ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.15
00:26
Ким народжений, тим і повзаю.
Ну куди мені в солов’ї?
Та виспівую про любов все я…
І про чари очей твоїх.
До фіналу цієї арії -
Як у Греції до календ.
Чи ймовірний у цім сценарії
Занебесний мій хепі-енд?
Ну куди мені в солов’ї?
Та виспівую про любов все я…
І про чари очей твоїх.
До фіналу цієї арії -
Як у Греції до календ.
Чи ймовірний у цім сценарії
Занебесний мій хепі-енд?
2024.05.15
00:25
це смертельний танець під хіт війни
бек-вокали – дрони, вокал - гармати
що ж настільки, вороже, ти дурний
розізлив чогось мене ой дарма ти
ну давай, підспівуй, збирач землі
розсувай пілотку - ти заробив це
два квадратні метри ось ай люлі
бек-вокали – дрони, вокал - гармати
що ж настільки, вороже, ти дурний
розізлив чогось мене ой дарма ти
ну давай, підспівуй, збирач землі
розсувай пілотку - ти заробив це
два квадратні метри ось ай люлі
2024.05.14
10:00
Василий Куролесов
Я свято верю, что собака -
последний Ангел на Земле.
Когда затянет душу мраком -
Я свято верю, что собака -
последний Ангел на Земле.
Когда затянет душу мраком -
2024.05.14
05:55
Одне питання зріє у мені,
а відповідь заплутана до краю,
країна вигорає у вогні
та дехто навіть дотепер не знає,
куди ведуть історії сліди
у цім давно забутім Богом світі,
ми покручі московської орди
чи козаків нащадки гордовиті?
а відповідь заплутана до краю,
країна вигорає у вогні
та дехто навіть дотепер не знає,
куди ведуть історії сліди
у цім давно забутім Богом світі,
ми покручі московської орди
чи козаків нащадки гордовиті?
2024.05.14
04:53
Вже розвидняється надворі,
Запіяв когут десь зо сну,
А я, працюючи над твором,
Іще повіки не зімкнув.
Мов тінь, за вікнами майнула
Весняна ніч, а я іще
Сиджу незрушно, мов під дулом,
Упертим ворогом в лице.
Запіяв когут десь зо сну,
А я, працюючи над твором,
Іще повіки не зімкнув.
Мов тінь, за вікнами майнула
Весняна ніч, а я іще
Сиджу незрушно, мов під дулом,
Упертим ворогом в лице.
2024.05.14
01:31
В забутих райдужних світах
Я бачу жовте і рожеве.
Там, де король та королева
І там, де щастя вічний птах.
Нехай сьогодні сум в рядках
Не схожий на струмки квітневі.
В забутих райдужних світах
Я бачу жовте і рожеве.
Там, де король та королева
І там, де щастя вічний птах.
Нехай сьогодні сум в рядках
Не схожий на струмки квітневі.
В забутих райдужних світах
2024.05.14
00:51
Ніхто так запекло не нищить людей, як «спасители человечества».
Нечисть завжди береться повчати інших, як їм належить бути чистими.
Російські цінності дочекаються свого базарного дня.
Московити настільки захоплені загарбанням чужих земель, що їм
2024.05.14
00:12
Це кохання – мистецтво і таїнство, наш обряд…
А взаємні бажання такі креативні й творчі!
Обопільно натхненністю очі у нас горять.
Ну а передчуття викликають солодкі корчі.
Це кохання навіки з’єднає тебе й мене.
Так лунають зірки, так смакуються нап
А взаємні бажання такі креативні й творчі!
Обопільно натхненністю очі у нас горять.
Ну а передчуття викликають солодкі корчі.
Це кохання навіки з’єднає тебе й мене.
Так лунають зірки, так смакуються нап
2024.05.13
23:32
Боялась, щоб він не пішов од нас ,
не попрощавшись...
Яка печаль в очах:
в кутиках вуст гіркота залягла,
він здавався б справжнім в забавках немовлят,
гармидерував би і враз би замовкнув , як кажуть нараз...
І буде вечір, і на стрічі товаришів
його
не попрощавшись...
Яка печаль в очах:
в кутиках вуст гіркота залягла,
він здавався б справжнім в забавках немовлят,
гармидерував би і враз би замовкнув , як кажуть нараз...
І буде вечір, і на стрічі товаришів
його
2024.05.13
17:53
Справді, з першого погляду видалося - стара.
Наче мумія, тільки в очах щось незвичне гра.
Взагалі щось від відьом було в ній, щось – від віщунок.
Це лякало. І думалось навіть: чи не дарма
На уклін сюди йшов, чи не візьме в полон пітьма?
Чи тим самим
Наче мумія, тільки в очах щось незвичне гра.
Взагалі щось від відьом було в ній, щось – від віщунок.
Це лякало. І думалось навіть: чи не дарма
На уклін сюди йшов, чи не візьме в полон пітьма?
Чи тим самим
2024.05.13
10:55
Тінохрінь
Олександр Сушко опублікував чергову, за його словами, «сатиру». Як завжди, вишукано і дотепно:
Хрінотінь звичайна (vulgaris)
Гномик уявив себе титаном,
Графоман поетом. От біда-а-а!
Та на світі все іде ПО плану,
Олександр Сушко опублікував чергову, за його словами, «сатиру». Як завжди, вишукано і дотепно:
Хрінотінь звичайна (vulgaris)
Гномик уявив себе титаном,
Графоман поетом. От біда-а-а!
Та на світі все іде ПО плану,
2024.05.13
10:45
Хоча на подвір’ї не чутно
І в хаті не видно давно, –
Ти в серці моєму присутня,
Забути тебе не дано.
І долею, знаю, до згуби
Призначено щиро мені
Твої заціловувать губи,
Для тебе співати пісні.
І в хаті не видно давно, –
Ти в серці моєму присутня,
Забути тебе не дано.
І долею, знаю, до згуби
Призначено щиро мені
Твої заціловувать губи,
Для тебе співати пісні.
2024.05.13
01:24
Я знов помилився. Відкрився не тим.
Зарано розправив я крила.
Подумав, там сяйво. А там - тільки дим
Багаття, де совість згоріла.
Я так помилявся! Не з тими я вів
Палку та відверту розмову.
У струмі нещирих, надуманих слів
Зарано розправив я крила.
Подумав, там сяйво. А там - тільки дим
Багаття, де совість згоріла.
Я так помилявся! Не з тими я вів
Палку та відверту розмову.
У струмі нещирих, надуманих слів
2024.05.12
23:39
Чи промовлялися слова,
Чи у рядки ставали струнко,
Та правди тей потік не мав-
Нещирість вищого гатунку.
І, розтікаючись, між тим,
У ефімерності безмежній,
Лягали маревом густим
Чи у рядки ставали струнко,
Та правди тей потік не мав-
Нещирість вищого гатунку.
І, розтікаючись, між тим,
У ефімерності безмежній,
Лягали маревом густим
2024.05.12
21:14
Невже це й справді
Я тонкосльозим став од старості?
Тільки-но сирена розлуниться
Своїм протяжним воєм,
Я тонкосльозим став од старості?
Тільки-но сирена розлуниться
Своїм протяжним воєм,
2024.05.12
16:33
Ще, як був Азов турецьким, кріпость там стояла.
Чимале турецьке військо у ній гарувало.
А було ж місто багате – добра було того,
Бо ж купці з усього світу з’їздились до нього.
Було чим тут поживитись та чого пізнати.
А ще ж рабів християнських було т
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Чимале турецьке військо у ній гарувало.
А було ж місто багате – добра було того,
Бо ж купці з усього світу з’їздились до нього.
Було чим тут поживитись та чого пізнати.
А ще ж рабів християнських було т
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Роса (1964) /
Проза
Повернення
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Повернення
Плохо, плохо, плохо-
Мир сузился до пустоты.
Плохо, плохо, плохо
От безнадёжной суеты.
Плохо, плохо, плохо-
Затерялась жизни суть.
Плохо, плохо, плохо…
Прекратить бы как-нибудь.
Пустка… Яка ж пустка там , де повинно бути серце… Така, мабуть, була до створення світу… Зникнути б, розчинитися в повітрі, як вранішній туман… Може й правда… зникнути.. . А чому я називаю це „зникнути“, я ж маю на увазі „вмерти“?.. А діти? Як же вони житимуть, знаючи, що я залишила їх за власним бажанням? А мама? Не можна вмирати раніше за неї… Пустка… таке враження, що якби хтось спробував до мене доторкнутись, то рука пройшла б крізь мене, як крізь повітря . Але ж вони не знають, що мене не існує, вони хочуть, щоб усе було, як завжди. Вони ж живі, вони мають право цього хотіти… Треба зібратися, треба робити вигляд, наче я теж жива… Рухатись по звичному колу… Вони ж не винні, що мене більше немає…
…Боляче… Чому так боляче, мене ж не існує… Вони хочуть, щоб я посміхнулась… Вони чекають на мою посмішку… Як же боляче… Ніколи не думала, що мертва душа може так боліти… Я посміхнусь… зараз… вони ж чекають…
…Дощ… ні, злива… Цікаво, чи я щось відчую, як вийду під ту зливу…хочу… вийти… Нічого не сталось, я просто мокра… Як же вона співає, ця злива… Чому я плачу, я ж не хочу плакати… Злива…нічого більше немає, тільки злива … я хочу бігти назустріч краплям, як добре, що є вітер… Ніч, це добре, що зараз ніч… ніхто не бачить, як я мокра вештаюсь темними вулицями. Треба йти додому, діти сплять…
…Ранок… у небі за вікном ні хмаринки… Чому він ходить, ввібравши голову в плечі? І очі… десь я такі вже бачила… в дзеркалі… Ні! Він же не витримає, він не повинен відчувати такого болю… Я зараз, я зможу, я все зможу:
- Доброго ранку, любий! Як же я тебе кохаю…
Чист, и свеж, и умыт ветерок
Вдруг подует в лицо:„Мир широк,
Своё сердце скорей распахни,
Мрак с души, будто пыль, отряхни.
Даже ночью, взгляни, ведь светло.
Всё плохое прошло. Всё прошло…“
Мир сузился до пустоты.
Плохо, плохо, плохо
От безнадёжной суеты.
Плохо, плохо, плохо-
Затерялась жизни суть.
Плохо, плохо, плохо…
Прекратить бы как-нибудь.
Пустка… Яка ж пустка там , де повинно бути серце… Така, мабуть, була до створення світу… Зникнути б, розчинитися в повітрі, як вранішній туман… Може й правда… зникнути.. . А чому я називаю це „зникнути“, я ж маю на увазі „вмерти“?.. А діти? Як же вони житимуть, знаючи, що я залишила їх за власним бажанням? А мама? Не можна вмирати раніше за неї… Пустка… таке враження, що якби хтось спробував до мене доторкнутись, то рука пройшла б крізь мене, як крізь повітря . Але ж вони не знають, що мене не існує, вони хочуть, щоб усе було, як завжди. Вони ж живі, вони мають право цього хотіти… Треба зібратися, треба робити вигляд, наче я теж жива… Рухатись по звичному колу… Вони ж не винні, що мене більше немає…
…Боляче… Чому так боляче, мене ж не існує… Вони хочуть, щоб я посміхнулась… Вони чекають на мою посмішку… Як же боляче… Ніколи не думала, що мертва душа може так боліти… Я посміхнусь… зараз… вони ж чекають…
…Дощ… ні, злива… Цікаво, чи я щось відчую, як вийду під ту зливу…хочу… вийти… Нічого не сталось, я просто мокра… Як же вона співає, ця злива… Чому я плачу, я ж не хочу плакати… Злива…нічого більше немає, тільки злива … я хочу бігти назустріч краплям, як добре, що є вітер… Ніч, це добре, що зараз ніч… ніхто не бачить, як я мокра вештаюсь темними вулицями. Треба йти додому, діти сплять…
…Ранок… у небі за вікном ні хмаринки… Чому він ходить, ввібравши голову в плечі? І очі… десь я такі вже бачила… в дзеркалі… Ні! Він же не витримає, він не повинен відчувати такого болю… Я зараз, я зможу, я все зможу:
- Доброго ранку, любий! Як же я тебе кохаю…
Чист, и свеж, и умыт ветерок
Вдруг подует в лицо:„Мир широк,
Своё сердце скорей распахни,
Мрак с души, будто пыль, отряхни.
Даже ночью, взгляни, ведь светло.
Всё плохое прошло. Всё прошло…“
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію