоссі я заплутав крила.
Повз мене з неба падали зірки.
Я – подих твій, я ледь помітний вітер,
якого ти не здунула з руки.
Я біля тебе.
В твоїм волоссі я заплутав крила.
2021.04.18
08:00
Літепла до літа не буває
і тому, напевне, і того
холодно метелику до маю...
та сама кульбаба не літає,
а лише очікує його.
04/21
і тому, напевне, і того
холодно метелику до маю...
та сама кульбаба не літає,
а лише очікує його.
04/21
2021.04.18
07:55
Закортіло літепла кульбабі...
і нема метелика... йому
цього року вистачає зваби
зимової снігової баби,
а вона не відає, – чому?
і нема метелика... йому
цього року вистачає зваби
зимової снігової баби,
а вона не відає, – чому?
2021.04.18
07:46
плач жінко плач – глибокі твої гріхи !
їх бачив шалений світ над світом усі боги…
допоки слизькі береги ще й досі не обійшла,
допоки голубить ніч - приборкується імла.
бо небо паде у слід і совість - твій перший кат!
і те що тобі гірчить розгні
їх бачив шалений світ над світом усі боги…
допоки слизькі береги ще й досі не обійшла,
допоки голубить ніч - приборкується імла.
бо небо паде у слід і совість - твій перший кат!
і те що тобі гірчить розгні
2021.04.18
05:53
Сіло на руку сонечко,
ніби подмухала мама.
Стало відразу – сонячно
цими похмурими днями.
Очі примружу від щастя,
ось вона поруч зі мною…
Мо, хоч тепер мені вдасться
неньку торкнути рукою…
ніби подмухала мама.
Стало відразу – сонячно
цими похмурими днями.
Очі примружу від щастя,
ось вона поруч зі мною…
Мо, хоч тепер мені вдасться
неньку торкнути рукою…
2021.04.18
00:51
Почути і побачити тебе...
Просте бажання. І нічого більше.
Коли суєтне більше не гребе
І самохіть народжуються вірші.
Коли бринить, неначе тятива,
Журлива нота приспаного болю...
З душі, мов сльози, падають слова
Просте бажання. І нічого більше.
Коли суєтне більше не гребе
І самохіть народжуються вірші.
Коли бринить, неначе тятива,
Журлива нота приспаного болю...
З душі, мов сльози, падають слова
2021.04.17
16:00
За Борисом ПАСТЕРНАКОМ
Слізьми розбавити чорнило,
Писати люто і навзрид
Про те, що геть усе розмило
Й весною чорною горить!
Коня! Шість гривень візникові –
Слізьми розбавити чорнило,
Писати люто і навзрид
Про те, що геть усе розмило
Й весною чорною горить!
Коня! Шість гривень візникові –
2021.04.17
15:05
Все, що маю: пенати хатні,
щирі усмішки, ямби, хореї,
ліру, Музу... а ще уві сні
спокушає мене... ахінея.
Небувале моє житіє
ще плекає нечувані мрії –
уявляю, що іноді є
щирі усмішки, ямби, хореї,
ліру, Музу... а ще уві сні
спокушає мене... ахінея.
Небувале моє житіє
ще плекає нечувані мрії –
уявляю, що іноді є
2021.04.17
08:06
Весь вік вважав, що сам собі не ворог,
Жив тихо, вчасно гамав свій обід.
Я Богом не рождався. Став учора.
Згубила мойра ниточку судьби.
За кожну думку й вчинок є розплата,
За дар творця - гірка й важка яса.
Було спочатку Слово. Крапля правди,
Жив тихо, вчасно гамав свій обід.
Я Богом не рождався. Став учора.
Згубила мойра ниточку судьби.
За кожну думку й вчинок є розплата,
За дар творця - гірка й важка яса.
Було спочатку Слово. Крапля правди,
2021.04.17
07:36
Пташки уві сні
співають пісні,
веселі й сумні,
німі й голосні.
А ти – полонене,
ще юно-зелене,
не чуєш, не бачиш,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...співають пісні,
веселі й сумні,
німі й голосні.
А ти – полонене,
ще юно-зелене,
не чуєш, не бачиш,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
2016.03.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Світлана Шинкарук (1983) /
Рецензії
Нашпигований Лукаш
Давно вже минули часи перших інтермедій та в’їдливих «нищенських віршів» мандрівних дяків-пиворізів. Непомітно залишилися позаду перші сатиричні спалахи «Послання» Івана Вишенського та Климентій Зіновіїв, з його побутовими грубувато-жартівливими замальовками про дівчат. І нині літературознавці різних штибів усіляко намагаються довести неперервність української літературної традиції науковими працями. Але найкращим доказом існування літератури є сама література.
Епіграми люблять усі. Правда, читати, а не потрапляти на язичок до гострословів. Бо ті таке можуть утнути! Особливо якщо це такий майстер слова як Микола Лукаш, збірник епіграм якого під назвою «Шпигачки» вже став бестселером. Це тим більше цікаво, що досі ми знали Лукаша тільки як неперевершеного перекладача.
З перших рядків мініатюрки переді мною постав Климентій Трястя (Зіновіїв) зі своїми сміливо відвертими, як на час пізнього бароко, віршами-епіграмами «о заматерілих дівицях», що їх ніхто не хоче й брати. У Лукаша, відомого тим, що він зібрав колекцію «нецензурних» народних словечок, дбайливо викинутих з академічних словників цнотливими ревнителями культури, вміння смачно висловитися часто ходить по межі. Але ж недарма кажуть: «Народ скаже – як зав’яже». А з пісні слів не викинеш. Багато з Лукашевич епіграм уже стали народними, бо ж особливо українцям здавна подобалася сатира «з перцем». А Лукаш умів так припечатати словечком, що не відмиєшся. Чого варті лише такі спостереження: «Хоч як би зто хотів, це ясно кожній миші: часи уже не ті, а стануть ще нетіші» чи «З мосту в воду – це дурниці! Спробуй із води на міст…». А поза тим на кожному кроці натрапляєш на вишукані перлини майстра-словотворця: «Десь є досьє», «Міг би його поганити – не хочу вуст поганити», «Буду лаяти Будулая я», «Дуже важко в сірій масі не згубиться сіромасі»…
Судячи з усього, Лукаш вільно обходився без езопової мови і називав речі своїми іменами. Цим він і цікавий. Причому на гострячок пера потрапляли не лише вади тогочасного суспільства, а й окремі його представники. Тож багато в збірнику так званих адресних, персональних епіграм.
Перепало на горіхи не лише пересічним письменникам, а й класикам української літератури – В. Сосюрі, П. Тичині, О. Олесю. Шпигали епіграми і відомого мовознавця Білодіда і представників радянської влади, і... самого Миколу Лукаша, тому вони й «шпигачки».
Мініатюрна книжечка-перевертень, до того ж майстерно оформлена в стилі поезографіки, зручна для читання в метро, підготовки до інтелектуальних дискусій, незамінна як стильний подарунок другові. Мініатюрні самі собою і Лукашеві «шпигачки», що є, по-суті, експромтами, записаними з голосу автора. Вони теж не затримуються у тісних межах збірника, швидко і влучно потрапляючи своїми рядками-стрілами в ціль. Проте сам автор ніколи, певно, і не думав, що знову стане популярним саме завдяки своїм уїдливим епіграмам. Але жартома перефразовані рядки з Пушкіна в одній з таких Лукашевих епіграм стали пророчими:
«Кажу від імені живих:
Чом голову морочите?
Я пам’ятник собі воздвиг,
А ви собі – як хочете!»
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Нашпигований Лукаш

Епіграми люблять усі. Правда, читати, а не потрапляти на язичок до гострословів. Бо ті таке можуть утнути! Особливо якщо це такий майстер слова як Микола Лукаш, збірник епіграм якого під назвою «Шпигачки» вже став бестселером. Це тим більше цікаво, що досі ми знали Лукаша тільки як неперевершеного перекладача.
З перших рядків мініатюрки переді мною постав Климентій Трястя (Зіновіїв) зі своїми сміливо відвертими, як на час пізнього бароко, віршами-епіграмами «о заматерілих дівицях», що їх ніхто не хоче й брати. У Лукаша, відомого тим, що він зібрав колекцію «нецензурних» народних словечок, дбайливо викинутих з академічних словників цнотливими ревнителями культури, вміння смачно висловитися часто ходить по межі. Але ж недарма кажуть: «Народ скаже – як зав’яже». А з пісні слів не викинеш. Багато з Лукашевич епіграм уже стали народними, бо ж особливо українцям здавна подобалася сатира «з перцем». А Лукаш умів так припечатати словечком, що не відмиєшся. Чого варті лише такі спостереження: «Хоч як би зто хотів, це ясно кожній миші: часи уже не ті, а стануть ще нетіші» чи «З мосту в воду – це дурниці! Спробуй із води на міст…». А поза тим на кожному кроці натрапляєш на вишукані перлини майстра-словотворця: «Десь є досьє», «Міг би його поганити – не хочу вуст поганити», «Буду лаяти Будулая я», «Дуже важко в сірій масі не згубиться сіромасі»…
Судячи з усього, Лукаш вільно обходився без езопової мови і називав речі своїми іменами. Цим він і цікавий. Причому на гострячок пера потрапляли не лише вади тогочасного суспільства, а й окремі його представники. Тож багато в збірнику так званих адресних, персональних епіграм.
Перепало на горіхи не лише пересічним письменникам, а й класикам української літератури – В. Сосюрі, П. Тичині, О. Олесю. Шпигали епіграми і відомого мовознавця Білодіда і представників радянської влади, і... самого Миколу Лукаша, тому вони й «шпигачки».
Мініатюрна книжечка-перевертень, до того ж майстерно оформлена в стилі поезографіки, зручна для читання в метро, підготовки до інтелектуальних дискусій, незамінна як стильний подарунок другові. Мініатюрні самі собою і Лукашеві «шпигачки», що є, по-суті, експромтами, записаними з голосу автора. Вони теж не затримуються у тісних межах збірника, швидко і влучно потрапляючи своїми рядками-стрілами в ціль. Проте сам автор ніколи, певно, і не думав, що знову стане популярним саме завдяки своїм уїдливим епіграмам. Але жартома перефразовані рядки з Пушкіна в одній з таких Лукашевих епіграм стали пророчими:
«Кажу від імені живих:
Чом голову морочите?
Я пам’ятник собі воздвиг,
А ви собі – як хочете!»
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"«ЗОРрО» УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ, або Поезомалярство Миколи Луговика"
• Перейти на сторінку •
"Всьому у світі враз..."
• Перейти на сторінку •
"Всьому у світі враз..."
Про публікацію