
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2021.02.25
06:00
Слід свідчити відверто і задарма.
Якщо церковний жертовник
у місті Содом –
запліснявілий, –
потреба на анкети відпадає,
натомість є Содом.
Якщо церковний жертовник
у місті Содом –
запліснявілий, –
потреба на анкети відпадає,
натомість є Содом.
2021.02.24
22:02
Почуй холодну, люба, вічність –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…
Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…
Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –
2021.02.24
20:42
За все приходиться платити !
Якщо не зараз, то колись –
Нестерпно, страшно стане жити,
Ковтати згірклих років слизь…
В порок уляпатись не важко.
П’ючи гнилий дурман спокус –
Розіб’єшся, блудлива пташко,
Якщо не зараз, то колись –
Нестерпно, страшно стане жити,
Ковтати згірклих років слизь…
В порок уляпатись не важко.
П’ючи гнилий дурман спокус –
Розіб’єшся, блудлива пташко,
2021.02.24
18:53
Гординя – підлий гріх, а пиха – сліпота.
Ми рвали тих дітей, мов простирадла.
Дубіли душами ущент, як золота орда
рудим розлученням наносили їм травми,
Самі труїлися образами золи.
Червінці дзвенькали услід і їхав дах.
Ми зрозуміли, що не можна
Ми рвали тих дітей, мов простирадла.
Дубіли душами ущент, як золота орда
рудим розлученням наносили їм травми,
Самі труїлися образами золи.
Червінці дзвенькали услід і їхав дах.
Ми зрозуміли, що не можна
2021.02.24
14:11
З мене пляшка… Віп-шампанське
З тебе - усмішка, і досить
І гулятимо по-панські
Напів ситі, напів босі…
Цілуватимось на заздрість
Тим і тим… Давно забули
- Пам’ятаєш, як у Празі?..
З тебе - усмішка, і досить
І гулятимо по-панські
Напів ситі, напів босі…
Цілуватимось на заздрість
Тим і тим… Давно забули
- Пам’ятаєш, як у Празі?..
2021.02.24
12:35
Без клоунады как-то скучно.
Очередной опять показ.
Ушли в негодованье тучки.
Как не комфортно им сейчас!
Набор для травли неуместен.
Словесный, неуклюжий смрад.
Вытьё по-волчьи всем известно.
Очередной опять показ.
Ушли в негодованье тучки.
Как не комфортно им сейчас!
Набор для травли неуместен.
Словесный, неуклюжий смрад.
Вытьё по-волчьи всем известно.
2021.02.24
11:37
Ти потушила мої очі
страхами сумнівів своїх.
Я ж копирсатися не хочу
між дат, подій пустих і віх…
Зсушили душу фемінізми
давно розкручених цитат,
що пломеніють через призму
страхами сумнівів своїх.
Я ж копирсатися не хочу
між дат, подій пустих і віх…
Зсушили душу фемінізми
давно розкручених цитат,
що пломеніють через призму
2021.02.24
11:06
Не забувай по світах,
як б’є у пристань вода,
як гойдається в ній
неба круг рятівний.
І чайки усе ячать,
і щогли в небо тирчать,
і хмари низько летять,
як б’є у пристань вода,
як гойдається в ній
неба круг рятівний.
І чайки усе ячать,
і щогли в небо тирчать,
і хмари низько летять,
2021.02.24
10:59
Найліпший прибуток на цьому світі приносить торгівля результатами чужої праці, себто барижництво. Перепродаж товарів першої необхідності, позичання грошей під проценти, споювання спраглих горілкою та затруювання тютюном - ось основа основ нашої економі
2021.02.24
10:52
незупинна… незмовкна… цькована
дармо роздана і дарована
в люди винесена
виплеснута
мова моя
на вітрище виспівана
на бурливу водицю вимовлена
наговорена духом
дармо роздана і дарована
в люди винесена
виплеснута
мова моя
на вітрище виспівана
на бурливу водицю вимовлена
наговорена духом
2021.02.24
10:12
Казка була такою:
ніч спустилась на вії,
поруч сидиш зі мною,
ллються слова надії.
Місяця ніжне сяйво,
вітер листя колише
і засинають мальви
у надвечір’я тиші.
ніч спустилась на вії,
поруч сидиш зі мною,
ллються слова надії.
Місяця ніжне сяйво,
вітер листя колише
і засинають мальви
у надвечір’я тиші.
2021.02.24
10:06
Подивися на небо,
Сягни у його глибину,
Зачерпни голубінь
І омий із обличчя полуду,
Сенс життя зрозумій,
Якщо досі його не збагнув,
Бо ще мить
І нагоди такої
Сягни у його глибину,
Зачерпни голубінь
І омий із обличчя полуду,
Сенс життя зрозумій,
Якщо досі його не збагнув,
Бо ще мить
І нагоди такої
2021.02.24
08:29
Хор у одній людині…
Вона намагнічена піснею жити.
Є ноти-дерева.
Є ноти-струмки.
Кульмінаційна нота – ти,
хто слухає
нині,
хоч чує
Вона намагнічена піснею жити.
Є ноти-дерева.
Є ноти-струмки.
Кульмінаційна нота – ти,
хто слухає
нині,
хоч чує
2021.02.23
20:26
Ти покличеш мене на світанні,
Як ранкова засяє зоря.
Заквітує взаємне кохання,
Океани осяє й моря.
Я не бачив такого ніколи
Наяву і у мареннях-снах.
Як буяє у серці й довкола,
Як ранкова засяє зоря.
Заквітує взаємне кохання,
Океани осяє й моря.
Я не бачив такого ніколи
Наяву і у мареннях-снах.
Як буяє у серці й довкола,
2021.02.23
15:34
Є божевілля, неначе каменем…
Очиний страх, що випнуть з-під копит,
І святість проголошеного «амен» --
Не проковтнеш, потрібен апетит…
А вздовж доріг стовпи тримають небо…
Ніякого зусилля, це ж стовпи
І вечори заповнює вже «епол»
Очиний страх, що випнуть з-під копит,
І святість проголошеного «амен» --
Не проковтнеш, потрібен апетит…
А вздовж доріг стовпи тримають небо…
Ніякого зусилля, це ж стовпи
І вечори заповнює вже «епол»
2021.02.23
15:31
Ти поетів, друже, не лякай,
Бо у них і так життя не цукор.
А станцюй у пеклі гопака
І чортяці плюнь в смолисту руку.
Пожалій сатирика хоч раз -
Не бажай йому кілка у гузно.
Я колег піджовувати - пас,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо у них і так життя не цукор.
А станцюй у пеклі гопака
І чортяці плюнь в смолисту руку.
Пожалій сатирика хоч раз -
Не бажай йому кілка у гузно.
Я колег піджовувати - пас,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.01.05
2020.12.03
2020.10.11
2020.08.13
2020.07.28
2020.07.02
2020.06.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Левицька /
Проза
Бідні і багаті
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Бідні і багаті
Тієї зими було дуже холодно. Вітер струшував сніжний пил з дерев, сад потопав у кучугурах. Снігова баба, з віником і відром на голові, уже місяць стояла на подвір'ї і не думала танути.
- Лесю, Таню! Ідіть-но сюди, - покликала заклопотана Оксана доньок, що, не зважаючи на мороз, розчищали стежку від сходів хати до хвіртки.
- Поприбирайте в комнатах, і то добре, а не як-небудь. Тут таке діло... до нас їдуть гості - дід Яник з жінкою, на своїй машині, аж з Європи. Поштальон приніс телеграму.
- Васю, а тобі прийдеться розчистити все подвір'я, щоб вони могли заїхати свею машиною у двір, - керувала жінка налягаючи на суржик.
- Нічого, не хвилюйся, Оксанко, встигнемо, - завзято взявся до роботи чоловік.
- Ура, ура! - закричали дівчата, майже однолітки, (дев'ять і десять років), і побігли радісно до хати наводити лад. Сестри залюбки прибрали у хаті, повибивали доріжки і намалювали олівцями невеличкі пейзажні картинки в подарунок дорогим гостям. Їх рідна бабуся Зоя декілька разів їздила у Європу до свого брата і привозила їм гарні гостинці, хоч пенсія у неї була мізерною. Тож і цього разу дівчатка сподівалися на сюрпризи, знаючи, що в гості з порожніми руками, гарні люди, не ходять.
Дід Яник емігрував у Європу ще до війни і непогано там влаштувався. Одружився з Розалією, такою ж емігранткою, як сам. Вони мали своє житло в центрі Варшави, нову машину - "Шкода" й невеличкий бізнес у сфері обслуговування. Останнім часом любили подорожувати світом і ні в чому собі не відмовляти.
Сестра Яника і її родина, до яких вони їхали, проживали на Поліссі. Не можна сказати, що бідували, але жили від зарплатні до зарплатні, ледь зводячи у сімдесяті, кінці з кінцями. Четверо дітей і лише один батько працював. Оксана було влаштувалася на роботу, але діти часто хворіли, тож довелося звільнитися і доглядати дітлахів і
невеличке господарство в хліві - з десяток курей, півень і один кабанчик, якого берегли на Паску. А тут гості, як сніг на голову опісля Різдва, коли й так родина витратила останні гроші на новорічні свята.
- Нічого, якось воно буде, викрутимося, не можемо ж ми лицем в грязь вдарити, - говорила Оксана чоловіку, сповіщаючи новину про несподіваних гостей.
- Доведеться заколоти кабанчика, хоч і планували ми ще потримати до Великодня, але потрібно, прийняти близьку рідню, - з гідністю сказав господар дому.
- Канєчно, Васильку, - підтакнула Оксана, притулившись до чоловіка з вдячністю, бо це були родичі з її боку. На тому і домовилися. Наступного дня закололи кабана, порозсувавши м'ясо у веранді по емальованих мисках, виварках і кастрюлях. Холодильника не було. Оксана спекла в старій духовці: шинку, стушкувала жарке, капусту з м'ясом і чорносливом, накрутила голубців, наварила холодцю, бараболі і стали чекати дорогих гостей, які не забарилися. Радість і сльози, щирі обійми зігрівали рідню. Діти взагалі вперше бачили своїх двоюрідних діда з бабою, тож стояли осторонь, соромилися і боялися підійти.
- Які гарні у вас дітки! - сказала Розалія, якій на той час виповнилося шістдесят. На ній були: модні, вишукані чобітки, штани - кльоші, мохеровий светр, норкова шуба і в'язаний берет. Дід Яник, старший за неї на десять років, красувався в ондатровій шапці і шикарній дублянці. «Одразу видно, що іноземці», - говорили сусіди, бо деякі, із цікавості, позбігалися подивитися на машину і на Європейців. Ні, не нахабно, а так здаля, одним оком через тин та городи, ніби сніг розчищають, чи ще якусь термінову роботу справляють в обійсті. А дехто прибіг позичити солі, буцім-то раптово скінчилася, хоч до магазину ближче, ніж до сусідів. Але після заспокоїлися і лише ті, що дуже хотіли похмелитися, зазирали на сніданок за сірниками.
Привітна Розалія витягла, як скарб, з величезної валізи подарунки. Оксані - пробничок туалетної води, Василю - запальничку, а бабці Зої - невеличкий газовий шалик. За дітей взагалі ніхто не подумав. Вони, як сироти, стояли і кліпали очима, а коли зрозуміли, що їх ніхто не збирається обдаровувати, пішли у свою кімнату.
- Якось невдобно тьоті і дяді нічого не подарити, - бідкалася Оксана, розмовляючи з чоловіком. Коли всі полягали спати, витягла з серванта кришталеві фужери, що їй колись подарували на ювілей, а ще останній новий комплект постільної білизни, гаптований гладдю.
- А шо ж ми подаримо дяді Янику, вопше для нього нічого нема, якось не по-людськи? Ніби ми ніщі, - переймалася жінка.
- Можна мій галстук подарувати, всього один раз одягнув у тому році і книгу "Кобзар", - запропонував чоловік Оксані.
- О, точно, ти в мене молодчина... поняв...? - усміхнулася жінка, та полізла до шафи діставати краватку. Гості були задоволені подарунками. Два тижні їли, пили, гуляли, співали польських і українських пісень, та приймали тутешніх родичів, які хотіли побачитися з Яником і Розалією. А коли кабанчика з'їли, Європейські гості почали збиратися додому, попросивши на дорогу бутербродів. Всю машину забили: подарунками, консервацією, варенням, сушеними грибами, горіхами та сухофруктами. Попрощалися і наостанок тітка Розалія сказала:
- Які ж ви багаті, просто куркулі якісь, у нас такої розкоші немає. Гарно живете! Нічого не скажеш!
Оксана зняла з себе велику тернову квітчасту хустку з китицями і напнула тітці на плечі.
- Чим багаті - тим і раді. Дай Боже, і Вам так гарно жити!, - приказувала Оксана на дорогу. Тричі поцілувавшись, гості сіли в машину, і тільки їх бачили.
Навіть не здогадувалися заможні родичі з
Європи, що після їх візиту, ще довго у сільськім магазині висів борг на Василю за ту випивку, хліб і смаколики, якими ласували гості.
- Лесю, Таню! Ідіть-но сюди, - покликала заклопотана Оксана доньок, що, не зважаючи на мороз, розчищали стежку від сходів хати до хвіртки.
- Поприбирайте в комнатах, і то добре, а не як-небудь. Тут таке діло... до нас їдуть гості - дід Яник з жінкою, на своїй машині, аж з Європи. Поштальон приніс телеграму.
- Васю, а тобі прийдеться розчистити все подвір'я, щоб вони могли заїхати свею машиною у двір, - керувала жінка налягаючи на суржик.
- Нічого, не хвилюйся, Оксанко, встигнемо, - завзято взявся до роботи чоловік.
- Ура, ура! - закричали дівчата, майже однолітки, (дев'ять і десять років), і побігли радісно до хати наводити лад. Сестри залюбки прибрали у хаті, повибивали доріжки і намалювали олівцями невеличкі пейзажні картинки в подарунок дорогим гостям. Їх рідна бабуся Зоя декілька разів їздила у Європу до свого брата і привозила їм гарні гостинці, хоч пенсія у неї була мізерною. Тож і цього разу дівчатка сподівалися на сюрпризи, знаючи, що в гості з порожніми руками, гарні люди, не ходять.
Дід Яник емігрував у Європу ще до війни і непогано там влаштувався. Одружився з Розалією, такою ж емігранткою, як сам. Вони мали своє житло в центрі Варшави, нову машину - "Шкода" й невеличкий бізнес у сфері обслуговування. Останнім часом любили подорожувати світом і ні в чому собі не відмовляти.
Сестра Яника і її родина, до яких вони їхали, проживали на Поліссі. Не можна сказати, що бідували, але жили від зарплатні до зарплатні, ледь зводячи у сімдесяті, кінці з кінцями. Четверо дітей і лише один батько працював. Оксана було влаштувалася на роботу, але діти часто хворіли, тож довелося звільнитися і доглядати дітлахів і
невеличке господарство в хліві - з десяток курей, півень і один кабанчик, якого берегли на Паску. А тут гості, як сніг на голову опісля Різдва, коли й так родина витратила останні гроші на новорічні свята.
- Нічого, якось воно буде, викрутимося, не можемо ж ми лицем в грязь вдарити, - говорила Оксана чоловіку, сповіщаючи новину про несподіваних гостей.
- Доведеться заколоти кабанчика, хоч і планували ми ще потримати до Великодня, але потрібно, прийняти близьку рідню, - з гідністю сказав господар дому.
- Канєчно, Васильку, - підтакнула Оксана, притулившись до чоловіка з вдячністю, бо це були родичі з її боку. На тому і домовилися. Наступного дня закололи кабана, порозсувавши м'ясо у веранді по емальованих мисках, виварках і кастрюлях. Холодильника не було. Оксана спекла в старій духовці: шинку, стушкувала жарке, капусту з м'ясом і чорносливом, накрутила голубців, наварила холодцю, бараболі і стали чекати дорогих гостей, які не забарилися. Радість і сльози, щирі обійми зігрівали рідню. Діти взагалі вперше бачили своїх двоюрідних діда з бабою, тож стояли осторонь, соромилися і боялися підійти.
- Які гарні у вас дітки! - сказала Розалія, якій на той час виповнилося шістдесят. На ній були: модні, вишукані чобітки, штани - кльоші, мохеровий светр, норкова шуба і в'язаний берет. Дід Яник, старший за неї на десять років, красувався в ондатровій шапці і шикарній дублянці. «Одразу видно, що іноземці», - говорили сусіди, бо деякі, із цікавості, позбігалися подивитися на машину і на Європейців. Ні, не нахабно, а так здаля, одним оком через тин та городи, ніби сніг розчищають, чи ще якусь термінову роботу справляють в обійсті. А дехто прибіг позичити солі, буцім-то раптово скінчилася, хоч до магазину ближче, ніж до сусідів. Але після заспокоїлися і лише ті, що дуже хотіли похмелитися, зазирали на сніданок за сірниками.
Привітна Розалія витягла, як скарб, з величезної валізи подарунки. Оксані - пробничок туалетної води, Василю - запальничку, а бабці Зої - невеличкий газовий шалик. За дітей взагалі ніхто не подумав. Вони, як сироти, стояли і кліпали очима, а коли зрозуміли, що їх ніхто не збирається обдаровувати, пішли у свою кімнату.
- Якось невдобно тьоті і дяді нічого не подарити, - бідкалася Оксана, розмовляючи з чоловіком. Коли всі полягали спати, витягла з серванта кришталеві фужери, що їй колись подарували на ювілей, а ще останній новий комплект постільної білизни, гаптований гладдю.
- А шо ж ми подаримо дяді Янику, вопше для нього нічого нема, якось не по-людськи? Ніби ми ніщі, - переймалася жінка.
- Можна мій галстук подарувати, всього один раз одягнув у тому році і книгу "Кобзар", - запропонував чоловік Оксані.
- О, точно, ти в мене молодчина... поняв...? - усміхнулася жінка, та полізла до шафи діставати краватку. Гості були задоволені подарунками. Два тижні їли, пили, гуляли, співали польських і українських пісень, та приймали тутешніх родичів, які хотіли побачитися з Яником і Розалією. А коли кабанчика з'їли, Європейські гості почали збиратися додому, попросивши на дорогу бутербродів. Всю машину забили: подарунками, консервацією, варенням, сушеними грибами, горіхами та сухофруктами. Попрощалися і наостанок тітка Розалія сказала:
- Які ж ви багаті, просто куркулі якісь, у нас такої розкоші немає. Гарно живете! Нічого не скажеш!
Оксана зняла з себе велику тернову квітчасту хустку з китицями і напнула тітці на плечі.
- Чим багаті - тим і раді. Дай Боже, і Вам так гарно жити!, - приказувала Оксана на дорогу. Тричі поцілувавшись, гості сіли в машину, і тільки їх бачили.
Навіть не здогадувалися заможні родичі з
Європи, що після їх візиту, ще довго у сільськім магазині висів борг на Василю за ту випивку, хліб і смаколики, якими ласували гості.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію