ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Леся Горова
2024.05.04 08:19
Так забракло мені того променю, що поза хмарами
Заховався у мить, коли падало сонце в сосняк.
Так забракло вишневого білого цвіту, що балував,
І в незвично спекотному квітні у поспіху збляк.

Так забракло хвилини, щоб вгледіти зграю лебедячу.
Так за

Віктор Кучерук
2024.05.04 05:54
В хаті порожньо й надворі
Анічого, крім імли, –
Де ті друзі, що учора
За моїм столом були?
Ані зір на небосхилі,
Ані гаму між садиб, –
Де ті друзі, що твердили
Бути дружніми завжди?

Світлана Пирогова
2024.05.03 10:49
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в

Леся Горова
2024.05.03 08:07
Зайду і трепетно відкрию скриню.
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.

Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі

Артур Курдіновський
2024.05.03 06:09
Послухай, враже! Твій огидний дотик
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!

Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!

Віктор Кучерук
2024.05.03 05:47
Вже не біліє снігом хата
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Теж не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.

Ілахім Поет
2024.05.03 01:37
І доки в’ється життєва пряжа, і робить оберт веретено, а кров у жилах така гаряча – мені далеко не все одно: чи в добрім гуморі будеш зранку? І що наснилось тобі вночі? Без слів відчути б і забаганку, і все, про що ти чомусь мовчиш… Не дати сісти бодай п

Ілахім Поет
2024.05.02 22:35
В світі все невипадково
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі

Євген Федчук
2024.05.02 19:57
Було то все за давніх тих часів,
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів

Іван Потьомкін
2024.05.02 12:35
Велике пошанування до батька й матері, бо Господь Пресвятий ставить його вище пошанування до Себе Самого… Є в тебе майно чи нема - шануй батька твого і матір твою, навіть якщо живеш милостинею" Раббі Шимон бар Йохай Давно це сталось. Тоді, як в І

Світлана Пирогова
2024.05.02 11:03
Четвер Великий. Таїнство вечері.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.

І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.

Юрій Гундарєв
2024.05.02 10:26
Літери


Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.

Юрій Гундарєв
2024.05.02 10:19
Нотатки дружини письменника Скажу відверто: мені особисто подобаються оповідання мого чоловіка - короткі, але дуже зворушливі. І нехай він досі не лауреат премій, як дехто з його однокурсників, не входить до правління творчих спілок, не видає щорічно ч

Тетяна Левицька
2024.05.02 08:59
Не розказуй мені про любов —
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!

Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,

Леся Горова
2024.05.02 08:05
Голубі троянди

Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.

Той куточок наснився мені: із тканини м'якої

Артур Курдіновський
2024.05.02 05:59
У старомодній та незграбній шафі
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.

Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Публіцистика):

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Іван Кушнір
2023.11.22

Олена Мос
2023.02.21

Саша Серга
2022.02.01

Анна Лисенко
2021.07.17

Валентина Інклюд
2021.01.08

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Журналіст Чесний (1941) / Публіцистика / Голодомор

 Голодомор II. 1946-1947 років
___ Валентин Лабунський, для УП

Про цю трагедію не знає не лише людство, а й більшість українців. Втім, кістлява рука голоду, яким Сталін й по війні "виховував" Україну, забрала 1947 страшного року до мільйона українських життів.
Що стало причиною трагедії, якими були її масштаби, що робила влада, аби допомогти жертвам нового голодомору? Про це розповідають документи.

Ситуацію в сільському господарстві повоєнної України ускладнила політика керівництва республіки й СРСР. Негативний вплив на неї мала, насамперед, невідповідність державних заготівельних цін на сільськогосподарську продукцію й оптових – на промислові товари, необхідні селу.

Інакше кажучи, плоди праці хліборобів забирали за безцінь, а необхідні їм товари й машини продавали за захмарними цінами. До цього додавалася абсолютно ідіотична податкова система, яка не залишала українському селянинові майже нічого.

Ситуація ускладнювалася ще й тим, що в колгоспах по війні різко зменшилася кількість робочих рук – багато людей загинуло на фронтах, а демобілізовані воїни намагалися правдами й неправдами не повертатися до рідних сіл, де панував кріпосницький лад, й влаштовувалися деінде, аби не в колгоспах – на будовах, заводах, фабриках, лісоповалі...

Новини ТаблоID

Колишня подружка Андрія Ющенко крутить з другом Довгого
Шуфрич показав, як він стріляє з лука
Андрій Ющенко зводив свою нову пасію на бойовик. ФОТО
Сердючка надягла шортики і осідлала тренажер
Головне у середу - смиренність і покаяння
Українська співачка стала "Місіс світу"
[an error occurred while processing this directive]
Основною робочою силою в колгоспній Україні по війні були жінки – питома вага жіночої праці в аграрному секторі української економіки становила в 1946 році 80%.

Широко використовувалася також дитяча праця. У колгоспах України в ті роки працювало 800 тисяч дітей у віці від 12 до 16 років. Не зважаючи на це, компартія й уряд СРСР вимагали беззастережного виконання плану здачі хліба державі.

В неурожайному 1946 році Україна мала здати 340 мільйонів пудів зерна. Пізніше обсяги зерноздачі підвищили до 363 мільйонів. З огляду на посуху, це була абсолютно нереальна цифра, й колгоспи виконати план не змогли.

Тоді з допомогою уповноважених партії усі колгоспи було піддано повторній перевірці. В результаті на заготівельні пункти з колгоспних комор вивезли навіть насінний фонд.

У доповідній записці одного такого уповноваженого читаємо: "Проведеною перевіркою встановлено, що в 47 районах Житомирської, Кіровоградської, Вінницької, Миколаївської, Сумської та Запорізької областей з колгоспів вивезено не тільки весь урожай, а навіть і сортове насіння".

Й так по всій Україні. Це означало, що українські села напередодні зими 1946-1947 року залишилися без хліба. Якщо голова колгоспу намагався залишити бодай щось, його безжалісно карали. За 1946-й і перший квартал 1947 року в Україні було засуджено 1312 голів колгоспів.

Відібраний у хліборобів хліб експортувався за кордон. Згідно з документами, український хліб відвантажувався до Польщі, Чехословаччини, Болгарії. Це була сталінська "інтернаціональна допомога".

Величезні обсяги зерна поставлялися з України до Москви й Ленінграда. В самих же українських селах починався голод. Ось витяг з доповідної записки Дніпропетровського обкому партії Хрущову й Коротченку, які в той час керували підрадянською Україною:

"Повідомляємо, що з 11 681 колгоспу в області видається на один трудодень: в 20 колгоспах – 50 грамів хліба, в 117 – від 50 до 100 грамів, в 486 – від 100 до 200, в 665 – від 200 до 400..."

Але Сталіну та його сатрапам в Києві й цього було недостатньо. Вони зажадали різко зменшити контингент осіб, які отримували хліб за карточками. В сільській місцевості хлібних карточок позбавили 3 мільйони осіб.

Було встановлено нові норми забезпечення хлібом непрацездатних дорослих членів родин (250 грамів на день) і дітей (300 грамів на день).

В Україні почався голод. Доведені до відчаю, перед загрозою голодної смерті колгоспники зверталися до керівництва республіки й країни з розлогими листами.

З листа колгоспників з села Попелюхи Піщанського району Вінницької області тодішньому керівникові України Микиті Хрущову:

"Дорогий Микито Сергійовичу, заступнику наш, важко нам, обірвані ми, голі й босі, брудні й голодні, на людей не схожі, гірше за худобу живемо, ніколи не було так тяжко, як тепер. Люди наші з голоду помирають, діти від недоїдання стають каліками, харчуємося ми лободою й корою, а хліб можна купити лише за 160 кілометрів від нашого села та й грошей у нас немає.

Колгосп нам за нашу працю нічого не дав, й з голоду ми подихаємо. Якщо ви, Микита Сергійовичу, нам не допоможете, то не буде кому наступного року землю орати..."

За зиму 1946-47 року в селі Попелюхи від голоду померло 70 селян. У деяких родинах за зиму винесли по кілька небіжчиків.

З кожної області, з кожного району до Києва й Москви йшли і йшли селянські послання з проханням допомогти. Але залишалися вони голосами волаючих в пустелі.

В Україні почався масовий мор.

З доповідної записки обласного управління МВС по Чернігівської області: "Повідомляємо, що за першу декаду 1947 року в області зареєстровано 2 тисячі 53 особи, хворих на дистрофію, з них 903 особи – діти. За другу декаду 1947 року зареєстровано 2 тисячі 820 таких осіб, з них 1367 чол. – діти..."

Така сама ситуація була й в інших областях України. За приблизними підрахунками, голод 1947 року викосив в Україні від 100 тисяч до мільйона людей, переважно селян.

Під час другого голодомору в Україні, як і під час першого, почалося людоїдство. З доповідної записки від 6 лютого 1947 року українського управління Міністерства державної безпеки своєму московському шефові Абакумову під грифом "Цілком таємно":

"В МДБ України продовжують надходити свідчення про випадки вживання в їжу людських трупів. Так, працівниця підсобного госпордарства депо станції Синельниково Дніпропетровської області П. 13 січня 1947 року з’їла труп своєї матері.

26 й 27 січня в селі Каїри Саратського району Ізмаїльської області зафіксовано 4 випадки вживання людського м’яса. Мешканець міста Ізюм Харківської області К. 55 років, який працював завідувачем місцевим моргом, систематично викрадав трупи померлих дорослих і дітей і вживав їх в іжу.

При обшуку в нього було знайдено дитячі голови й кістки ніг дорослих людей. Колгоспниця Ф. з села Дмитрівка Петропавлівського району Дніпропетровської області 21 січня 1947 року вбила і з’їла трьох своїх неповнолітніх дітей у віці від 3 до 8 років.

Група з шести мешканців села Колотвина Ренійського району Ізмаїльської області викралa з цвинтаря два непохованих трупа і з’їлa їх..."

Холоне кров в жилах, коли читаєш такі документи. Українські чекісти повідомляли в Москву, що за станом на червень 1947 року в Україні було виявлено 130 людоїдів. Це тільки виявлених. А скільки людей божеволіли без фіксації емгебешників і їли власних дітей й матерів?!

Тих, хто не божеволів й шукав бодай якісь шляхи порятунку, кидали за грати. Ось ще один документ – витяг з доповідної записки МВС Української РСР, в якому повідомляється, що лише за перші дві декади 1947 року в Україні було порушено 1727 кримінальних справ. Й далі йде розшифровка:

"Колгоспницю Леско з Чернянського району Одеської області засуджено на 8 років позбавлення волі за крадіжку 3 кілограмів колосків...

Об”їзчика Чайку з колгоспу імені Шевченка Полтавської області засуджено на 5 років позбавлення волі за крадіжку 20 кілограмів колосків...

Сторожа Колінько з Чорнобаївського району Полтавської області засуджено на 8 років позбавлення волі за крадіжку 16 кілограмів гороху...

Колгоспницю Соломаху з колгоспу "20 років Жовтня" засуджено на 10 років позбавлення волі за крадіжку 5 кілограмів колосків…"

Й так далі. Немає кінця цьому документальному свідченню великого злочину страхітливої гідри, ім’я якій – сталінізм. Його єзуїтство тьмяніє навіть на тлі злочинів секредньовічної інквізиції.

Спочатку в людей до зернини забирали все, а потім відправляли в ГУЛАГ на каторгу за те, що вони, напівмертві, намагалися знайти на колгоспному полі бодай якусь поживу.

І коли сьогодні дехто в білокам’яній та їхні підспівувачі в Києві намагаються знівелювати масштаби злочинів кремлівського режиму проти України, так і хочеться надіслати їм ці страхітливі папери.

Валентин Лабунський, для УП

Контекст : Голодомор II


      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2008-07-01 20:57:09
Переглядів сторінки твору 4044
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 4.331 / 5.5  (4.083 / 5.33)
* Рейтинг "Майстерень" 4.125 / 5.5  (3.828 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.750
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми Соціально-громадська тематика
Автор востаннє на сайті 2018.03.30 02:10
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Майстерень Адміністрація (Л.П./М.К.) [ 2010-11-26 10:08:50 ]
Чому в Україні у 20-х та 40-х роках був Голод?

«Ельцин, заставь хохлов накормить Москву!»
Гасло 90-х років

УНІАН багато писав про Голодомор 30-х років. Але я спробував дослідити, чому був голод у 20-х роках? І чому був у 40-х? Перша світова війна прокотилася тяжким тараном через Україну, фронти переорали снарядами нашу землю. Люди були пограбовані, господарства знищені, але голоду, від якого гинули масово люди, під час війни таки не було. Чому ж тоді виник голод після неї?

Битви першої світової війни не відбувалися власне на російських землях, втім із захопленням в Росії влади більшовиками в містах європейської Росії настав голод. У грудні 1917 року Совнарком РФССР під керівництвом В. Леніна «підрахував», що в Україні є 500 000 000 пудів «надлишків зерна», це біля 750 тисяч тонн. (Ленинский сборник, т. XVIII с.83)

Бачите, більшовики не мали ані орбітальних сателітів, ані Інтернету, однак у Петрограді за тисячу кілометрів від України просвітили наші магазини у кожного господаря, зважили і підрахували наше зерно!

20 грудня 1917 року Ленін призначає Георгія Орджонікідзе надзвичайним комісаром «району Україна» (!?), який в січні і лютому 1918 року їздив до Харкова, Катеринослава, Кіровограда, Одеси, Миколаєва, Херсона, Полтави з продзагонами і керував грабежом тих «лишків зерна» і висилкою їх до Росії. Товариш комісар мусив добре потрудитися, бо 3 лютого 1918 року Ленін пише йому: «Від душі дякую за енергійні заходи в продовольчій справі. Продовжуйте, ради бога, з усієї сили добувати продовольство, організувати спішно зсипку хліба, щоб встигнути налагодити постачання до бездоріжжя» (див: В.І.Ленін, твори, т.35, с.267).

А було за що дякувати «комісару району Україна». Він наказав, щоб у містах Харківської області не робили запасів більше, ніж на два тижні.

У грудні 1917 року і січні 1918 року тільки в Ізюмському повіті було реквізовано і відправлено в Росію 740 000 пудів зерна (приблизно 1200 тонн). («Продовольственное дело» №34/1918).

23 січня 1918 року Нарком по продовольству повідомляв Леніну, що з Полтавської області на 18 січня відправлено до Петрограда 30 вагонів пшениці, у Москву – 30 вагонів пшеничного і житнього борошна і по 20 вагонів – в Новгородську, Смоленську і Володимирську губернії. 18 січня 1918 року з Чернігівщини відправлено до Петрограда і Західного Фронту 140 вагонів цукру. З 18 лютого по 9 березня 1918 року тільки з Херсонської області до Росії вивезено 1090 вагонів збіжжя.

Дуже цікаву статистику про вивіз хліба з України до Росії знаходимо в телеграфних повідомленнях комісара Харківського залізничного вузла: 19 лютого 1918 року відправлено 2 потяги; 20-го – 2 потяги; 21-го – 2 потяги; 22-го - 7 потягів; 23-го – 3 потяги; 24-го – 3 потяги; 26-го – 2 потяги в складі 75 вагонів; 28-го – 30 вагонів продовольчих вантажів у Московську, 50 вагонів – у Петроградську і 154 вагони – у північні губернії. 1 березня 1918 року до північних губерній відправлено 40 вагонів, до Москви - 23 вагони борошна, вагон круп і вагон консервів.

Усі ці відомості я скопіював з відкритих архівних документів Росії.

Цей перелік можна продовжити, але і подані документи засвідчують про обсяг грабежу України більшовиками. Річ зрозуміла, що в потребі одна держава допомагає другій. Але це робиться на основі міждержавних угод і договорів. У даному випадку такі угоди повинні були укладатися між РФСРР і УНР. Але цього не сталося. Московські більшовики військовою силою на території іншої держави УНР реквізували продовольчі продукти – зерно, борошно, цукор, крупи та інше. Для реквізиції хліба у селян більшовики Леніна створили спеціальні військові загони переважно із «рабочих і матросів» братньої Росії. Перший такий «продзагон» вирушив із Харкова вже 16 грудня 1917 року в район Сумщини. Збройні сутички при реквізиції виникали в околицях Донбасу і великих промислових міст.

Насильницьке відбирання продовольства в Україні більшовиками швидко довело до впровадження в Україні карткової системи у містах. Спочатку на людину, яка працювала фізично, норма була півтора фунта хліба, на всіх інших – по одному фунту (фунт - бл. 400 г.) Отже, за два місяці відбору хліба в Україні, де було «500 мільйонів пудів хлібних залишків», розпочався голод. У двадцяті роки ХХ століття Україна (УСРР) увійшла пограбована, обікрадена «старшим братом» і то не лише з хліба, а також і сакрального майна. За декретами Леніна з 1918 і 1922 років про так звану секуляризацію і реквізицію церковного майна, в Україні пограбовано і продано за кордон церковних цінностей на суму вісім мільярдів доларів за тодішнім курсом (див: В. Самохвалов. КПбУ у боротьбі за відбудову народного господарства в 1921-1926 р.р.). Немало вивезено його в Росію і досі не повернуто. Предмети духовно-культурної, історичної тисячолітньої спадщини, створені генієм нашого народу, було пограбовано.

Отже, слід відзначити, що творцем голоду в Україні був Совнарком РФСРР на чолі з Леніним. Сталін мав доброго учителя, він тільки удосконалив ленінську систему і поширив дію на всі території, де проживали українці, – (подивись на етнографічну карту розселення українців того часу, у тому числі на граничні повіти в південних областях РФ, Приволжя, Придоння, Кубані, а також Казахстану, на, так званий, Сірий Клин). Окремі дослідники голод у 1917 – 1922 роках назвали прелюдією Голодомору 1932-33 років. Голодомор тридцятих років ХХ ст. широко досліджений українськими і зарубіжними істориками, тому у цій статті не обговорюється. Але, при нагоді, тим, хто заперечує Голодомор, треба згадати одну цифру, яку навів син Йосифа Сталіна Яков Джугашвілі в розмові з польськими офіцерами-в’язнями німецьких концтаборів 1943 року в розмові про трагедію Катині. Він сказав: “Чого ви кричите за якихось 4 тисячі людей? У тридцятих роках в Україні від голоду загинуло три з половиною мільйони людей - і всі мовчать”. Як бачимо, навіть син Сталіна був поінформований про трагедію в Україні. А що подав «тільки» 3,5 мільйона жертв, то вже питання сталінської статистики. Тут важливо, що він ствердив, що Голодомор був! Цю розмову надрукували не так давно у польській газеті “Політика”.

Голод у 1946-47 роках також ще не досліджений вповні. Тут я хотів би згадати Микиту Хрущова, який на VIII пленумі ПОРП(б) у Варшаві, куди він прибув без запрошення, в жовтні 1956 року, відповідаючи партійному діячеві Польщі Владиславу Ґомулці, сказав:

«Я міг би вручити вам, дорогий товариш Ґомулка, список осіб, що впали жертвою канібалізму в 1946–47 роках в часи голоду в Україні, а ми в тім часі давали вам зерно, давали вам не його надлишки, а відривали його від живого тіла нашого народу... У 1946–47 роках був голод в Україні, був канібалізм (запитайте Ванду Васілевську), а ми постачали вам зерно» .

Треба зауважити, що голод в 1946–47 роках охопив властиво терени України, де сільське господарство було колективізоване, де були колгоспи і радгоспи, створені вже 1939 року, що сприяло державі у пограбуванні селян. Очевидно СРСР не «давав», а продавав Польщі, і не лише Польщі, український хліб на базі міждержавної угоди з 1946–1948 років. Тоді Польщі «дали» 300 (триста) тисяч тонн зерна.

Наслідком всіх голодів в Україні було знищення як чисельності так і етнофонду народу. Знищено було найздоровший національний етнофонд, найздоровшу частку нації, якою тоді було селянство. Треба признатись, що досі ми не спромоглись відтворити втрачений в роки голодів фізично-моральний етнофонд народу.

Саме в цьому я бачу коріння гасла, яке поставив у епіграф.

Степан Семенюк, колишній політичний референт крайового проводу ОУН, голова політичного відділу воєнної округи УПА, спеціально для УНІАН

http://www.unian.net/ukr/news/news-408202.html