ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.01
17:52
Червоними слізьми країна плаче,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
2024.05.01
17:10
Будь такою, яка ти нині є.
Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди
Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди
2024.05.01
12:38
Не говори мені про те,
що заблукала в падолисті,
і що проміння золоте
вже дотліває в хмарній висі.
Що відцвіли в моїм саду
весняні крокуси й тюльпани.
Лимонне сонце у меду
що заблукала в падолисті,
і що проміння золоте
вже дотліває в хмарній висі.
Що відцвіли в моїм саду
весняні крокуси й тюльпани.
Лимонне сонце у меду
2024.05.01
10:27
«На кремені вирослий колос...»
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
2024.05.01
08:57
Вранішні роси - цнотливості роси
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
2024.05.01
05:52
Небо грайливими хмарами
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя нехай тобі, донечко,
ранок травневий приносить.
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя нехай тобі, донечко,
ранок травневий приносить.
2024.05.01
05:27
Усе чіткіше кожен крок
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
2024.05.01
05:24
На білий сніг стікає з ліхтарів
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
2024.04.30
22:48
Ти була красива, наче юна Геба*,
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
2024.04.30
14:02
Перенеслись у перше травня!!!
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
2024.04.30
13:53
М-оя душа проникливо сприймає
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
2024.04.30
11:05
Ходить бісова невіра
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
2024.04.30
09:40
У розтині часу нам істини вже не знайти,
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
2024.04.30
09:33
Ти з дитинства не любиш усі ті кайдани правил.
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
2024.04.30
09:00
Росою осідає на волосся
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
2024.04.30
06:01
Так вперіщило зненацька,
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Шумахєр Ілько Біленко (1987) /
Проза
/
Новеля
Літня злива
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Літня злива
Це була вже не перша їхня зустріч, коли вона намагалась його повернути. Ніла навіть не думала про то, що колись зробила Елю боляче своїми словами про нового свого хлопця. Вона навіть не задумувалась над тим, чому Ель почав так поводитись з нею. У Ніли в голові й на устах ввесь час була одна лише фраза: "Ти ж мене любиш..." І посмішка-спокусниця, яка колись звела Еля з розуму.
Але він тепер не купувався на Ніліни зачіпки, він твердо вирішив покінчити з нею раз й назавжди (хоча на душі скреблися коти, Ель справді продовжував любити Нілу, але до тої любови додалась ще й образа на зраду, що породжувала ненависть до об'єкта нещодавнього обожнення). Тому сьогодні Ель й прийшов на цю зустріч. Останню їхню зустріч. 4ever and ever and ever...
Сяяло сонце, літо було в самому розпалі й Ніла, знаючи якою вона найбільше подобається Елю, не без своєї жіночої звабницької кмітливости одягнула вишиту сорочку жовто-сонячного кольору, підперезану вишитим паском (який Ель колись подарував їй на Різдво), і червону спідницю, що сягала ледь нижче колін. З її вуст не сходила сяюча посмішка. Колись саме в таку Нілу Ель й закохався.
Але вси підступні пляни Ніли так й не здійснились - на її намагання чмокнути Еля хоча б у щічку він просто відступив назад, простягнувши їй руку для рукостискання; на вси слова про колишню й теперішню її любов до нього Ель взагалі, насвистуючи, роззирався по сторонам, розглядаючи перехожих... Булдя-яка Ніліна спроба розбурхати в Елеві колишні почуття натикались на гранітну стіну байдужости. Ель навіть на звичайні слова дружньої розмови був скупим як ніколи...
Зі сторони ця пара виглядала як хлопець і дівчина, що вже давно разом, які після чергового загулу дівчини вперше (випадково) зустрілись у місті й тепер застата нагарячому блудниця змушена задобрювати свою другу половинку, якій то всьо вже поперек горла стоїть...
Насправді,всьо майже так й було, якщо не звертати уваги на то, що Ніла й Ель не були разом вже майже три місяці.
Дув легкий вітерець, перехожі снували туди-сюди, поспішаючи у власних справах, дзвеніли трамваї й гули автівки. А Ніла продовжувала "виливати душу" Елеві, якого вже почали бісити її слова.
Завтра йому треба їхати у справах до Херсону, квитка на руках він не має, а в літню пору ві Львові їх досить важко дістати - вси їдуть на море. Й вони мали б поїхати за тиждень-другий на море, де Ніла ще ніколи не була, якби ще билу разом...
Раптом Ель не витримав, повернувся обличчям до Ніли, навіть якісь півкроку зробив у її сторону, й, перебивши її любовну тираду, ледь не кричачи від люті та образи, почав сповідати їй свою душу. Ель, душачи сльози десь глибоко в собі, зізнався Нілі в тому, що досі її ніжно кохає, що досі бачить її уві снах й більшу частину його думок наповнює саме вона - Ніла; але разом із тим він не може їй більше повірити у "якусь там твою любов", він не може більше бути з нею разом, очикуючи на удар в спину будь-якої миті, він не може дати їй чергового шансу на виправлення, бо "скільки їх може вже бути?" Він просто не може, хай навіть і хоче...
Довівши свою палку промову до кінця Ель, відчуваючи, що зараз із його очей пирснуть сльози відчаю, сказав Нілі: "Па-па... Ан, ні - точніше, прощавай...", розвернувся і пішов у напрямку залізничних кас, жодного разу так й не озирнувшись... Великі гіркі сльози скочувалися Еліними щоками, але їх ніхто, крім нього, не помічав, бо небо раптово затягнули великі хмари, з яких посипав рясний дощ. Це сталося саме тої миті, коли Ель сказав коханій своє останнє "Прощавай". Відразу гримнув грім, ніби сповіщаючи кінець ще одного нещасливого етапу в житті Еля, з яким він щойно розпрощався, ставлючи у ньому крапку...
Від сьогодні Ель заживе новим життям: спокійним, розміреним і сповненим позитиву... Так він собі думав, ідучи під дощем сліз і сльозами дощу...
Хоча, всьо наше життя - це лишень наші власні ілюзії...
Але він тепер не купувався на Ніліни зачіпки, він твердо вирішив покінчити з нею раз й назавжди (хоча на душі скреблися коти, Ель справді продовжував любити Нілу, але до тої любови додалась ще й образа на зраду, що породжувала ненависть до об'єкта нещодавнього обожнення). Тому сьогодні Ель й прийшов на цю зустріч. Останню їхню зустріч. 4ever and ever and ever...
Сяяло сонце, літо було в самому розпалі й Ніла, знаючи якою вона найбільше подобається Елю, не без своєї жіночої звабницької кмітливости одягнула вишиту сорочку жовто-сонячного кольору, підперезану вишитим паском (який Ель колись подарував їй на Різдво), і червону спідницю, що сягала ледь нижче колін. З її вуст не сходила сяюча посмішка. Колись саме в таку Нілу Ель й закохався.
Але вси підступні пляни Ніли так й не здійснились - на її намагання чмокнути Еля хоча б у щічку він просто відступив назад, простягнувши їй руку для рукостискання; на вси слова про колишню й теперішню її любов до нього Ель взагалі, насвистуючи, роззирався по сторонам, розглядаючи перехожих... Булдя-яка Ніліна спроба розбурхати в Елеві колишні почуття натикались на гранітну стіну байдужости. Ель навіть на звичайні слова дружньої розмови був скупим як ніколи...
Зі сторони ця пара виглядала як хлопець і дівчина, що вже давно разом, які після чергового загулу дівчини вперше (випадково) зустрілись у місті й тепер застата нагарячому блудниця змушена задобрювати свою другу половинку, якій то всьо вже поперек горла стоїть...
Насправді,всьо майже так й було, якщо не звертати уваги на то, що Ніла й Ель не були разом вже майже три місяці.
Дув легкий вітерець, перехожі снували туди-сюди, поспішаючи у власних справах, дзвеніли трамваї й гули автівки. А Ніла продовжувала "виливати душу" Елеві, якого вже почали бісити її слова.
Завтра йому треба їхати у справах до Херсону, квитка на руках він не має, а в літню пору ві Львові їх досить важко дістати - вси їдуть на море. Й вони мали б поїхати за тиждень-другий на море, де Ніла ще ніколи не була, якби ще билу разом...
Раптом Ель не витримав, повернувся обличчям до Ніли, навіть якісь півкроку зробив у її сторону, й, перебивши її любовну тираду, ледь не кричачи від люті та образи, почав сповідати їй свою душу. Ель, душачи сльози десь глибоко в собі, зізнався Нілі в тому, що досі її ніжно кохає, що досі бачить її уві снах й більшу частину його думок наповнює саме вона - Ніла; але разом із тим він не може їй більше повірити у "якусь там твою любов", він не може більше бути з нею разом, очикуючи на удар в спину будь-якої миті, він не може дати їй чергового шансу на виправлення, бо "скільки їх може вже бути?" Він просто не може, хай навіть і хоче...
Довівши свою палку промову до кінця Ель, відчуваючи, що зараз із його очей пирснуть сльози відчаю, сказав Нілі: "Па-па... Ан, ні - точніше, прощавай...", розвернувся і пішов у напрямку залізничних кас, жодного разу так й не озирнувшись... Великі гіркі сльози скочувалися Еліними щоками, але їх ніхто, крім нього, не помічав, бо небо раптово затягнули великі хмари, з яких посипав рясний дощ. Це сталося саме тої миті, коли Ель сказав коханій своє останнє "Прощавай". Відразу гримнув грім, ніби сповіщаючи кінець ще одного нещасливого етапу в житті Еля, з яким він щойно розпрощався, ставлючи у ньому крапку...
Від сьогодні Ель заживе новим життям: спокійним, розміреним і сповненим позитиву... Так він собі думав, ідучи під дощем сліз і сльозами дощу...
Хоча, всьо наше життя - це лишень наші власні ілюзії...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію