ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.01
10:27
«На кремені вирослий колос...»
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
2024.05.01
08:57
Вранішні роси - цнотливості роси
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
2024.05.01
05:52
Небо грайливими хмарами
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя тобі нехай, донечко,
ранок травневий приносить.
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя тобі нехай, донечко,
ранок травневий приносить.
2024.05.01
05:27
Усе чіткіше кожен крок
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
2024.05.01
05:24
На білий сніг стікає з ліхтарів
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
2024.04.30
22:48
Ти була красива, наче юна Геба*,
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
2024.04.30
14:02
Перенеслись у перше травня!!!
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
2024.04.30
13:53
М-оя душа проникливо сприймає
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
2024.04.30
11:05
Ходить бісова невіра
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
2024.04.30
09:40
У розтині часу нам істини вже не знайти,
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
2024.04.30
09:33
Ти з дитинства не любиш усі ті кайдани правил.
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
2024.04.30
09:00
Росою осідає на волосся
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
2024.04.30
06:01
Так вперіщило зненацька,
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
2024.04.29
23:07
Шепіт весни над містом
В шелесті яворів…
Люляй, Маля, -
Мати-Земля
Квітом укрила Львів.
Люляй-люлій, Леве, радій,
Сонце встає огненне.
В шелесті яворів…
Люляй, Маля, -
Мати-Земля
Квітом укрила Львів.
Люляй-люлій, Леве, радій,
Сонце встає огненне.
2024.04.29
13:58
Найважливіший перший крок…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
2024.04.29
12:22
Хочеш вірити в бога - вір.
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Софія Анжелюк (1992) /
Проза
.., бо ...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
.., бо ...
Як би ми не намагались покинути щось лихе, на жаль, знову і знову до цього повертаємося. Так і я.
Я знову була між багатьох собі подібних, вони всі спали блаженним сном, немов солдати між битвами, і в них всіх, аналогічно до тих же солдатів зірвало дах до міри, яку описати неможливо, бо нема гіршого, аніж коли ти забуваєш все: де ти, чому ти тут; хто ти, чи існують інші, які вони?.. НІ, пам'ять є; там багато комірок переповнених інформацією, спогадами, знаннями, почуттями, але доступ туди закрито, двері замкнені, а ключ вкрадено...
Я лежала, підпираючи стіну головою, яку ледь відчувала на плечах. Невже я про це мріяла, невже мріяла про цю "диру", в якій стирчатиму з купою шприців поряд?.. Ні! Ні! НІ! Я не вірила, що це твориться зі мною: я ж мріяла закінчити історичний факультет в Києво-Могилянській Академії; захистити дисертацію; стати етнографом чи фольклористом, а тут... Все дістало - і я вколола ще одну дозу.
Я знала - це не вихід, я знала життя повинно бути життям, а не виживанням від дози до дози, а життям, яким було колись...
Та я не пам'ятала, яким воно було тоді, в те чарівне "колись". Час від часу я зазирала крізь щілини для ключів до кімнати під назвою "Пам'ять", але те, що я там побачила мене не особливо тішило: я була щасливою, життєрадісною, веселоя, безтурботною...
ТАКИМ ЖИТТЯ НЕ БУВАЄ!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
І я знову взяла шприц, на який довго дивилася, бо не розуміла, чого в ньому шукаю. Суті життя, яку ніхто не може пояснити, бо не може і все тут, а ця голка і розмовляти не вміє?.. Чи вміє?.. Я на силу віддала наповнений шприц якомусь хлопцеві...
Той день був схожий на війну, яка тривала довго, невчерпно страждаючи; я заснула в конвульсіях, а коли прокинулась від "прибуття нового матеріалу", на який кинулися всі,.. Всі, окрім мене і нього, того хлопця: його очі закотилися ще декілька годин того. а кілька годин потому його викинули, як непотрібне шмаття, як річ, як подерті меблі, що заважають пересуватися квартирою...
Я розуміла - на його місці могла бути я; дози могла не витримати я, вмерти мала я...
То що, суть життя в смерті?..
Я підвелась: заледве, перехиляючись і підтримуючи стіну. Перший крок здавався зовсім нереальним, другий легше, а третій забрав останні сили - я впала прямо в коридорі, тож скрутилася якомога компактніше і спостерігала, спостерігала за тим, що творилося, а творилося ніщо... в прямому розумінні цього слова: "ніщо!"
Всі ці люди колись мріяли, бачили майбутнє підкореним, але зламалися, бо...бо в кожного є свої "бо", а своїх особистих "бо" я вже й не пам'ятала... я знов зазирнула до щілини пам'яті, де розспівувався церковний хор, де я співала підлітком...
Десь був світ, світ безлічі кольорів і відтінків, які не закінчуються; я там була, була і буду ще колись...напевне...
Що й не спаде на думку, коли дивишся на панків, які курять якусь гребучу траву? Хочеться їх пожаліти, але розуміється - пізно. Вони знайшли причину, щоб обрати своє життя таким... Сідаючи до трамваю, я все ж не відривала погляду з тих кущів та споглядала страхітливий сміх, що відображав усю нереальність долі тих дітей...
Я знову була між багатьох собі подібних, вони всі спали блаженним сном, немов солдати між битвами, і в них всіх, аналогічно до тих же солдатів зірвало дах до міри, яку описати неможливо, бо нема гіршого, аніж коли ти забуваєш все: де ти, чому ти тут; хто ти, чи існують інші, які вони?.. НІ, пам'ять є; там багато комірок переповнених інформацією, спогадами, знаннями, почуттями, але доступ туди закрито, двері замкнені, а ключ вкрадено...
Я лежала, підпираючи стіну головою, яку ледь відчувала на плечах. Невже я про це мріяла, невже мріяла про цю "диру", в якій стирчатиму з купою шприців поряд?.. Ні! Ні! НІ! Я не вірила, що це твориться зі мною: я ж мріяла закінчити історичний факультет в Києво-Могилянській Академії; захистити дисертацію; стати етнографом чи фольклористом, а тут... Все дістало - і я вколола ще одну дозу.
Я знала - це не вихід, я знала життя повинно бути життям, а не виживанням від дози до дози, а життям, яким було колись...
Та я не пам'ятала, яким воно було тоді, в те чарівне "колись". Час від часу я зазирала крізь щілини для ключів до кімнати під назвою "Пам'ять", але те, що я там побачила мене не особливо тішило: я була щасливою, життєрадісною, веселоя, безтурботною...
ТАКИМ ЖИТТЯ НЕ БУВАЄ!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
І я знову взяла шприц, на який довго дивилася, бо не розуміла, чого в ньому шукаю. Суті життя, яку ніхто не може пояснити, бо не може і все тут, а ця голка і розмовляти не вміє?.. Чи вміє?.. Я на силу віддала наповнений шприц якомусь хлопцеві...
Той день був схожий на війну, яка тривала довго, невчерпно страждаючи; я заснула в конвульсіях, а коли прокинулась від "прибуття нового матеріалу", на який кинулися всі,.. Всі, окрім мене і нього, того хлопця: його очі закотилися ще декілька годин того. а кілька годин потому його викинули, як непотрібне шмаття, як річ, як подерті меблі, що заважають пересуватися квартирою...
Я розуміла - на його місці могла бути я; дози могла не витримати я, вмерти мала я...
То що, суть життя в смерті?..
Я підвелась: заледве, перехиляючись і підтримуючи стіну. Перший крок здавався зовсім нереальним, другий легше, а третій забрав останні сили - я впала прямо в коридорі, тож скрутилася якомога компактніше і спостерігала, спостерігала за тим, що творилося, а творилося ніщо... в прямому розумінні цього слова: "ніщо!"
Всі ці люди колись мріяли, бачили майбутнє підкореним, але зламалися, бо...бо в кожного є свої "бо", а своїх особистих "бо" я вже й не пам'ятала... я знов зазирнула до щілини пам'яті, де розспівувався церковний хор, де я співала підлітком...
Десь був світ, світ безлічі кольорів і відтінків, які не закінчуються; я там була, була і буду ще колись...напевне...
Що й не спаде на думку, коли дивишся на панків, які курять якусь гребучу траву? Хочеться їх пожаліти, але розуміється - пізно. Вони знайшли причину, щоб обрати своє життя таким... Сідаючи до трамваю, я все ж не відривала погляду з тих кущів та споглядала страхітливий сміх, що відображав усю нереальність долі тих дітей...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію