ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Козак Дума
2022.08.19 10:27
Порядний, скромний мов дитина,
в німецькій мові напівбог,
відверта у житті людина,
непересічний педагог.
Письменник і поет од Бога,
перекладач і дипломат.
Осадчий Толя ще до того
й Мельничуківський лавреат!

Іван Потьомкін
2022.08.19 09:14
Себе він начебто в печеру ув’язнив.
Од клопотів і чвар одбувавсь молитвами.
Покірно щоку підставляв, коли нізащо били.
Осуджувать боявсь навіть мерзенні вчинки,
бо змалечку завчив: «Не суди і будеш не судимий!»
Узимку сорочку віддав на пропиття

Микола Соболь
2022.08.19 07:18
Горнятко кави й де вона біда?
Стоїш на перехресті міжусобиць
красива, вперта, вічно молода,
не будемо вдаватись до подробиць.
А там, на розі вулиць хоч потоп.
На відповідь сто літ чекають чати
прихильники з Америк та Европ
тебе собі благають шлях о

Віктор Кучерук
2022.08.19 05:12
Дитинства запахи і звуки
Живуть у пам’яті моїй, –
Росою й сонцем пахли луки,
Дзижчав мошки над ними рій.
Хмаринки плавились від спеки
Тоді у мене на очах,
І видавався недалеким
Мені до щастя світлий шлях.

Домінік Арфіст
2022.08.18 21:41
легкої арфи струни як вогонь
горять на пальцях весело і синьо…
мої шляхи прокладені курсивом
на лініях натруджених долонь…
легкої арфи струни як вода
течуть між пальців холодно і чисто…
в нічному небі зір ясне намисто
і моря повечірнього слюда

Віктор Михайлович Насипаний
2022.08.18 20:47
Наснилось ніжне море, щастя бриз п’янкий.
Ідуть, немов сонети, щирі хвиль рядки.
І рими – чайки гонять серця ритм швидкий,
Думки тікають вглиб, мов риб косяк в’юнкий.

Як море це, кипучий вир життя стрімкий.
Воно мені, мов космос, хижий і близький.

Євген Федчук
2022.08.18 20:02
По смерті батька, всівшись у Москві,
Крутив постійно Юрій в голові,
Якби йому Великим князем стати.
А тут якраз Андрій тверський помер.
Хто ж буде в Володимирі тепер?
Таке питання ханові рішати.
Найбільше прав тверський Михайло мав,
Він у Орду за я

Сергій Губерначук
2022.08.18 12:17
Ось я маю сюрприз делікатний
через любих своїх посередників –
лист пустий, лист нічого не здатний,
нуль новин з трьох порожніх конвертиків.

Кожен з них усередині кожного,
кожен ти всередині наступного.
Я пішла від скупого й заможного,

Татьяна Квашенко
2022.08.18 11:29
У дерева всередині ріка.
Ріка часу', а може поза часом.
Крізь нього вже просвічують віка,
а дерево росте з рікою разом.
Його гілки – рибалки на зорі,
А хвилі – застигають на корі.

Але його душа на самоті.

Володимир Бойко
2022.08.18 10:46
Россия охренела от величия,
Россия наблевала на приличия,
Представ перед Европою пригожей
Похабной азиатской подлой рожей.

Россия не приемлет справедливости,
С россией невозможно без брезгливости.
Да лучше в эту скверну не заглядывать, –

Козак Дума
2022.08.18 09:01
То не людина, то істота,
скажений виродок Неви…
А скільки болю і скорботи
ще принесе народам він?!.

Кипить, вирує параноя,
недопалок волосся рве:
учора бачили ковбоя,

Віктор Кучерук
2022.08.18 05:24
Гуде, здригаєтся, палає
Свинцем обпечена земля, –
Не передати злість безкраю
Мою ніяк на москаля.
Я злоби стримати не можу
В душі на вбивцю малюків
І сили помсти нині множу
То на печаль важку, то гнів.

Татьяна Квашенко
2022.08.17 17:35
Любовь, как чай – от ожиданья стынет,
Горчит на вкус и портится на цвет.
Немало было жаждущих в пустыне.
Желающих на чай холодный – нет.

Віктор Михайлович Насипаний
2022.08.17 17:13
У тихих гамах сонця «до» - «мі» - «соль»
Знайшовся хитрий дощик між тополь.
Танцюють жваві квіти парасоль
Танок веселий : твіст чи пасадобль.

Біжить між нас легкий серпневий дощ,
Мов кіт – приблуда, сонний, сам не свій.
Спішить між кленів, лип, да

Тетяна Левицька
2022.08.17 16:59
Ряхтять епізодів розчулені миті,
Вислизує день із долонь інстинктивно,
Небесна палітра в космічну графіті
Шугає пораненим птахом нестримно.
І що ж нам робити, коханий, з тобою?
За радістю — горе, біда за бідою.

Повітря шматує швидка допомога,

Сергій Губерначук
2022.08.17 15:12
Страшний Дракон за горизонтом спить,
сопе у трубні ніздрі й дим пускає.
Пожежу загасила ніч на мить,
бо вже ось ранок поблизу блукає.

День – брат Дракона, друг його очей, –
розплавивши язик свій полум’яний,
полизує йому брудне плече –
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Алекс Чеська
2022.04.12

Чоловіче Жіноче
2022.03.19

Радченко Рудий Гриб Рудольф
2022.03.12

Сібіл Нотт
2022.03.09

Саша Серга
2022.02.01

Евеліна Гром
2021.11.08

І Батюк
2021.10.08






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Левицька / Проза

 Цирк на дроті
Валентина хоч і втомилася, але була дуже собою задоволена. Напередодні пройшов дощ і земля, яку вона обробляла розсипалася пухом під її вправною рукою. Чимало прополола: бараболі, моркви, буряків. А ще до того, як сонце втопилося у грабарці, встигла нарвати букет півоній. Любила п'янкий запах квітів у світлиці. Небо ліниво де-не-де пришивало срібні ґудзики зір. Жінка поглянула у безмежне тло і не побачила жодної хмаринки. Залишок розсіяного світла розтікався по фіолетовому оксамиту малиновим вином. Раділа, бо завтра обіцяли спеку і м'яка земля могла перетвориться на глей, тоді ніяка копаниця не вдовбе тверде рілля. Уже стемніло, коли помивши руки в умивальнику, ледве переступила поріг хати.
— Васю, ти щось їв? — запитала з порога чоловіка і не дочекавшись відповіді, (той спав), взявши з шафи свіжий рушник зморено пішла у ванну. Стояла під душем, кілька хвилин, насолоджувалася прохолодною водою, і лише, коли та стала теплішою почала намилювати усе тіло з голови до п'ят. Помила шампунем голову, сполоснула після бальзаму хвилясте, руде волосся. Пишні груди, стегна ставали ще більш пружними від цілющої води, тіло після пахучого рідкого мила оживало, робилося шовковим, як атлас. Провела рукою нижче і аж зойкнула, бо намацала невелику горошину прямо там, куди сама ніколи не заглядала, не те, що показувала чоловіку.
За шість років подружнього життя жодного разу не оголювалася перед ним. Жили в цивільному шлюбі після того, як помер її Петро і Василева жінка від раку.
Якось вдовець зустрів її на кладовищі після сорока днів, як поховав свою Марію і так щиро, без усіляких зізнань, запропонував жити разом.
— Валентино Андріївно, у нас однакова доля. Ти поховала чоловіка, я — дружину, тобі важко бути зі своїм горем наодинці і мені також. Переїжджай до мене, бо я не можу впоратися сам зі своєю бідою. У хаті повинно пахнути пирогами, а в серці — спокоєм. Валентині подобався Василь Іванович, але не настільки, щоб погодитися на його пропозицію і забути свого Петра, хоч пройшов рік відтоді, як він раптово помер. Її син давно одружися з полячкою, виїхавши за кордон на заробітки, тож бідоласі не хотілося повертатися з роботи в порожню хату. Василя Івановича, свого сусіда, знала давно, як порядного і авторитетного чоловіка у їхньому селі.
—За такого будь-хто піде, лише свисни, — зловила себе на думці, а через тиждень, коли він зателефонував і знову запропонував жити разом, сказала, щоб приїхав і перевіз її речі до себе.
Чого тягнути лямку? — думала вона, — не встигнеш зоглядітися, як місцеві крутихвістки обкрутять такого гарного, чемного чоловіка, як бинт навколо порізаного пальця. Десь місяць обоє потай плакали за своїми покійними половинками. Коли Валентині не вдавалося приховати сльози, починала тужно згадувати свого Петра, Василь втішав, витираючи смуток з очей, а коли він супив брови і важко зітхав по своїй небіжчиці, Валя гладила його по плечу і заспокоювала, мов малу дитину. Спали по різних кімнатах, а разом поралися по господарству, снідали та вечеряли. Ще не встигли поєднатися, а люди за спинами вже шепотіли. Одні пліткували,
— Бач, ще жінчині ноги не охолонули, а він вже іншу привів до хати!
Дехто співчував, підтримував, казав, що гарна пара. А вони дійсно пасували одне одному. Валентині всього п'ятдесят і то лише по паспорту, а на вигляд і того менше — гарна, соромлива, акуратна. Раніше працювала в школі вчителькою хімії, а потім звільнилася. Новий директор школи проходу не давав, а коли зрозумів, що симпатична вчителька не збирається ставати його коханкою почав присікуватися до будь-якої дрібниці. Василь на два роки молодший, сіроокий, стрункий, спокійний, роботящий: то з трактором у полі, то з мотоциклом в районі, а то з велосипедом у лісі. Жили, як брат з сестрою і співчуттям лікували душевний біль.
А одного разу, через кілька місяців сумісного життя, на день народження Валентини трохи випили, захмеліли, розговорилися і їм так стало затишно і добре, що Василь не втримався. Подивився лагідно у вічі і взявши її за руку, не сказавши ні слова, відвів у спальню, де вони, майже не роздягаючись, пізнали одне одного ближче. Валентина не знала, що тоді відчував Василь, (так швидко це трапилося, що й не зрозуміла одразу, чи це їй наснилося, чи насправді що таємне сталося поміж ними), проте вранці почувалася ошуканою, зрадницею покійного чоловіка. Василь удавав, що нічого не сталося. Знову потай плакала, але вже не так невтішно згадуючи тремкі обійми Василя. Інколи хотілося тепла, тоді клала покірно голову на його міцне плече і не знімаючи нічної сорочки, не вмикаючи світла дозволяла себе тішити.

Що зі мною? — думала сполохана Валя, намагаючись розгледіти у світлині горошину, що неприємно посіпувала.
— Васю, — розбудивши чоловіка, повідомила збентежено, — мені потрібно до лікаря.
— Що трапилося? — запитав, протираючи заспані очі, чоловік.
— Не знаю, щось намацала там, якусь гульку.
— Де там?
— Ну там, — тицьнула пальцем нижче пояса в нічну сорочку.
— Пухлинка тверда, свербить, болить.
— Покажи!
— Ага, ще чого! Завтра піду до гінеколога.
— Значить гінекологу показати можна, а мені ні? — дивувався чоловік. — Тим паче завтра неділя і лікар не приймає, — наполягав Василь.
— Я тебе стидаюся, почекаю до понеділка.
— До понеділка можна в реанімацію загриміти. Що за безглузді примхи? Валентино Андріївно, ми ж з тобою разом майже шість років, як-не-як!
— Ну то й що, Василю Івановичу? Це ще не привід тобі все розказувати і показувати.
Валентина лягла у ліжко натягнувши на себе ковдру і згорнувшись калачиком відвернулася обличчям до стіни.
— Валю, не будь упертою! Що за цирк на дроті? Покажи, щоб я не хвилювався, може, потрібно викликати швидку допомогу, не капризуй, я ж тобі не чужий дядько з електрички.
Жінка тихо стогнала.
— Валюшо, — уже більш лагідно вмовляв стурбований Василь.
— Валю... Валю, не мовчи.
Нарешті обізвалася,
— Як я можу тобі довіряти, коли ти жодного разу за шість років не сказав, що мене любиш? — схлипувала жінка.
— А хіба ти сама цього не відчуваєш? У нас все добре... Просто я не вмію говорити гарні слова, а своєю справою доводжу, що ти мені не байдужа!
— Своїй Марії, напевно, казав, що кохаєш! Так?
— Та я вже й не пам'ятаю чи говорив що подібне. Вона у мене була першою, разом ходили до школи, а у дев'ятнадцять років побралися. Після народилася донька, яку пестили, а зараз їй байдуже, що зі мною. Жінка поралася на кухні, в городі, а я пізно приходив з роботи, а ще у хліві потрібно було почистити, нарубати дрова.
— І ти у мене другий, — перебила Валентина, — але ж хочеться, щоб між нами були почуття, а не лише, ну знаєш що.
— От дурненька, хіба у нашому віці люди балакають про любов? — посміхався у вуса Василь, гладячи обурену жінку по голівці.
— Гаразд! — хоч і зашарілася соромливо Валентина, але зняла нижню білизну.
— Я покажу, тільки довго не роздивляйся там... добре?
— Добре, добре, як скажеш! — зрадів Василь, що жінка нарешті погодилася на медогляд.
Чоловік вперше, затаївши подих, милувався Валиною трояндочкою. Як вкопаний стояв перед нею на колінах.
— Ну, що там... що?... чого мовчиш, Васю?, — жінці кортіло дізнатися якнайшвидше, що з нею трапилося, а чоловік не квапився з діагнозом.
— Валечко, то у тебе там звичайний кліщ... присмоктався зараза... зараз візьму пінцет і миттєво витягну, моя хороша.
Швидко не вдалося ні пінцетом, ні іншими приємними засобами, як не старався.
І олією змащував, і водив навколо кровопивці вушною паличкою, та нічого не виходило, лише відірвав гузок упирю. Десь під ранок, все ж таки, вдалося відірвати того "рип'яха" з Валеної квіточки і вона полегшено зітхнула, притулившись до чоловічого плеча з вдячністю.
— Ось і добре, моя люба, маленька, кохана, ніжна, красива, рідна, найкраща у світі квіточка — лопотав Василь цілуючи розпашілу жінку...

07.06.2022р.


Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2022-06-08 07:07:48
Переглядів сторінки твору 157
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.739 / 6  (5.292 / 5.9)
* Рейтинг "Майстерень" 5.738 / 6  (5.348 / 5.97)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.808
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2022.08.17 22:16
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2022-06-10 13:46:03 ]
Дуже цікаве, незвичне для сприйняття оповідання. І думаю, воно не про курйози життя, які бувають у кожного з нас, а про складні взаємини між людьми, коли такі курйози сприяють тому, щоб позбутися зайвої соромливості, бо можна позбутися життя. Крім того, питання вияву більшої уваги до коханої людини. Тоді вона не буде соромитися показати свою квіточку коханому.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2022-06-18 01:00:42 ]
Дякую, дорогий Ярославе, за розуміння і підтримку!)))