ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.06.01
09:22
Візьму абетку - літер країна.
Які - головні? Які - командири?
Звичайно, У - моя Україна.
Звичайно, М - буква Мами і Миру.
БЕТ
Знову лунає сирени набат -
Які - головні? Які - командири?
Звичайно, У - моя Україна.
Звичайно, М - буква Мами і Миру.
БЕТ
Знову лунає сирени набат -
2024.06.01
05:23
Душа закохана світліє
І молодіє від надій,
Що не пустими будуть мрії
В незмінній вірності своїй.
Вони, рожеві та блакитні,
Хмільні й цілющі, як бальзам, -
Тебе охоплюють помітно
Своїм гарячим почуттям.
І молодіє від надій,
Що не пустими будуть мрії
В незмінній вірності своїй.
Вони, рожеві та блакитні,
Хмільні й цілющі, як бальзам, -
Тебе охоплюють помітно
Своїм гарячим почуттям.
2024.06.01
00:17
Прошу тебе! Не помирай!" -
Слова відверті та безцінні,
Коли здається, що каміння
Востаннє вкрило небокрай.
Красива рятівна надіє,
Прошу тебе! Не помирай!
І не потрібен вогнеграй -
Слова відверті та безцінні,
Коли здається, що каміння
Востаннє вкрило небокрай.
Красива рятівна надіє,
Прошу тебе! Не помирай!
І не потрібен вогнеграй -
2024.06.01
00:04
Формула щастя в теперішнім світі проста.
Гроші-товар… І з коханням щось схоже, як звісно.
Так, особистого ніц, але це не біда.
Бізнес, дівчатка і хлопчики, все тільки бізнес.
В щире кохання повірять хіба в дитсадку.
То є казки, актуальні, можливо, в
Гроші-товар… І з коханням щось схоже, як звісно.
Так, особистого ніц, але це не біда.
Бізнес, дівчатка і хлопчики, все тільки бізнес.
В щире кохання повірять хіба в дитсадку.
То є казки, актуальні, можливо, в
2024.05.31
18:18
губи всихають
рельєфом скелястих гір
на шкірі рожевій
подих сплітається
з рухами грудної клітини
сльози-кришталь
стікають у море
мандрівниця в тісноті
рельєфом скелястих гір
на шкірі рожевій
подих сплітається
з рухами грудної клітини
сльози-кришталь
стікають у море
мандрівниця в тісноті
2024.05.31
10:49
Червня полуничний смак цілує сонце,
Ллються пахощі меліси, м*яти.
І малини аромати у долонях,
Трави поглядом небес прим*яті.
Подих літа із спекотної Трезени,
І думки у нас тепер синхронні,
Бо закоханість ураз біжить по венах,
Ллються пахощі меліси, м*яти.
І малини аромати у долонях,
Трави поглядом небес прим*яті.
Подих літа із спекотної Трезени,
І думки у нас тепер синхронні,
Бо закоханість ураз біжить по венах,
2024.05.31
09:13
Обмовитись словом; не більше рукостискань.
Найкраще не знати, ні хто він, ні звідки, ні пристань
З якої відправилось слово у море зітхань
Піднявши вітрило з малюнком сліпучого сонця.
Найкраще не знати яким він насправді був.
Найкраще не знати, ні хто він, ні звідки, ні пристань
З якої відправилось слово у море зітхань
Піднявши вітрило з малюнком сліпучого сонця.
Найкраще не знати яким він насправді був.
2024.05.31
05:53
Коли я чую: великий русский язык,
то розумію, які ми неповноцінні,
хтось просто, до болю, вторинним бути звик
і тягне у ярмо прийдешні покоління,
нате, їжте Єсеніна, Блока натще,
або ковтайте Бодрова збочені фільми.
Цікаво, що треба суспільству дати
то розумію, які ми неповноцінні,
хтось просто, до болю, вторинним бути звик
і тягне у ярмо прийдешні покоління,
нате, їжте Єсеніна, Блока натще,
або ковтайте Бодрова збочені фільми.
Цікаво, що треба суспільству дати
2024.05.31
05:24
Красу весни в обіймах літа
Уже не видно так, як слід,
Хоча продовжує жаріти
З останніх сил весняний цвіт.
Він ще повсюди погляд гріє
І трохи пахне на зорі,
Але менш зроджуються мрії
Біля цвітінь цих у дворі.
Уже не видно так, як слід,
Хоча продовжує жаріти
З останніх сил весняний цвіт.
Він ще повсюди погляд гріє
І трохи пахне на зорі,
Але менш зроджуються мрії
Біля цвітінь цих у дворі.
2024.05.31
00:10
Софійка. Шість років. Чернігів.
Сьогодні з'явилась нова
Сторінка злочинної книги,
Яку написала москва.
Софійка. Чернігів. Шість років.
Ракетний удар. Тільки мить.
Вивчати багато уроків
Сьогодні з'явилась нова
Сторінка злочинної книги,
Яку написала москва.
Софійка. Чернігів. Шість років.
Ракетний удар. Тільки мить.
Вивчати багато уроків
2024.05.31
00:04
Він інший. Він - мачо. А я – звичайнісінький хлопець.
Він впорає бізнес; розкрутить занедбаний блог.
З ним точно не в'яжуться «дурість» або «вузьколобість».
А в мене життя – послідовність дурних помилок.
У нього душа - наче Оз, там суцільні смарагд
Він впорає бізнес; розкрутить занедбаний блог.
З ним точно не в'яжуться «дурість» або «вузьколобість».
А в мене життя – послідовність дурних помилок.
У нього душа - наче Оз, там суцільні смарагд
2024.05.30
20:32
Зимова ніч спустилася на ліс.
Сніг припинився, але що від того?
Усе біліло навкруги від нього,
Лежав на гіллі сосен і беріз.
У верховіттях вітер завивав,
Дарма старався між дерев сховатись.
Ліс не збирався вниз його пускати.
Тож він сердито голос п
Сніг припинився, але що від того?
Усе біліло навкруги від нього,
Лежав на гіллі сосен і беріз.
У верховіттях вітер завивав,
Дарма старався між дерев сховатись.
Ліс не збирався вниз його пускати.
Тож він сердито голос п
2024.05.30
14:08
Струмки шукають виходу із ринв,
збігаються до склепу річки Либідь,
не чує небо молитовних злив,
якщо не чує, певно, і не треба.
Почайна обернулася на Стікс,
ріка Монашка всохла у скорботі,
скоро й Дніпро поверне не в той бік,
стає тісніше і душі у
збігаються до склепу річки Либідь,
не чує небо молитовних злив,
якщо не чує, певно, і не треба.
Почайна обернулася на Стікс,
ріка Монашка всохла у скорботі,
скоро й Дніпро поверне не в той бік,
стає тісніше і душі у
2024.05.30
09:40
Вам тут сподобається. На вибір багато міст.
Безліч вулиць, кафе, філософських концепцій, танців.
До пари – поети, злочинці, верховні правителі,
Посадовці із міністерств,
Чи хтось із демократичної більшості.
Безліч вулиць, кафе, філософських концепцій, танців.
До пари – поети, злочинці, верховні правителі,
Посадовці із міністерств,
Чи хтось із демократичної більшості.
2024.05.30
08:50
Відтоді, як Україна стала
Лиш чеканням стрічі,
Де б не довелося бути,
Шукаю гору, на яку зійти спроможен.
З літами нижча вона й нижча,
Але незмінно одна й та ж – Чернеча.
І коли сходжу на ту гору,
Дозбирую думки про Україну,
Лиш чеканням стрічі,
Де б не довелося бути,
Шукаю гору, на яку зійти спроможен.
З літами нижча вона й нижча,
Але незмінно одна й та ж – Чернеча.
І коли сходжу на ту гору,
Дозбирую думки про Україну,
2024.05.30
05:00
Хоч мав безліч інших справ, –
Лікувальний душ прийняв,
Адже мав надію,
Що волосся відросте
Кучеряве та густе,
Й чорне, як на віях.
Потім дощик – кап-кап-кап
На відкритий мій пікап
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Лікувальний душ прийняв,
Адже мав надію,
Що волосся відросте
Кучеряве та густе,
Й чорне, як на віях.
Потім дощик – кап-кап-кап
На відкритий мій пікап
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анатолій Цибульський (1947) /
Проза
Головною вулицею з оркестром
Головною вулицею з оркестром
Якщо в душі живе музика,вона неодміно шукатиме виходу
назовні, навіть якщо ведмідь на вухо наступив.Скільки
себе пам'ятаю, завжди щось мугикав собі під ніс. І якщо
того мугикання крім мене ніхто не чув, то вже не моя
провина. Просто, не було під руками потрібного
інструменту крізь який та музика душі з неї б виходила.
До певної пори, звичайно.
У Солобковецькій школі-інтернаті
мої музичні душевні потреби завели мене у... бузинові
зарослі біля старого єврейського цвинтаря, що був поруч
зі старою школою і майстернями. Зпоміж бузинових пагонів
добирав найрівніший, відрізав від нього шматок завдожки
сантиметрів з сорок, скельцем від розбитої пляшки ретельно
зішкрібав з нього шкірку, товстою дротиною виколупував м'яку
серцевину. Виходило щось на зразок дерев'яної трубочки, з
якої можна було зробити принаймні три речі: пукалку для
стрільби горохом, або жованим папером, сцикавку - для
пирскання водою і, як ви вже мабуть здогадалися, -
музичний інструмент - сопілку.
Щоб примусити бузинову палицю видавати хоч би якийсь звук,
треба було витесати з липової гілки скошеного язичка і
пропалити гвізком, розігрітим до червоного, через певний
проміжок сім отворів, що мали означати ноти...
Страдіварі з мене був нікудишній, але мої музичні потуги
якось помітив наш учитель фізики Микола Дмитрович Попович -
за станом душі більше лірик, ніж фізик(хоч свій предмет він
теж знав і викладав чудово, і, крім усього, саме йому я
завдячую ще одному своєму захопленню - радіолюбительству).
Він і запросив мене до гуртка струнних інструментів, котрий
вів у вільний від уроків час. Старанням Миколи Дмитровича
і дирекції школи гурток був забезпечений кількома
десятками різноманітних і якісних інструментів: від балалайки
до контрабаса. Сам Микола Дмитрович бездогано володів кожним,
але найбільше любив і розумів царицю музики - скрипку. І
якщо у гуртку керівник дозволяв нам брати до рук будь який
інструмент, то його особиста скрипка була для нас - табу
Маестро обережно діставав її з футляра, натирав волосінь
смичка каніфоллю, дивився мрійним поглядом примружених
очей кудись поверх наших голів і... линула чарівна музика
про карпатські полонини, дзвінкі потічки,гуцулку Ксеню і
закоханого у неї легіня, трембітання трембіт, любов і
вірність, зраду і тугу.У піонерській кімнаті, де
зазвичай збиралися кружківці, такої миті ставало так
тихо, що було чути схвильоване дихання четвертого слухача.
Микола Дмитрович учив нас підбирати мелодії на слух,
адже нотна грамота була для багатьох складнішою китайської.
Я особисто починав своє музикування з найпростішої
балалайки. Але далі сороміцького куплета:"Вийду я на
річеньку, Вийду я на став, Хто мене не любить,
Тому я на..." (не продовжуватиму, щоб не псувати
загального враження), не пішов. Потім були домра
(мандоліна), гітара, контрабас, баян-акордеон з
приблизно тим же успіхом. Однокласники і навіть
кружківці з молодших груп давно обрали собі
спеціалізацію: Маринка Буй,приміром опанувала домру,
а Люда Токарева - гітару і акордеон.
На базі гуртка вже діяв струнний оркестр
і модне на той час естрадне тріо, котрі радували
концертами на шкільних вечорах. Я ж через згадану вже
дружбу з Михайлом Потаповичем Топтигіним, залишився
на ознайомчій стадії музичних університетів. Тож,
щоб не псувати реноме талановитому учителю, довелось
швиденько міняти профіль зі струнного на духовий.
Мідними трубами і барабаном з тарілками у нас керував
учитель праці і батько моєї онокласниці-Люсі, котрій я
таємно симпатизував, Казимір Броніславович Пйонтик.
Але справедливо мовиться,що все таємне з часом стає
явним. От і моя дитяча прихильність до доньки
капельмейстера дійшла до батька і Казимір Броніславович
іноді навіть жартома називав мене "зятьком". Втім, ці
"родинні" нюанси навряд чи сприяли моїй музичній
кар'єрі.Спробувавши видувати мідь по черзі з труби,
альта, баритона і баса, спинився на великому барабані.
Та й то тому, що за комплекцією, на думку
Казиміра Броніславовича, чи не найбільше підходив для
цієї ролі.Інакше кажучи: барабан був Бог, барабанщик -
лох.
Та як би там не було, мені таки пощастило
відбарабанити кілька маршів в оркестрі на чолі
святкової першотравневої інтернатівської колони
головною вулицею Солобковець. І це стало моїм найвищим
музичним досягненням. Хоч любов до музики я зберіг на
все життя. І цим я завдячую передовсім моїм чудовим
учителям - Миколі Дмитровичу Поповичу і Казиміру
Броніславовичу Пйонтику...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Головною вулицею з оркестром
Головною вулицею з оркестром
Якщо в душі живе музика,вона неодміно шукатиме виходу
назовні, навіть якщо ведмідь на вухо наступив.Скільки
себе пам'ятаю, завжди щось мугикав собі під ніс. І якщо
того мугикання крім мене ніхто не чув, то вже не моя
провина. Просто, не було під руками потрібного
інструменту крізь який та музика душі з неї б виходила.
До певної пори, звичайно.
У Солобковецькій школі-інтернаті
мої музичні душевні потреби завели мене у... бузинові
зарослі біля старого єврейського цвинтаря, що був поруч
зі старою школою і майстернями. Зпоміж бузинових пагонів
добирав найрівніший, відрізав від нього шматок завдожки
сантиметрів з сорок, скельцем від розбитої пляшки ретельно
зішкрібав з нього шкірку, товстою дротиною виколупував м'яку
серцевину. Виходило щось на зразок дерев'яної трубочки, з
якої можна було зробити принаймні три речі: пукалку для
стрільби горохом, або жованим папером, сцикавку - для
пирскання водою і, як ви вже мабуть здогадалися, -
музичний інструмент - сопілку.
Щоб примусити бузинову палицю видавати хоч би якийсь звук,
треба було витесати з липової гілки скошеного язичка і
пропалити гвізком, розігрітим до червоного, через певний
проміжок сім отворів, що мали означати ноти...
Страдіварі з мене був нікудишній, але мої музичні потуги
якось помітив наш учитель фізики Микола Дмитрович Попович -
за станом душі більше лірик, ніж фізик(хоч свій предмет він
теж знав і викладав чудово, і, крім усього, саме йому я
завдячую ще одному своєму захопленню - радіолюбительству).
Він і запросив мене до гуртка струнних інструментів, котрий
вів у вільний від уроків час. Старанням Миколи Дмитровича
і дирекції школи гурток був забезпечений кількома
десятками різноманітних і якісних інструментів: від балалайки
до контрабаса. Сам Микола Дмитрович бездогано володів кожним,
але найбільше любив і розумів царицю музики - скрипку. І
якщо у гуртку керівник дозволяв нам брати до рук будь який
інструмент, то його особиста скрипка була для нас - табу
Маестро обережно діставав її з футляра, натирав волосінь
смичка каніфоллю, дивився мрійним поглядом примружених
очей кудись поверх наших голів і... линула чарівна музика
про карпатські полонини, дзвінкі потічки,гуцулку Ксеню і
закоханого у неї легіня, трембітання трембіт, любов і
вірність, зраду і тугу.У піонерській кімнаті, де
зазвичай збиралися кружківці, такої миті ставало так
тихо, що було чути схвильоване дихання четвертого слухача.
Микола Дмитрович учив нас підбирати мелодії на слух,
адже нотна грамота була для багатьох складнішою китайської.
Я особисто починав своє музикування з найпростішої
балалайки. Але далі сороміцького куплета:"Вийду я на
річеньку, Вийду я на став, Хто мене не любить,
Тому я на..." (не продовжуватиму, щоб не псувати
загального враження), не пішов. Потім були домра
(мандоліна), гітара, контрабас, баян-акордеон з
приблизно тим же успіхом. Однокласники і навіть
кружківці з молодших груп давно обрали собі
спеціалізацію: Маринка Буй,приміром опанувала домру,
а Люда Токарева - гітару і акордеон.
На базі гуртка вже діяв струнний оркестр
і модне на той час естрадне тріо, котрі радували
концертами на шкільних вечорах. Я ж через згадану вже
дружбу з Михайлом Потаповичем Топтигіним, залишився
на ознайомчій стадії музичних університетів. Тож,
щоб не псувати реноме талановитому учителю, довелось
швиденько міняти профіль зі струнного на духовий.
Мідними трубами і барабаном з тарілками у нас керував
учитель праці і батько моєї онокласниці-Люсі, котрій я
таємно симпатизував, Казимір Броніславович Пйонтик.
Але справедливо мовиться,що все таємне з часом стає
явним. От і моя дитяча прихильність до доньки
капельмейстера дійшла до батька і Казимір Броніславович
іноді навіть жартома називав мене "зятьком". Втім, ці
"родинні" нюанси навряд чи сприяли моїй музичній
кар'єрі.Спробувавши видувати мідь по черзі з труби,
альта, баритона і баса, спинився на великому барабані.
Та й то тому, що за комплекцією, на думку
Казиміра Броніславовича, чи не найбільше підходив для
цієї ролі.Інакше кажучи: барабан був Бог, барабанщик -
лох.
Та як би там не було, мені таки пощастило
відбарабанити кілька маршів в оркестрі на чолі
святкової першотравневої інтернатівської колони
головною вулицею Солобковець. І це стало моїм найвищим
музичним досягненням. Хоч любов до музики я зберіг на
все життя. І цим я завдячую передовсім моїм чудовим
учителям - Миколі Дмитровичу Поповичу і Казиміру
Броніславовичу Пйонтику...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію