ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.07
06:51
Розмежований війною,
Гомонить безладно світ, –
Постачати ще нам зброю,
Чи давати вже не слід?
Світ дарма гадає знову,
Зволікаючи, на жаль, –
Чи обмежиться лиш Львовом,
Чи до Праги пре москаль?
Гомонить безладно світ, –
Постачати ще нам зброю,
Чи давати вже не слід?
Світ дарма гадає знову,
Зволікаючи, на жаль, –
Чи обмежиться лиш Львовом,
Чи до Праги пре москаль?
2024.05.07
01:36
Неначе все - так само, як раніше...
Але чомусь хапається рука
За порожнечу. Березнева тиша -
Багатообіцяюча така.
Здавалося б: чого мені чекати?
Викреслюючи урочисті дати
Пожовклого свого календаря,
Але чомусь хапається рука
За порожнечу. Березнева тиша -
Багатообіцяюча така.
Здавалося б: чого мені чекати?
Викреслюючи урочисті дати
Пожовклого свого календаря,
2024.05.06
14:26
Мовчить триклятий сюзерен,
що полчища стоять на сході
та запевняє: «Не сьогодні
прийде до нас війни кузен».
Незвідані шляхи Господні.
Пора усім на шашлики.
Арей, напевно, щось та знає,
що полчища стоять на сході
та запевняє: «Не сьогодні
прийде до нас війни кузен».
Незвідані шляхи Господні.
Пора усім на шашлики.
Арей, напевно, щось та знає,
2024.05.06
09:56
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
йду на балкон за повітря ковтком -
раптом зірка срібною смужкою
з неба збігає, мов крихітний гном.
Чітко бажання встигаю замовити,
гномику пункти всі перелічую:
щоб повернулися воїни зморені
йду на балкон за повітря ковтком -
раптом зірка срібною смужкою
з неба збігає, мов крихітний гном.
Чітко бажання встигаю замовити,
гномику пункти всі перелічую:
щоб повернулися воїни зморені
2024.05.06
09:25
Слова для пісні від імені чоловіка)
Несу в руках троянди білі
Тобі, красуне, в знак любові.
А ти мене чекаєш мила,
Нам сонце усміхнулось знову.
В очах твоїх я бачу щастя,
Несу в руках троянди білі
Тобі, красуне, в знак любові.
А ти мене чекаєш мила,
Нам сонце усміхнулось знову.
В очах твоїх я бачу щастя,
2024.05.06
06:23
Уже від ранку й дотемна
Я бачу й чую щосекунди,
Як вкрай уквітчана весна
Співає весело і лунко.
Уся земля, мов пишний сад,
Буяє зеленню і цвітом,
Хоч дим і гуркіт канонад
Іще засмучують півсвіту…
Я бачу й чую щосекунди,
Як вкрай уквітчана весна
Співає весело і лунко.
Уся земля, мов пишний сад,
Буяє зеленню і цвітом,
Хоч дим і гуркіт канонад
Іще засмучують півсвіту…
2024.05.06
02:08
Сказав їм Воїн: "Слава Україні!"
І не тремтіли голос та рука.
Свинособаку, підлу ту тварину,
Так налякало слово козака!
Це не пейзаж, де сонечко та хмарка -
Світанки темні в страченій імлі.
Упала недопалена цигарка
І не тремтіли голос та рука.
Свинособаку, підлу ту тварину,
Так налякало слово козака!
Це не пейзаж, де сонечко та хмарка -
Світанки темні в страченій імлі.
Упала недопалена цигарка
2024.05.06
00:12
Не зважай. Так нерідко трапляється у житті. Силоміць не закохують. Ще не зумів ніхто це заперечити… Щастя – то казка на DVD. Там вино почуттів – тут у мене суцільний оцет. Не зважай. Хай лисиця-кохання мене гризе, як спартанця, чий образ пригадую все ч
2024.05.05
20:48
Кому – весна, кому – війна,
кому – свята, кому – робота
не до крові, але до поту...
у мене – ода голосна,
а на душі найвища нота.
Не каюся... у самоті
я не сумую і не буду
у цьому повторяти Будду.
кому – свята, кому – робота
не до крові, але до поту...
у мене – ода голосна,
а на душі найвища нота.
Не каюся... у самоті
я не сумую і не буду
у цьому повторяти Будду.
2024.05.05
20:09
П'ять речень
Як утворилася наша ватага і на чому трималася? - одним реченням сформулювати непросто. Скажу так: і звичайнісінький працівник рибного господарства, і пихатий податківець з братами, і я - досвідчений пройдисвіт - усі ми гарно проводили ч
2024.05.05
18:39
Пасха
Якщо хрестять немовля - це злочин. Хрещення вважається нелегітимним, оскільки людина не може сказати навіть слова проти.
Якщо хрестять неповнолітню дитину - це злочин, оскільки дитина не розуміє куди її ведуть. І навіщо. Просто традиція така
2024.05.05
13:01
Коли хтось дива подивитись захотів.
Чи то природне воно, чи то рукотворне,
За тим не треба зовсім пхатися за море,
Долати сотні кілометрів по путі.
Скажімо, хоч би й знаменитий Стоунхендж –
Всього лиш камені, розставлені по колу.
Та в нас у Олевсько
Чи то природне воно, чи то рукотворне,
За тим не треба зовсім пхатися за море,
Долати сотні кілометрів по путі.
Скажімо, хоч би й знаменитий Стоунхендж –
Всього лиш камені, розставлені по колу.
Та в нас у Олевсько
2024.05.05
10:55
Не зупинялось сонце ще три довгі роки,
Витягуючи на світ божий юдеїв.
І тільки по війні, в Єрусалимі, в Яд-вашемі,
В Павільйоні дітей, навіки щезло сонце.
Зрештою, як і місяць.Тільки миготять зірки.
Мільйон зірок –мільйон єврейських душ дитячих
Крич
Витягуючи на світ божий юдеїв.
І тільки по війні, в Єрусалимі, в Яд-вашемі,
В Павільйоні дітей, навіки щезло сонце.
Зрештою, як і місяць.Тільки миготять зірки.
Мільйон зірок –мільйон єврейських душ дитячих
Крич
2024.05.05
02:04
І буде осінь. А мене не буде.
Холодний вітер душу пригорне...
Червоне листя - ліки від застуди...
Настирливий той штамп "що скажуть люди?"
В заручниках не втримає мене!
Над сірим містом плаче сіра хмара...
Невже це так змінилася зима?
Холодний вітер душу пригорне...
Червоне листя - ліки від застуди...
Настирливий той штамп "що скажуть люди?"
В заручниках не втримає мене!
Над сірим містом плаче сіра хмара...
Невже це так змінилася зима?
2024.05.05
00:09
Я далеко не Рильський і не Тарас.
Ну і так воно вийшло, що не Костенко.
З головою, напевно, не все гаразд:
Там щось вітром розбавлене та ріденьке.
Я – хардкорні відлуння від травіат.
Ще б навів порівняння в такому дусі:
Двоголовий гібрид, де за пл
Ну і так воно вийшло, що не Костенко.
З головою, напевно, не все гаразд:
Там щось вітром розбавлене та ріденьке.
Я – хардкорні відлуння від травіат.
Ще б навів порівняння в такому дусі:
Двоголовий гібрид, де за пл
2024.05.04
13:30
Відверті слова не повторюю двічі.
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.
Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.
Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Наталія Кравченко (1985) /
Проза
Гора Фуна
Але Одного разу на кримську землю хлинули орди кочовиків, де на півночі Алуштинської долини розташувалася одна з найкрасивіших гір Кримського узбережжя – гора Демерджі або Коваль-гора. Як вогненна лава, розтікалися вони по степу, спалюючи селища, вбиваючи жителів.
Все далі і далі просувалися кочівники в глиб півострова, поки не досягли гір. Біля високої гори, вершина якої була оповита димом, вони зупинилися. Місцеві жителі називали цю гору Фуною, тобто "Димна", що димить.
А форми скель гірського масиву Демерджі (Демерджі-яйла) нагадують силуети людей, тварин та таємничих казкових істот. Часом над цією групою природних скульптур нависає туман.
І тоді здається, що кам'яні привиди оживають і починають рухатися. Не дарма вже багато років цю місцевість називають Долиною привидів.
- Кращий горн де знайдеш? Тут будемо кувати зброю, - сказав старший воєначальник.
Він підкликав до себе одного зі своїх наближених. Був той високий, широкогрудий, мав довгу чорну бороду, очі великі, гарні, а погляд - страшний.
Сказав воєначальник кілька слів чорнобородому, той кивнув головою і з загоном спустився до села. Відібравши найсильніших чоловіків, він повів їх на вершину Фуни. Там на самій вершині чорнобородий влаштував гігантську кузню. Цілими днями і ночами виготовляв зброю та звідти Дим розвіювався на багато кілометрів навколо, із неї танцювало полум'я, чувся дзвін заліза та стук молотів.
З тієї пори у завойовників з'явилося багато зброї. І тому, що чорнобородий володів якоюсь таємною силою, сталь з гори Фуни була така міцна, що рубала будь-яку іншу.
Палає на горі полум'я сушило землю. Вичерпувалися джерела, міліли річки, Від нього вмирали рослини, тварини та птахи та чахли сади. Не витримали від непосильної праці та голоду люди.
Зібралися старійшини кількох сіл, щоб обміркувати, як загасити пекельну кузню. Найшанованіших послали вони до коваля - пішли просити головного коваля припинити роботи хоча б на якийсь час, тобто піти з гори. Довго їх не було, і раптом доставили з Фуни ще гарячий глечик із попелом та залишками кісток.
Але жорстокий воїн убив тих, хто прибув до нього з благанням.
Добре зрозуміли в селищі, що хотів сказати їм коваль.
Тоді одна безстрашна сільська дівчина, яку розглядали як погруддя жінки вирушила піти до кочівників одна, точніше до володаря вогню, щоб умовити їх пощадити місцевих жителів. Звали її Марією. Трохи помітними стежками, ховаючись від варти, дісталася вона до кузні. Похмуру картину побачила Марія. Під навісом клекотіли вогнем десятки горнів, гули хутра, іскри розліталися яскравими снопами. У ковадел стояли напівголі люди, били молотами по розпеченому залізу.
Марія підійшла до чорнобородого.
- Слухай мене, чужинець, - сказала вона, - йди з гори, не губи наших людей.
Засміявся коваль.
- Ні, не піду я. І тебе тут залишу. Ти будеш моєю.
Вона довго розмовляла з ним. Але головний коваль і не слухав дівчину. Натомість одразу вирішив зробити її своєю наложницею. Дуже вже Марія йому сподобалася! Не хотіла молода жінка такого життя і спробувала вибратися з кузні.
Раптом він простягнув руки до дівчини. Відштовхнула вона його з шаленою силою. Упав він біля горна, обпалив волосся, одяг.
Заревів коваль, схопив щойно викуваний гострий кинджал із піхви і встромив дівчині в серце. І впала Марія мертвою до його ніг. Кажуть, не витримала стара сива гора не витримала такого злодійства. Здригнулася вона від основи до вершини і ще сильніше почала дихати вогнем. Розверзлася земля і впала важким тягарем на кузню, коваля та його народ.
Коли погасло полум'я, вляглися уламки скель, жителі навколишніх селищ побачили незвичайне видовище: На тому місці виникло химерне каміння, яке й назвали Долиною привидів. А
на схилі гори височіли вигадливі кам'яні статуї. А на самій вершині з'явилася скеля, обрисами своїми схожа на жіночу голову. Вона дуже нагадувала всім про дівчину Марію - останню жертву жорстокого коваля.
Тому незвичайні скелі виникли внаслідок впливу на кам'яні брили опадів, сонця, вітру та землетрусів. А коли гори огортає туман, кам'яна скульптура молодої жінки оживає. З тих пір заспокоїлася Фуна, не стало видно вогню над її вершиною, і люди назвали її іншим ім'ям - Демерджі, що значить коваль.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Гора Фуна
Легенда
Наташа
Давним-давно біля підніжжя гори Фуна жили добрі мирні люди. Вони займалися господарством, рибальством, збирали трави.Але Одного разу на кримську землю хлинули орди кочовиків, де на півночі Алуштинської долини розташувалася одна з найкрасивіших гір Кримського узбережжя – гора Демерджі або Коваль-гора. Як вогненна лава, розтікалися вони по степу, спалюючи селища, вбиваючи жителів.
Все далі і далі просувалися кочівники в глиб півострова, поки не досягли гір. Біля високої гори, вершина якої була оповита димом, вони зупинилися. Місцеві жителі називали цю гору Фуною, тобто "Димна", що димить.
А форми скель гірського масиву Демерджі (Демерджі-яйла) нагадують силуети людей, тварин та таємничих казкових істот. Часом над цією групою природних скульптур нависає туман.
І тоді здається, що кам'яні привиди оживають і починають рухатися. Не дарма вже багато років цю місцевість називають Долиною привидів.
- Кращий горн де знайдеш? Тут будемо кувати зброю, - сказав старший воєначальник.
Він підкликав до себе одного зі своїх наближених. Був той високий, широкогрудий, мав довгу чорну бороду, очі великі, гарні, а погляд - страшний.
Сказав воєначальник кілька слів чорнобородому, той кивнув головою і з загоном спустився до села. Відібравши найсильніших чоловіків, він повів їх на вершину Фуни. Там на самій вершині чорнобородий влаштував гігантську кузню. Цілими днями і ночами виготовляв зброю та звідти Дим розвіювався на багато кілометрів навколо, із неї танцювало полум'я, чувся дзвін заліза та стук молотів.
З тієї пори у завойовників з'явилося багато зброї. І тому, що чорнобородий володів якоюсь таємною силою, сталь з гори Фуни була така міцна, що рубала будь-яку іншу.
Палає на горі полум'я сушило землю. Вичерпувалися джерела, міліли річки, Від нього вмирали рослини, тварини та птахи та чахли сади. Не витримали від непосильної праці та голоду люди.
Зібралися старійшини кількох сіл, щоб обміркувати, як загасити пекельну кузню. Найшанованіших послали вони до коваля - пішли просити головного коваля припинити роботи хоча б на якийсь час, тобто піти з гори. Довго їх не було, і раптом доставили з Фуни ще гарячий глечик із попелом та залишками кісток.
Але жорстокий воїн убив тих, хто прибув до нього з благанням.
Добре зрозуміли в селищі, що хотів сказати їм коваль.
Тоді одна безстрашна сільська дівчина, яку розглядали як погруддя жінки вирушила піти до кочівників одна, точніше до володаря вогню, щоб умовити їх пощадити місцевих жителів. Звали її Марією. Трохи помітними стежками, ховаючись від варти, дісталася вона до кузні. Похмуру картину побачила Марія. Під навісом клекотіли вогнем десятки горнів, гули хутра, іскри розліталися яскравими снопами. У ковадел стояли напівголі люди, били молотами по розпеченому залізу.
Марія підійшла до чорнобородого.
- Слухай мене, чужинець, - сказала вона, - йди з гори, не губи наших людей.
Засміявся коваль.
- Ні, не піду я. І тебе тут залишу. Ти будеш моєю.
Вона довго розмовляла з ним. Але головний коваль і не слухав дівчину. Натомість одразу вирішив зробити її своєю наложницею. Дуже вже Марія йому сподобалася! Не хотіла молода жінка такого життя і спробувала вибратися з кузні.
Раптом він простягнув руки до дівчини. Відштовхнула вона його з шаленою силою. Упав він біля горна, обпалив волосся, одяг.
Заревів коваль, схопив щойно викуваний гострий кинджал із піхви і встромив дівчині в серце. І впала Марія мертвою до його ніг. Кажуть, не витримала стара сива гора не витримала такого злодійства. Здригнулася вона від основи до вершини і ще сильніше почала дихати вогнем. Розверзлася земля і впала важким тягарем на кузню, коваля та його народ.
Коли погасло полум'я, вляглися уламки скель, жителі навколишніх селищ побачили незвичайне видовище: На тому місці виникло химерне каміння, яке й назвали Долиною привидів. А
на схилі гори височіли вигадливі кам'яні статуї. А на самій вершині з'явилася скеля, обрисами своїми схожа на жіночу голову. Вона дуже нагадувала всім про дівчину Марію - останню жертву жорстокого коваля.
Тому незвичайні скелі виникли внаслідок впливу на кам'яні брили опадів, сонця, вітру та землетрусів. А коли гори огортає туман, кам'яна скульптура молодої жінки оживає. З тих пір заспокоїлася Фуна, не стало видно вогню над її вершиною, і люди назвали її іншим ім'ям - Демерджі, що значить коваль.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію