ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.12
21:14
Невже це й справді
Я тонкосльозим став од старості?
Тільки-но сирена розлуниться
Своїм протяжним воєм,
Я тонкосльозим став од старості?
Тільки-но сирена розлуниться
Своїм протяжним воєм,
2024.05.12
16:33
Ще, як був Азов турецьким, кріпость там стояла.
Чимале турецьке військо у ній гарувало.
А було ж місто багате – добра було того,
Бо ж купці з усього світу з’їздились до нього.
Було чим тут поживитись та чого пізнати.
А ще ж рабів християнських було т
Чимале турецьке військо у ній гарувало.
А було ж місто багате – добра було того,
Бо ж купці з усього світу з’їздились до нього.
Було чим тут поживитись та чого пізнати.
А ще ж рабів християнських було т
2024.05.12
16:32
Пам*яті моєї мами Валентини Михайлівни
(20.12.1939 - 16.12.2002)
Твоїх очей те каре мерехтіння
І досі заглядає мені в душу.
Хоча приходиш, мамо, в сновидіннях
Вночі, в беззвучній тиші непорушній.
(20.12.1939 - 16.12.2002)
Твоїх очей те каре мерехтіння
І досі заглядає мені в душу.
Хоча приходиш, мамо, в сновидіннях
Вночі, в беззвучній тиші непорушній.
2024.05.12
13:29
Кров на руках у сивих дітлахів,
Кармінові думки і сновидіння...
Горить моє нещасн,е покоління,
В багряній тьмі спокутує гріхи.
На фронті батальйон команди "ЗЕ"
Іде в атаку. Та невже не бачиш?
За голоси усім нам дали "здачі" -
Кармінові думки і сновидіння...
Горить моє нещасн,е покоління,
В багряній тьмі спокутує гріхи.
На фронті батальйон команди "ЗЕ"
Іде в атаку. Та невже не бачиш?
За голоси усім нам дали "здачі" -
2024.05.12
09:46
Від самого початку війни Олексій Юков очолює групу «Плацдарм», яка забирає з лінії фронту тіла загиблих. Ця сумна цифра становить вже понад півтори тисячі тіл. Нерідко доводиться збирати рештки рук і ніг, кістки…
За цей час Олексій оглянув сотні тіл. Інк
За цей час Олексій оглянув сотні тіл. Інк
2024.05.12
07:42
Гномик уявив себе титаном,
Графоман поетом. От біда-а-а!
Та на світі все іде по плану,
От колега - ух! Вот єто да-а-а!
Він піїт від бога! Знаменитий!
Знає все і навіть трохи бі...
Його музи люблять оковиту,
Графоман поетом. От біда-а-а!
Та на світі все іде по плану,
От колега - ух! Вот єто да-а-а!
Він піїт від бога! Знаменитий!
Знає все і навіть трохи бі...
Його музи люблять оковиту,
2024.05.12
06:30
У читальні тихій залі
І в місцях гучних зібрань,
Певно, звідую немало
Ще оцих німих страждань.
Бо від вечора до рання,
Ось уже тривалий час, –
Я пишу лиш про кохання,
Що єднати має нас.
І в місцях гучних зібрань,
Певно, звідую немало
Ще оцих німих страждань.
Бо від вечора до рання,
Ось уже тривалий час, –
Я пишу лиш про кохання,
Що єднати має нас.
2024.05.11
22:46
Мовчуни підступні!
Ви крізь сморід трупний
Нюхаєте квіти.
Як же легко жити!
Вам позаздрять трутні,
Мовчуни підступні!
Тихі русофіли!
Ви крізь сморід трупний
Нюхаєте квіти.
Як же легко жити!
Вам позаздрять трутні,
Мовчуни підступні!
Тихі русофіли!
2024.05.11
20:58
Прив’яже шибка небо швидко, як осу.
Насниться травам злива, крапель битва.
Вплете верба ромашку хмарки у косу.
Свічки каштанів стихнуть, як молитва.
В бузку сузір’ї пишнім космос щастя спить,
У срібних нотах рос кришталь бурштинний.
У дзеркалі у
Насниться травам злива, крапель битва.
Вплете верба ромашку хмарки у косу.
Свічки каштанів стихнуть, як молитва.
В бузку сузір’ї пишнім космос щастя спить,
У срібних нотах рос кришталь бурштинний.
У дзеркалі у
2024.05.11
13:21
Голод і спрага світ за очі лиса погнали
І привели нарешті в виноградник.
Прокравсь і мало не спритомнів:
З гілок звисали соковиті грона.
Ось розігнавсь, підскочив...
На радощах навіть заплющив очі.
Був певен, що ягоди вже в роті,
Та тільки гепнувся
І привели нарешті в виноградник.
Прокравсь і мало не спритомнів:
З гілок звисали соковиті грона.
Ось розігнавсь, підскочив...
На радощах навіть заплющив очі.
Був певен, що ягоди вже в роті,
Та тільки гепнувся
2024.05.11
06:12
Травень шукає притулку,
спокій украли дощі.
Чи від грози є пігулки?
Дай половинку мерщій.
Хочу веселку над містом.
Чуєш, як пахне озон?
З неба краплини намистом
теж гуркотять в унісон.
спокій украли дощі.
Чи від грози є пігулки?
Дай половинку мерщій.
Хочу веселку над містом.
Чуєш, як пахне озон?
З неба краплини намистом
теж гуркотять в унісон.
2024.05.11
05:31
Погаснуть заграви багряні
Та вибухи стихнуть будь-де, -
Ще трохи - і тиша настане,
І спокій на душі спаде.
Лиш треба не втратити віру
І мати упевненість в тім,
Що можна знешкодити звіра
За злочини скоєні ним.
Та вибухи стихнуть будь-де, -
Ще трохи - і тиша настане,
І спокій на душі спаде.
Лиш треба не втратити віру
І мати упевненість в тім,
Що можна знешкодити звіра
За злочини скоєні ним.
2024.05.10
14:43
Звивайте сни у свитки пелюсткові
Як ніч весни в безсонні має вади,
І вадить більше, як слова любові
Бажаючи поцупити в троянди
Її чесноту. Світ у тім захланний,
І кожному із двох дарує вміння:
Комусь барвисту щедрість Тіціана,
А іншим смуток пензля
Як ніч весни в безсонні має вади,
І вадить більше, як слова любові
Бажаючи поцупити в троянди
Її чесноту. Світ у тім захланний,
І кожному із двох дарує вміння:
Комусь барвисту щедрість Тіціана,
А іншим смуток пензля
2024.05.10
12:55
Жебрак несе на горбу крик,
він пронизує тишу мечем страху.
Крик поглинув місто,
розриваючи барабанні перетинки.
Крик поселився в головах людей
і розбив реальність на шматки.
Жебрак несе з собою гнів століть,
який може спалити місто.
він пронизує тишу мечем страху.
Крик поглинув місто,
розриваючи барабанні перетинки.
Крик поселився в головах людей
і розбив реальність на шматки.
Жебрак несе з собою гнів століть,
який може спалити місто.
2024.05.10
10:02
«Все просто. У мене немає нічого святого…»
Олександр Сушко
Якщо немає у тебе
того, що дається Небом,
немає нічого святого,
що дарується Богом,
Олександр Сушко
Якщо немає у тебе
того, що дається Небом,
немає нічого святого,
що дарується Богом,
2024.05.10
05:42
Вже відстрілялися жаринки
І не курить зловіще дим, –
З’явився час для відпочинку
Від невтоленної біди.
У вогкім затишку окопу
Принишкли втомлені бійці,
Бо дрон ворожий може оком
Оптичним виявити ціль.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І не курить зловіще дим, –
З’явився час для відпочинку
Від невтоленної біди.
У вогкім затишку окопу
Принишкли втомлені бійці,
Бо дрон ворожий може оком
Оптичним виявити ціль.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлія Кленова /
Проза
Dream
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Dream
А дзвін величного храму ще лунав. Змокнувші від дощу люди, ховалися під кремезними стінами собору. Він був незвичайним, зважаючи на його вікову стійкість. Це була будівля далеко не XX і не XXI століття й нічим не нагадувала класичний постмодернізм-диковини людської уяви, а чистий в його вигляді приклад Середньовічної міці та величності, вшанування вищих та преклоніння перед їхньою силою. Людина, порівняно з ним, а порівняння-з собором та Богом - піщинка, ніщо. Саме таку істину хотіли, мабуть, донести тодішні архітектори та й віра була тоді далеко не гуманістична... Собор водночас лякав і радував людське око. Високі шпилі, здавалося, торкалися небес, лоскочучи їх хмари. Вони нагадували безкінечну дорогу, останню, довжиною в життя...
Романтичний та в той самий момент й неаби як грубий, він заворожував. Він так вабив, що тіло наповнювалось любов’ю, такою ж ніжною та небезпечною як він сам. Подих різко змінив частоту, вдихи-все коротші, а серце розривається від задоволення.
Ні це не романський стиль, а такий близький до внутрішнього розуміння - Середньовічна готика. Архітектура величі...
Похмурий, ніби приречений на щось він стояв в краплинах дощу і це надавало йому ще приреченішого вигляду. Готична роза манила звернути на нею увагу, символ всевидячого ока, що слідкує за тобою та й за всіма мурахами-людьми, вона височіла над порталом. Портал - символічний вхід. Ступаючи вперед крізь нього до цього творіння немислимої фантазії, ти ще більше розумієш, що ти й справді піщинка. Могутні контрфорси тримають на плечах всю громістку споруду, а простір дає де уяві та відчуттям розгулятися.
Дощ вщух, а небо почала затягувати темрява. Місяць так зловіще вийшов зі своєї схованки, що стало не по собі. І я вже одна, самотня, мов покинута скрипка десь на горищі у старого майстра. Одна серед думок...
Як на зло, чи то в підсвідомості, чи й справді на яву, почулась мелодія знайомої пісні та далеко неспокійної. Lagro Генделя! Падаю на коліна, довжелезна сукня сковує мої рухи. Хтось не бажає мене відпускати. Хтось? Та чи є в нього ім’я? Напевно, це - екстаз, захоплення і воно набуває обрисів, живого тіла. Воно чи то вже він наближається, вміло вклоняється, цілує руку та запрошує на танець. Я не можу розгледіти його обличчя, ця таємничість ще більше приваблює, я бачу лише чоловічу постать, що не нагадує сьогоднішніх представників цього роду,це дивлячись на його дивний одяг. Для когось можливо дивний, а для когось ні, для мене - точно НІ!. Одним словом, він справжній лицар. Накривши мене своїм плащем він намагався зігріти тремтяче від холоду тіло. Не можу побачити його очі, а так хотілося б, вони точно б розповіли про нього все!
Його довге волосся розвивалося в пориві танцю, а через тонку вуаль я відчувала його подих...Ми кружляємо під цю чаруючу музику, музику внутрішньої краси.
Перед очима часто змінюються картини-картини з життя та точно не мого: блиск мечів, поєдинок, кров, останній подих, смерть. Мабуть, це епізод з життя цього таємничого лицаря, що вийшов ніби зі сторінок куртуазного роману. Ось чому він ,ніби, не живий, він витвір уяви, що закінчив своє життя героїчно-в бою, захищаючи честь дами серця. Але тепер він може дарувати радість тим, хто невзначай зайде в цей собор-також плід уяви, хоча виглядає так реально. Що поробиш МРІЯ. Музика все стихала... А за вітражами, знадвору почало виднітися сонце. Собор наповнився містерією кольорів, що виходили з цих різнокольорових скелець.
РАНОК!
І лицар так само несподівано почав зникати в тінях собору, як і з’явився.
Я ЧЕКАТИМУ НА ТЕБЕ...
Автор: Юлія [Darksad] Бєльська
Романтичний та в той самий момент й неаби як грубий, він заворожував. Він так вабив, що тіло наповнювалось любов’ю, такою ж ніжною та небезпечною як він сам. Подих різко змінив частоту, вдихи-все коротші, а серце розривається від задоволення.
Ні це не романський стиль, а такий близький до внутрішнього розуміння - Середньовічна готика. Архітектура величі...
Похмурий, ніби приречений на щось він стояв в краплинах дощу і це надавало йому ще приреченішого вигляду. Готична роза манила звернути на нею увагу, символ всевидячого ока, що слідкує за тобою та й за всіма мурахами-людьми, вона височіла над порталом. Портал - символічний вхід. Ступаючи вперед крізь нього до цього творіння немислимої фантазії, ти ще більше розумієш, що ти й справді піщинка. Могутні контрфорси тримають на плечах всю громістку споруду, а простір дає де уяві та відчуттям розгулятися.
Дощ вщух, а небо почала затягувати темрява. Місяць так зловіще вийшов зі своєї схованки, що стало не по собі. І я вже одна, самотня, мов покинута скрипка десь на горищі у старого майстра. Одна серед думок...
Як на зло, чи то в підсвідомості, чи й справді на яву, почулась мелодія знайомої пісні та далеко неспокійної. Lagro Генделя! Падаю на коліна, довжелезна сукня сковує мої рухи. Хтось не бажає мене відпускати. Хтось? Та чи є в нього ім’я? Напевно, це - екстаз, захоплення і воно набуває обрисів, живого тіла. Воно чи то вже він наближається, вміло вклоняється, цілує руку та запрошує на танець. Я не можу розгледіти його обличчя, ця таємничість ще більше приваблює, я бачу лише чоловічу постать, що не нагадує сьогоднішніх представників цього роду,це дивлячись на його дивний одяг. Для когось можливо дивний, а для когось ні, для мене - точно НІ!. Одним словом, він справжній лицар. Накривши мене своїм плащем він намагався зігріти тремтяче від холоду тіло. Не можу побачити його очі, а так хотілося б, вони точно б розповіли про нього все!
Його довге волосся розвивалося в пориві танцю, а через тонку вуаль я відчувала його подих...Ми кружляємо під цю чаруючу музику, музику внутрішньої краси.
Перед очима часто змінюються картини-картини з життя та точно не мого: блиск мечів, поєдинок, кров, останній подих, смерть. Мабуть, це епізод з життя цього таємничого лицаря, що вийшов ніби зі сторінок куртуазного роману. Ось чому він ,ніби, не живий, він витвір уяви, що закінчив своє життя героїчно-в бою, захищаючи честь дами серця. Але тепер він може дарувати радість тим, хто невзначай зайде в цей собор-також плід уяви, хоча виглядає так реально. Що поробиш МРІЯ. Музика все стихала... А за вітражами, знадвору почало виднітися сонце. Собор наповнився містерією кольорів, що виходили з цих різнокольорових скелець.
РАНОК!
І лицар так само несподівано почав зникати в тінях собору, як і з’явився.
Я ЧЕКАТИМУ НА ТЕБЕ...
Автор: Юлія [Darksad] Бєльська
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію