Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Володимир Стасов. Концерт Д. М. Леонової
Переклав Василь Білоцерківський
Цей концерт відбудеться у вівторок, 13 березня, але мені випало бути сьогодні на репетиції, і скажу, що, хто любить російську музичну школу, хто здатний розуміти талановитість і значення нових російських музичних творів, той добре зробить, якщо піде на цей концерт. Окрім двох п’єс, увесь концерт складено з творів виключно російських, та ще яких: усіх обдарованих і цікавих! Це буде, отже, ще одна нова громова відсіч отим зухам, які так спритно розпорядилися минулого літа на всесвітній виставці, набрали три купи поганих речей, при найпомірнішій дозі важливого й істинно доброго, і мовби дали присягу переконати Європу, що останнім часом зовсім не маємо ані талановитих музикантів, ані талановитих творів – як вимело. Одначе погляньте, скільки тут, у концерті Д. М. Леонової, набралося достеменно прекрасного, справді нашого, а проте не чуваного і не баченого минулого літа в Парижі. Спочатку увертюра Ц. А. Кюї до «Кавказького бранця», річ надзвичайно талановита і вишукана, інструментована чарівно, точнісінько à la Балакірєв; увертюра самого Балакірєва «Король Лір», якої, звичайно, тому й не виконують у концертах музичного товариства, що в ній сидить величезне обдарування, і набагато пристойніше, звісно, грати там невідь яку нездарщину всіляких чехів та німців; «Сербська фантазія» М. А. Римського-Корсакова – твір палкий, живий, дивовижно-гарний, як усе, що створює цей автор, – і блискуче інструментований; урешті – «Малоросійський козачок» Даргомижського, який, хоча й був зіграний у Парижі, але як нещасно понівечений! Це в частині інструментальних речей. У частині співацьких: чудова «Казка про царівну Ладу» з «Псковитянки», яку, бувало, завжди так чарівно виконувала на сцені Д. М. Леонова; пісня розкольниці Марфи з опери «Хованщина» М. П. Мусоргського – одне з найліпших творінь цього автора за останній час; кілька романсів Глинки та пп. Балакірєва і Мусоргського, балада «Застонало сине море» з «Рогніди» Сєрова і, врешті, ще молитва з хором «В минуту жизни трудную» Глинки, повну інструментовану партитуру якої сам автор подарував 23 роки тому Д. М. Леоновій навіки у повну власність. Іноземних п’єс, як я вже сказав, – дві, і обидві капітальні: романс Жебрачки Фідеси з «Пророка» Меєрбера та «Вільшаний король» Франца Шуберта, якого чудесно інструментував Ліст. Обидві ці речі Д. М. Леонова виконує достоту відмінно, і особливо мене вразило те глибоко драматичне вираження, з яким вона вимовляє останні слова балади Шуберта: «…в его объятьях ребенок был – мертв!!!». Я сто разів чув цю баладу і в нас, і за кордоном, і мушу признатися: ні в кого ніколи не чув подібного вираження. Щодо виконання решти речей, голосових творів власне російської школи, тут не може не бути багато хорошого, відмінного, коли згадаємо, що Д. М. Леонова, при своєму чудовому обдаруванні, багато років послуговувалася порадами і вказівками самих Глинки і Даргомижського, а в останні роки – усіх нових російських композиторів.
Наша публіка завжди любила цю артистку, особливо коли вона виконувала характерні національні типи й наші національні музичні твори. Напевне, публіка зустріне артистку з симпатією й тепер, коли вона повернулася з музичних мандрів Японією, Китаєм, Північною Америкою та багатьма країнами Європи, де старалася познайомити з російською музикою і російською талановитістю тисячі людей. Не треба забувати ще й того, що Д. М. Леонову не пускають на театр, як багатьох інших обдарованих артистів. Отож нехай хоч публіка буде до неї добра.
Першодрук: «Новое время». – 1879. - № 1090. – 12 березня.
Коментар
У низці своїх робіт Стасов викриває різних реакційних критиків, які безсоромно використовують музичну рекламу для власних ницих цілей. Такій діяльності Стасов протиставляє високоідейну пропаганду через пресу значних явищ художнього життя. До виступів цього ґатунку належить і стаття «Концерт Д. М. Леонової».
Дарія Михайлівна Леонова (1835 [1]–1896) була видатною співачкою російської національної реалістичної школи. За словами сучасників, вона мала задушевне і дзвінке контральто значного діапазону. Глинка вважав її «самородним російським талантом» і особливо цінував її виконання російських пісень. Мусоргський називав її «надзвичайною людиною» і вважав, що в ній є «енергія, потуга, корінна глибина почуття, усе, що неминуче захоплює і приковує». Римський-Корсаков говорив, що «в речах драматичних і комічних вона бувала часто неповторна» [2].
Наприкінці 1850-х рр. Дарія Леонова вкупі з Йосипом Петровим стояли на чолі російської оперної трупи, особливо виокремлюючись у характерних ролях. Прослуживши в Маріїнському театрі 22 роки, вона покинула сцену і зайнялася концертною діяльністю. Виступала в багатьох російських містах, зокрема на Уралі та в Сибіру, гастролювала у Відні, Парижі, співала в Китаї, Японії, Америці. 1879 року разом із Мусоргським здійснила велику концертну поїздку Волгою, Україною, Кримом і центральною частиною Росії. Наприкінці життя зайнялася педагогікою, заснувала в Петербурзі вокальні курси, запросивши концертмейстером Мусоргського. Після його смерті продовжувала займатися викладанням у Петербурзі й певний час у Москві [3]. Виконавська діяльність Леонової, яку творчо виховали Глинка, Даргомижський, Мусоргський та інші видатні російські композитори, що розучували з нею свої опери, мала величезне значення у справі пропаганди вітчизняної творчості, зокрема творів молодої російської музичної школи, не лише на батьківщині, але й за кордоном; звідси й ставлення Стасова до неї, його турбота про те, аби прийдешній концерт Леонової не пройшов у порожній залі.
У статті порушено питання концертного репертуару. Стасов уже не раз виступав з критикою наявних програм, наголошуючи, що центральне місце в них повинні посідати твори Глинки, Даргомижського, композиторів «Могутньої купки»; у статті про Леонову він дає мовби взірець такої програми.
Говорячи про російські концерти на Всесвітній паризькій виставці, Стасов має на увазі концерти 1878 р., які відбувалися в залі палацу Трокадеро під орудою Миколи Рубінштейна. Він не раз виступав з критикою цих концертів, дорікаючи диригентові за неправильну побудову програм, у яких серед російських було представлено твори Чайковського, Антона Рубінштейна, Варламова, Гурильова, Бортнянського і були майже відсутні твори композиторів «Могутньої купки»; не подобалося Стасову і диригування М. Рубінштейна [4].
[1] Нині вважається, що Леонова, за різними даними, могла народитися 1829, 1834 або 1835 року. – Прим. перекладача.
[2] Лист М. І. Глинки до К. О. Булгакова за 23 червня 1855 р. – див.: «Полное собрание писем М. И. Глинки», видав Мих. Фіндейзен, СПб., 1907, с. 447; лист М. П. Мусоргського до М. І. Федорової та П. О. і С. П. Наумових за 30 липня 1879 р. – див. у збірнику «М. П. Мусоргский. Письма и документы», зібрав і підготував до друку А. М. Римський-Корсаков, М.–Л., 1932, лист № 216, с. 383; М. А. Римський-Корсаков. «Летопись моей музыкальной жизни», вид. 5-те, М., 1935, с. 187. – Прим. М. Блінової.
[3] Леонова заснувала свої вокальні курси в Петербурзі 1880 р., після повернення зі спільної з Мусоргським концертної поїздки. З 1888 р. вона викладала в Московському театральному училищі, а 1892-го відкрила власні вокальні курси в Москві. – Прим. перекладача.
[4] Див. його статті «Російський концерт», «Другий російський концерт» у «Листах із чужих країв» і «Останні два російські концерти в Парижі». – Прим. М. Блінової.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Володимир Стасов. Послання С.-Петербурзьким зборам митців"