ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.15
00:26
Ким народжений, тим і повзаю.
Ну куди мені в солов’ї?
Та виспівую про любов все я…
І про чари очей твоїх.
До фіналу цієї арії -
Як у Греції до календ.
Чи ймовірний у цім сценарії
Занебесний мій хепі-енд?
Ну куди мені в солов’ї?
Та виспівую про любов все я…
І про чари очей твоїх.
До фіналу цієї арії -
Як у Греції до календ.
Чи ймовірний у цім сценарії
Занебесний мій хепі-енд?
2024.05.15
00:25
це смертельний танець під хіт війни
бек-вокали – дрони, вокал - гармати
що ж настільки, вороже, ти дурний
розізлив чогось мене ой дарма ти
ну давай, підспівуй, збирач землі
розсувай пілотку - ти заробив це
два квадратні метри ось ай люлі
бек-вокали – дрони, вокал - гармати
що ж настільки, вороже, ти дурний
розізлив чогось мене ой дарма ти
ну давай, підспівуй, збирач землі
розсувай пілотку - ти заробив це
два квадратні метри ось ай люлі
2024.05.14
10:00
Василий Куролесов
Я свято верю, что собака -
последний Ангел на Земле.
Когда затянет душу мраком -
Я свято верю, что собака -
последний Ангел на Земле.
Когда затянет душу мраком -
2024.05.14
05:55
Одне питання зріє у мені,
а відповідь заплутана до краю,
країна вигорає у вогні
та дехто навіть дотепер не знає,
куди ведуть історії сліди
у цім давно забутім Богом світі,
ми покручі московської орди
чи козаків нащадки гордовиті?
а відповідь заплутана до краю,
країна вигорає у вогні
та дехто навіть дотепер не знає,
куди ведуть історії сліди
у цім давно забутім Богом світі,
ми покручі московської орди
чи козаків нащадки гордовиті?
2024.05.14
04:53
Вже розвидняється надворі,
Запіяв когут десь зо сну,
А я, працюючи над твором,
Іще повіки не зімкнув.
Мов тінь, за вікнами майнула
Весняна ніч, а я іще
Сиджу незрушно, мов під дулом,
Упертим ворогом в лице.
Запіяв когут десь зо сну,
А я, працюючи над твором,
Іще повіки не зімкнув.
Мов тінь, за вікнами майнула
Весняна ніч, а я іще
Сиджу незрушно, мов під дулом,
Упертим ворогом в лице.
2024.05.14
01:31
В забутих райдужних світах
Я бачу жовте і рожеве.
Там, де король та королева
І там, де щастя вічний птах.
Нехай сьогодні сум в рядках
Не схожий на струмки квітневі.
В забутих райдужних світах
Я бачу жовте і рожеве.
Там, де король та королева
І там, де щастя вічний птах.
Нехай сьогодні сум в рядках
Не схожий на струмки квітневі.
В забутих райдужних світах
2024.05.14
00:51
Ніхто так запекло не нищить людей, як «спасители человечества».
Нечисть завжди береться повчати інших, як їм належить бути чистими.
Російські цінності дочекаються свого базарного дня.
Московити настільки захоплені загарбанням чужих земель, що їм
2024.05.14
00:12
Це кохання – мистецтво і таїнство, наш обряд…
А взаємні бажання такі креативні й творчі!
Обопільно натхненністю очі у нас горять.
Ну а передчуття викликають солодкі корчі.
Це кохання навіки з’єднає тебе й мене.
Так лунають зірки, так смакуються нап
А взаємні бажання такі креативні й творчі!
Обопільно натхненністю очі у нас горять.
Ну а передчуття викликають солодкі корчі.
Це кохання навіки з’єднає тебе й мене.
Так лунають зірки, так смакуються нап
2024.05.13
23:32
Боялась, щоб він не пішов од нас ,
не попрощавшись...
Яка печаль в очах:
в кутиках вуст гіркота залягла,
він здавався б справжнім в забавках немовлят,
гармидерував би і враз би замовкнув , як кажуть нараз...
І буде вечір, і на стрічі товаришів
його
не попрощавшись...
Яка печаль в очах:
в кутиках вуст гіркота залягла,
він здавався б справжнім в забавках немовлят,
гармидерував би і враз би замовкнув , як кажуть нараз...
І буде вечір, і на стрічі товаришів
його
2024.05.13
17:53
Справді, з першого погляду видалося - стара.
Наче мумія, тільки в очах щось незвичне гра.
Взагалі щось від відьом було в ній, щось – від віщунок.
Це лякало. І думалось навіть: чи не дарма
На уклін сюди йшов, чи не візьме в полон пітьма?
Чи тим самим
Наче мумія, тільки в очах щось незвичне гра.
Взагалі щось від відьом було в ній, щось – від віщунок.
Це лякало. І думалось навіть: чи не дарма
На уклін сюди йшов, чи не візьме в полон пітьма?
Чи тим самим
2024.05.13
10:55
Тінохрінь
Олександр Сушко опублікував чергову, за його словами, «сатиру». Як завжди, вишукано і дотепно:
Хрінотінь звичайна (vulgaris)
Гномик уявив себе титаном,
Графоман поетом. От біда-а-а!
Та на світі все іде ПО плану,
Олександр Сушко опублікував чергову, за його словами, «сатиру». Як завжди, вишукано і дотепно:
Хрінотінь звичайна (vulgaris)
Гномик уявив себе титаном,
Графоман поетом. От біда-а-а!
Та на світі все іде ПО плану,
2024.05.13
10:45
Хоча на подвір’ї не чутно
І в хаті не видно давно, –
Ти в серці моєму присутня,
Забути тебе не дано.
І долею, знаю, до згуби
Призначено щиро мені
Твої заціловувать губи,
Для тебе співати пісні.
І в хаті не видно давно, –
Ти в серці моєму присутня,
Забути тебе не дано.
І долею, знаю, до згуби
Призначено щиро мені
Твої заціловувать губи,
Для тебе співати пісні.
2024.05.13
01:24
Я знов помилився. Відкрився не тим.
Зарано розправив я крила.
Подумав, там сяйво. А там - тільки дим
Багаття, де совість згоріла.
Я так помилявся! Не з тими я вів
Палку та відверту розмову.
У струмі нещирих, надуманих слів
Зарано розправив я крила.
Подумав, там сяйво. А там - тільки дим
Багаття, де совість згоріла.
Я так помилявся! Не з тими я вів
Палку та відверту розмову.
У струмі нещирих, надуманих слів
2024.05.12
23:39
Чи промовлялися слова,
Чи у рядки ставали струнко,
Та правди тей потік не мав-
Нещирість вищого гатунку.
І, розтікаючись, між тим,
У ефімерності безмежній,
Лягали маревом густим
Чи у рядки ставали струнко,
Та правди тей потік не мав-
Нещирість вищого гатунку.
І, розтікаючись, між тим,
У ефімерності безмежній,
Лягали маревом густим
2024.05.12
21:14
Невже це й справді
Я тонкосльозим став од старості?
Тільки-но сирена розлуниться
Своїм протяжним воєм,
Я тонкосльозим став од старості?
Тільки-но сирена розлуниться
Своїм протяжним воєм,
2024.05.12
16:33
Ще, як був Азов турецьким, кріпость там стояла.
Чимале турецьке військо у ній гарувало.
А було ж місто багате – добра було того,
Бо ж купці з усього світу з’їздились до нього.
Було чим тут поживитись та чого пізнати.
А ще ж рабів християнських було т
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Чимале турецьке військо у ній гарувало.
А було ж місто багате – добра було того,
Бо ж купці з усього світу з’їздились до нього.
Було чим тут поживитись та чого пізнати.
А ще ж рабів християнських було т
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2022.02.01
2021.07.17
2021.01.08
2020.03.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Чорнява Жінка (1965) /
Публіцистика
АНТИПО-2, або Щоденник Антипоетичного змагання
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
АНТИПО-2, або Щоденник Антипоетичного змагання
07.03.08
Ніч минула спокійно, якщо не зважати на поодинокі істеричні
волання про відновлення попраної справедливості
07:26
Тихий плач по молодих роках… Ранувато, нікому ще оцінювати…
9:19
У боротьбу вступають майстри клюбного жанру
з сеансом телепатїї на фоні колгоспно-заводського сьогодення:
Працюючи з робочим в згодi,
Був iнженером на заводi
Микола мiй, роботу вiн
Свою вже знав з усiх сторiн,
10:25 Ось, нарешті! Поетична галявина остаточно
просинається від неокрєпшаго юнацького фальцета
закоханого соловейка. І понеслась душа в рай:
І мені раптово в грудях запекло,
А моє кохання піснею пливло:
Раптом із-за хмари місяць засіяв,
І, почувши пісню, він мене злякав.
Й тут я усвідомив, що я на Землі, -
Й до свого кохання не дійти мені.
11:14
Ти не знаєш, як я хочу тебе..
Кров у жилах закипає у мене
Й хвиля пристрасті вбиває мене.
………………………….
І якщо треба, я пройду війну
Й для тебе навіть встану я з могили.
(Так і хочеться сказати дівчині: та віддайся вже!!!)
11:29
Щастя не буває безхмарним, іноді трапляються і несподіванки у вигляді турбування про народ:
При владі зараз сатана,
Який людські купує душі.
Надії були і нема
І весь народ живе у муці.
11.38 Але молодість і бажання знов беруть верх,
і знов затьохкав соловейко:
Та все ж ключа я не знайшов –
До мене ти була байдужа.
Я в серце твоє не ввійшов,
На його дверцях замок служить.
Замок міцний, не пробивний –
Тут без ключа не обійдешся.
Та де ж той ключ захований:
Кохання-ключ до твого серця?
Пошук ключа – не мислимий:
Це все одно, що на дні моря…
11:49 Тьохканьє стає мінорним:
Я думав: «Все, - кохання більш нема,
Воно померло у свідомості моїй;
В душі і в розумі – зима.
11:52 Ні! Ще не все потєряно!
Твоя врода така…, - неземна,
Наче ангел спустився із неба.
Ти єдина така…, Ти моя
(невже сталося?!)
11:55
В моє серце постукало щастя:
Ти з’явилась в моєму житті
Й зрозумів я нарешті «Кохання»,
Й що без Тебе не жити мені.
12.11 Кохання – коханням, а їсти хочеться завжди… -
натякає знавець колгоспно-заводських реалій.
Ближче до народу, гаспада-таваріші!
Микола! Пiдкорися долi,
Посадою зростай поволi,
Кохання на землi нема,
Забудь….
…………………….
Робота є i є зарплата
В тебе дорога й так багата,
Життєвих сил дарма не трать,
Бо проти тебе цiла рать.
12.12 Ну, почалися жіночі сльози…
На позіцію дєвушка проводжала бійця…
Скупе прощання – без прощай-прости.
………………….
Гудок фінальний.
12.14: Нє-нє-нє… Нашого Ромео так просто не зупинити:
З тобою буду до кінця…
А ти моя й більш ні для кого.
…………………………….
Ти прилітаєш в мої сни щоночі,
Голубко, білокрила ти моя.
Та подивись, прошу, за мої плечі:
Що бачиш ти? Це крила Ангела.
Хоч крила наші білі і пухнасті
Й вогонь-кохання у серцях наших горить,
Та разом нам, повір, не жити в щасті,
Бо з Ангелами птахи не живуть.
12.15: Знову танці на селі… Цікаво все таки: хто кого?
Ромео чи чоловік Наташі Юра, завгар, механік?
Віагра чи любов???
12:17 – 12:32: Дотягнули до кисневої подушки…
(Дякувати Марії Матіос і Редакції…
РМ, давайте отак щодня, опівдні,
бо до вечора ж якось дожити треба)
12:35 Не всі ще потонули у коханні,
є і справжні БОРЦІ, Іллі Муромці…
Все бачу, все чую, все розумію.
І розум палає, і серце клекоче.
Я хочу зрубати ту голову змію,
та змій – триголовий.
Регоче.
13:00 Переходимо до офіційних признань
у вічному коханні. Всі при галстуках і піджаках.
Все правильно. Очікувано і нудно.
13.18: Передгрозову тишу буквально роздирає
рьов здичаїлого уманчанина, який виключно через
заздрощі закидає затюканому солов’ятку щось
про янголятків і вуйко опасистого…
Ну, ненормальний, что с него возьмешь?
13.20: Пішли одкровєнія і дивні натяки:
Коли я себе не побачу в дзеркалі –
То явний знак,що мене немає.
…………………………………….
Зі мною на цвинтарі.
Я туди не прийду.
Що в мене з ним спільного?
13:21 Далі – ще цікавіше:
Не в місті лишив я свою пуповину…
15:18 – 15:33 Гіркі жіночі співи на тему:
Із пам"яті й серця – геть,
Що перемежалися речитативом
Пізнання... Чекання...
Кохання... Жадання...
В серденько до рання
Рветься бурмотання.
16:15 Дехто, можливо, і не мадам Кукуй, нагадав про вічне:
У Мукачеві на площі,
Церковний хор співав,
Слова до серце проникали,
На очі сльози навертали.
18:42 Змучені безперервними признаннями
й обвинуваченнями, поетичні перегонівці
здригнулися від мащнєйшаго залпу невідомо
якої зброї під кодовою назвою ЗІ-2.
Залп не обіцяв нічого гарного,
бо ті, хто його дав, весь час натякав,
що їх нудить і зараз воно прорветься…
20.01 – 23.18: Передсвятковий день закінчився
прилюдним зніманням лат і веселим груповим душевним стриптизом,що цілком логічно напередодні Жіночого дня.
Роздягнуті повільно поглядом, під співи менад і зойки
Діоніса, Майстерні віддались Морфею :))
Ніч минула спокійно, якщо не зважати на поодинокі істеричні
волання про відновлення попраної справедливості
07:26
Тихий плач по молодих роках… Ранувато, нікому ще оцінювати…
9:19
У боротьбу вступають майстри клюбного жанру
з сеансом телепатїї на фоні колгоспно-заводського сьогодення:
Працюючи з робочим в згодi,
Був iнженером на заводi
Микола мiй, роботу вiн
Свою вже знав з усiх сторiн,
10:25 Ось, нарешті! Поетична галявина остаточно
просинається від неокрєпшаго юнацького фальцета
закоханого соловейка. І понеслась душа в рай:
І мені раптово в грудях запекло,
А моє кохання піснею пливло:
Раптом із-за хмари місяць засіяв,
І, почувши пісню, він мене злякав.
Й тут я усвідомив, що я на Землі, -
Й до свого кохання не дійти мені.
11:14
Ти не знаєш, як я хочу тебе..
Кров у жилах закипає у мене
Й хвиля пристрасті вбиває мене.
………………………….
І якщо треба, я пройду війну
Й для тебе навіть встану я з могили.
(Так і хочеться сказати дівчині: та віддайся вже!!!)
11:29
Щастя не буває безхмарним, іноді трапляються і несподіванки у вигляді турбування про народ:
При владі зараз сатана,
Який людські купує душі.
Надії були і нема
І весь народ живе у муці.
11.38 Але молодість і бажання знов беруть верх,
і знов затьохкав соловейко:
Та все ж ключа я не знайшов –
До мене ти була байдужа.
Я в серце твоє не ввійшов,
На його дверцях замок служить.
Замок міцний, не пробивний –
Тут без ключа не обійдешся.
Та де ж той ключ захований:
Кохання-ключ до твого серця?
Пошук ключа – не мислимий:
Це все одно, що на дні моря…
11:49 Тьохканьє стає мінорним:
Я думав: «Все, - кохання більш нема,
Воно померло у свідомості моїй;
В душі і в розумі – зима.
11:52 Ні! Ще не все потєряно!
Твоя врода така…, - неземна,
Наче ангел спустився із неба.
Ти єдина така…, Ти моя
(невже сталося?!)
11:55
В моє серце постукало щастя:
Ти з’явилась в моєму житті
Й зрозумів я нарешті «Кохання»,
Й що без Тебе не жити мені.
12.11 Кохання – коханням, а їсти хочеться завжди… -
натякає знавець колгоспно-заводських реалій.
Ближче до народу, гаспада-таваріші!
Микола! Пiдкорися долi,
Посадою зростай поволi,
Кохання на землi нема,
Забудь….
…………………….
Робота є i є зарплата
В тебе дорога й так багата,
Життєвих сил дарма не трать,
Бо проти тебе цiла рать.
12.12 Ну, почалися жіночі сльози…
На позіцію дєвушка проводжала бійця…
Скупе прощання – без прощай-прости.
………………….
Гудок фінальний.
12.14: Нє-нє-нє… Нашого Ромео так просто не зупинити:
З тобою буду до кінця…
А ти моя й більш ні для кого.
…………………………….
Ти прилітаєш в мої сни щоночі,
Голубко, білокрила ти моя.
Та подивись, прошу, за мої плечі:
Що бачиш ти? Це крила Ангела.
Хоч крила наші білі і пухнасті
Й вогонь-кохання у серцях наших горить,
Та разом нам, повір, не жити в щасті,
Бо з Ангелами птахи не живуть.
12.15: Знову танці на селі… Цікаво все таки: хто кого?
Ромео чи чоловік Наташі Юра, завгар, механік?
Віагра чи любов???
12:17 – 12:32: Дотягнули до кисневої подушки…
(Дякувати Марії Матіос і Редакції…
РМ, давайте отак щодня, опівдні,
бо до вечора ж якось дожити треба)
12:35 Не всі ще потонули у коханні,
є і справжні БОРЦІ, Іллі Муромці…
Все бачу, все чую, все розумію.
І розум палає, і серце клекоче.
Я хочу зрубати ту голову змію,
та змій – триголовий.
Регоче.
13:00 Переходимо до офіційних признань
у вічному коханні. Всі при галстуках і піджаках.
Все правильно. Очікувано і нудно.
13.18: Передгрозову тишу буквально роздирає
рьов здичаїлого уманчанина, який виключно через
заздрощі закидає затюканому солов’ятку щось
про янголятків і вуйко опасистого…
Ну, ненормальний, что с него возьмешь?
13.20: Пішли одкровєнія і дивні натяки:
Коли я себе не побачу в дзеркалі –
То явний знак,що мене немає.
…………………………………….
Зі мною на цвинтарі.
Я туди не прийду.
Що в мене з ним спільного?
13:21 Далі – ще цікавіше:
Не в місті лишив я свою пуповину…
15:18 – 15:33 Гіркі жіночі співи на тему:
Із пам"яті й серця – геть,
Що перемежалися речитативом
Пізнання... Чекання...
Кохання... Жадання...
В серденько до рання
Рветься бурмотання.
16:15 Дехто, можливо, і не мадам Кукуй, нагадав про вічне:
У Мукачеві на площі,
Церковний хор співав,
Слова до серце проникали,
На очі сльози навертали.
18:42 Змучені безперервними признаннями
й обвинуваченнями, поетичні перегонівці
здригнулися від мащнєйшаго залпу невідомо
якої зброї під кодовою назвою ЗІ-2.
Залп не обіцяв нічого гарного,
бо ті, хто його дав, весь час натякав,
що їх нудить і зараз воно прорветься…
20.01 – 23.18: Передсвятковий день закінчився
прилюдним зніманням лат і веселим груповим душевним стриптизом,що цілком логічно напередодні Жіночого дня.
Роздягнуті повільно поглядом, під співи менад і зойки
Діоніса, Майстерні віддались Морфею :))
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію