ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.06
14:26
Мовчить триклятий сюзерен,
що полчища стоять на сході
та запевняє: «Не сьогодні
прийде до нас війни кузен».
Незвідані шляхи Господні.
Пора усім на шашлики.
Арей, напевно, щось та знає,
що полчища стоять на сході
та запевняє: «Не сьогодні
прийде до нас війни кузен».
Незвідані шляхи Господні.
Пора усім на шашлики.
Арей, напевно, щось та знає,
2024.05.06
09:56
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
йду на балкон за повітря ковтком -
раптом зірка срібною смужкою
з неба збігає, мов крихітний гном.
Чітко бажання встигаю замовити,
гномику пункти всі перелічую:
щоб повернулися воїни зморені
йду на балкон за повітря ковтком -
раптом зірка срібною смужкою
з неба збігає, мов крихітний гном.
Чітко бажання встигаю замовити,
гномику пункти всі перелічую:
щоб повернулися воїни зморені
2024.05.06
09:25
Слова для пісні від імені чоловіка)
Несу в руках троянди білі
Тобі, красуне, в знак любові.
А ти мене чекаєш мила,
Нам сонце усміхнулось знову.
В очах твоїх я бачу щастя,
Несу в руках троянди білі
Тобі, красуне, в знак любові.
А ти мене чекаєш мила,
Нам сонце усміхнулось знову.
В очах твоїх я бачу щастя,
2024.05.06
06:23
Уже від ранку й дотемна
Я бачу й чую щосекунди,
Як вкрай уквітчана весна
Співає весело і лунко.
Уся земля, мов пишний сад,
Буяє зеленню і цвітом,
Хоч дим і гуркіт канонад
Іще засмучують півсвіту…
Я бачу й чую щосекунди,
Як вкрай уквітчана весна
Співає весело і лунко.
Уся земля, мов пишний сад,
Буяє зеленню і цвітом,
Хоч дим і гуркіт канонад
Іще засмучують півсвіту…
2024.05.06
02:08
Сказав їм Воїн: "Слава Україні!"
І не тремтіли голос та рука.
Свинособаку, підлу ту тварину,
Так налякало слово козака!
Це не пейзаж, де сонечко та хмарка -
Світанки темні в страченій імлі.
Упала недопалена цигарка
І не тремтіли голос та рука.
Свинособаку, підлу ту тварину,
Так налякало слово козака!
Це не пейзаж, де сонечко та хмарка -
Світанки темні в страченій імлі.
Упала недопалена цигарка
2024.05.06
00:12
Не зважай. Так нерідко трапляється у житті. Силоміць не закохують. Ще не зумів ніхто це заперечити… Щастя – то казка на DVD. Там вино почуттів – тут у мене суцільний оцет. Не зважай. Хай лисиця-кохання мене гризе, як спартанця, чий образ пригадую все ч
2024.05.05
20:48
Кому – весна, кому – війна,
кому – свята, кому – робота
не до крові, але до поту...
у мене – ода голосна,
а на душі найвища нота.
Не каюся... у самоті
я не сумую і не буду
у цьому повторяти Будду.
кому – свята, кому – робота
не до крові, але до поту...
у мене – ода голосна,
а на душі найвища нота.
Не каюся... у самоті
я не сумую і не буду
у цьому повторяти Будду.
2024.05.05
20:09
П'ять речень
Як утворилася наша ватага і на чому трималася? - одним реченням сформулювати непросто. Скажу так: і звичайнісінький працівник рибного господарства, і пихатий податківець з братами, і я - досвідчений пройдисвіт - усі ми гарно проводили ч
2024.05.05
18:39
Пасха
Якщо хрестять немовля - це злочин. Хрещення вважається нелегітимним, оскільки людина не може сказати навіть слова проти.
Якщо хрестять неповнолітню дитину - це злочин, оскільки дитина не розуміє куди її ведуть. І навіщо. Просто традиція така
2024.05.05
13:01
Коли хтось дива подивитись захотів.
Чи то природне воно, чи то рукотворне,
За тим не треба зовсім пхатися за море,
Долати сотні кілометрів по путі.
Скажімо, хоч би й знаменитий Стоунхендж –
Всього лиш камені, розставлені по колу.
Та в нас у Олевсько
Чи то природне воно, чи то рукотворне,
За тим не треба зовсім пхатися за море,
Долати сотні кілометрів по путі.
Скажімо, хоч би й знаменитий Стоунхендж –
Всього лиш камені, розставлені по колу.
Та в нас у Олевсько
2024.05.05
10:55
Не зупинялось сонце ще три довгі роки,
Витягуючи на світ божий юдеїв.
І тільки по війні, в Єрусалимі, в Яд-вашемі,
В Павільйоні дітей, навіки щезло сонце.
Зрештою, як і місяць.Тільки миготять зірки.
Мільйон зірок –мільйон єврейських душ дитячих
Крич
Витягуючи на світ божий юдеїв.
І тільки по війні, в Єрусалимі, в Яд-вашемі,
В Павільйоні дітей, навіки щезло сонце.
Зрештою, як і місяць.Тільки миготять зірки.
Мільйон зірок –мільйон єврейських душ дитячих
Крич
2024.05.05
02:04
І буде осінь. А мене не буде.
Холодний вітер душу пригорне...
Червоне листя - ліки від застуди...
Настирливий той штамп "що скажуть люди?"
В заручниках не втримає мене!
Над сірим містом плаче сіра хмара...
Невже це так змінилася зима?
Холодний вітер душу пригорне...
Червоне листя - ліки від застуди...
Настирливий той штамп "що скажуть люди?"
В заручниках не втримає мене!
Над сірим містом плаче сіра хмара...
Невже це так змінилася зима?
2024.05.05
00:09
Я далеко не Рильський і не Тарас.
Ну і так воно вийшло, що не Костенко.
З головою, напевно, не все гаразд:
Там щось вітром розбавлене та ріденьке.
Я – хардкорні відлуння від травіат.
Ще б навів порівняння в такому дусі:
Двоголовий гібрид, де за пл
Ну і так воно вийшло, що не Костенко.
З головою, напевно, не все гаразд:
Там щось вітром розбавлене та ріденьке.
Я – хардкорні відлуння від травіат.
Ще б навів порівняння в такому дусі:
Двоголовий гібрид, де за пл
2024.05.04
13:30
Відверті слова не повторюю двічі.
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.
Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.
Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,
2024.05.04
12:17
сонечко, це кохання
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак
2024.05.04
11:44
Кислянець, квасок, киселик –
іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.
Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.
Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Гундарєв (1955) /
Проза
Божественна комедія
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Божественна комедія
Марина Сергіївна Марліна, вчителька фізики у гімназії з математичним ухилом, завершувала свій щоденний біг з перешкодами. Наразі успішно було подолано такі з них: купівля продуктів; передавання частини з них хворому батьку, що мешкав по сусідству і не виходив на вулицю через недавній інсульт після смерті дружини, мами Марини Сергіївни; акт відвідування Ярика Долженка, рудого товстуна — учня класу, в якому Марліна була класним керівником, що вже протягом тижня хворів від якоїсь незрозумілої інфекції, незважаючи на цілком квітучий вигляд. Залишався, дякувати Богові, лише один пункт призначення — книжковий магазин «А — Я», що кілька місяців тому відкрився саме у будинку, в якому Марина Сергіївна мешкала разом із сином семикласником Владиком й уже майже без чоловіка.
Високі скляні двері гостинно відчинилися і впустили Марліну у книгарню. Мета була конкретна і, на думку самої Марини Сергіївни, нескладна: «Кайдашева сім’я» Івана Нечуя-Левицького у недорогій палітурці. Річ у тім, що Владику, хлопчику з безперечними гуманітарними здібностями, якому доводилося стоїчно нести хрест математичного ухилу заради мами, доручили підготувати реферат саме з цього твору. Влад кинувся до бібліотеки, але Нечуя-Левицького був лише зачитаний до прозорості «Микола Джеря». Молодший Марлін дуже засмутився, адже хотілося відігратися за суцільні трійки з точних предметів перед однокласниками, багато хто з яких і самого прізвища Нечуй-Левицький, здається, не чув (інша справа Пелевін або, скажімо, Умберто Еко)...
Ось і доводилося підстраховувати сина.
Марина Сергіївна зачинила маленьким металевим ключиком скриньку, де залишила пакет з молоком, сиром й хлібом, і стрімко пройшла до зали. Яскраве світло буквально засліпило Марліну. Прямо перед нею виник молодий нахрапистий чоловік із мікрофоном у руці, який, завчено посміхаючись, заторохтів добре поставленим голосом:
— Дорогі телеглядачі! Отже, саме у ці хвилини з вами ваша улюблена передача «Домашнє читання». Й ми раді вітати тисячного відвідувача, точніше, чарівну відвідувачку, книжкового супермаркету «А — Я». Кілька слів про себе, будь ласка!
Марина Сергіївна, засліплена сяйвом освітлювальних приладів, приречено прошелестіла сухими губами:
— Марліна Марина Сергіївна, вчителька фізики гімназії з математичним ухилом...
— Марино Сергіївно, — ведучий різко присунув мікрофон просто до її губ, — а яку саме книгу ви зараз читаєте?
— «Процес» Кафки, — механічно відповіла Марліна.
А що, власне кажучи, треба було відповісти? Що вже сто років узагалі нічого не читає (вдома ледве встигаєш приготувати вечерю, швиденько пройтись червоним чорнилом по зошитах майбутніх Ландау, допомогти Владику розв’язати хоч кілька рівнянь)? Чи що читала-читала (подруга дала: мовляв, Кафка the best!), але так недочитаною й повернула? Чи що у неї самої ось-ось почнеться процес, шлюборозлучний?
Місяць тому чоловік (до речі, колега — вчитель фізкультури у рідній гімназії) зробив Марині Сергіївні справжній сюрприз. Борис Марлін, прозваний ще минулими поколіннями старшокласників Бобом Марлі (а як інакше величати довгов’язого спортсмена в ореолі кучерявого чорного волосся і з товстими губами, який до того ж має такі ім’я і прізвище?), сидячи на кухні, виголосив Марині Сергіївні несподівану заяву.
— Маринко, — тихо, щоб не чув син, що мучився з уроками у кімнаті, сказав Боб Марлі, ворушачи товстими губами, з яких падали на підлогу крихти скромної вечері.
— Ти у мене єдиний справжній друг. Ти все зрозумієш...
Справді, хоч і насилу, Марина Сергіївна зрозуміла все. У Боба Марлі закохалась маленька непримітна десятикласниця Настя, що мешкала в однокімнатній квартирі з хворими матір’ю й бабусею. Й для Насті конче необхідною людиною був саме Борис Юрійович Марлін. Найдорожчою у світі істотою! І тому Борис Юрійович як чесна, недвоєдушна людина, високі принципи якої не дозволяють грати і нашим, і вашим, має чемно розлучитися з Мариною Сергіївною і переїхали жити до Насті, її мами й бабусі.
— Маринко, рідна, ти все чудово розумієш, — ворушились товсті губи людини, яка колись (ще зовсім недавно!) була найкоханішою у цілому Всесвіті.
— Ти, звичайно, не хвилюйся, я допомагатиму Владу матеріально (ха — вчитель фізкультури!), приходитиму грати з ним у шахи...
— Борю, — м’яко відповідала Марина Сергіївна, з подивом для себе відкриваючи, що губи чоловіка, які колись здавалися їй такими незвичайними, зараз виглядають якимись потворними, навіть смішними.
— Ти не хвилюйся, я все розумію. Роби так, як вважаєш за потрібне.
Борис Юрійович гаряче обійняв дружину, яку він зараз залишав, і зі сльозами на очах мовив:
— Якби ти знала, як їм без мене важко!..
— Шановна Марино Сергіївно, — голос телеведучого опустив Марліну на грішну землю, — за умовами нашої програми ви маєте отримати приз, яким буде, звичайно ж, кращий у світі подарунок — Книга. Й яку ж книжку ви заберете сьогодні додому?
Марина Сергіївна, яка геть забула про Кайдашів, швидко пройшлася поглядом по томах, спалахуючих золотим тисненням. І тут її буквально вразило сяйво п’яти літер «ДАНТЕ»…
Марина Сергіївна на кухні діставала продукти з пакета, коли на порозі її домашнього кабінету виник Владик, худенький, не дуже вродливий хлопчик з великим ротом.
— Мамуню, то що, вийшло? — запитав він низьким ламким голосом. — «Кайдашеву сім’ю» принесла?
— Ось, — байдуже кивнула на темно-синій фоліант із золотистими літерами, що лежав на кухонному столику, Марина Сергіївна й глянула у вікно.
— Данте «Божественна комедія», — повільно ворушачи татусевими губами, прочитав Владик. Потім він подивився на маму й стримано посміхнувся. У цю хвилину йому так хотілося її обійняти — ніжно-ніжно! Але він уже розумів, що любити — це не тільки чмоки й обійми. І не стільки. Йому здавалось, що любити — це коли хочеш допомогти людині, яку любиш, тільки не знаєш — як.
— Так, — машинально повторила слова сина Марина Сергіївна, — божественна комедія...
Автор: Юрій Гундарєв
18.01.2018 рік
Високі скляні двері гостинно відчинилися і впустили Марліну у книгарню. Мета була конкретна і, на думку самої Марини Сергіївни, нескладна: «Кайдашева сім’я» Івана Нечуя-Левицького у недорогій палітурці. Річ у тім, що Владику, хлопчику з безперечними гуманітарними здібностями, якому доводилося стоїчно нести хрест математичного ухилу заради мами, доручили підготувати реферат саме з цього твору. Влад кинувся до бібліотеки, але Нечуя-Левицького був лише зачитаний до прозорості «Микола Джеря». Молодший Марлін дуже засмутився, адже хотілося відігратися за суцільні трійки з точних предметів перед однокласниками, багато хто з яких і самого прізвища Нечуй-Левицький, здається, не чув (інша справа Пелевін або, скажімо, Умберто Еко)...
Ось і доводилося підстраховувати сина.
Марина Сергіївна зачинила маленьким металевим ключиком скриньку, де залишила пакет з молоком, сиром й хлібом, і стрімко пройшла до зали. Яскраве світло буквально засліпило Марліну. Прямо перед нею виник молодий нахрапистий чоловік із мікрофоном у руці, який, завчено посміхаючись, заторохтів добре поставленим голосом:
— Дорогі телеглядачі! Отже, саме у ці хвилини з вами ваша улюблена передача «Домашнє читання». Й ми раді вітати тисячного відвідувача, точніше, чарівну відвідувачку, книжкового супермаркету «А — Я». Кілька слів про себе, будь ласка!
Марина Сергіївна, засліплена сяйвом освітлювальних приладів, приречено прошелестіла сухими губами:
— Марліна Марина Сергіївна, вчителька фізики гімназії з математичним ухилом...
— Марино Сергіївно, — ведучий різко присунув мікрофон просто до її губ, — а яку саме книгу ви зараз читаєте?
— «Процес» Кафки, — механічно відповіла Марліна.
А що, власне кажучи, треба було відповісти? Що вже сто років узагалі нічого не читає (вдома ледве встигаєш приготувати вечерю, швиденько пройтись червоним чорнилом по зошитах майбутніх Ландау, допомогти Владику розв’язати хоч кілька рівнянь)? Чи що читала-читала (подруга дала: мовляв, Кафка the best!), але так недочитаною й повернула? Чи що у неї самої ось-ось почнеться процес, шлюборозлучний?
Місяць тому чоловік (до речі, колега — вчитель фізкультури у рідній гімназії) зробив Марині Сергіївні справжній сюрприз. Борис Марлін, прозваний ще минулими поколіннями старшокласників Бобом Марлі (а як інакше величати довгов’язого спортсмена в ореолі кучерявого чорного волосся і з товстими губами, який до того ж має такі ім’я і прізвище?), сидячи на кухні, виголосив Марині Сергіївні несподівану заяву.
— Маринко, — тихо, щоб не чув син, що мучився з уроками у кімнаті, сказав Боб Марлі, ворушачи товстими губами, з яких падали на підлогу крихти скромної вечері.
— Ти у мене єдиний справжній друг. Ти все зрозумієш...
Справді, хоч і насилу, Марина Сергіївна зрозуміла все. У Боба Марлі закохалась маленька непримітна десятикласниця Настя, що мешкала в однокімнатній квартирі з хворими матір’ю й бабусею. Й для Насті конче необхідною людиною був саме Борис Юрійович Марлін. Найдорожчою у світі істотою! І тому Борис Юрійович як чесна, недвоєдушна людина, високі принципи якої не дозволяють грати і нашим, і вашим, має чемно розлучитися з Мариною Сергіївною і переїхали жити до Насті, її мами й бабусі.
— Маринко, рідна, ти все чудово розумієш, — ворушились товсті губи людини, яка колись (ще зовсім недавно!) була найкоханішою у цілому Всесвіті.
— Ти, звичайно, не хвилюйся, я допомагатиму Владу матеріально (ха — вчитель фізкультури!), приходитиму грати з ним у шахи...
— Борю, — м’яко відповідала Марина Сергіївна, з подивом для себе відкриваючи, що губи чоловіка, які колись здавалися їй такими незвичайними, зараз виглядають якимись потворними, навіть смішними.
— Ти не хвилюйся, я все розумію. Роби так, як вважаєш за потрібне.
Борис Юрійович гаряче обійняв дружину, яку він зараз залишав, і зі сльозами на очах мовив:
— Якби ти знала, як їм без мене важко!..
— Шановна Марино Сергіївно, — голос телеведучого опустив Марліну на грішну землю, — за умовами нашої програми ви маєте отримати приз, яким буде, звичайно ж, кращий у світі подарунок — Книга. Й яку ж книжку ви заберете сьогодні додому?
Марина Сергіївна, яка геть забула про Кайдашів, швидко пройшлася поглядом по томах, спалахуючих золотим тисненням. І тут її буквально вразило сяйво п’яти літер «ДАНТЕ»…
Марина Сергіївна на кухні діставала продукти з пакета, коли на порозі її домашнього кабінету виник Владик, худенький, не дуже вродливий хлопчик з великим ротом.
— Мамуню, то що, вийшло? — запитав він низьким ламким голосом. — «Кайдашеву сім’ю» принесла?
— Ось, — байдуже кивнула на темно-синій фоліант із золотистими літерами, що лежав на кухонному столику, Марина Сергіївна й глянула у вікно.
— Данте «Божественна комедія», — повільно ворушачи татусевими губами, прочитав Владик. Потім він подивився на маму й стримано посміхнувся. У цю хвилину йому так хотілося її обійняти — ніжно-ніжно! Але він уже розумів, що любити — це не тільки чмоки й обійми. І не стільки. Йому здавалось, що любити — це коли хочеш допомогти людині, яку любиш, тільки не знаєш — як.
— Так, — машинально повторила слова сина Марина Сергіївна, — божественна комедія...
Автор: Юрій Гундарєв
18.01.2018 рік
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію