ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
2024.04.15
2024.03.02
2023.02.18
2021.07.17
2021.01.08
2020.12.05
2020.03.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Богдан Манюк (1965) /
Критика | Аналітика
"Бо хто ти є, щоб відректись прозрінь"
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Бо хто ти є, щоб відректись прозрінь"
Володимир Мацикур. Скриня.— Вірші. — Тернопіль. Бескиди 2019р. — 155 с.
Немає літературного критика, який би не замислився над тим, як доречніше аналізувати творчість поетів, прозаїків чи драматургів. Звичайно, є загальновідомі класичні принципи, викарбовані літературознавчими школами, є модерні підходи, але завжди потрібно враховувати самобутність творчості того чи іншого автора, якщо цей автор дійсно самобутній. Особисто я, коли аналізую твори літераторів, намагаюся, образно кажучи, побачити червону нитку в їхньому доробку. Гадаю, ви милувалися вишитим гуцульським одягом, на якому завдяки червоному вирізняються інші кольори. Червоний орнамент на гуцульському одязі завжди витіюватий: то він ближче до серця, то біжить по руці, вдягненого у вишиванку, або ж вирізняє плече як символ людської дружби чи сімейної підтримки. Отак і в талановитого майстра слова: про що не писав би – досягне краси і гармонії та поділиться наболілим.
Прочитавши третю поетичну збірку тернопільського поета Володимира Мацикура «Скриня», я задумався насамперед над такими рядками його афористичного, на мій погляд, вірша.
Але терпцю нема, як правди, в світі
І далі крешуть ті, кому не лінь.
І пір’ям падаєш у теплі сіті.
Бо хто ти є, щоб відректись прозрінь.
Несподіваний, здавалося б, образно-асоціативний ланцюжок, але, вникаючи в нього, погоджуємося, що паралель між терпцем і правдою вельми органічна, бо обидва ці поняття взаємозв’язані та, на жаль, часто тривалий час відсутні в нашому світі. Тоді й трапляються ті, що «крешуть», і ті, що « пір’ям… у сіті». Дуже вдалі образи, бо, хіба, скажімо, не легко, мов пір’я, підхоплюють нас вітри спокус і дарують теплим, тобто приємним до певної пори сітям?
І, врешті, останній рядок, який можна трактувати по-різному (в цьому бачу одну із граней майстерності автора). Цим рядком Володимир Мацикур дає можливість кожному читачеві впізнати себе: хто я —слабка істота, яка не здатна мати силу волі, аби протистояти, чи той (та), кому прозріння врай необхідно?
Отож, як ви розумієте, ми вхопилися за «червону нитку» поетичної збірки «Скриня». Іншими словами, нам, читачам, відкривається образний орнамент поезії Володимира Мацикура, де червоний колір (розчарування, біль, кохання) увиразнює всі інші кольори. А початком того орнаменту є такі поетичні строфи.
Направду, важко прозрівати
І зріти грішного себе,
І двоєдушність пана-брата,
І бездара, що став цабе.
Достойника, що вкляк слугою,
І генія, що у боргах
Пускає душу за водою,
Лишивши сум на берегах.
А далі, як і на тій гуцульській вишиванці, поетичний орнамент автора тягнеться по руці, що вказує «…на вістрі чорної безодні життя тремтить, немов свіча», «… біжить епоха на протезах», «…гойднувся світ на волосині», «…святі сади примара заступила», «…калюжі латками. Латають небо», «…вже й місяць-побратим заснув на крилах», «…вітряки відлітають, неначе птахи».
Ох, і цікаво буде тобі, читачу, кидати зором туди, куди вказує орнаментована рука, бо стільки гармонійних дивовиж подарують тобі естетичну насолоду!
А як з орнаментом на плечі, символом дружби і підтримки? —запитаєш, проникливий читачу.
Цей орнамент особливий, — відповім. Ти сам дотямиш, чому так вважаю з наступних поетичних строф Володимира Мацикура.
Я часто сміявся з невидимих див,
І чванився з власного дива.
Та навіть з таким Бог зі мною дружив
І дружба була та правдива.
І пізно було, як здавалось мені,
Просити прощення уклінно,
А він моє серце крізь вірші й пісні
Простив і змінив докорінно.
І, звичайно, не забудемо про орнамент, що найближче до серця. Створений Володимиром Мацикуром виривається у простір.
Ми в серці не такі, як зовні,
Ми справжні — часто не такі.
В душі, тій голубій безодні,
Світи глибокі і мілкі,
Різноманітні та палкі,
І бути іншими не годні.
Власне, назва поетичної збірки — «Скриня» символізує душу автора і твою душу, читачу, «де сплять дари твоїх небес». Не дармуй, а доторкнися до тих дарів, аби відчути себе людиною багатогранною, спорідненою з багатством та красою слова, а щонайголовніше — здатною прозрівати.
Немає літературного критика, який би не замислився над тим, як доречніше аналізувати творчість поетів, прозаїків чи драматургів. Звичайно, є загальновідомі класичні принципи, викарбовані літературознавчими школами, є модерні підходи, але завжди потрібно враховувати самобутність творчості того чи іншого автора, якщо цей автор дійсно самобутній. Особисто я, коли аналізую твори літераторів, намагаюся, образно кажучи, побачити червону нитку в їхньому доробку. Гадаю, ви милувалися вишитим гуцульським одягом, на якому завдяки червоному вирізняються інші кольори. Червоний орнамент на гуцульському одязі завжди витіюватий: то він ближче до серця, то біжить по руці, вдягненого у вишиванку, або ж вирізняє плече як символ людської дружби чи сімейної підтримки. Отак і в талановитого майстра слова: про що не писав би – досягне краси і гармонії та поділиться наболілим.
Прочитавши третю поетичну збірку тернопільського поета Володимира Мацикура «Скриня», я задумався насамперед над такими рядками його афористичного, на мій погляд, вірша.
Але терпцю нема, як правди, в світі
І далі крешуть ті, кому не лінь.
І пір’ям падаєш у теплі сіті.
Бо хто ти є, щоб відректись прозрінь.
Несподіваний, здавалося б, образно-асоціативний ланцюжок, але, вникаючи в нього, погоджуємося, що паралель між терпцем і правдою вельми органічна, бо обидва ці поняття взаємозв’язані та, на жаль, часто тривалий час відсутні в нашому світі. Тоді й трапляються ті, що «крешуть», і ті, що « пір’ям… у сіті». Дуже вдалі образи, бо, хіба, скажімо, не легко, мов пір’я, підхоплюють нас вітри спокус і дарують теплим, тобто приємним до певної пори сітям?
І, врешті, останній рядок, який можна трактувати по-різному (в цьому бачу одну із граней майстерності автора). Цим рядком Володимир Мацикур дає можливість кожному читачеві впізнати себе: хто я —слабка істота, яка не здатна мати силу волі, аби протистояти, чи той (та), кому прозріння врай необхідно?
Отож, як ви розумієте, ми вхопилися за «червону нитку» поетичної збірки «Скриня». Іншими словами, нам, читачам, відкривається образний орнамент поезії Володимира Мацикура, де червоний колір (розчарування, біль, кохання) увиразнює всі інші кольори. А початком того орнаменту є такі поетичні строфи.
Направду, важко прозрівати
І зріти грішного себе,
І двоєдушність пана-брата,
І бездара, що став цабе.
Достойника, що вкляк слугою,
І генія, що у боргах
Пускає душу за водою,
Лишивши сум на берегах.
А далі, як і на тій гуцульській вишиванці, поетичний орнамент автора тягнеться по руці, що вказує «…на вістрі чорної безодні життя тремтить, немов свіча», «… біжить епоха на протезах», «…гойднувся світ на волосині», «…святі сади примара заступила», «…калюжі латками. Латають небо», «…вже й місяць-побратим заснув на крилах», «…вітряки відлітають, неначе птахи».
Ох, і цікаво буде тобі, читачу, кидати зором туди, куди вказує орнаментована рука, бо стільки гармонійних дивовиж подарують тобі естетичну насолоду!
А як з орнаментом на плечі, символом дружби і підтримки? —запитаєш, проникливий читачу.
Цей орнамент особливий, — відповім. Ти сам дотямиш, чому так вважаю з наступних поетичних строф Володимира Мацикура.
Я часто сміявся з невидимих див,
І чванився з власного дива.
Та навіть з таким Бог зі мною дружив
І дружба була та правдива.
І пізно було, як здавалось мені,
Просити прощення уклінно,
А він моє серце крізь вірші й пісні
Простив і змінив докорінно.
І, звичайно, не забудемо про орнамент, що найближче до серця. Створений Володимиром Мацикуром виривається у простір.
Ми в серці не такі, як зовні,
Ми справжні — часто не такі.
В душі, тій голубій безодні,
Світи глибокі і мілкі,
Різноманітні та палкі,
І бути іншими не годні.
Власне, назва поетичної збірки — «Скриня» символізує душу автора і твою душу, читачу, «де сплять дари твоїх небес». Не дармуй, а доторкнися до тих дарів, аби відчути себе людиною багатогранною, спорідненою з багатством та красою слова, а щонайголовніше — здатною прозрівати.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію