ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.08
19:21
Ось хлопчик малює: танк,
широка вільна дорога,
вгорі - синьо-жовтий стяг
і літери: «Перемога».
Цей хлопчик малює: танк,
широка вільна дорога…
А в серці лунає: «Так,
широка вільна дорога,
вгорі - синьо-жовтий стяг
і літери: «Перемога».
Цей хлопчик малює: танк,
широка вільна дорога…
А в серці лунає: «Так,
2024.05.08
18:54
Пародія на пародію
Олександр Сушко опублікував на мій вірш «Зоряні очі» пародію «Пописати» такого змісту:
«Я трішки попрацював з оригіналом і вийшло.
Оце.
Олександр Сушко опублікував на мій вірш «Зоряні очі» пародію «Пописати» такого змісту:
«Я трішки попрацював з оригіналом і вийшло.
Оце.
2024.05.08
18:10
Двадцять четвертого лютня -
рівно в четвертій за дня:
Київ бомбили,
нам зголосили,
що почалася війна.
Місто здригнулось огнями -
та не здригнулись серця.
рівно в четвертій за дня:
Київ бомбили,
нам зголосили,
що почалася війна.
Місто здригнулось огнями -
та не здригнулись серця.
2024.05.08
06:42
Я написав таємний звіт
Тому, з ким буде несамотньо.
Дорога на південний схід
Мене покликала сьогодні.
Понад дорогою - паркан
Старий бетонний. Темно-сірий.
За ним - завершений роман,
Тому, з ким буде несамотньо.
Дорога на південний схід
Мене покликала сьогодні.
Понад дорогою - паркан
Старий бетонний. Темно-сірий.
За ним - завершений роман,
2024.05.08
05:07
Не боюся сьогодні нічого
І ніяк не лякає мене
Ні чекання нічної тривоги,
Ні сирени гудіння гучне.
Не раптовою стала поява
Кровожерних вовік ворогів,
Бо не вірити зайдам лукавим
Мені мудрий Тарас заповів.
І ніяк не лякає мене
Ні чекання нічної тривоги,
Ні сирени гудіння гучне.
Не раптовою стала поява
Кровожерних вовік ворогів,
Бо не вірити зайдам лукавим
Мені мудрий Тарас заповів.
2024.05.08
00:19
Йому здавалося, що він сходить, як зоря над світом. Насправді він сходив з розуму.
Пітьма для москаля – не просто звичне середовище, але й стан душі.
Росія без України – недодержава з недоісторією.
Що для українця відродження – то для москаля пог
2024.05.07
18:44
«Чи ти знаєш, чому я без остраху бавлюся з тобою?»- спитав якось хлопчик змійку.
«Ані разу не спадало на думку».
«А тому, що, як запевнив тато, із зубів твоїх висотали яд. Це, мабуть, після того, як чоловік із милосердя підібрав і поклав за пазуху напі
2024.05.07
12:18
Микола Біленький. 53 роки. Львів‘янин. Професійний клоун.
У перші дні війни повернувся з Англії, де працював за контрактом, щоб добровольцем піти на фронт.
Після контузії залишається зі своїми побратимами, адже їм конче потрібне його сонячне мистецтво.
У перші дні війни повернувся з Англії, де працював за контрактом, щоб добровольцем піти на фронт.
Після контузії залишається зі своїми побратимами, адже їм конче потрібне його сонячне мистецтво.
2024.05.07
09:38
Зорані очі
Оригінал тексту автора
Зоряні очі
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
Оригінал тексту автора
Зоряні очі
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
2024.05.07
07:20
Впаде до ніг листок останній,
знесилений, мов листопад,
його нездійснене бажання –
не повернеш весни назад,
пожухлими створились луки,
густіші сутінки гаїв
і одинокий кавкіт крука,
де стихла пісня солов’їв.
знесилений, мов листопад,
його нездійснене бажання –
не повернеш весни назад,
пожухлими створились луки,
густіші сутінки гаїв
і одинокий кавкіт крука,
де стихла пісня солов’їв.
2024.05.07
06:51
Розмежований війною,
Гомонить безладно світ, –
Постачати ще нам зброю,
Чи давати вже не слід?
Світ дарма гадає знову,
Зволікаючи, на жаль, –
Чи обмежиться лиш Львовом,
Чи до Праги пре москаль?
Гомонить безладно світ, –
Постачати ще нам зброю,
Чи давати вже не слід?
Світ дарма гадає знову,
Зволікаючи, на жаль, –
Чи обмежиться лиш Львовом,
Чи до Праги пре москаль?
2024.05.07
01:36
Неначе все - так само, як раніше...
Але чомусь хапається рука
За порожнечу. Березнева тиша -
Багатообіцяюча така.
Здавалося б: чого мені чекати?
Викреслюючи урочисті дати
Пожовклого свого календаря,
Але чомусь хапається рука
За порожнечу. Березнева тиша -
Багатообіцяюча така.
Здавалося б: чого мені чекати?
Викреслюючи урочисті дати
Пожовклого свого календаря,
2024.05.06
14:26
Мовчить триклятий сюзерен,
що полчища стоять на сході
та запевняє: «Не сьогодні
прийде до нас війни кузен».
Незвідані шляхи Господні.
Пора усім на шашлики.
Арей, напевно, щось та знає,
що полчища стоять на сході
та запевняє: «Не сьогодні
прийде до нас війни кузен».
Незвідані шляхи Господні.
Пора усім на шашлики.
Арей, напевно, щось та знає,
2024.05.06
09:56
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
йду на балкон за повітря ковтком -
раптом зірка срібною смужкою
з неба збігає, мов крихітний гном.
Чітко бажання встигаю замовити,
гномику пункти всі перелічую:
щоб повернулися воїни зморені
йду на балкон за повітря ковтком -
раптом зірка срібною смужкою
з неба збігає, мов крихітний гном.
Чітко бажання встигаю замовити,
гномику пункти всі перелічую:
щоб повернулися воїни зморені
2024.05.06
09:25
Слова для пісні від імені чоловіка)
Несу в руках троянди білі
Тобі, красуне, в знак любові.
А ти мене чекаєш мила,
Нам сонце усміхнулось знову.
В очах твоїх я бачу щастя,
Несу в руках троянди білі
Тобі, красуне, в знак любові.
А ти мене чекаєш мила,
Нам сонце усміхнулось знову.
В очах твоїх я бачу щастя,
2024.05.06
06:23
Уже від ранку й дотемна
Я бачу й чую щосекунди,
Як вкрай уквітчана весна
Співає весело і лунко.
Уся земля, мов пишний сад,
Буяє зеленню і цвітом,
Хоч дим і гуркіт канонад
Іще засмучують півсвіту…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я бачу й чую щосекунди,
Як вкрай уквітчана весна
Співає весело і лунко.
Уся земля, мов пишний сад,
Буяє зеленню і цвітом,
Хоч дим і гуркіт канонад
Іще засмучують півсвіту…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Гриць Янківська (2012) /
Проза
/
СЛІДИ ДІВ
Пижмо. Двоє на пустищі
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Пижмо. Двоє на пустищі
Краї моєї стежки завертають за обрій і дикими слізьми, неолюдненими, безіменними закипають в болотах, приправлених розмаїтим сухостоєм. Вже осінь. Вже осінь, та досі осторонь Час.
– Як ти? – запитую, та не дивлюся в очі.
– Дурненька, що мені станеться? – гірко всміхається вересневим пижмом, не дарма ж називають криворотом.
– Приворотнем, красуне! – зривається на відчужений сміх. Та, мабуть, повен ніжності, не розтрачував бо на смертних, не стримується від доторку і повільно відкидає мені пасмо волосся за плечі.
– Знаю, що чуєш навіть несказане, та не студи мені шиї таким оголенням – вдавано бурчу, – бо криворотом також! Та, якби мав владу обирати собі ім'я і воплотитися в нього у повній мірі, ким став би ти для людства і цієї порослої травами пустки: тим, хто чаклунством латає чужі підслухані душі, чи тим, хто з відразою до їхньої хворобливості створює нові, старі ж – розсипає насінням бур'янів?
– Нові душі... – задумується Час, – нові душі! Чи можу я бути певен, що сотворіння нового цілком захопить мою думку-блукальницю, аж виведе її до краю цієї нескінченної муки ходіння по колу.
– До краю? – тепер уже я не впоралася зі сміхом, нещирим і дещо істеричним. – Краю не існує, невловимий, та є те, що називають безбожністю. Невже тобі й не знати? Скільки разів, а хоч би й за календарний рік, ти доходиш до цієї вбивчої безбожності, що шлях до неї пролягає моєю стежкою, і мов над обривистим берегом океану, стоїш й докладаєш усіх зусиль, аби не спонукала тебе своїм диханням впасти чи то в кінець віків, а отже до перемоги зла над добром, чи то на зворотний шлях, а отже – в черговий столітній бій між янголами і демонами?
А я ще ні разу не виходила за обрій, – змінюю натужну тему, бо боюся почути його відповідь, – він втікає від мене зі зміною дня і ночі. Ох, обрій ще той гордій! Якби ж тільки сонце могло супроводжувати мене нога в ногу, а сон відступив навіки!..
Але ти? Ти бачиш значно дальше за мене. Розкажи, чи студено там в ноги?
Іноді наші розмови жовтіють швидше від осені. Час, здавалося, знову мене обманув. Втеча! Це так схоже на нього – змінити картинку розмови на якусь стару і затерту. Про що вона була? Можливо, про мого собаку. Аякже, мій собака – найкраще, що можна обговорювати задля легкості та дзеркальних посмішок. Можливо, про диваків, що збирають шипшину задовго до перших приморозків, наче навмисно крадуть у себе запоруку здоров'я, а в природи – красу. Можливо навіть про погоду, чому б не про погоду?!
Ці нарізки розмов хаотично вигулькували й зникали, заколисуючи до нудоти, аж доки я не отямилася від запаморочення, вхопилася за першу-ліпшу з них і, здавалося, стала на рівні ноги. Тільки віддалено відчула себе деревом – якоюсь дичкою, покрученою на протягах. Різнобарвне листя так заспокійливо опадало з мого єства. Час стояв трохи осторонь, монотонно повторював давно відомі істини і милувався мрякливими далями, коли я стиха зашелестіла на знак присутності: знову тут все сповільнене і тягуче!..
– Послухай! – раптово розвернувся Час, тим самим олюднюючи мене. – Що мені від здатності перемінювати чужі серця, якщо не прихилив твого за десятки років? Приворотнем зватися не хочу. Я обрав би називатися криворотом, – всміхається гірчично з полегшею. – Ти ж ніколи не дивишся в очі, мабуть, читаєш по губах?
16.09.2022
– Як ти? – запитую, та не дивлюся в очі.
– Дурненька, що мені станеться? – гірко всміхається вересневим пижмом, не дарма ж називають криворотом.
– Приворотнем, красуне! – зривається на відчужений сміх. Та, мабуть, повен ніжності, не розтрачував бо на смертних, не стримується від доторку і повільно відкидає мені пасмо волосся за плечі.
– Знаю, що чуєш навіть несказане, та не студи мені шиї таким оголенням – вдавано бурчу, – бо криворотом також! Та, якби мав владу обирати собі ім'я і воплотитися в нього у повній мірі, ким став би ти для людства і цієї порослої травами пустки: тим, хто чаклунством латає чужі підслухані душі, чи тим, хто з відразою до їхньої хворобливості створює нові, старі ж – розсипає насінням бур'янів?
– Нові душі... – задумується Час, – нові душі! Чи можу я бути певен, що сотворіння нового цілком захопить мою думку-блукальницю, аж виведе її до краю цієї нескінченної муки ходіння по колу.
– До краю? – тепер уже я не впоралася зі сміхом, нещирим і дещо істеричним. – Краю не існує, невловимий, та є те, що називають безбожністю. Невже тобі й не знати? Скільки разів, а хоч би й за календарний рік, ти доходиш до цієї вбивчої безбожності, що шлях до неї пролягає моєю стежкою, і мов над обривистим берегом океану, стоїш й докладаєш усіх зусиль, аби не спонукала тебе своїм диханням впасти чи то в кінець віків, а отже до перемоги зла над добром, чи то на зворотний шлях, а отже – в черговий столітній бій між янголами і демонами?
А я ще ні разу не виходила за обрій, – змінюю натужну тему, бо боюся почути його відповідь, – він втікає від мене зі зміною дня і ночі. Ох, обрій ще той гордій! Якби ж тільки сонце могло супроводжувати мене нога в ногу, а сон відступив навіки!..
Але ти? Ти бачиш значно дальше за мене. Розкажи, чи студено там в ноги?
Іноді наші розмови жовтіють швидше від осені. Час, здавалося, знову мене обманув. Втеча! Це так схоже на нього – змінити картинку розмови на якусь стару і затерту. Про що вона була? Можливо, про мого собаку. Аякже, мій собака – найкраще, що можна обговорювати задля легкості та дзеркальних посмішок. Можливо, про диваків, що збирають шипшину задовго до перших приморозків, наче навмисно крадуть у себе запоруку здоров'я, а в природи – красу. Можливо навіть про погоду, чому б не про погоду?!
Ці нарізки розмов хаотично вигулькували й зникали, заколисуючи до нудоти, аж доки я не отямилася від запаморочення, вхопилася за першу-ліпшу з них і, здавалося, стала на рівні ноги. Тільки віддалено відчула себе деревом – якоюсь дичкою, покрученою на протягах. Різнобарвне листя так заспокійливо опадало з мого єства. Час стояв трохи осторонь, монотонно повторював давно відомі істини і милувався мрякливими далями, коли я стиха зашелестіла на знак присутності: знову тут все сповільнене і тягуче!..
– Послухай! – раптово розвернувся Час, тим самим олюднюючи мене. – Що мені від здатності перемінювати чужі серця, якщо не прихилив твого за десятки років? Приворотнем зватися не хочу. Я обрав би називатися криворотом, – всміхається гірчично з полегшею. – Ти ж ніколи не дивишся в очі, мабуть, читаєш по губах?
16.09.2022
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію