ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.27
10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
2024.04.27
09:25
Понівечена хата край села,
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
2024.04.27
08:53
Ти гарніша за Венеру.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
2024.04.27
08:49
Над містом вітер дзвін церковний носить,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
2024.04.27
05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Гундарєв (1955) /
Проза
Про білок і людей
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про білок і людей
Ранок.
Золотий жовтень.
Озеро завмерло, віддзеркалюючи заспані очі багатоповерхівок.
Жінка, років сорока, повненька і, певно, не дуже вродлива, скромно одягнена, сидить на лавочці, похитуючи ногою стареньку коляску, що переходить, певно, від одного покоління немовлят до іншого. Поруч, щільно притулившись до неї, хлопчик років восьми, такий само повненький і зовні малопримітний, то відкриваючи, то закриваючи підручник у клітчастій обкладинці, при цьому синхронно то розплющуючи, то заплющуючи очі, вчить напам’ять, ворушачи великими губами, заданий у школі вірш.
– Та тихіше ти, Владика розбудиш, – люто шипить мати на старшого сина.
– Я взагалі мовчу, — ображено напиндючується хлопчик і демонстративно відкладає у бік книжку.
– Дмитрику, давай вчи, бо завтра знов буде, як минулого разу…
– І нічого не буде!
– Кому кажу: давай вчи!
– Господи, та я й так вже все знаю.
– Тільки не треба Господа всує згадувати!
– І так не можна, і цього не можна, — в очах Дмитрика стоять сльози.
– Гаразд-гаразд, тільки не сердься, – мама, однією рукою ніжно обіймаючи сина, іншою дістає пляшечку з молоком.
– Відчуває моя душа, зараз прокинеться наш мучитель!
Дмитрик давиться від беззвучного сміху, затуляючи рота пухлими руками.
– Так, годі тут веселитися, – мама прибирає руку з плеча старшого сина, і одразу на її добродушне обличчя набігає сувора хмарка. - Читай вже давай!
– Будь ласка-будь ласка, – Дмитрик легко, незважаючи на повноту, схоплюється з лавки, низько вклоняючись.
– «Білка»! – артистично здіймаючи руку, оголошує читець.
– Тільки на півтону нижче! — мамині брови зводяться домиком.
– Єсть на півтону нижче! – Дмитрик браво клацає підборами і віддає честь.
– Чудо ти моє горохове, – благає мама, – та читай вже!
– «Білка»! – на біс повторює хлопчик і починає читати:
Хвіст трубою, спритні ніжки –
Плиг із гілки на сучок!
Носить білочка горішки
В золотий свій сундучок.
В неї очі, мов горішки…
З коляски раптом доноситься тонесеньке попискування.
– Все, досить, буду його годувати!
Дмитрик задоволено раз у раз бурмоче собі під ніс: «В неї очі, мов горішки…»
Тихе попискування, нарешті, змінює тихе сопіння. Отже, мучитель прокинулись і снідають.
– Мамо, а можна я качок поки погодую? – Дмитрикова рука тягнеться до батона.
– Можна-можна, – відмахується від старшого мати, з головою поглинена годуванням молодшого, – тільки не весь, щось й на обід залиш!
Дмитрик вмить відламує третину батона й широким кроком прямує до озера, залишаючи на запушеному за ніч інієм піску перші сліди.
Качки, помітивши довгоочікуваного годувальника, з усіх боків озера на шаленій швидкості стрілою несуться до хлопчика.
– Друзі мої! – волає Дмитрик. – Всі до мене! Шви-день-ко!!!
Сонце вилізло вже високо-високо, й дерева над озером спалахують багровим сяйвом.
Качки хором полюють за крихтами, вистрибуючи з води. Повітря наповнене їхнім гортанним вереском, бризками й пір’ям.
– В неї очі, мов горішки, – озеро ледве чутним відлунням вторить дзвінкому Дмитриковому голосу.
Жінка пильно вдивляється у міцно збудовану фігурку старшого сина, похитуючи ногою коляску.
Вона посміхається.
Автор: Юрій Гундарєв
2018 рік
Золотий жовтень.
Озеро завмерло, віддзеркалюючи заспані очі багатоповерхівок.
Жінка, років сорока, повненька і, певно, не дуже вродлива, скромно одягнена, сидить на лавочці, похитуючи ногою стареньку коляску, що переходить, певно, від одного покоління немовлят до іншого. Поруч, щільно притулившись до неї, хлопчик років восьми, такий само повненький і зовні малопримітний, то відкриваючи, то закриваючи підручник у клітчастій обкладинці, при цьому синхронно то розплющуючи, то заплющуючи очі, вчить напам’ять, ворушачи великими губами, заданий у школі вірш.
– Та тихіше ти, Владика розбудиш, – люто шипить мати на старшого сина.
– Я взагалі мовчу, — ображено напиндючується хлопчик і демонстративно відкладає у бік книжку.
– Дмитрику, давай вчи, бо завтра знов буде, як минулого разу…
– І нічого не буде!
– Кому кажу: давай вчи!
– Господи, та я й так вже все знаю.
– Тільки не треба Господа всує згадувати!
– І так не можна, і цього не можна, — в очах Дмитрика стоять сльози.
– Гаразд-гаразд, тільки не сердься, – мама, однією рукою ніжно обіймаючи сина, іншою дістає пляшечку з молоком.
– Відчуває моя душа, зараз прокинеться наш мучитель!
Дмитрик давиться від беззвучного сміху, затуляючи рота пухлими руками.
– Так, годі тут веселитися, – мама прибирає руку з плеча старшого сина, і одразу на її добродушне обличчя набігає сувора хмарка. - Читай вже давай!
– Будь ласка-будь ласка, – Дмитрик легко, незважаючи на повноту, схоплюється з лавки, низько вклоняючись.
– «Білка»! – артистично здіймаючи руку, оголошує читець.
– Тільки на півтону нижче! — мамині брови зводяться домиком.
– Єсть на півтону нижче! – Дмитрик браво клацає підборами і віддає честь.
– Чудо ти моє горохове, – благає мама, – та читай вже!
– «Білка»! – на біс повторює хлопчик і починає читати:
Хвіст трубою, спритні ніжки –
Плиг із гілки на сучок!
Носить білочка горішки
В золотий свій сундучок.
В неї очі, мов горішки…
З коляски раптом доноситься тонесеньке попискування.
– Все, досить, буду його годувати!
Дмитрик задоволено раз у раз бурмоче собі під ніс: «В неї очі, мов горішки…»
Тихе попискування, нарешті, змінює тихе сопіння. Отже, мучитель прокинулись і снідають.
– Мамо, а можна я качок поки погодую? – Дмитрикова рука тягнеться до батона.
– Можна-можна, – відмахується від старшого мати, з головою поглинена годуванням молодшого, – тільки не весь, щось й на обід залиш!
Дмитрик вмить відламує третину батона й широким кроком прямує до озера, залишаючи на запушеному за ніч інієм піску перші сліди.
Качки, помітивши довгоочікуваного годувальника, з усіх боків озера на шаленій швидкості стрілою несуться до хлопчика.
– Друзі мої! – волає Дмитрик. – Всі до мене! Шви-день-ко!!!
Сонце вилізло вже високо-високо, й дерева над озером спалахують багровим сяйвом.
Качки хором полюють за крихтами, вистрибуючи з води. Повітря наповнене їхнім гортанним вереском, бризками й пір’ям.
– В неї очі, мов горішки, – озеро ледве чутним відлунням вторить дзвінкому Дмитриковому голосу.
Жінка пильно вдивляється у міцно збудовану фігурку старшого сина, похитуючи ногою коляску.
Вона посміхається.
Автор: Юрій Гундарєв
2018 рік
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію