ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.06
14:26
Мовчить триклятий сюзерен,
що полчища стоять на сході
та запевняє: «Не сьогодні
прийде до нас війни кузен».
Незвідані шляхи Господні.
Пора усім на шашлики.
Арей, напевно, щось та знає,
що полчища стоять на сході
та запевняє: «Не сьогодні
прийде до нас війни кузен».
Незвідані шляхи Господні.
Пора усім на шашлики.
Арей, напевно, щось та знає,
2024.05.06
09:56
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
йду на балкон за повітря ковтком -
раптом зірка срібною смужкою
з неба збігає, мов крихітний гном.
Чітко бажання встигаю замовити,
гномику пункти всі перелічую:
щоб повернулися воїни зморені
йду на балкон за повітря ковтком -
раптом зірка срібною смужкою
з неба збігає, мов крихітний гном.
Чітко бажання встигаю замовити,
гномику пункти всі перелічую:
щоб повернулися воїни зморені
2024.05.06
09:25
Слова для пісні від імені чоловіка)
Несу в руках троянди білі
Тобі, красуне, в знак любові.
А ти мене чекаєш мила,
Нам сонце усміхнулось знову.
В очах твоїх я бачу щастя,
Несу в руках троянди білі
Тобі, красуне, в знак любові.
А ти мене чекаєш мила,
Нам сонце усміхнулось знову.
В очах твоїх я бачу щастя,
2024.05.06
06:23
Уже від ранку й дотемна
Я бачу й чую щосекунди,
Як вкрай уквітчана весна
Співає весело і лунко.
Уся земля, мов пишний сад,
Буяє зеленню і цвітом,
Хоч дим і гуркіт канонад
Іще засмучують півсвіту…
Я бачу й чую щосекунди,
Як вкрай уквітчана весна
Співає весело і лунко.
Уся земля, мов пишний сад,
Буяє зеленню і цвітом,
Хоч дим і гуркіт канонад
Іще засмучують півсвіту…
2024.05.06
02:08
Сказав їм Воїн: "Слава Україні!"
І не тремтіли голос та рука.
Свинособаку, підлу ту тварину,
Так налякало слово козака!
Це не пейзаж, де сонечко та хмарка -
Світанки темні в страченій імлі.
Упала недопалена цигарка
І не тремтіли голос та рука.
Свинособаку, підлу ту тварину,
Так налякало слово козака!
Це не пейзаж, де сонечко та хмарка -
Світанки темні в страченій імлі.
Упала недопалена цигарка
2024.05.06
00:12
Не зважай. Так нерідко трапляється у житті. Силоміць не закохують. Ще не зумів ніхто це заперечити… Щастя – то казка на DVD. Там вино почуттів – тут у мене суцільний оцет. Не зважай. Хай лисиця-кохання мене гризе, як спартанця, чий образ пригадую все ч
2024.05.05
20:48
Кому – весна, кому – війна,
кому – свята, кому – робота
не до крові, але до поту...
у мене – ода голосна,
а на душі найвища нота.
Не каюся... у самоті
я не сумую і не буду
у цьому повторяти Будду.
кому – свята, кому – робота
не до крові, але до поту...
у мене – ода голосна,
а на душі найвища нота.
Не каюся... у самоті
я не сумую і не буду
у цьому повторяти Будду.
2024.05.05
20:09
П'ять речень
Як утворилася наша ватага і на чому трималася? - одним реченням сформулювати непросто. Скажу так: і звичайнісінький працівник рибного господарства, і пихатий податківець з братами, і я - досвідчений пройдисвіт - усі ми гарно проводили ч
2024.05.05
18:39
Пасха
Якщо хрестять немовля - це злочин. Хрещення вважається нелегітимним, оскільки людина не може сказати навіть слова проти.
Якщо хрестять неповнолітню дитину - це злочин, оскільки дитина не розуміє куди її ведуть. І навіщо. Просто традиція така
2024.05.05
13:01
Коли хтось дива подивитись захотів.
Чи то природне воно, чи то рукотворне,
За тим не треба зовсім пхатися за море,
Долати сотні кілометрів по путі.
Скажімо, хоч би й знаменитий Стоунхендж –
Всього лиш камені, розставлені по колу.
Та в нас у Олевсько
Чи то природне воно, чи то рукотворне,
За тим не треба зовсім пхатися за море,
Долати сотні кілометрів по путі.
Скажімо, хоч би й знаменитий Стоунхендж –
Всього лиш камені, розставлені по колу.
Та в нас у Олевсько
2024.05.05
10:55
Не зупинялось сонце ще три довгі роки,
Витягуючи на світ божий юдеїв.
І тільки по війні, в Єрусалимі, в Яд-вашемі,
В Павільйоні дітей, навіки щезло сонце.
Зрештою, як і місяць.Тільки миготять зірки.
Мільйон зірок –мільйон єврейських душ дитячих
Крич
Витягуючи на світ божий юдеїв.
І тільки по війні, в Єрусалимі, в Яд-вашемі,
В Павільйоні дітей, навіки щезло сонце.
Зрештою, як і місяць.Тільки миготять зірки.
Мільйон зірок –мільйон єврейських душ дитячих
Крич
2024.05.05
02:04
І буде осінь. А мене не буде.
Холодний вітер душу пригорне...
Червоне листя - ліки від застуди...
Настирливий той штамп "що скажуть люди?"
В заручниках не втримає мене!
Над сірим містом плаче сіра хмара...
Невже це так змінилася зима?
Холодний вітер душу пригорне...
Червоне листя - ліки від застуди...
Настирливий той штамп "що скажуть люди?"
В заручниках не втримає мене!
Над сірим містом плаче сіра хмара...
Невже це так змінилася зима?
2024.05.05
00:09
Я далеко не Рильський і не Тарас.
Ну і так воно вийшло, що не Костенко.
З головою, напевно, не все гаразд:
Там щось вітром розбавлене та ріденьке.
Я – хардкорні відлуння від травіат.
Ще б навів порівняння в такому дусі:
Двоголовий гібрид, де за пл
Ну і так воно вийшло, що не Костенко.
З головою, напевно, не все гаразд:
Там щось вітром розбавлене та ріденьке.
Я – хардкорні відлуння від травіат.
Ще б навів порівняння в такому дусі:
Двоголовий гібрид, де за пл
2024.05.04
13:30
Відверті слова не повторюю двічі.
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.
Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.
Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,
2024.05.04
12:17
сонечко, це кохання
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак
2024.05.04
11:44
Кислянець, квасок, киселик –
іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.
Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.
Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Андрій Будкевич (1962) /
Проза
Берегиня живого рідного слова.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Берегиня живого рідного слова.
«Є у світі народ – музикант – це українці», - так писав геніальний композитор Петро Чайковський.
Наш народ – це і народ письменників, художників, скульпторів, поетів. Це народ, який явив світу Т. Шевченка, І. Франка, Лесю Українку, а пізніше Є. Маланюка, В. Стуса, М. Вінграновського, Л. Костенко…
І посеред талановитих, високообдарованих митців ХХ століття є авторка, твори якої – наче оголений нерв пульсуючої української душі. Її поезії – це акапельний спів, що долинає до нас із прадавніх часів, зберігши свою чистоту і мелодику, притаманну українському пісенному слову. До цих поетичних рядків не потрібен музичний супровід, щоб не порушити первозданну цілісність слова, що йде від серця і душі. Зрештою, таке слово саме по собі є чарівною музикою.
Наталка Поклад, берегиня рідної мови, всього українського, беззаперечно є однією з найнеординарніших, експресивних, творчих постатей сучасної української літератури. Поетеса, обдарований публіцист, фольклорист, етнограф, автор багатьох книг, лауреат премій – Є. Маланюка (1993 р.), М. Коцюбинського (1999 р.), «Благовіст» (2000 р.). Плідно публікується у «Шляху Перемоги», «Україні молодій», «Молоді України», інших виданнях. Це з її віршованих рядків, рядків живої поезії струменить народна мудрість, традиціоналізм, мораль, душевна краса і біль нашого народу.
Вірші зі збірок «Горить свіча у чорних водах», «Ритуальний танець волі», «Хліба жертовні» спонукають до хвилюючих роздумів, не дають збайдужіти, бо творені Небайдужою. Не так вже й багато поезій, які час від часу читаєш, перечитуєш, вчитуєшся, особливо коли опановує неспокій, непевність. Поетичні твори Наталки Поклад належать до таких.
Гортаю в пам’яті сторінки збірки «Горить свіча у чорних водах», вірші датовані 1992 – 1994 роками, а писані як про день нинішній:
«Вальсуйте, вальсуйте, панове,
ще трошечки часу дано
Духовні страшні Казанови посіли
державне кермо".
Або з циклу осінніх віршів:
«Героїв мало, а вождів багато. Інстинкт
корита – як нова чума.
Все ті ж покари і все ті ж розплати –
за те, що віри й вірності нема".
А чи один бодай сучасний поет міг би висловити такі палаючі слова:
"Вже надходить пора – коней пустимо ми
На всю силу зненависті й злості;
Це вкраїнська земля, ми за неї - грудьми,
А ти, враже, прийшов тільки в гості».
Не можна не згадати поезію «Мій Київ». Авторка живе справді у своєму, себто в дуже українському місті, де присутній прекрасний дух Алли Горської, де ще відлунюють кроки Василя Симоненка, дзвенить щирий сміх Василя Стуса, мирського святого… Є вища справедливість у тому, що в 1993 році поетеса була нагороджена премією Є. Маланюка, бо так потужно перегукуються рядки воїна – поета із запальними строфами пані Наталки. Це перегук через десятиліття і кордони, який вкотре засвідчує спорідненість духовно багатих осіб. Перегук як переспів. Колись було цікаве явище у сільській Україні, коли співочі люди з двох сусідніх сіл піднімалися на підвищення або пагорби і переспівувалися (відстань між гуртами співочими могла бути від 1 до кількох кілометрів), а все довкола них наповнювалося магічно неповторними звуками.
Вірші зі збірки «Хліба жертовні» - це природна реакція поетеси, чия поезія ніби той паперовий змій, який зробив спробу високо шугнути, злетіти в кімнаті та перечепився за двері. Сама назва збірки наштовхує на поліваріантність її декодування. Бо хліба жертовні – це і ті хліба, які не були спожиті нашими братами і сестрами в етноцидному 1933-му, але це і паска на Воскресіння Хрестове, і хліб духовний, і хліб весільний, це і той хліб, який просимо у всемогутнього Господа щодня: «Хліб наш насущний дай нам сьогодні».
Збірка «Ритуальний танець волі» - це непрочитане українством попередження поетеси, що будь – яке найвелелюдніше свято має не лише початок і апогей святкування, адже згодом приходить година копіткої, нелегкої праці, зі спрямуванням у день прийдешній…
Зерна духовної українськості, так щедро засіяні руко Наталки, проростали і будуть проростати… А місія поета:
«Поети завше в опозиції до владарів усіх і влад.
Грошима й славою не вдушені, так вірно доокіл зорять;
Поети чистотою душ своїх сумління нації ростять».
Андрій Будкевич (Буткевич), історик мистецтва, брендолог.
На фото - поетка Наталка Поклад.
Цей текст був опублікований у Всеукраїнському тижневику «ШЛЯХ ПЕРЕМОГИ»№50(2947), від 15 грудня 2010 року.
Наш народ – це і народ письменників, художників, скульпторів, поетів. Це народ, який явив світу Т. Шевченка, І. Франка, Лесю Українку, а пізніше Є. Маланюка, В. Стуса, М. Вінграновського, Л. Костенко…
І посеред талановитих, високообдарованих митців ХХ століття є авторка, твори якої – наче оголений нерв пульсуючої української душі. Її поезії – це акапельний спів, що долинає до нас із прадавніх часів, зберігши свою чистоту і мелодику, притаманну українському пісенному слову. До цих поетичних рядків не потрібен музичний супровід, щоб не порушити первозданну цілісність слова, що йде від серця і душі. Зрештою, таке слово саме по собі є чарівною музикою.
Наталка Поклад, берегиня рідної мови, всього українського, беззаперечно є однією з найнеординарніших, експресивних, творчих постатей сучасної української літератури. Поетеса, обдарований публіцист, фольклорист, етнограф, автор багатьох книг, лауреат премій – Є. Маланюка (1993 р.), М. Коцюбинського (1999 р.), «Благовіст» (2000 р.). Плідно публікується у «Шляху Перемоги», «Україні молодій», «Молоді України», інших виданнях. Це з її віршованих рядків, рядків живої поезії струменить народна мудрість, традиціоналізм, мораль, душевна краса і біль нашого народу.
Вірші зі збірок «Горить свіча у чорних водах», «Ритуальний танець волі», «Хліба жертовні» спонукають до хвилюючих роздумів, не дають збайдужіти, бо творені Небайдужою. Не так вже й багато поезій, які час від часу читаєш, перечитуєш, вчитуєшся, особливо коли опановує неспокій, непевність. Поетичні твори Наталки Поклад належать до таких.
Гортаю в пам’яті сторінки збірки «Горить свіча у чорних водах», вірші датовані 1992 – 1994 роками, а писані як про день нинішній:
«Вальсуйте, вальсуйте, панове,
ще трошечки часу дано
Духовні страшні Казанови посіли
державне кермо".
Або з циклу осінніх віршів:
«Героїв мало, а вождів багато. Інстинкт
корита – як нова чума.
Все ті ж покари і все ті ж розплати –
за те, що віри й вірності нема".
А чи один бодай сучасний поет міг би висловити такі палаючі слова:
"Вже надходить пора – коней пустимо ми
На всю силу зненависті й злості;
Це вкраїнська земля, ми за неї - грудьми,
А ти, враже, прийшов тільки в гості».
Не можна не згадати поезію «Мій Київ». Авторка живе справді у своєму, себто в дуже українському місті, де присутній прекрасний дух Алли Горської, де ще відлунюють кроки Василя Симоненка, дзвенить щирий сміх Василя Стуса, мирського святого… Є вища справедливість у тому, що в 1993 році поетеса була нагороджена премією Є. Маланюка, бо так потужно перегукуються рядки воїна – поета із запальними строфами пані Наталки. Це перегук через десятиліття і кордони, який вкотре засвідчує спорідненість духовно багатих осіб. Перегук як переспів. Колись було цікаве явище у сільській Україні, коли співочі люди з двох сусідніх сіл піднімалися на підвищення або пагорби і переспівувалися (відстань між гуртами співочими могла бути від 1 до кількох кілометрів), а все довкола них наповнювалося магічно неповторними звуками.
Вірші зі збірки «Хліба жертовні» - це природна реакція поетеси, чия поезія ніби той паперовий змій, який зробив спробу високо шугнути, злетіти в кімнаті та перечепився за двері. Сама назва збірки наштовхує на поліваріантність її декодування. Бо хліба жертовні – це і ті хліба, які не були спожиті нашими братами і сестрами в етноцидному 1933-му, але це і паска на Воскресіння Хрестове, і хліб духовний, і хліб весільний, це і той хліб, який просимо у всемогутнього Господа щодня: «Хліб наш насущний дай нам сьогодні».
Збірка «Ритуальний танець волі» - це непрочитане українством попередження поетеси, що будь – яке найвелелюдніше свято має не лише початок і апогей святкування, адже згодом приходить година копіткої, нелегкої праці, зі спрямуванням у день прийдешній…
Зерна духовної українськості, так щедро засіяні руко Наталки, проростали і будуть проростати… А місія поета:
«Поети завше в опозиції до владарів усіх і влад.
Грошима й славою не вдушені, так вірно доокіл зорять;
Поети чистотою душ своїх сумління нації ростять».
Андрій Будкевич (Буткевич), історик мистецтва, брендолог.
На фото - поетка Наталка Поклад.
Цей текст був опублікований у Всеукраїнському тижневику «ШЛЯХ ПЕРЕМОГИ»№50(2947), від 15 грудня 2010 року.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Національне начало творчості - як пізнання себе і Світу."
• Перейти на сторінку •
"Мистецький часопис ХХІ століття. Яким йому бути?"
• Перейти на сторінку •
"Мистецький часопис ХХІ століття. Яким йому бути?"
Про публікацію