ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.04
13:30
Відверті слова не повторюю двічі.
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.
Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.
Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,
2024.05.04
12:17
сонечко, це кохання
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак
2024.05.04
11:44
Кислянець, квасок, киселик –
іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.
Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує
іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.
Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує
2024.05.04
10:49
У незапам’ятні часи,
Коли птахи і звірі бились
І до пуття не було видно
Перевага на чиєму боці,
Осторонь лише кажан тримався.
Просило птаство: «Допоможи!»
А він одповідав: «Та я ж не птаха!»
Благали звірі: «Йди до нас!»
Коли птахи і звірі бились
І до пуття не було видно
Перевага на чиєму боці,
Осторонь лише кажан тримався.
Просило птаство: «Допоможи!»
А він одповідав: «Та я ж не птаха!»
Благали звірі: «Йди до нас!»
2024.05.04
10:02
Коли народ висовує таланти,
то й обирає... шулера й шута,
тому на шиї маємо – ґаранта,
у владі – агентура окупанта,
у нації... курина сліпота.
***
Воююча частина світу
то й обирає... шулера й шута,
тому на шиї маємо – ґаранта,
у владі – агентура окупанта,
у нації... курина сліпота.
***
Воююча частина світу
2024.05.04
08:19
Так забракло мені того променю, що поза хмарами
Заховався у мить, коли падало сонце в сосняк.
Так забракло вишневого білого цвіту, що балував,
І в незвично спекотному квітні у поспіху збляк.
Так забракло хвилини, щоб вгледіти зграю лебедячу.
Так за
Заховався у мить, коли падало сонце в сосняк.
Так забракло вишневого білого цвіту, що балував,
І в незвично спекотному квітні у поспіху збляк.
Так забракло хвилини, щоб вгледіти зграю лебедячу.
Так за
2024.05.04
05:54
В хаті порожньо й надворі
Анічого, крім імли, –
Де ті друзі, що учора
За моїм столом були?
Ані зір на небосхилі,
Ані гаму між садиб, –
Де ті друзі, що твердили
Бути дружніми завжди?
Анічого, крім імли, –
Де ті друзі, що учора
За моїм столом були?
Ані зір на небосхилі,
Ані гаму між садиб, –
Де ті друзі, що твердили
Бути дружніми завжди?
2024.05.03
10:49
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
2024.05.03
08:07
Зайду і трепетно відкрию скриню.
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
2024.05.03
06:09
Послухай, враже! Твій огидний дотик
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
2024.05.03
05:47
Вже не біліє снігом хата
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Теж не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Теж не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
2024.05.03
01:37
І доки в’ється життєва пряжа, і робить оберт веретено, а кров у жилах така гаряча – мені далеко не все одно: чи в добрім гуморі будеш зранку? І що наснилось тобі вночі? Без слів відчути б і забаганку, і все, про що ти чомусь мовчиш… Не дати сісти бодай п
2024.05.02
22:35
В світі все невипадково
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
2024.05.02
19:57
Було то все за давніх тих часів,
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
2024.05.02
12:35
Велике пошанування до батька й матері,
бо Господь Пресвятий ставить його вище пошанування до Себе Самого…
Є в тебе майно чи нема - шануй батька твого і матір твою,
навіть якщо живеш милостинею"
Раббі Шимон бар Йохай
Давно це сталось. Тоді, як в І
2024.05.02
11:03
Четвер Великий. Таїнство вечері.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Вікторія Вікторія /
Проза
Падают листья…
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Падают листья…
Падают листья… Падают, пожелтевшие листья на твои волосы, руки…
В прозрачно – голубом нежном, холодном солнечном воздухе желтые, оранжевые слезы грусти за прошлым. Падают неслышно и тают, как ласковый детский смех с легкой грустью счастливого небытия…
Укутанный разноцветным туманом осени сад задумчиво умирал…
шелестели верхушки деревьев о последнем… Осень как твоя любовь,
как огненная птица, что, взмахнув золотым крылом умрет, испепелится дотла
всеми цветами осени, встретив серое безразличие одинокой души…
Безумный танец разноцветной смерти, что вплетает в ожерелье дождя города души и твою жизнь…Тишина…
Я не боюсь тишины, и даже не боюсь, одиночества…Я боюсь безысходности
того что я нечего не смогу изменить, опустить голову и покорится судьбе…Безропотно молчать в ожидание вердикта….Тикают часы, время протекает сквозь меня оставляя во мне остатки прошлой жизни , осколки судеб людей что рядом, те что далеко те в памяти. Те, которым я не успела, сказать прости, тем некоторым мне порой тяжело было улыбнутся. Те, что рядом, с теми мы плакали вмести, я не хотела плакать, мне приятней было бы с ними улыбаться. Но тогда были слезы…Я всегда спешила жить, теперь мне кажется, что я так медленно спешила, я боюсь не успеть еще раз сказать маме что я люблю ее, боюсь не успеть еще раз погладить волны, послушать прибой, улыбнутся закату…
Теперь мне кажется, что я все делала не правильно…что я ошибалась шаг за шагом…но тогда когда я совершала поступки мне они казались верными…
Теперь я думаю, что не достаточно любила людей…я очень старалась…я старюсь и сейчас но мне моя любовь кажется такой маленькой…песчинкой, что протекает сквозь пальцы, время не остановить…
Так трудно иногда остановится и насладится моментом, ведь вокруг столько красоты, каждый миг жизни…счастье оно ведь по крупицам в одно целое…по маленьким песчинкам, что протекают сквозь ладони. Собрать песчинки в дюну счастья… И только тишина вокруг… Шум ветра… Закрыть
глаза и пропускать пещинки сквозь себя… Тикают часы, время не остановить… Как остановить безысходность?
В прозрачно – голубом нежном, холодном солнечном воздухе желтые, оранжевые слезы грусти за прошлым. Падают неслышно и тают, как ласковый детский смех с легкой грустью счастливого небытия…
Укутанный разноцветным туманом осени сад задумчиво умирал…
шелестели верхушки деревьев о последнем… Осень как твоя любовь,
как огненная птица, что, взмахнув золотым крылом умрет, испепелится дотла
всеми цветами осени, встретив серое безразличие одинокой души…
Безумный танец разноцветной смерти, что вплетает в ожерелье дождя города души и твою жизнь…Тишина…
Я не боюсь тишины, и даже не боюсь, одиночества…Я боюсь безысходности
того что я нечего не смогу изменить, опустить голову и покорится судьбе…Безропотно молчать в ожидание вердикта….Тикают часы, время протекает сквозь меня оставляя во мне остатки прошлой жизни , осколки судеб людей что рядом, те что далеко те в памяти. Те, которым я не успела, сказать прости, тем некоторым мне порой тяжело было улыбнутся. Те, что рядом, с теми мы плакали вмести, я не хотела плакать, мне приятней было бы с ними улыбаться. Но тогда были слезы…Я всегда спешила жить, теперь мне кажется, что я так медленно спешила, я боюсь не успеть еще раз сказать маме что я люблю ее, боюсь не успеть еще раз погладить волны, послушать прибой, улыбнутся закату…
Теперь мне кажется, что я все делала не правильно…что я ошибалась шаг за шагом…но тогда когда я совершала поступки мне они казались верными…
Теперь я думаю, что не достаточно любила людей…я очень старалась…я старюсь и сейчас но мне моя любовь кажется такой маленькой…песчинкой, что протекает сквозь пальцы, время не остановить…
Так трудно иногда остановится и насладится моментом, ведь вокруг столько красоты, каждый миг жизни…счастье оно ведь по крупицам в одно целое…по маленьким песчинкам, что протекают сквозь ладони. Собрать песчинки в дюну счастья… И только тишина вокруг… Шум ветра… Закрыть
глаза и пропускать пещинки сквозь себя… Тикают часы, время не остановить… Как остановить безысходность?
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію